Європа хоче якнайшвидше закрити "українське питання"

Наприкінці 2017 року Британія збирається провести референдум про подальше перебування в ЄС.

Найбільшим на сьогодні головним болем для ЄС є близько півмільйона людей, які прибули до союзу з початку року з Сирії, Іраку, Лівії та інших охоплених конфліктам країн. Євросоюз, своєю чергою, продемонстрував цілковиту неготовність до такого. Мабуть, українці могли би зловтішатися. Для нас дедалі важче стає отримати візу для подорожі до ЄС, тоді як ці сотні тисяч людей просто взяли та збили такий ніби масивний замок на воротах союзу. Зайшли до нього без будь-яких візових співбесід та здавання відбитків пальців.

Та зловтішатися однозначно не варто. У нашому випадку внутрішні проблеми в Євросоюзі лише сприяють Кремлю. Вони спонукають Європу якнайшвидше закрити"українське питання", а з ним економічно невигідні санкції проти Росії. Це при тому, що і в звичайних умовах ЄС не надто переймався геополітикою, в тому числі майбутнім України. Два роки тому попередній керівник Єврокомісії Жозе Мануел Баррозу і словом не згадав у такій же промові "Стан Євросоюзу" перспективи підписання Угоди про асоціацію. І це незадовго до саміту у Вільнюсі, коли в Україні тривали пристрасні дискусії щодо документа, а Кремль запровадив попереджувальні торговельні обмеження.

Але не треба дивуватися. Нинішній Євросоюз – це свого роду гендляр, що існує і діє насамперед задля економічного добробуту та досягнення високого рівня життя своїх громадян. Щорічне фінансування зовнішньої політики у бюджеті організації менше за її адміністративні витрати. Навала біженців загрожує внутрішній стабільності та єдності союзу, грецька криза може підірвати єдину європейську валюту. Звідси і бажання якнайшвидше позбутися однієї з зовнішніх проблем.

Наступні кілька місяців багато в чому будуть визначальними. Представлений Німеччиною та Францією ЄС і Москва відчутно прагнуть скасування санкцій проти Росії. Для цього їм треба бодай формальні підстави, нехай і бутафорське виконання мінського протоколу. Разом із тим Кремль хоче, аби завдяки Мінську фактично непідконтрольні Україні регіони впливали на її політику та стан у майбутньому. Наприклад, через парламентські та президентські вибори, чи будучи значним фінансовим тягарем. Схоже, такий сценарій не є чимось неприйнятним і для Євросоюзу - принаймні для тих же Берліна та Парижа. Після успішної операції з внесенням "особливого статусу" сепаратистів до Конституції ми дедалі частіше чуємо вже і про вибори на окупованих територіях, які хочуть провести відповідно до так званого"плану Мореля", при цьому Київ матиме їх визнати. "Нації не мають вічних друзів чи союзників, вони мають лише вічні інтереси", - цю знамениту фразу колишнього британського прем'єра Генрі Палмерстона треба вивісити у найвищих українських кабінетах. Щоб наші можновладці діяли саме виходячи з цього, а не були пішаками в чужих іграх.

"Та кількість людей, які прибувають сьогодні із Сирії, завтра, можливо, прибуватиме з України", - зауважив також у згаданій на початку промові Жан Клод Юнкер, кажучи про потребу готовності ЄС до подібних явищ. Дещо зловісне припущення. Аби такого"завтра" не трапилося, Євросоюз та Захід загалом мають правильно діяти сьогодні самі й не вимагати від України рішень, які рано чи пізно призведуть до нової непередбачуваної кризи.