Досвід новітньої української історії свідчить про те, що чим більше «успіхів» у влади, тим болючіше вони відображаються на простих людях. Усміхнені міністри з екранів телевізорів розповідають українцям про небувалі реформаторські досягнення.
Цієї весни, я написав колонку про те, що єдина надія українця якимось чином зберегти свої заощадження – перетворити їх у долари або євро, як більшість у нас любить говорити – «гроші», і сховати «під матрац».
Поклавши руку на серце, я ніколи не шкодував про написане і до останнього часу ні на йоту не сумнівався у правильності своїх рекомендацій. Відсутність економічних реформ (за винятком підвищення тарифів та реструктуризації боргів, які уряд чомусь називає реформами), припинення розрекламованої, але так і не розпочатої приватизації, а також світові ціни на основні продукти українського експорту, що знижуються, навряд чи можуть зміцнити віру фінансового інвестора в економічне зростання, стабільність валюти і, в кінцевому підсумку, можливість хоч щось заробити.
Недоступність західних ринків капіталу, відсутність власного, ставка рефінансування на рівні 27%, якою НБУ чомусь дуже пишається, позбавляють українські компанії настільки необхідного фінансування, що теж не додає оптимізму і малює майбутні економічні перспективи країни і українського бізнесу аж ніяк не в рожевих тонах. Покищо ще ніхто не навчився розвивати економіку без інвестицій. А вже, якщо послухати в прямому ефірі заяву одеського губернатора про масштаби корупції та економічної розрухи в окремо взятій області і припустити, що те ж саме відбувається і в інших областях, просто про це нікому розповідати, то зовсім не дивно впасти в повну зневіру. Про такі фактори, як безперервна війна, хиткість коаліції і зростаюче розчарування народу, навіть і говорити не варто.
Але, з іншого боку, послухавши публічні заяви українських бюрократів, волею-неволею починаєш думати – а чи варто вірити власним очам?! Може, перераховані вище «страшилки» – це лише плід уяви купки мізантропів, яким скрізь тільки і ввижаються апокаліптичні сценарії?! А може бути, це наклеп, придуманий ворожою пропагандою і поширений всюдисущими агентами Кремля?! Адже, якщо послухати НБУ, оскільки всі реформи, що були заплановані, вже проведені, уряд сповнений рішучості підвищити соціальні стандарти для 12.5 мільйонів українців, не втомлюється твердити про насування економічного зростання та обіцяє повну стабільність на валютному ринку.
Усміхнені міністри з екранів телевізорів розповідають українцям про небувалі реформаторські досягнення. Та що там говорити, навіть Крістін Лагард, голова МВФ, провівши лише один день в Києві, настільки заразилася оптимізмом українських чиновників, що несподівано для багатьох початку вторити їх мантрам та вихваляти швидкість і масштаб українських реформ. Настільки все вже добре в рідній Україні, що нашим «лідерам» тільки й залишається, як зображати з себе всезнаючих мудреців, навчаючи народ з екранів телевізорів, та європейців картати за жадібність.
Ну, ще можна розповідати про те, як погано живеться росіянам, як агонізує ворожа економіка, девальвує рубль, падає ціна на нафту і горять ліси в Сибіру. Яка різниця, що у нас, головне – у сусіда все погано! Залишилося тільки Кульбіді, голові Гідромедцентру, укупі з парочкою народних провісників, запевнити українців, що зима буде теплою і за газ не доведеться платити взагалі, і вийде не країна, а економічний рай - зразок проведення ефективних реформ. Починаєш побоюватися, як би сирійські біженці не кинули ситу Європу та до нас не потягнулися. Кому ж не хочеться, як сир у маслі покататися! А до того часу і місця для приїжджих звільняться, в основному, завдяки нездатним дочекатися економічного дива молодим, енергійним українцям, масово дістаючим останні гроші з-під матраців, щоб або самим виїхати, або хоча б дітей своїх за кордон відправити.
І, наостанок... Мені здається, що тим, хто все ж таки залишається вдома і їхати не збирається, не варто поспішати виймати гроші з-під матрацу. Хоча б з однієї банальної причини – досвід новітньої української історії свідчить про те, що чим більше «успіхів» у влади, тим болючіше вони відображаються на простих людях.
Мабуть, це якось пов'язано з неминучими спотвореннями реальності на шляху зі світу високопоставлених «реформаторів» в паралельний світ людей. З іншого боку, дуже хочеться вірити, що «матрац» не назавжди залишиться єдиним фінансовим механізмом, доступним українцям. Але статися це зможе лише в тому випадку, якщо в країні з'явиться лідер, для якого його «особисті фінанси» не будуть заступати той важкий шлях, який потрібно пройти Україні, щоб стати справді європейською країною.
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Радіймо, друзі! Ми продовжуємо успішні дослідження Доброї Новини та Великого Переходу, а також розвиток відповідного софту. Нарешті розпочали перехід НО з застарілої платформи Drupal-7 на сучасну...
