Зображення користувача Олена Каганець.
Олена Каганець
  • Відвідувань: 0
  • Переглядів: 0

Люстрацію обіцяють усі. А хто з кандидатів на пост президента здатен її пройти?

Спецтема:

Люстрація у всіх на устах — і в народу, і в кандидатів на посаду глави держави. Ми сумніваємося, чи відбудуться вибори саме 25 травня, але не сумніваємося в необхідності очищення влади. У Верховній Раді зареєстровані три люстраційні законопроекти.

А в ЦВК — 23 кандидати у президенти. Майже в усіх лідерів ("рейтингових" і "народних") виборчих перегонів люстрація передбачена в програмі. Чи зможуть провідні політики пройти через люстраційне сито, і чи несуть вони на своїх щитах одну з ключових ідей української дійсності? Спробуємо проаналізувати це в даній статті.

Після революції і в час воєнної небезпеки одним з основних зав­дань суспільства є недопущення в апарат управління, правоохоронні органи, на інші важливі посади осіб, які скомпрометували себе співпрацею з іноземними та окупаційними спецслужбами, участю у злочинах режиму Януковича (і Кучми), сприяли збільшенню корумпованості влади та утвердженню антидемократичного устрою в державі.

Процес очищення влади був проведений в усіх без винятку пост­окупаційних країнах Східної Європи та Балтії: Чехії, Словаччині, Польщі, Німеччині, Угорщині, Румунії, Грузії, Литві, Латвії, Естонії, Албанії.

У Верховній Раді майже одночасно з'явилися три законопроекти — "свободівський", Харківської правозахисної групи та Люстраційного комітету.

Найжорсткіший запропонувала фракція ВО "Свобода" (її лідер Олег Тягнибок вперто виступає за проведення люстрації і ще 2005 року вніс цю пропозицію до парламенту, однак її не розглянули). Законопроект націоналістів передбачає довічну заборону люстрованим особам обіймати державні посади чи займатися певними видами діяльності. У законопроектах, розроблених Люстраційним комітетом та Харківською правозахисною групою, йдеться про тимчасову заборону обіймати посади.

Окремо слід вести мову про категорії осіб, яким належить пройти через люстрацію. Найприскіпливіше до цього підійшли ті ж "свободівці". За їхнім проектом, заповнити люстраційну декларацію та пройти подальшу перевірку мають не лише посадовці найвищої ланки, але й керівництво державних підприємств, у статутному капіталі яких 25 та більше відсотків акцій належить державі; керівництво політичних партій та громадських організацій; адвокати та нотаріуси; керівництво навчальних закладів, а також професорсько-викладацький склад вузів. Ідеться про сотні тисяч осіб, адекватність перебування на посадах яких оцінюватимуть у порядку черговості — починаючи від найвищих.

Чи пройдуть люстрацію кандидати у президенти?

Цікаво проаналізувати люстраційну риторику кандидатів на посаду глави держави — і тих, що перебувають на гребені соціологічних рейтингів, і тих, які нарощують народну підтримку. З одного боку, поставимо на шальки терезів люстраційні вимоги, з другого — біографічні нюанси претендентів на найвище державне крісло.

Петро Порошенко у своїй програмі наголошує на антикорупційній люстрації судових, правоохоронних, податкових і митних органів та "утвердженні в якості свого роду національної ідеї нетерпимості до корупції".

Самого ж Порошенка журналістський проект "Наші гроші" системно звинувачував у корупції, пов'язуючи транспортну корпорацію, нібито наближену до нього, із непрозорими тендерними закупівлями, які до того ж задорого обходилися бюджету. А виходячи з таких люстраційних принципів, як причетність до режиму Януковича (обіймав посаду міністра економічного розвитку і торгівлі України 2012 року — в час розквіту режиму Януковича, а також з 2007 по 2012 був на посаді голови Ради Нац­банку), причетність до антидемократичного явища кучмізму (співпрацював з адміністрацією Леоніда Даниловича), навряд чи Петро Олексійович зміг би посісти президентську посаду, якби закон про люстрацію було ухвалено.

Юлія Тимошенко у своїй програмі чіткіше за Порошенка висловилася щодо "перезавантаження влади". В її планах — "притягти до відповідальності суддів, прокурорів, працівників міліції, усіх посадовців, причетних до політичних переслідувань, порушень прав людини, неправосудних рішень, невиконання рішень Європейського суду з прав людини, та до корупції".

