Великі зрушення відбуваються у вищій освіті завдяки появі MOOCs, доступних мільйонам людей у всьому світі. (MOOCs – це Massive Open Online Courses, Масові відкриті онлайн-курси). Більшість людей – включно з керівниками університетів – все ще не усвідомили, що цей новий спосіб викладання та навчання, на тлі зростаючого розчарування роботодавців навичками випускників, вже готовий стати новою системою атестації, котра протягом 10 років зможе скласти конкуренцію традиційній вищій освіті. Поява цього режиму – це щось більше, ніж просто механізм поширення; за правильного підходу він обіцяє студентам більш швидку, більш послідовну взаємодію з високоякісним контентом, а також вимірювані результати. Отже, це нововведення має потенціал для створення величезних можливостей для студентів, роботодавців і видатних викладачів, навіть при тому, що це докорінно змінює структуру витрат і життя традиційних університетських містечок. Очікування цього нового світу без втрати переваг старого світу потребує нових способів кардинального розширення доступу до провідних інструкцій зі створення інтелектуальної власності та наукових співтовариств, а також того, як керівникам університетів бути достатньо розумними, щоб впровадити ці нові бізнес-моделі, поки вони ще можуть це зробити.
Розглянемо першу з двох збіжних тенденцій. Як відомо, наростає розчарування продуктивністю традиційних інститутів. Тільки шість із десяти студентів чотирирічних вишів («виш» - вища школа, вищий навчальний заклад. Ще використовується абревіатура «внз», або російська абревіатура «вуз») протягом 6 років закінчують навчальний заклад. Більшість работодавців вважають, що випускники не мають потрібних навичок. Плата за навчання зростає швидше, ніж інфляція або заробітки за останні два десятиріччя.
Тим часом вибухоподібно зростає он-лайнова революція. Некомерційна компанія Coursera, що задіює професорів та викладачів із 62 університетів (зокрема Princeton, Stanford, the University of Michigan, the University of Pennsylvania тощо) може похвалитись курсами у 50-100 тисяч користувачів, котрі не платять нічого за доступ до кращих професорів світу; загалом компанія має понад 2,7 мільйони зареєстрованих студентів (більшість з них за кордоном), котрі вивчають принаймні одну дисципліну. Некомерційне партнерство між Гарвардським Університетом (Harvard University) та Массачусетським Технологічним Інститутом (Massachusetts Institute of Technology - MIT) – edX – пропонує онлайн версії курсів з відеоуроками, вбудованими вікторинами, міттевим зворотнім зв’язком і зручним для студента темпом навчання. Курс «введення у комп’ютерне програмування», представлений Udacity, вивчає 200 тисяч студентів по всьому світу (докладніше про он-лайн освіту можна узнати із відео-інтерв’ю співзасновника Udacity Себестьяна Труна (Sebastian Thrun))
(Coursera, edX, Udacity – неприбуткові компанії, що пропонують он-лайн курси, створені викладачами провідних американських університетів. Докладніше про них можна прочитати в англомовній вікіпедії – прим. перекладача)
Ключове питання в тому, як швидко ці MOOCs запропонують не тільки прорив у режимі навчання для заповзятливих і цікавих, але й справжній диплом для студентів, тому що роботодавці цінують дипломи. І ось перша ластівка: Coursera оголосила, що п’ять з її курсів будуть видавати сертифікати, затверджені Американською Радою Освіти (American Council on Education). Дистанційний навчальний заклад при Університеті штату Колорадо (Colorado State University’s Global Campus) почав видавати сертифікати за проходження початкового курсу комп’ютерного програмування, організованого Udacity, якщо студент сдав очний екзамен. І це незважаючи на те, що Stanford (де власне й організований цей курс) сам не дає сертифікату за цей курс. Як тільки буде організована достатня інфраструктура зі здачи іспитів і оцінки MOOCs, а студенти edX і Udacity почнуть здавати очні іспити у сотнях регіональних екзаменаційних центрах – ми увійдемо у новий світ.
