Україна започаткувала процес одностороннього виконання мінських угод за рахунок власних інтересів. Президент України Петро Порошенко, канцлер Німеччини Ангела Меркель та президент Франції Франсуа Олланд зустрінуться в Берліні 24 серпня для обговорення ескалації бойових дій в Донбасі.
Очевидно, що наразі у Петра Порошенко більш ніж достатньо проблем для того, аби шукати контакту з основними учасниками переговорного процесу для вирішення конфлікту на сході країни. Найбільше проблем стосується виконання мінських домовленостей. Тут спостерігається своєрідний глухий кут.
Наскільки я розумію, консолідована позиція країн Заходу та України полягає в тому, що початок конституційного процесу в нашій країні можна вважати стартом виконання мінських домовленостей. Це, в свою чергу, повинно вивести з глухого кута процес подолання військово-політичної кризи. Однак їхній план не спрацьовує і не дає жодних позитивних результатів, перемир’я не виконується, мир не наступає.
Сьогодні на Донбасі спостерігається найбільш напружена ситуація з часу підписання лютневого перемир’я. Кількість обстрілів українських сил кардинально зросла, здійснено обстріл передмістя Маріуполя, в результаті якого загинули і постраждали мирні жителі. В подібній ситуації країни Заходу мають думати про те, що вони обіцяли раніше – а саме ввести нові санкції проти Росії в разі ескалації ситуації. Президент України, зі своєї сторони, має згадати свою обіцянку щодо введення військового стану в подібних обставинах.
Однак жодна з цих обіцянок не виконується. Наскільки я розумію, обидві сторони – і Україна, і її партнери - просто не знають, як діяти далі.
Ще рік тому президент України мав можливість впливати на ситуацію і якимось чином коригувати позицію партнерів. Натомість сьогодні він може лише реагувати на ситуацію, яка вже склалась, і виправляти помилки, які були допущені раніше.
Навіть якщо гіпотетично погодитись з президентом Порошенком про те, що мінські домовленості є безальтернативними, то все одно Україна могла б проводити трохи інакшу політику в заданих ними рамках. Адже сьогодні Україна фактично не вимагає виконання домовленностей з боку бойовиків. Інакше неможливо пояснити згоду України переходити до виконання політичних пунктів даних домовленностей до того, як виконані воєнні зобов’язання. Це нонсенс, і Україна сама започаткувала процес одностороннього виконання угод за рахунок власних інтересів.
Це неприпустима в дипломаті річ. Логіку дій і мотиви української влади пояснити дуже важко. Важко зрозуміти, в чому полягає «гра» президента Порошенко. Чи він щиро намагається когось обманути, і ми є свідками лише імітації конституційного процесу, а сам він не збирається йти до кінця? Чи, можливо, він піде далі, і має намір внести зміни в Конституцію, щиро вірячи, що це допоможе зупинити війну? Не виключено, що він так вважає, хоча я особисто в це не вірю.
В цілому ситуація для України настільки погана, що зайвий контакт зі лідерами країн-партнерів буде не зайвим. Питання лише в тому, наскільки Порошенко зможе скористатися цією зустріччю, і які цілі він пере собою ставить.
Якщо ж міністри закордонних справ Німеччини і Франції будуть проштовхувати проведення виборів на Донбасі, то це, м’яко кажучи, нерозумна позиція. Більше того, вона невигідна для України. Ми повинні категорично відмовлятись від подібного розвитку подій. Вибори можна проводити лише тоді, коли ти розумієш, що це буде демократична процедура, що буде дотримана законність і верховенство права, будуть рівні змагальні умови. В Донбасі це реалізувати неможливо хоча б тому, що там продовжуються бойові дії.
Основна проблема мінського процесу – не швидкість і якість конституційного процесу в Україні чи підготовка до виборів в Донбасі, а неприпинення вогню. І якщо французькі і німецькі дипломати щирі, то єдине питання, яке їх повинно турбувати, - це обговорення питання, чому не припиняється вогонь і як його припинити. Це також основне завдання для української дипломатії. Всі переговори і консультації давно пора перевести в іншу площину – відійти від політичних модальностей розв’язання конфлікту, і повернутися до перших трьох головних пунктів угод, які стосуються припинення вогню, відведення військ і повного обміну полоненими.
Якщо українська дипломатія не здатна цього зробити, то в ній немає ніякого сенсу, і вона лише шкодить інтересам держави.
Радіймо, друзі! Ми продовжуємо успішні дослідження Доброї Новини та Великого Переходу, а також розвиток відповідного софту. Нарешті розпочали перехід НО з застарілої платформи Drupal-7 на сучасну...
