«Усуньте від влади всіх російських шпигунів» – афганські моджахеди українцям

Щось з цих порад може бути корисним, щось – застарілим, і відповідає лише афганським реаліям часів тієї війни. Але фактом залишається те, що погано озброєні і часом погано організовані афганські моджахеди взяли верх над супердержавою, невдала афганська кампанія якої прислужилася розпаду СРСР, з якого постала незалежна Україна, що тепер сама в боях захищає власну державність.

Мешканці сіл уздовж стратегічної дороги Саланг і досі пам’ятають, як радянські війська йшли на Кабул, а потім – через понад 9 років – поверталися до СРСР після невдалої кампанії Кремля в Афганістані. Хтось пригадує, як, відходячи, радянські війська стріляли по селах – ніби в помсту, незважаючи на домовленість про мирний вихід...

Розмовляти з колишніми моджахедами цікаво, бо вони і далі стежать за усіма військовими інтервенціями Росії, хоча й нарікають, що в нинішньому Афганістані не всі до колишніх моджахеждів ставляться з великою шаною.

Саме розбірки між моджахедами після радянського виходу з Афганістану розчистили шлях «Талібану» до влади у 1996 році. Тому усі моджахеди найперше радять нині українцям бути єдиними у протистоянні з Росією Володимира Путіна.

«Моя порада така: всі люди в Україні мають об’єднатися і піднятися на боротьбу. Якщо українці будуть єдиними, лише тоді ви зможете перемогти будь-яку наддержаву. Подивіться на Афганістан – ми ж нічого не мали, але змогли перемогти таку потугу, як СРСР. Часи нині змінилися. Росія вже не зможе зробити Україні те, що вона робила тут в Афганістані», – каже чільний командир моджахедів Моххамад Асіф Азімі, який нині є радником голови виконавчої влади Афганістану.

«Ви можете перемогти Путіна тільки єдністю. Моя найголовніша порада – бути разом українським людям. Не допустіть громадянської війни, бо ми знаємо, що це таке, коли народ роз’єднаний, і це жахливо», – каже колишній командир сотні моджахедів Хекматулла Хекмат Задран.

Хекматулла Хекмат Задран

Тактика моджахедів

Моджахеди воювали невеликими мобільними загонами. В середньому, загін моджахедів складався з 300 бійців – приблизна чисельність пересічного українського добровольчого батальйону на Донбасі.

Я попросив моджахедів навести якісь спомини з тієї війни, адже на пострадянському просторі інформації про те, як воювала сторона-опонент, практично немає.

Саєд Касім Музафарі командувавв загоном моджахедів у провінції Парван на північ від Кабулу і в провінції Баміан, відомої тим, що «Талібан» там пізніше зруйнував гігантські статуї Будди.

«Розкажу вам про чесність і скромність моджахедів. Ми перейшли з загоном в окупований росіянами Баміан і не змогли забезпечити доставку харчів. Я попросив моджахедів не брати їжу в бідного місцевого населення, і ми вирішили, що краще будемо голодні, але в людей їжу не братимемо. І ми багато днів їли лише сухий хліб, розмочуючи його у воді», – пригадує Музафарі.

А приклад, який навів Хекматулла Хекмат Задран, виглядає, ніби з історії бою УПА з НКВС на Західній Україні: «Росіяни оточили частину мого загону, і мої бійці заховалися в колодязі, в бічних сховах, у виритих тунелях. Росіяни їх закидали гранатами і вбили всіх».

«В професійному відношенні російські солдати були сильними, і на полі бою теж воювали з нами затято. Але вони не дуже орієнтувалися на місцевості. Ми вели війну партизанського типу, отримували інформацію і атакували зненацька. Ми мали наперед інформацію про їхнє пересування і мінували мости й дороги», – пригадує Задран.

«На їхні сторожі ми часто нападали вночі, коли вони спали. Ми міняли тактику: атакували то вночі, то вдень, то надвечір і ми мали високу мобільність. Росіяни не знали добре тутешні терени і зазнавали великих втрат. Були часто відплати – після наших нападів росіяни нападали тоді на села, вбивали селян, знищували худобу і навіть руйнували сади», – додає сотник моджахедів.

За його словами, моджахеди мали табори в горах, і там їх не могла дістати навіть радянська авіація. «Ми рили нори і були недосяжні для авіабомб. Сидячи в горах, ми також виставляли спостерігача, який дивився на російські позиції і, як тільки бачив дим, то одразу кричав – значить, по нам вистрілив або танк, або гармата, і ми миттєво ховалися в нори. Тому серед нас було менше жертв», – пригадує Задран.

Моджахеди кажуть, що їм у другій половині 1980-х дуже допомогли поставки американських переносних ракетних комплексів «Стінгер», які можна було застосовувати проти вертолетів та бойових літаків. Але закликають не перебільшувати їхнє значення, оскільки «Стінгерів» не вистачало, і їхні поставки моджахедам обмежувались центральною частиною Афганістану та районами довкола Кабулу.

«Заощаджуйте боєприпаси»

Серед інших порад моджахедів українцям – «усунути від влади всіх російських шпигунів». І це можна почути практично від кожного колишнього бійця афганського спротиву.

«Найкраща тактика проти росіян – не пряма відкрита війна на полі битви, а війна партизанського типу. Інакше будуть великі жертви серед людей і військових. І ще одне – не здійснюйте тортури над військовополоненими, бо це не допоможе, а полонені – коли до них нормально ставляться – будуть знати, що українці – хороші люди», – говорить Задран.

«Маєте також заощадливо використовувати кулі і зброю, бо вести війну – це дорого. У вас, мабуть, теж не вистачає амуніції, бо Україні важко економічно», – дадає він.

А моджахед Азімі зауважує: «Росія хотіла зробити Афганістан своєю частиною. Але ми, моджахеди, не дозволили їй цього. Ми перемогли супердержаву, ми повалили комунізм. Ми вибороли свободу для Афганістану. Дехто нас критикує – але це несправедливо, адже ми захистили нашу свободу, бо наша релігія була у небезпеці. Інакше наша культура й мова теж занепали б. Маю надію, що ситуація в Україні буде кращою, і все повернеться до нормальності».

Всі моджахеди – та й переважна більшість афганців, з якими довелося спілкуватися, – знають про війну в Україні, але найперше одразу говорять про те, що Росія відібрала в України Крим. Щоправда, мало хто знає, що в Криму живе багато мусульман – кримських татар, які не хочуть бути в Росії.

«Україна – не ісламська країна, але українці – сміливі люди і люблять свою Батьківщину, – каже Задран. – Це відповідальність – захищати свою землю. Ви воюєте за свою країну, і Бог вам допоможе».