У цьому світі студенти зможуть самостійно обирати собі курси і досягати відповідних рівнів залежно від потреб своїх резюме. Коли експерти переконають роботодавців, що ці сертифікати є надійними показниками потрібної кваліфікації, роботодавці почнуть діяти так, як сьогодні робить Colorado State University’s Global Campus. Тобто, вони будуть мати впевненість при запрошені на роботу кандидатів, чиї сертифікати отримані поза межами офіційно акредитованих вишів. Як тільки почнеться цей виклик монополії акредитованих вишів, велика частина вищої освіти може стати вразливою до такого порушеня, яке пережила музична індустрія десять років тому, коли завдяки розвитку технології централізовано поширювані альбоми програли індивідуально формуємим «спискам композицій» (playlists). Замініть «диплом» на «альбом», а «самостійно обраний набір курсів» на «список композицій» - і ви відчуєте, що нас може очікувати.
Це не відбудеться одразу, проте й нинішне становище не триватиме вічно. Якщо чималій частині вищої освіти судилося отримати цей виклик протягом найближчого десятиріччя, то що це означатиме для суспільства? І що мають робити університети? Відповідь значною мірою залежить від того, як саме он-лайнові бізнес моделі і стимули вплинуть на розвиток становища викладацьких талантів, коледжів, експертніх фірм та інших ключових гравців на ниві освіти.
Сьогодні ці бізнес-моделі дійсно охоплюють увесь діапазон. На одному кінці – випускники шкіл, котрі набирають повні набори курсів для он-лайн дипломів. Наприклад, в Кенан-Флаглерській Бізнес-Школі Університету Північної Кароліни у Чапел-Хілл (the University of North Carolina at Chapel Hill’s Kenan-Flagler Business School) плата за навчання на он-лайн курсі Майстра Бізнес-Адміністрації (МВА) складає 90 тисяч доларів. Університет Південої Кароліни отримує понад 100 мільйонів доларів прибутку за свої он-лайн курси. Традиційні виші, такі як Університет штату Пенсильванія (The Pennsylvania State University, скорочено - Penn State) та Університет Массачусетса, також пропонують он-лайн дипломи за ціну, співмірну (хоча й відносно невисоку) з ціною диплому при очному навчанні. Деякі неприбуткові заклади, спрямовані на дорослих учнів, взимають плату, як при очному навчанні, хоча й мають доволі низьку ціну. [в англійському тексті вживано сленговий вираз «brick-and-mortar», котрий позначає фірму чи організацію, яка має діяльність, представлену в «реальному світі», а не в інтернеті. В данному випадку: навчальний заклад, який навчає не он-лайн, а в реальному університетському корпусі, тобто «очно» - прим. перекладача].
На іншому кінці спектру – навчальні он-лайн платформи, такі, як Coursera, edX та Udacity, які сповідують думку, що освіта має бути «безкоштовною», а студенти можуть платити потім - тоді, коли їм потрібні очні іспити та сертифікати, що підтверджують їх цінність для роботодавців. Можливо, це й перспективна модель, але оця «безкоштовність» може бути настільки ризиковою, що просто підірве економіку створення нових курсів. Ось чому президент МассачусетськогоТехнологічного Інституту Лео Рафаел Рейф (Leo Rafael Reif) запропонував он-лайн студентам робити скромні перекази, щоби допомогти університету виконувати свою місію.
Якщо його прохання підтримують, то нова система буде не столь поганою для традиційних вишів. Є нові джерела доходу, такі як плата за сертифікат з брендом університету на ньому, або платежі за збір комплекту, коли інші виші передаватимуть сертифікати за курси, запропоновані он-лайн. Є величезний закордонний ринок, де бренд американської вищої освіти є дуже бажаним. І є роботодавці, котрім потрібна гарантія, що студент отримав необхідні навички. Поза тим, звичайно, є побоювання, що високоякісна освіта стане доступною у раніше немислимому масштабі – що викликає трепет у губернатора Каліфорнії Джері Брауна (Jerry Brown). Проте, лідерам вишів, що прагнуть виконати свою місію в епоху безпрецедентних змін, не завадило б розробити деякі керівні принципи, щоби впорядкувати свою відповідь на виклик часу.
Перш за все, університет не може постійно скорочувати витрати на надання освіти через он-лайнові інновації і передавати трохи цього «виграшу» студентам шляхом зниження плати за навчання. З різних причин це те, що відбувається в деяких вишах сьогодні. Але надмірно високі ціни для он-лайн студентів не узгоджуються з місією поширення доступу, особливо зараз, коли скорочення державного бюджету роблять плату за навчання недосяжною.
