Інформаційна війна з Ордою. Міркування аматора

В старі добрі часи епохи Windows 95 багато моїх знайомих бавилося у легендарну стратегічну гру Warcraft II: Tides of Darkness. Там можна було керувати однією з двох армій: Людей або Орків. Один мій товариш чомусь завжди воював на стороні потворних монстрів. Його тактика була дуже простою: він одним кліком збирав докупи все наявне військо і направляв його на противника, не звертаючи ніякої уваги на його чисельність та озброєння. Орки то вигравали, то програвали, але виглядало це все дуже хаотично і зовсім не цікаво (приблизно, як безперервний гавкіт російських телеканалів).

Ваш покірний слуга відразу очолив Army of Humans. Поступово я усвідомив як діє (і скільки коштує) різна зброя, оцінив бойові властивості кожного персонажа тощо. Протягом 1,5-2 місяців, використовуючи весь свій вільний час, закріплюючись на кожному досягнутому рівні (команда "save"), я пройшов до кінця весь сценарій гри, отримав звання Бога Війни і побачив фінальні титри з іменами розробників (чим до цього часу дуже пишаюсь).

Другий мій товариш здолав орків у цій віртуальній війні іншим способом і значно швидше. Він обрав собі єдиного піхотинця, а потім трохи покопався у програмі і зробив його практично невразливим. Щоб ліквідувати цього солдата, суперник мав нанести йому 160 тис. ударів. Треба було бачити цю картину на моніторі: виходить з лісу такий собі Котигорошко. Ось він наближається до великої укріпленої фортеці, і орки починають шалено лупити по ньому з усіх луків, гармат і вогнеметів. А він спокійно знімає з плеча сокиру і починає методично рубати все, що трапляється на його шляху – аж поки театр бойових дій не перетворюється на симпатичну зелену галявину. Десь через 10 хв. від початку битви на цій гарній галявині залишається стояти, втомлено витираючи спітніле чоло, лише один мирний лісоруб…

Звичайно, важкувато зберігати витримку, коли на поріг твоєї хати вдерлися передові частини ворожої армії загальною чисельністю 1 млн. орків на чолі з командувачем, який щиро вважає себе Наполеоном. Чудовисько гавкає, клацає зубами і каже, що приїхало захищати тебе від якихось вільних радикалів. Проте, оговтавшись від першого переляку, починаєш здогадуватись, що з’їсти нас воно не зможе. Просто не проковтне. Хоча палець (Крим) може здуру відгризти. Ну, та Бог з ним – якщо навіть таке і станеться, то якось дамо собі раду тими пальцями, що залишились. Поки що.

Попри загальновідому кровожерливість і неадекватність дорогого сусіда, деякі спостерігачі висловлюють несміливе припущення, що насправді нікого вбивати «Наполеон» не збирається, бо це йому дуже невигідно і різко зменшує кількість варіантів подальшого розвитку подій. І дійсно, для того, щоб заробити собі серед своїх холопів славу великого царя-визволителя, хіба може бути щось краще, ніж повернути "ісконно русскій Крим" назад у їхню псячу імперію без єдиного пострілу? Така собі тотальна  інформаційна війна з реальним захопленням чужих територій. Залучити ряжених «козаків» та «дружинників»  і «м’яко» витіснити з анексованої території українських вояків і всіх невдоволених мешканців методами психологічного тиску: шантаж, залякування сімей, "живі щити" тощо.  Ніяких кривавих геноцидів, ніяких вантажів 200 з цинковими гробами, лише кілька спалених адмінбудівель і десяток вибитих активістам зубів. Це ж ідеальний план, шеф! Світова спільнота через якийсь час перестає обурюватись і «перезавантажує» стосунки з Росією, як це було зроблено після анексії частини Грузії. У підсумку Путін – в шоколаді, а ми – без Криму…

Поки розвивається такий сценарій, нашою суттєвою перевагою є те, що ми всі зберігаємо собі наші  фізичні тіла. Якщо зараз наша люба держава метушливо намагається зібрати докупи рештки нею ж розваленої армії, то ми повинні допомогти їй як мінімум виграти трохи дорогоцінного часу. Згадаймо, що кожен з нас має реальний досвід інформаційної війни. Хай кине в мене камінь той, хто ніколи не брав участі в так званих «хохлосрачах» і не здобував там іноді маленьких, але вельми приємних перемог над тупуватими кацапськими тролями. З огляду на помітну різницю між рівнями інтелекту людини і орка, для того, щоб стати невразливим «лісорубом», якісь надмірні зусилля зайві – треба тільки мати час і натхнення.

Зрозуміло, що правдивий карпатський «лісоруб» не гаятиме час і набої на відстріл дрібних тролів і тролих, бо його бойовими завданнями є ліквідація «гармат», «дотів», «магів», «снайперів» і зрештою самої «фортеці» з головним ліліпутом. Боюсь, що у нас нема іншого шляху до Свободи, як повне інформаційне знищення їхньої цитаделі або, інакше кажучи, заміщення свідомості рабів-орків свідомістю вільних людей (хоча вони її і не заслужили).

Марно відразу зачитувати їм Хартію Європейського союзу з прав людини, бо вони в ній нічого не второпають. Спочатку мусимо дезорієнтувати пересічного росіянина, переконавши його, що він наразі перебуває у хибній системі координат, де взагалі відсутні не те що якісь моральні орієнтири (якими так звик пишатись ванька-богоносець), а навіть елементарна лінійна логіка.

