Чотири причини для щастя

1) На наших очах нарешті народилася справжня українська нація – та ще й така пречудова! Я пишаюся нами, українці. У світовій історії існує безліч способів і форматів повалення злочинної влади – путчі, заколоти, замахи, теракти - але українці, здається, започаткували новий формат: повалення влади не бунтівною армійською частиною, не екстремістською партією, не хунтою, не закордонним спецназом, а… самоорганізованим народом. Народом itself, фактично без очільників та вождів. 

Українці просто об’єдналися і зробили це, причому, демонструючи найвищий рівень свідомості, шляхетності та дисципліни. Таких прикладів світова історія ще не знала. Ми, взагалі, усвідомлюємо, наскільки ми унікальні і наскільки унікальним є те, що ми робимо зараз?

2) Нарешті наш народ позбавився страшної і вкрай небезпечної ілюзії щодо «дружньості» і «братськості» Росії. Багато років я, спираючись на розлогий історичний досвід, говорив і писав про те, що Росія у своєму імперському форматі – найнебезпечніший, смертельний, екзистенційний ворог нашої країни і нашого народу. Але купа українців воліла за краще заплющувати очі на трагедії минувшини. Сьогодні Росія вчергове продемонструвала свою хижацьку, антиукраїнську сутність, і в наших людей нарешті спала полуда з очей. Що не може не тішити.

3) Ще одна ілюзія, якої українці позбавляються саме зараз: ілюзія про те, що, мовляв, «Захід нам допоможе». Чудово, що сьогодні все більше українців усвідомлюють: ніхто нам не допоможе крім нас самих, наша свобода, наше майбутнє – тільки в наших руках, і завоювати це майбутнє можна лише рішучими діями, не чекаючи на «дорослих».

4) А четверта причина полягає в тому, що саме сьогодні нашому поколінню випала нагода раз і назавжди здати іспит на право зайняти місце під сонцем, попутно заваливши це імперське опудало. Поясню. На моє глибоке переконання, і людям, і націям доводиться у житті раз по разу складати певні «іспити». Вічний іспит українців, який ми ніяк не спроможемося скласти вже останні 5 століть – це самодостатня незалежність; і останні 350 років із цих 500 – самодостатня незалежність від Росії.

Щоразу відбувалося одне й те ж: користуючися тимчасовою слабкістю Росії, українці намагалися скинути її ярмо, але через безпорадність еліти та пасивність народу незмінно програвали. Так було за часів Мазепи, було й в епоху Центральної ради та Директорії. Росія перемагала, підживлювалася українськими ресурсами і робила черговий крок до імперської могутності. Тобто ми самі – через свою недоладність – посилювали свого вічного ворога! Але сьогодні є великі шанси за те, що все складеться інакше. Ми, врешті, переможемо – раз і назавжди. І наша перемога буде автоматично означати смерть того імперського страхіття на північному сході.

Саме ми – і ніхто інший – зможемо покласти край тій потворній агресивній і брутальній цивілізації. У цьому й є наша велика історична місія.

Єднаймося і перемагаймо.
Слава Україні!