З іншого боку, не менш важливо, щоби освіта не виглядала, як безкоштовний товар, тому що для розробки курсів і матеріалів світового рівня потрібні великі інвестиції у залучення і утримання талантів. Якщо нові он-лайн платформи будуть не пов’язані з грошовими потоками – від підручників, репетиторства, очних іспитів, видачі дипломів або якихось поки що не створених альтернатів - модель буде приречена на провал. Має бути стимул для створення кращого контенту, якщо навчальні заклади мають надавати найкраще навчання будь-кому на планеті.
Доброю новиною є те, що університети мають гарні можливості для розробки нових моделей, які поєднують низькі витрати, більш високу якість і більшу відповідність потребам роботодавців. Для цього вони мають інтегрувати на стійкій основі свої інтелектуальну власність, бренди і традиції суспільного служіння.
Хоча ніхто не може передбачити майбутнє, цілком імовірно, що ми рухаємося в бік двох моделей гібридного отримання вищої освіти.
Перша буде традиційно в стінах навчального закладу, з технологіями, що дозволяють більш ефективно і продумано планувати отримання знань, з он-лайн лекціями і очними класними годинами в малих групах для вирішення проблем та обміну думками.
Друга гібридна модель буде дистанційна (і набагато більш дешева), де он-лайн курси будуть доповнюватись самоорганізованими навчальними группами, що ми вже спостерігаємо в MOOCs.
Деякі дістанційні курси будуть пов’язані з традиційними університетськими брендами, інші будуть з нового світу альтернативної освіти. Студенти з заможних родин і ті, що матимуть відповідну фінансову допомогу, скоріш за все виберуть навчаня з проживанням при навчальному закладі (де серед іншого отримають для подальшого життя широкі особисті зв’язки). Проте економічний чинник у найближчі роки може так стрімко змінитись, а роботодавці настільки пристосуються до нової системи, котру самі ж і допоможуть зробити, що цілком можливо, що мільйони студентів будуть процвітати, не переступаючи поріг традиційного кампусу.
Звичайно, на шляху в цей новий світ будуть якись метання. Але якщо ми діятимемо правильно, то ширший доступ, поліпшення можливостей працевлаштування і більш глибоке навчання будуть тим призом, що дасть невимовні переваги для студентів і суспільства.
Про автора
Андре Дуа (André Dua) є директором в нью-йоркському офісі "McKinsey & Company".
У 1970-1980-ті роки в СРСР для просунутих у фізиці та математиці учнів існували заочні школи – ЗФТШ (заочная физико-математическая школа при МФТИ) та ЗМШ (заочная математическая школа при МГУ). В ті роки не було інтернету, проте система навчання нагадувала «другу модель гібридного отримання освіти», згадану у статті, тільки організовану не для вищої, а для середньої освіти. Вчитись у заочній школі можна було індивідуально, або группою – це тим, кому у школі пощастило з учителями фізики та математики. Заочна школа надсила методички з розбором складних математичних та фізичних прикладів, а також задачі для самостійної роботи, для розв’язання котрих було достатньо шкільних знань, але потрібне було вміння нестардартно їх використовувати. Ти, хто вчились у групах, збирались з учителями на факультативах і обговорювали та розв’язували ці складні задачі. Після розв’язання усіх задач відповіді відсилались до заочної школи, а учні отримували новее завдання.
Під час зимових каникул в останньому шкільному році були організовані іспити у цих заочних школах. Для цього в обласні центри приїжджали спеціальні групи викладачів та аспирантів із МФТИ та МГУ, котрі проводили очні іспити для випускників цих заочних шкіл. Обласні відділи освіти організовували приїзд на іспити учнів з різних міст та містечок області. Успішне закінчення ЗФТШ або ЗМШ було додатковою перевагою при вступі у провідні технічні виші СРСР.
Подібну систему, але організовану з використанням сучасних можливостей, варто відродити в Україні.
Метою «церкви програмістів» Aryan Softwerk є колективне досягнення Царства божого шляхом розробки софту для самоорганізації шляхетних духовних демосів – арійських церков. Розробка церковного софту –...