А тепер кілька конкретних порад і пропозицій:

Телебачення (ефірне)

1. Найпростішими превентивними інформаційними ударами по зомбованих мешканцях ерефії є короткі відеозвернення відомих публічних людей України (але не політиків) до "братнього" народу. Це вже почали робити, але як на мене, в якомусь надто життєрадісному тоні. Такі звернення повинні "вишибати сльозу" з носа російського обивателя і навіювати йому пацифістські настрої, витісняючи (хоча би частково) звичні імперські. Наголос треба робити не на нашому "бандерівсько-фашистському" прагненню до свободи (вівцям таке не поясниш), а лиш на відновленні звичайної справедливості, грубо зневаженої мерзотником Януковичем. Росіяни дуже чутливі до "невинно пострадавших", тим паче, колишніх "младших братьев". Припуститись думки, що їхній Цар, можливо, і не винуватий, бо йому, як завжди, неправильно доповіли - гадаю, що цей примітивний шаблон у них досі працює.
2. Необхідно викривати при кожній нагоді відверту брехню російських ЗМІ, але при цьому не розпорошуючись на всі фейки (які вже свою справу зробили), а масово тиражуючи найочевидніші і найабсурдніші російські відеоляпи з відповідними коментарями. Треба зняти десяток відеороликів і постійно крутити їх в перервах між новинами замість реклами. Через якийсь час – обновлювати.
3. В тому ефірному часі, що залишається, краще рекламувати не пиво, а товари парамілітарного ширвжитку захисного призначення: бронежилети, каски, камуфляжний одяг тощо. Впевнений, що швидко знайдуться підприємці, які почнуть робити цю корисну справу, та ще й із зиском для себе.
4. З’ясувати технічну можливість відновлення трансляції на Крим відключених там телеканалів альтернативними способами, наприклад, з плаваючих засобів турецького морського флоту.

Преса та інше друковане слово

1. У зв’язку з цензурою на ТБ та можливими відключеннями інтернету на окупованій території, треба терміново повернутись до такої класичної форми інформаційної зброї, як прокламації. Тексти готувати здебільшого на материку, а друкувати – на півострові, на домашніх та офісних принтерах. Розклеювати на парканах і розповсюджувати через поштові скриньки. Думаю, що кримські татари, які поки що утримуються від активного опору, залюбки підключаться до справи, але самим їм складати відозви до російськомовних буде важкувато. Окремо наклепати листівок зі зверненнями до окупантів – у міні-форматі, щоб легко було сховати від командирів. Тексти відеозвернень теж слід продублювати на папері.
2. На черзі написання листа українських морпіхів російському султану, за загальновідомим історичних зразком. На цій ділянці фронту ми маємо переважаючі сили над їхніми петросянами. Це навіть по мові помітно: московіти "хохочут", лякливо прикриваючи рот ладошкою, а козаки громоподібно і переможно "ре-го-чуть" навіть перед лицем смерті. Додатково повідомляю, що автор листа формально не мусить бути морським піхотинцем.

Соціальні мережі

1. Додаткові поради тут зайві, бо кожен боєць може проявити креативність і поцілити ворога в неочікуване болюче місце, застосовуючи власні спецзасоби. Враховуючи відносну анонімність і захищеність від ворога «вогневої точки», гадаю, можна не дуже прискіпливо вибирати засоби, в тому числі, деморалізацію противника перебільшенням власної військової потуги тощо. Ну, і найбанальніше, що можна порадити: максимальне поширення відповідної інформації серед ваших російських «френдів» - звісно, якщо вони у вас ще залишились.
2. Для підняття власного бойового духу я б поширював у соцмережах новини у стилі Майкла Щура:

      http://www.youtube.com/watch?v=1f5pcGgKxRk&feature=em-subs_digest

Чужі серед своїх

1. Готуючись до широкомасштабного вторгнення, агресор обов'язково заздалегідь організовує велику агентурну мережу на чужій території. На жаль, співробітники російських спецслужб були вмонтовані у всі силові структури України, причому на найвищих рівнях управління, де їх неважко було виявити під час революційних подій. На середніх і нижчих рівнях державних і комерційних структур неозброєним оком російських шпигунів не було видно, але вони там є і їх дуже багато. З огляду на повну безкарність, а також в очікуванні швидкого приходу російської (або проросійської) адміністрації, агенти ФСБ сьогодні втратили страх і «працюють» майже відкрито, не маскуючись і не дуже приховуючи свої погляди. Будьте пильними і уважно придивіться до своїх співробітників. Особливо до тих, які недавно появились у вашому офісі і ви не знаєте, чим конкретно вони займаються. Зазвичай вони справляють добре враження своєю зовнішністю і гарними манерами. Агент ФСБ має інтелектуальний рівень вище середнього, з ним можна поговорити про рок-музику або серйозну літературу і т.п., але його ментальність зовсім інша і це помітно. Крім того, він уміє дуже уважно і чемно слухати співрозмовника, а серед ваших друзів і знайомих це трапляється не часто, погодьтесь. Виявивши ворога, не панікуйте, а знайдіть спосіб анонімно передати свої підозри і його контактні дані у відповідну «антитерористичну» організацію, якій ви довіряєте.