Зображення користувача Андрій Будкевич.
Андрій Будкевич
  • Відвідувань: 0
  • Переглядів: 0

«Багатоголосся письменства Михайла Слабошпицького».

Вони ( росіяни ) і їх імперія віками присвоювали собі у заслугу досягнення талановитих, видатних людей, не московського походження. Гоголь, Короленко, Мережковський – з письменників, Малевич, Левітан – з митців, Вернадський, Корольов – з учених…Цей перелік можна продовжувати ледь не до безкінечності. Брехлива за своєю сутністю держава, такий же, в своїй основі і народ, що живиться віками вкраденою і нахабно присвоєною історією Русі – України.

Як у документальній ретроспективі, думкою гайнув у рік 1986- й. У кіоску – книгарні переглядав різні книжки, відшукуючи потрібні й цікаві. До рук потрапив роман – есе « Марія Башкирцева», авторства Михайла Слабошпицького. Цю ошатну, чудесно оформлену книжку, без перебільшення, не прочитав, а « проковтнув». Збереглося в пам’яті і ім’я автора.

Рік 2014 – й .Під час перебігу гарячих подій у контексті Революції  Гідності пощастило познайомитися з Михайлом Федотовичем. Багато води спливло в українських річках за 28 років… Прочитав не одну книжку дуже своєрідного, уособленого письменника – науковця.

Пан Михайло – то надзвичайно щира, інтелігентна, доброзичлива і приязна українська людина. Останні риси часто притаманні видатним особам. Ще будучи студентом – першокурсником факультету журналістики, працюючи у бібліотеці Академії Наук, віднайшов інформацію про Марію Башкирцеву. У різних джерелах про неї згадували, як про – російську, польську, французьку художницю. Уродженка села Гавронці, Диканського повіту, Полтавського краю. « Вона – українська художниця. З нелюбов’ю відгукувалася про Росію», - каже Михайло Федотович і у продовження, цитує по пам’яті уривок з « Щоденника» Башкирцевої : « Росіян я не знаю, сміялася з їхньої мови…».

Повернення цього славного імені додому, до України – Полтавщини, відбулося завдяки нашому сучаснику – письменнику. Роман про чаклунку Марію із Гавронців був написаний протягом десяти місяців, а ось накопичення матеріалів тривало 15 років. Хто цікавиться, читає, зачитується творами М. Слабошпицького, міг переконатися,у його вмінні працювати системно, скрупульозно, як вчений – дослідник. Він дуже обережний у поводженні зі словом, відшукує і повертає, ті українські слова, котрі багатьма земляками забуті і втрачені. З допомогою таких авторів можна навчитися гарно розмовляти українською…

Та вернімось до особи парижанки з – під Диканьки. Походила із заможної, шляхетної родини. Батько, Костянтин Павлович був предводителем Полтавської шляхти. ЇЇ рід по материній лінії – полтавські старосвітські поміщики Бабаніни. Господь і Природа обдарували панну не лише вродою, а і – розумом, талантом, працелюбністю. Дівчина досконало опанувала іноземні мови – французьку, англійську, італійську, грецьку. Була володаркою чудового голосу, який зник у 17 років. В 20 – ти літньому віці Марію спіткали ще дві біди – сухоти і часткова втрата слуху. Та вона все одно, за дуже коротке життя ( 24 роки ) , життя – яскравий спалах…, зуміла реалізувати себе – як мисткиня, відома на увесь світ, і як авторка « Щоденника» ( написаний французькою мовою ). Англійський прем’єр – міністр Вільям Гладстон назвав цей « Щоденник», - найцікавішою книжкою століття. Значну частину свого недовгого життя прожила за кордоном, Ніцца, Париж…Марія померла пізньої осені 1884 року. Похована у Парижі, на цвинтарі Пассі. Останні слова вимовлені нею, були : « Мені так хочеться гавронських вишень і яблук…». Талантом цієї « виняткової» натури, так висловився Ілько Рєпін ( він теж наш ! ), захоплювалися А. Франс, Е. Золя, Гі де Мопассан, Л. Українка. Ім’ям Марії названо одну з вулиць Ніцци. Не забуваймо, хто був піонером у відкритті і поверненні цього імені Україні і всім нам…

Важко бути письменником національним, коли не існує національної держави і повноцінної нації. Тому роль українських письменників, не тільки за мовною ознакою, а й за змістом, у добу, коли зникає державна мова, та усе українське, значно зростає.

