Крах партійної системи і консенсус олігархів

Зовсім недавно хвиля руйнувань пам'ятників Леніну стала символом відмови від соціальної держави. Дві летальні пожежі в будинках профспілок візуалізували хибкість традиційних профспілок. Теперішня виборча кампанія добиває українську партійну систему.

Паралельно з виборами Президента проходить ряд місцевих перевиборів, в тому числі мерів 43 міст. Майже ніде фаворити не афішують своєї партійності або формально закріплені за "паперовими" партіями. С.Ісаков у Миколаєві та С.Одарич у Черкасах навіть не висловлюють своєї однозначної прив'язки до когось із великих політиків чи всеукраїнських партій. В.Бондаренко в Києві додає до партійного базового рейтингу за рахунок умінь господарника та повернення громаді вкрадених об'єктів. Найбільш успішні мери обласних центрів В.Гройсман та А.Садовий протягом багатьох років так і приєдналися до жодної з парламентських партій, формуючи при цьому свої стабільні більшості у міських радах.

Навіть експерти з бурхливою фантазією не зможуть назвати три відмінності в ідеологіях "солідарнизму" та "батьківщинізму". Ідеологію більшості партій чудово характеризує угорське слово "Йоббік", навіть без перекладу. Найбільш рейтинговий український кандидат обрав самовисування та йде в Президенти як позапартійний. Свою вертикаль влади та парламентську коаліцію він будуватиме не на базі партійної мережі, а шляхом союзу із найбільш впливовими особами політики і бізнесу. Його опонентка вважає це консенсусом олігархів, проте в даній ситуації іншого шляху мабуть що немає. Вертикалі спецслужби та армії розвалені та дезорганізовані, і навіть в середньостроковій перспективі не зможуть взяти відповідальність за країну.

У разі дострокових парламентських виборів найбільшу динаміку покажуть О.Богомолець, А.Гриценко та О.Ляшко, за рахунок особистостей лідерів, а не позиціонування в націонал-демократичній чи соціал-ліберальній ідеології. Найближчим часом побачимо тектонічні процеси по створенню нових партій, масовим міграціям діючих депутатів та розвалу "старих" партійних проектів.

Російській агресії можуть протистояти політики з високим рівнем суспільної довіри та крупний бізнес із вільними фінансовими та медіа ресурсами. В умовах війни немає часу збирати всіх олігархів у Монако для неквапливих дискусій про нові умови гри та про нові зобов'язання перед країною. Через кілька днів у Дніпропетровську можуть проголосити програму утримання Південного Сходу та нову модель державної влади в Україні. Так само як і нову систему національної безпеки – з територіальною обороною та приватними арміями. Пізніше цю систему вже оформлять в ідеологію солідаризму – зі своїми міфами, героями та перемогами.