Зображення користувача Олена Каганець.
Олена Каганець
  • Відвідувань: 0
  • Переглядів: 0

"Титанік" української влади

Сьогоднішня українська влада - це  великий, потужний корабель, на вигляд - справний і працюючий. Ті, хто на ньому пливе, переконані, що він непотоплюваний. Що б не відбувалося в країні, суть нашої влади залишається незмінною: вона завжди імітувала «турботу про людей», а сьогодні точно так само імітує патріотизм, боротьбу з корупцією та реформи.

 

Але насправді українська влада залишається кастою бізнесменів, які доросли до того, щоб не просто отримувати прибуток, конкуруючи з собі подібними на вільному на ринку, але ще щоб користуватися важелями влади, які дозволяють їм цієї конкуренції уникнути. І на цьому вони заробляють свої капітали. У нас бізнесмен сидить у президентському кріслі, бізнесмени сидять в парламентських фракціях, бізнесмени спонсорують ті чи інші політичні сили. І нічого в цій схемі не змінюється.

Саме тому я кажу, що українська влада - це «Титанік». І на свій айсберг вона напоролася вже рік тому. Айсберг цей - Майдан. Вам здається, що корабель тоне повільно? Звичайно. «Титанік» теж тонув повільно. У момент, коли корабель зіткнувся з айсбергом, більшість пасажирів, особливо першого класу, все ще прогулювалися по палубі, жартували щодо того, що можна пограти в сніжки грудками снігу і льоду, які потрапили на палубу після зіткнення з айсбергом. Вони були впевнені, що такий корабель потонути не може.

Він тонув дві години. І через ці дві години на кораблі почалася така паніка, що люди билися і ламали один одному ноги і руки, щоб потрапити в останні шлюпки.

У кораблі української політики пробоїна вже давно є. І її вже не закрити. Українська влада - і президент, і уряд, і парламент, і вся велика державна машина - міліція, митниця, податкова, бюджетні організації - в тому вигляді, в якому вона існує, нежиттєздатна. І нехай нікого не вводить в оману те, що на цьому кораблі все ще цілі красиві і багато оформлені каюти, що на палубі все ще грає музика, а в ресторані непогано сервіровані столи. Він все одно тоне, і тоне неминуче.

Пройшов рік з моменту, коли змінилася влада. За цей час президент повинен був, насамперед, демонтувати стару українську армію, яка до моменту його обрання практично померла. Це його основне завдання як головнокомандувача, який став на чолі збройних сил в період війни. В армії не було і немає достатньо боєздатних підрозділів, сформованих з призовників. А паркетні мирні генерали - це просто чиновники, які звикли красти, так само, як і бюрократи, що сидять в Кабміні.

Цю систему потрібно було демонтувати, а замість неї побудувати ефективну, боєздатну армію, здатну дати реальну відсіч агресору. І не довелося б тоді з ним домовлятися, умиротворяти його і терпіти ганьбу за те, що сьогоднішні солдати-добровольці, які пішли на фронт, змушені побиратися у волонтерів.

Існування волонтерів і відсутність нормального постачання армії через рік після початку війни - це реальний сором нашого головнокомандувача.

Нам кажуть, що перша особа держави - прекрасний дипломат. Так, в мирних умовах - безумовно. І освіта відповідна є, і знання мов, і розуміння суті переговорного процесу, і природні дипломатичні здібності. Тільки у країни, яка веде війну проти противника, що перевищує її силою, дипломатичні перемоги відбуваються не за столом переговорів. Переговори виграються на полі бою. І в цьому сенсі нашому президентові поки що похвалитися нічим.

В Україні сьогодні є дві армії. Одна - це армія героїв-добровольців і офіцерів, які, незважаючи на продажний тил і нерозумне керівництво, незважаючи на небажання нашого військово-політичного керівництва в принципі воювати і звільняти свою землю, а бажання домовитися і вирішити проблему за принципом «саме розсмокчеться», все ж таки воюють, показуючи чудеса геройства. І тільки завдяки їм ми не бачимо сьогодні Путінських танків на вулицях Києва. Інша ж армія раковою пухлиною, яку так і не видалив «головний хірург» держави, присмокталася до цієї, першої, героїчної.

Замість справжнього військового будівництва нескінченна імітація у камуфляжній формі. З парадами військової техніки та показовими акціями «передачі» у війська озброєння. І так не може тривати безкінченно.

Інший командний пункт «Титаніка» - уряд і Верховна Рада. У них теж свій фронт.

Корупція - внутрішній ворог куди сильніший, ніж агресивний Кремль. За рік його можна було практично знищити. Але і тут теж - імітація.

До підприємців, які є ядром української економіки, присмокталися чиновники, які хочуть отримувати з них хабарів, у вигляді податкової, пожежників, усіляких інспекцій та інших, хто хоче тільки забороняти, не пускати, диктувати і вказувати підприємцям, що їм треба робити на вільному ринку. І, звичайно ж, немає ніяких реформ.

«Титанік» української політики все ще пливе. І зовні він цілком благополучний. Але  місць на шлюпках для нинішньої влади вже не залишилося. Врятуються ті, хто вчасно зрозуміє, що вони на «Титаніку». А для того, щоб врятуватися, потрібно будувати принципово інше, нове судно.

Влада  має право стверджувати, що вона щось робить, коли в житті конкретного громадянина щось відчутно змінюється на краще. І він ці зміни відчуває, навіть не дивлячись у телевізор і не читаючи звіти влади «про виконану роботу». 

Держава як ставилася до простого громадянина з презирством, так і ставиться. Як вважала українців нерозумними, інфантильними, але при цьому небезпечними істотами, так і вважає. Як бачила в підприємці злочинця, з якого треба брати данину, так і бачить. Бізнес як мав непосильний податковий тягар, так його і має через рік після приходу нової влади. Хоча за рік можна було б все кардинально змінити. І в армії, і в економіці, і в багатьох інших сферах життя простих українців.

Але сьогодні прості люди якщо і отримують щось позитивне - то це, в основном, великий ступінь свободи і втрата страху перед державою. І це не заслуга чинної влади. Це - результат особистих зусиль українців, що вони отримали великою кров'ю і чималими втратами.

Я дуже сподіваюся, що повернутися назад до старого життя більшість українців вже не захочуть. Хоча сьогодні все виглядає так, що є якась втома, розчарування і реванш старих сил. Але все одно «Титанік» потоне в морі людського обурення. І правлячому класу - пасажирам цього корабля - потрібно терміново думати, де знаходяться шлюпки. Не вірите? Запитайте у Януковича.

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Передчуття Великого джигаду

Фільм і роман «Дюна» як війна людей і психопатів – три вибухові ідеї таємного послання Френка Герберта

Моад’Діб став рукою Господньою – і пророцтво вільних справдилося. Моад’Діб приносив мир туди, де була війна. Моад’Діб приносив любов туди, де панувала ненависть. Він повів свій народ до справжньої...

Останні записи