Паралельна реальність. В якому світі живуть наші міністри
Світ:
Спецтема:
Досвід новітньої української історії свідчить про те, що чим більше «успіхів» у влади, тим болючіше вони відображаються на простих людях. Усміхнені міністри з екранів телевізорів розповідають українцям про небувалі реформаторські досягнення.
15091602r.jpg
Цієї весни, я написав колонку про те, що єдина надія українця якимось чином зберегти свої заощадження – перетворити їх у долари або євро, як більшість у нас любить говорити – «гроші», і сховати «під матрац».
Поклавши руку на серце, я ніколи не шкодував про написане і до останнього часу ні на йоту не сумнівався у правильності своїх рекомендацій. Відсутність економічних реформ (за винятком підвищення тарифів та реструктуризації боргів, які уряд чомусь називає реформами), припинення розрекламованої, але так і не розпочатої приватизації, а також світові ціни на основні продукти українського експорту, що знижуються, навряд чи можуть зміцнити віру фінансового інвестора в економічне зростання, стабільність валюти і, в кінцевому підсумку, можливість хоч щось заробити.
Недоступність західних ринків капіталу, відсутність власного, ставка рефінансування на рівні 27%, якою НБУ чомусь дуже пишається, позбавляють українські компанії настільки необхідного фінансування, що теж не додає оптимізму і малює майбутні економічні перспективи країни і українського бізнесу аж ніяк не в рожевих тонах. Покищо ще ніхто не навчився розвивати економіку без інвестицій. А вже, якщо послухати в прямому ефірі заяву одеського губернатора про масштаби корупції та економічної розрухи в окремо взятій області і припустити, що те ж саме відбувається і в інших областях, просто про це нікому розповідати, то зовсім не дивно впасти в повну зневіру. Про такі фактори, як безперервна війна, хиткість коаліції і зростаюче розчарування народу, навіть і говорити не варто.
Але, з іншого боку, послухавши публічні заяви українських бюрократів, волею-неволею починаєш думати – а чи варто вірити власним очам?! Може, перераховані вище «страшилки» – це лише плід уяви купки мізантропів, яким скрізь тільки і ввижаються апокаліптичні сценарії?! А може бути, це наклеп, придуманий ворожою пропагандою і поширений всюдисущими агентами Кремля?! Адже, якщо послухати НБУ, оскільки всі реформи, що були заплановані, вже проведені, уряд сповнений рішучості підвищити соціальні стандарти для 12.5 мільйонів українців, не втомлюється твердити про насування економічного зростання та обіцяє повну стабільність на валютному ринку.
Усміхнені міністри з екранів телевізорів розповідають українцям про небувалі реформаторські досягнення. Та що там говорити, навіть Крістін Лагард, голова МВФ, провівши лише один день в Києві, настільки заразилася оптимізмом українських чиновників, що несподівано для багатьох початку вторити їх мантрам та вихваляти швидкість і масштаб українських реформ. Настільки все вже добре в рідній Україні, що нашим «лідерам» тільки й залишається, як зображати з себе всезнаючих мудреців, навчаючи народ з екранів телевізорів, та європейців картати за жадібність.
Ну, ще можна розповідати про те, як погано живеться росіянам, як агонізує ворожа економіка, девальвує рубль, падає ціна на нафту і горять ліси в Сибіру. Яка різниця, що у нас, головне – у сусіда все погано! Залишилося тільки Кульбіді, голові Гідромедцентру, укупі з парочкою народних провісників, запевнити українців, що зима буде теплою і за газ не доведеться платити взагалі, і вийде не країна, а економічний рай - зразок проведення ефективних реформ. Починаєш побоюватися, як би сирійські біженці не кинули ситу Європу та до нас не потягнулися. Кому ж не хочеться, як сир у маслі покататися! А до того часу і місця для приїжджих звільняться, в основному, завдяки нездатним дочекатися економічного дива молодим, енергійним українцям, масово дістаючим останні гроші з-під матраців, щоб або самим виїхати, або хоча б дітей своїх за кордон відправити.
І, наостанок... Мені здається, що тим, хто все ж таки залишається вдома і їхати не збирається, не варто поспішати виймати гроші з-під матрацу. Хоча б з однієї банальної причини – досвід новітньої української історії свідчить про те, що чим більше «успіхів» у влади, тим болючіше вони відображаються на простих людях.
Мабуть, це якось пов'язано з неминучими спотвореннями реальності на шляху зі світу високопоставлених «реформаторів» в паралельний світ людей. З іншого боку, дуже хочеться вірити, що «матрац» не назавжди залишиться єдиним фінансовим механізмом, доступним українцям. Але статися це зможе лише в тому випадку, якщо в країні з'явиться лідер, для якого його «особисті фінанси» не будуть заступати той важкий шлях, який потрібно пройти Україні, щоб стати справді європейською країною.
Зверніть увагу
Прошу активніше підтримати розвиток Народного Оглядача – перехід на Drupal-10 та систему самоорганізації «Демоси»