Коледж для всіх
Світ:
Спецтема:
Відкриті он-лайн курси змінюють вищу освіту. Традиційні коледжі стикаються з небезпеками... і можливостями.
andredua.jpg
Великі зрушення відбуваються у вищій освіті завдяки появі MOOCs, доступних мільйонам людей у всьому світі. (MOOCs – це Massive Open Online Courses, Масові відкриті онлайн-курси). Більшість людей – включно з керівниками університетів – все ще не усвідомили, що цей новий спосіб викладання та навчання, на тлі зростаючого розчарування роботодавців навичками випускників, вже готовий стати новою системою атестації, котра протягом 10 років зможе скласти конкуренцію традиційній вищій освіті. Поява цього режиму – це щось більше, ніж просто механізм поширення; за правильного підходу він обіцяє студентам більш швидку, більш послідовну взаємодію з високоякісним контентом, а також вимірювані результати. Отже, це нововведення має потенціал для створення величезних можливостей для студентів, роботодавців і видатних викладачів, навіть при тому, що це докорінно змінює структуру витрат і життя традиційних університетських містечок. Очікування цього нового світу без втрати переваг старого світу потребує нових способів кардинального розширення доступу до провідних інструкцій зі створення інтелектуальної власності та наукових співтовариств, а також того, як керівникам університетів бути достатньо розумними, щоб впровадити ці нові бізнес-моделі, поки вони ще можуть це зробити.
Розглянемо першу з двох збіжних тенденцій. Як відомо, наростає розчарування продуктивністю традиційних інститутів. Тільки шість із десяти студентів чотирирічних вишів («виш» - вища школа, вищий навчальний заклад. Ще використовується абревіатура «внз», або російська абревіатура «вуз») протягом 6 років закінчують навчальний заклад. Більшість работодавців вважають, що випускники не мають потрібних навичок. Плата за навчання зростає швидше, ніж інфляція або заробітки за останні два десятиріччя.
Тим часом вибухоподібно зростає он-лайнова революція. Некомерційна компанія Coursera, що задіює професорів та викладачів із 62 університетів (зокрема Princeton, Stanford, the University of Michigan, the University of Pennsylvania тощо) може похвалитись курсами у 50-100 тисяч користувачів, котрі не платять нічого за доступ до кращих професорів світу; загалом компанія має понад 2,7 мільйони зареєстрованих студентів (більшість з них за кордоном), котрі вивчають принаймні одну дисципліну. Некомерційне партнерство між Гарвардським Університетом (Harvard University) та Массачусетським Технологічним Інститутом (Massachusetts Institute of Technology - MIT) – edX – пропонує онлайн версії курсів з відеоуроками, вбудованими вікторинами, міттевим зворотнім зв’язком і зручним для студента темпом навчання. Курс «введення у комп’ютерне програмування», представлений Udacity, вивчає 200 тисяч студентів по всьому світу (докладніше про он-лайн освіту можна узнати із відео-інтерв’ю співзасновника Udacity Себестьяна Труна (Sebastian Thrun))
(Coursera, edX, Udacity – неприбуткові компанії, що пропонують он-лайн курси, створені викладачами провідних американських університетів. Докладніше про них можна прочитати в англомовній вікіпедії – прим. перекладача)
Ключове питання в тому, як швидко ці MOOCs запропонують не тільки прорив у режимі навчання для заповзятливих і цікавих, але й справжній диплом для студентів, тому що роботодавці цінують дипломи. І ось перша ластівка: Coursera оголосила, що п’ять з її курсів будуть видавати сертифікати, затверджені Американською Радою Освіти (American Council on Education). Дистанційний навчальний заклад при Університеті штату Колорадо (Colorado State University’s Global Campus) почав видавати сертифікати за проходження початкового курсу комп’ютерного програмування, організованого Udacity, якщо студент сдав очний екзамен. І це незважаючи на те, що Stanford (де власне й організований цей курс) сам не дає сертифікату за цей курс. Як тільки буде організована достатня інфраструктура зі здачи іспитів і оцінки MOOCs, а студенти edX і Udacity почнуть здавати очні іспити у сотнях регіональних екзаменаційних центрах – ми увійдемо у новий світ.