Гра Порошенка. Навіщо український президент їде в Берлін
Світ:
Спецтема:
Україна започаткувала процес одностороннього виконання мінських угод за рахунок власних інтересів. Президент України Петро Порошенко, канцлер Німеччини Ангела Меркель та президент Франції Франсуа Олланд зустрінуться в Берліні 24 серпня для обговорення ескалації бойових дій в Донбасі.
bogdan-yaremenko.jpg
Очевидно, що наразі у Петра Порошенко більш ніж достатньо проблем для того, аби шукати контакту з основними учасниками переговорного процесу для вирішення конфлікту на сході країни. Найбільше проблем стосується виконання мінських домовленостей. Тут спостерігається своєрідний глухий кут.
Наскільки я розумію, консолідована позиція країн Заходу та України полягає в тому, що початок конституційного процесу в нашій країні можна вважати стартом виконання мінських домовленостей. Це, в свою чергу, повинно вивести з глухого кута процес подолання військово-політичної кризи. Однак їхній план не спрацьовує і не дає жодних позитивних результатів, перемир’я не виконується, мир не наступає.
Сьогодні на Донбасі спостерігається найбільш напружена ситуація з часу підписання лютневого перемир’я. Кількість обстрілів українських сил кардинально зросла, здійснено обстріл передмістя Маріуполя, в результаті якого загинули і постраждали мирні жителі. В подібній ситуації країни Заходу мають думати про те, що вони обіцяли раніше – а саме ввести нові санкції проти Росії в разі ескалації ситуації. Президент України, зі своєї сторони, має згадати свою обіцянку щодо введення військового стану в подібних обставинах.
Однак жодна з цих обіцянок не виконується. Наскільки я розумію, обидві сторони – і Україна, і її партнери - просто не знають, як діяти далі.
Ще рік тому президент України мав можливість впливати на ситуацію і якимось чином коригувати позицію партнерів. Натомість сьогодні він може лише реагувати на ситуацію, яка вже склалась, і виправляти помилки, які були допущені раніше.
Навіть якщо гіпотетично погодитись з президентом Порошенком про те, що мінські домовленості є безальтернативними, то все одно Україна могла б проводити трохи інакшу політику в заданих ними рамках. Адже сьогодні Україна фактично не вимагає виконання домовленностей з боку бойовиків. Інакше неможливо пояснити згоду України переходити до виконання політичних пунктів даних домовленностей до того, як виконані воєнні зобов’язання. Це нонсенс, і Україна сама започаткувала процес одностороннього виконання угод за рахунок власних інтересів.
Це неприпустима в дипломаті річ. Логіку дій і мотиви української влади пояснити дуже важко. Важко зрозуміти, в чому полягає «гра» президента Порошенко. Чи він щиро намагається когось обманути, і ми є свідками лише імітації конституційного процесу, а сам він не збирається йти до кінця? Чи, можливо, він піде далі, і має намір внести зміни в Конституцію, щиро вірячи, що це допоможе зупинити війну? Не виключено, що він так вважає, хоча я особисто в це не вірю.
В цілому ситуація для України настільки погана, що зайвий контакт зі лідерами країн-партнерів буде не зайвим. Питання лише в тому, наскільки Порошенко зможе скористатися цією зустріччю, і які цілі він пере собою ставить.
Якщо ж міністри закордонних справ Німеччини і Франції будуть проштовхувати проведення виборів на Донбасі, то це, м’яко кажучи, нерозумна позиція. Більше того, вона невигідна для України. Ми повинні категорично відмовлятись від подібного розвитку подій. Вибори можна проводити лише тоді, коли ти розумієш, що це буде демократична процедура, що буде дотримана законність і верховенство права, будуть рівні змагальні умови. В Донбасі це реалізувати неможливо хоча б тому, що там продовжуються бойові дії.
Основна проблема мінського процесу – не швидкість і якість конституційного процесу в Україні чи підготовка до виборів в Донбасі, а неприпинення вогню. І якщо французькі і німецькі дипломати щирі, то єдине питання, яке їх повинно турбувати, - це обговорення питання, чому не припиняється вогонь і як його припинити. Це також основне завдання для української дипломатії. Всі переговори і консультації давно пора перевести в іншу площину – відійти від політичних модальностей розв’язання конфлікту, і повернутися до перших трьох головних пунктів угод, які стосуються припинення вогню, відведення військ і повного обміну полоненими.
Якщо українська дипломатія не здатна цього зробити, то в ній немає ніякого сенсу, і вона лише шкодить інтересам держави.
Виділення в тексті мої, О.К.
Зверніть увагу
Прошу активніше підтримати розвиток Народного Оглядача – перехід на Drupal-10 та систему самоорганізації «Демоси»