Михайло Федотович володіє неповторним хистом, в умінні представити нам, читачам, відомі, знамениті імена, інакше, по – своєму. Як приклад, роман « Поет із Пекла» ( Тодось Осьмачка ). Поет високого обдарування, постає перед нами ( після прочитання книжки ) – як людина, життя котрої « .. справді не було нічим іншим, тільки постійною мандрівкою, ніби велетенською залізничною станцією, де він тинявся з кута в кут, чекаючи своєї черги». – так писав Юрій Стефаник. Книжка – це поштовх до знайомства з поезією Т. Осьмачки, до повторного прочитання, заглиблення, зрозуміння віршованого слова Поета з ознаками геніальності.

Початок 30 – х років двадцятого століття, коли був витоптаний, вирваний з корінням цвіт українського письменства ( Г. Косинка, Д. Фальківський, В. Підмогильний…), став початком його блукань, їм не видно було кінця.

Допити, арешти, переховування, спроба втекти за кордон, ув’язнення в Бутирці, поневіряння у психіатричній лікарні. Через отакі жахіття пройшов поет.

П’ять збірок поезій залишив нам, людям свого народу, тим, хто ще не забув, що таке – справжня Поезія. Мешкав у США, Канаді, бував у Франції, Югославії. Помер  7 вересня 1962 року у шпиталі поблизу Нью – Йорка ( сьогодні 7 вересня… ). Прочитаймо уривок з вірша « Немає» :

« І де б уже не полоскав я п’яти’

  І ніс у мандри торбу та жалі,

Та знаю добре, знаю, мов проклятий,

Що скрізь немає волі на землі».

Наскільки промовисті, згірклі, важкі, проте зрозумілі слова, що й додати що – небудь не варто…

А ось ще один приклад. Чи багато знаємо про Михайла Коцюбинського ? Гадаю, що ні. Ще менше про ту добу, у яку жив і творив видатний письменник. Давно зарахований у класики української літератури. У період УРСР в середніх школах вивчали програмний твір « Фата Моргана». Відверто, не найкращий, з написаного Коцюбинським. Він – один з найбільш недооцінених, можливо прочитаних, та незрозумілих письменників в Україні.

Якби залишився в історії літератури автором одного твору – « Тіні забутих предків»,і  цього було б забагато ! Шедевр світової літератури. Наповнений психологічною напругою, у ньому ожили на рівні архетипів, правдиві образи з тодішнього українського життя. Його перу належать і взірцеві оповідання – « Сміх», « Коні не винні», « Персона грата», новела « Інтермеццо».

Книжка «  Що записано в книгу життя. Михайло Коцюбинський та інші» розповідає про час Коцюбинського, про поразки нашого народу, про вади притаманні українському менталітету, про відомих сучасників. Саме у цьому творі з особливою силою зазвучало багатоголосся Михайла  Слабошпицького. Усі соло – партії розділені на дев’ять осіб ( М. Коцюбинський, С. Єфремов, В. Самійленко, В. Вінниченко, Є. Чикаленко, В. Леонтович, М. Могилянський, анонімний Біограф і утаємничена жінка ). Твір у значній мірі опирається на архівні матеріали – епістолярні, мемуарні, літературні розвідки, є цілісним по сприйняттю.Завдяки автору можемо реально уявити, якою ж була українська інтелігенція початку 20 – го століття. Нам привідкрили гардину, за якою ховалося особисте життя видатного прозаїка., - про трагічний перехід на сторону більшовиків синів письменника, про листування з Олександрою Аплаксіною.

А як підбираються парсуни  головних персонажів творів, які чимось вагомим привернули увагу - М. Башкирцева, Т. Осьмачка, О. Влизько, Н. Дровняк…

Михайло Слабошпицький – критик, літературознавець, публіцист, громадський діяч, виконавчий директор Ліги меценатів, директор видавництва « Ярославів Вал». На величезній території гуманітарного світу, людина – оркестр, і тому будемо очікувати нових, несподіваних соло – партій у різних жанрах літератури. Важливою є власна думка пана Михайла про призначення письменника : « Український письменник мусить бути революціонером, будите лем, просвітителем, навчителем, моральним авторитетом і поряд зі священником в тому суспільстві стояти, а потім бути, може, письменником…».

         Андрій Будкевич.

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Щасливі приязні, бо вони успадкують Землю

Чеснота приязності та ельфійський реактор – другий крок до вічного життя та опанування планети Земля

Євангельська концепція палінгенетичного реактора об’єднує надлюдську самореалізацію, соціальну взаємодію та трансформацію людства. Щасливі скромні та приязні, бо вони опанують Землю.

Останні записи