У цьому світі студенти зможуть самостійно обирати собі курси і досягати відповідних рівнів залежно від потреб своїх резюме. Коли експерти переконають роботодавців, що ці сертифікати є надійними показниками потрібної кваліфікації, роботодавці почнуть діяти так, як сьогодні робить Colorado State University’s Global Campus. Тобто, вони будуть мати впевненість при запрошені на роботу кандидатів, чиї сертифікати отримані поза межами офіційно акредитованих вишів. Як тільки почнеться цей виклик монополії акредитованих вишів, велика частина вищої освіти може стати вразливою до такого порушеня, яке пережила музична індустрія десять років тому, коли завдяки розвитку технології централізовано поширювані альбоми програли індивідуально формуємим «спискам композицій» (playlists). Замініть «диплом» на «альбом», а «самостійно обраний набір курсів» на «список композицій» - і ви відчуєте, що нас може очікувати.
Це не відбудеться одразу, проте й нинішне становище не триватиме вічно. Якщо чималій частині вищої освіти судилося отримати цей виклик протягом найближчого десятиріччя, то що це означатиме для суспільства? І що мають робити університети? Відповідь значною мірою залежить від того, як саме он-лайнові бізнес моделі і стимули вплинуть на розвиток становища викладацьких талантів, коледжів, експертніх фірм та інших ключових гравців на ниві освіти.
Сьогодні ці бізнес-моделі дійсно охоплюють увесь діапазон. На одному кінці – випускники шкіл, котрі набирають повні набори курсів для он-лайн дипломів. Наприклад, в Кенан-Флаглерській Бізнес-Школі Університету Північної Кароліни у Чапел-Хілл (the University of North Carolina at Chapel Hill’s Kenan-Flagler Business School) плата за навчання на он-лайн курсі Майстра Бізнес-Адміністрації (МВА) складає 90 тисяч доларів. Університет Південої Кароліни отримує понад 100 мільйонів доларів прибутку за свої он-лайн курси. Традиційні виші, такі як Університет штату Пенсильванія (The Pennsylvania State University, скорочено - Penn State) та Університет Массачусетса, також пропонують он-лайн дипломи за ціну, співмірну (хоча й відносно невисоку) з ціною диплому при очному навчанні. Деякі неприбуткові заклади, спрямовані на дорослих учнів, взимають плату, як при очному навчанні, хоча й мають доволі низьку ціну. [в англійському тексті вживано сленговий вираз «brick-and-mortar», котрий позначає фірму чи організацію, яка має діяльність, представлену в «реальному світі», а не в інтернеті. В данному випадку: навчальний заклад, який навчає не он-лайн, а в реальному університетському корпусі, тобто «очно» - прим. перекладача].
На іншому кінці спектру – навчальні он-лайн платформи, такі, як Coursera, edX та Udacity, які сповідують думку, що освіта має бути «безкоштовною», а студенти можуть платити потім - тоді, коли їм потрібні очні іспити та сертифікати, що підтверджують їх цінність для роботодавців. Можливо, це й перспективна модель, але оця «безкоштовність» може бути настільки ризиковою, що просто підірве економіку створення нових курсів. Ось чому президент МассачусетськогоТехнологічного Інституту Лео Рафаел Рейф (Leo Rafael Reif) запропонував он-лайн студентам робити скромні перекази, щоби допомогти університету виконувати свою місію.
Якщо його прохання підтримують, то нова система буде не столь поганою для традиційних вишів. Є нові джерела доходу, такі як плата за сертифікат з брендом університету на ньому, або платежі за збір комплекту, коли інші виші передаватимуть сертифікати за курси, запропоновані он-лайн. Є величезний закордонний ринок, де бренд американської вищої освіти є дуже бажаним. І є роботодавці, котрім потрібна гарантія, що студент отримав необхідні навички. Поза тим, звичайно, є побоювання, що високоякісна освіта стане доступною у раніше немислимому масштабі – що викликає трепет у губернатора Каліфорнії Джері Брауна (Jerry Brown). Проте, лідерам вишів, що прагнуть виконати свою місію в епоху безпрецедентних змін, не завадило б розробити деякі керівні принципи, щоби впорядкувати свою відповідь на виклик часу.
Перш за все, університет не може постійно скорочувати витрати на надання освіти через он-лайнові інновації і передавати трохи цього «виграшу» студентам шляхом зниження плати за навчання. З різних причин це те, що відбувається в деяких вишах сьогодні. Але надмірно високі ціни для он-лайн студентів не узгоджуються з місією поширення доступу, особливо зараз, коли скорочення державного бюджету роблять плату за навчання недосяжною.