У Люстраційної комісії до Юлії Тимошенко будуть запитання щодо її "газового" минулого. Так, проект "Свободи" передбачає люстрацію осіб, які організовували та вчиняли дії, що призвели до втрат Державного бюджету в сумі понад 1 млн грн. Збитки, яких завдала державі Тимошенко в рамках діяльності ЄЕСУ, Генпрокуратура свого часу оцінила у $2 млрд. У цій же справі Юлію Володимирівну звинувачували і в даванні хабарів прем'єр-міністру України та Міноборони РФ. Тобто люстрацію навіть за ­своєю версією Леді Ю може не пройти. Ці звинувачення були зняті, однак із міркувань політичної доцільності чи з правничих — питання відкрите. Крім того, Тимошенко не пройде і за "антикучмістським" критерієм, адже 1999–2001-го працювала на посаді віце-прем'єра з питань паливно-енергетичного комплексу.

Сергій Тігіпко, який стоїть у президентському рейтингу найвище з представників колишнього режиму, про люстрацію, звісно, мовчить. Люстраційний комітет мав би чимало підстав для того, аби видати Тігіпкові "вовчого квитка". Як керівник виборчого штабу Януковича 2004 року підлягав би перевірці на предмет причетності до фальсифікацій; як колишній перший секретар Дніпропетровського обкому комсомолу підпадає під критерій антикомуністичної люстрації. Не пройшов би він і "антикучмістські" (віце-прем'єр з питань ­економіки 1997 року, міністр економіки 1999-го), і антидиктаторські (був заступником голови Партії регіонів з 2012 року, а також обіймав посаду міністра соціальної політики) люстраційні жорна.

Головний політичний двигун люстраційної ідеї Олег Тягнибок у програмі формулює не лише критерії люстрації, але й подальшу долю звільнених посад: "Усунути від влади агентуру КДБ-­ФСБ та держслужбовців, які працювали на керівних посадах в органах окупаційної совєцької влади та антинародного режиму Януковича та віддавали злочинні накази… Призначати на звільнені після люстрації вакансії молодих фахівців, випускників українських вузів, відібраних за принципами патріотизму і професіоналізму".

Тягнибок не обіймав жодних посад за Кучми-­Януковича, не був заангажованим у комуністично-комсомольську ієрархію, а також не мав та не має бізнесу, тому люстраційну декларацію заповнював би із чистою совістю. ­Тягнибок — єдиний із лідерів Майдану, хто балотується у президенти, і єдиний, хто ставить чи не основним питанням своєї програми саме вимогу Майдану — люстрацію. 

Анатолій Гриценко у програмі своєї партії говорить про необхідність антикорупційної люстрації всіх чиновників, починаючи з суддів, прокурорів і слідчих, а також про необхідність "ефективної боротьби з корупцією та відмиванням брудних коштів".

Біографія кандидата-полковника була б цілком прозорою, якби він не обіймав пост міністра оборони. Генпрокуратура часів Олександра Медведька дорікнула Гриценкові за неналежне збереження держ­майна в армії, а військові досі згадують порізані на брухт ракети та розформовану на півдні країни ракетну бригаду. Та найбільші претензії до "справжнього полковника" і "першого непрохідного" мають саме професійні військові, бо за гучними ура-патріотичними словами ховалося багато шкідливих та шкідницьких для армії справ. Однак ці питання — компетенція майбутніх люстраційних комісій та ­судів.

Найменш конкретизованою виглядає люстраційна програма Олега Ляшка. "Я радикально зміню особовий склад правоохоронних органів. Особливу увагу приділю викоріненню перевертнів та пристосуванців у новій владі. Оголошую бій олігархам, які разом із продажними чиновникам довели український народ до злиднів".

Однак лідер Радикальної партії спіткнувся б об люстрацію — підніжку йому ставить кримінальний критерій. Річ у тім, що Олег Ляшко 1994 року був засуджений за розкрадання державного та колективного майна на суму 2 млн 400 тис. крб. та був звинувачений у свавільному присвоєнні влади чи звання посадових осіб; підробленні документів, штампів, печаток, їх використанні. Минуле навряд чи гідне президента…

Нова держава не зможе постати без зміни політичних еліт та викорінення корупції. До ухвалення люстраційного закону ми можемо скористатися ще одним інструментом люстрації — виборами. Вони також відіграють функцію очищення влади від осіб і політичних сил, яким ми більше не довіряємо. І навпаки, через вибори маємо можливість вручити мандат на докорінні зміни у країні незаплямованим політикам.

Джерело: Олександр ВЕЛИЧКО, ГО "Люстрація"

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Френк Герберт: Ну як вам друге дно Вулика Геллстрома?

«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта

«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...

Останні записи

Кращий коментар

Зображення користувача Анатолій Висота.
0
Ще не підтримано

Дякую, Оленко!

Коментарі

Зображення користувача Анатолій Висота.
0
Ще не підтримано

Дякую, Оленко!