Зображення користувача Миро Продум.
Миро Продум
  • Відвідувань: 7
  • Переглядів: 8

Казка про радість

Категорія:

Одна сімейна пара дуже довго чекала народження дитини, майже двадцять років. Всі ці роки вони жили так, ніби їх медовий місяць продовжувався – закохані і щасливі. Вони вірили, що до них обов’язково прийде прекрасна душа. І от цей час настав.

141107-radist.jpg

Радіймо, арії!
Радіймо, арії!

 У дружини почалися пологи. Чоловік побіг до знахарки-повитухи, яка жила на краю села. Коли вони повернулись, то побачили непритомну породіллю і немовля в її ногах. Пологи виявились швидкими. Стара знахарка не знала кого рятувати в першу чергу, кинулась до жінки, дала їй понюхати якусь настоянку в скляній баночці, і вона прийшла до тями. Далі повитуха взяла в руки немовля, перев’язала пуповину. Але ознак життя дитинка не подавала. 
- Невже її неможна врятувати? Наша дівчинка, ми чекали на неї двадцять років! – крикнула у відчаї породілля.
- Можна, якщо я віддам їй свою силу і силу свого призначення. Колись це мало статися. Я знала, - відповіла задумливо стара знахарка.
- Будь ласка, зробіть що завгодно, щоб вона жила, – попросив батько.
Знахарка нахилилася над дитинкою і щось прошепотіла їй на вушко. Після цього дитя відкрило ротика, хапнуло повітря і з криком видихнуло.
- Вона ожила! Дякую вам і Богу! – радісно вигукнула мати.
- Так. Назвіть її Радою. Я вдихнула в неї життя разом з місією, – пояснила знахарка.
- Що то за місія? – спитав батько.
- Вона має дар зцілення словом і повинна його застосовувати. Це служіння людям. 
- Зцілення словом – як це зрозуміти?
- Ваша дівчинка знає одне слово, яким буде повертати людей до життя, промовляючи його на вухо хворій або засмученій людині.
- Яке це слово?
- Я більше не можу його казати. Воно було моїм цілительським інструментом до цього часу. Тепер воно – в ній. Настане момент, коли вона його згадає, - відповіла знахарка, і на цьому попрощалася та пішла. 
Щасливі батьки охоче взялися піклуватися про немовля. Лише через кілька днів до них дійшла звістка, що стара знахарка померла тієї ж ночі, відразу після прийняття пологів. 
Йшли роки, дівчинка росла на радість батькам. Радіти й справді було чому: дочка мала добру й веселу вдачу і була справжньою красунею. А батьки старіли. І настав такий день, коли вони обоє занедужали та злягли. Рада вибивалася з сили, допомагаючи батькам подолати слабість, але все марно. Вони згасали, як свічки, що догорають. 
- Мамо, тато, ви казали мені, що я маю дар цілительства словом, але чому я не можу згадати це слово?
- Ще не настав час… - прошепотів батько.
Вони померли один за одним – так як і жили в парі. Рада багато плакала і журилася. Їй було дуже самотньо. Якось вона сиділа зажурена на порозі дому і дивилася, як сідає сонце, зафарбувавши в багряний колір півнеба. Раптом її покликала циганка, що проходила повз її хату.
- Підійди до мене, красуня. Дай свою ручку, я все тобі про твою долю розповім.
- Моя доля ніби обірвалася з відходом батьків, ось подивіться, - і дівчина протягнула руку гадалці.
- Радій! - сказала та відразу, - скоро ти зустрінеш велике кохання!
Слово «радій» надзвичайно вплинуло на дівчину – щось аж затремтіло всередині її серця, теплі хвилі прокотилися по тілу, як кола на воді від кинутого каменю. Вона посміхнулася – вперше за багато місяців. Дала циганці монету і побігла в хату. Стала перед портретами батьків, як перед образами і промовила: 
- Рідні мої, я згадала це слово. Воно прийшло до мене сьогодні так, як приходить до людини кохання – несподівано і всеохоплююче. Це слово «Радій!» Коли його промовляєш, то ніби впускаєш у душу сонце. Адже радій – означає сонячно дій, тобто світи, сяй, осявай все, до чого торкаєшся. Тепер я розумію, чому знахарка просила вас назвати мене Радою. Сьогодні я ніби знайшла себе. Шкода, що це не сталося раніше – за вашого життя. Але, як ви казали: все приходить вчасно. Завтра я піду до людей і буду казати це слово кожному, хто має смуток в серці. Адже будь-які хвороби починаються зі смутку та журби. Чи чуєте ви мене?
В цей момент в хату залетіло два метелики, вони почали кружляти в своєму химерному танці. Рада закружляла разом з ними, вигукуючи слово «Радій!»

Олена Кареліна

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Щасливі приязні, бо вони успадкують Землю

Чеснота приязності та ельфійський реактор – другий крок до вічного життя та опанування планети Земля

Євангельська концепція палінгенетичного реактора об’єднує надлюдську самореалізацію, соціальну взаємодію та трансформацію людства. Щасливі скромні та приязні, бо вони опанують Землю.

Останні записи

Кращий коментар

Зображення користувача Арсен Дубовик.
0
Ще не підтримано

"Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика."

Гарна казка, хоча ... скоріше для дорослих :)

"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)

Коментарі

Зображення користувача Миро Продум.
0
Ще не підтримано

Краще казати "Радіймо!" - тоді виникає резонанс, адже радіє не одна людина, а ціла група.

Хайре! - так віталися учні Ісуса. Це те ж саме "Радіймо!", буквально "Яріймо!"

Освячуйся! Озброюйся! Плодися!

Зображення користувача Арсен Дубовик.
0
Ще не підтримано

"Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика."

Гарна казка, хоча ... скоріше для дорослих :)

"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)