З іншого боку, не менш важливо, щоби освіта не виглядала, як безкоштовний товар, тому що для розробки курсів і матеріалів світового рівня потрібні великі інвестиції у залучення і утримання талантів. Якщо нові он-лайн платформи будуть не пов’язані з грошовими потоками – від підручників, репетиторства, очних іспитів, видачі дипломів або якихось поки що не створених альтернатів - модель буде приречена на провал. Має бути стимул для створення кращого контенту, якщо навчальні заклади мають надавати найкраще навчання будь-кому на планеті.
Доброю новиною є те, що університети мають гарні можливості для розробки нових моделей, які поєднують низькі витрати, більш високу якість і більшу відповідність потребам роботодавців. Для цього вони мають інтегрувати на стійкій основі свої інтелектуальну власність, бренди і традиції суспільного служіння.
Хоча ніхто не може передбачити майбутнє, цілком імовірно, що ми рухаємося в бік двох моделей гібридного отримання вищої освіти.
Перша буде традиційно в стінах навчального закладу, з технологіями, що дозволяють більш ефективно і продумано планувати отримання знань, з он-лайн лекціями і очними класними годинами в малих групах для вирішення проблем та обміну думками.
Друга гібридна модель буде дистанційна (і набагато більш дешева), де он-лайн курси будуть доповнюватись самоорганізованими навчальними группами, що ми вже спостерігаємо в MOOCs.
Деякі дістанційні курси будуть пов’язані з традиційними університетськими брендами, інші будуть з нового світу альтернативної освіти. Студенти з заможних родин і ті, що матимуть відповідну фінансову допомогу, скоріш за все виберуть навчаня з проживанням при навчальному закладі (де серед іншого отримають для подальшого життя широкі особисті зв’язки). Проте економічний чинник у найближчі роки може так стрімко змінитись, а роботодавці настільки пристосуються до нової системи, котру самі ж і допоможуть зробити, що цілком можливо, що мільйони студентів будуть процвітати, не переступаючи поріг традиційного кампусу.
Звичайно, на шляху в цей новий світ будуть якись метання. Але якщо ми діятимемо правильно, то ширший доступ, поліпшення можливостей працевлаштування і більш глибоке навчання будуть тим призом, що дасть невимовні переваги для студентів і суспільства.
Про автора
Андре Дуа (André Dua) є директором в нью-йоркському офісі "McKinsey & Company".
Джерело: College for all
Переклав Володимир Щербина
Від перекладача
У 1970-1980-ті роки в СРСР для просунутих у фізиці та математиці учнів існували заочні школи – ЗФТШ (заочная физико-математическая школа при МФТИ) та ЗМШ (заочная математическая школа при МГУ). В ті роки не було інтернету, проте система навчання нагадувала «другу модель гібридного отримання освіти», згадану у статті, тільки організовану не для вищої, а для середньої освіти. Вчитись у заочній школі можна було індивідуально, або группою – це тим, кому у школі пощастило з учителями фізики та математики. Заочна школа надсила методички з розбором складних математичних та фізичних прикладів, а також задачі для самостійної роботи, для розв’язання котрих було достатньо шкільних знань, але потрібне було вміння нестардартно їх використовувати. Ти, хто вчились у групах, збирались з учителями на факультативах і обговорювали та розв’язували ці складні задачі. Після розв’язання усіх задач відповіді відсилались до заочної школи, а учні отримували новее завдання.
Під час зимових каникул в останньому шкільному році були організовані іспити у цих заочних школах. Для цього в обласні центри приїжджали спеціальні групи викладачів та аспирантів із МФТИ та МГУ, котрі проводили очні іспити для випускників цих заочних шкіл. Обласні відділи освіти організовували приїзд на іспити учнів з різних міст та містечок області. Успішне закінчення ЗФТШ або ЗМШ було додатковою перевагою при вступі у провідні технічні виші СРСР.
Подібну систему, але організовану з використанням сучасних можливостей, варто відродити в Україні.
Зверніть увагу
Стартап Aryan Softwerk запрошує ІТ-фахівців спільноти Народний Оглядач до освоєння ринку самоорганізації арійських церков