Протягом тисячі років населення нинішнього Закарпаття перебувало під мадярською владою. Чи Угорщина була незалежною, чи входила до складу різних державних утворень, мадяри були провідною верствою в краї.
У середині ХІХ століття провідні діячі місцевого населення -- Адольф Добрянський і Олександр Духнович -- шукали шляхи протидії мадяризації. Вони орієнтувались почергово на Відень, Галичину та Росію, шукаючи підтримки. Однак для цісарського уряду важливішою була підтримка угорських та польських провідних верств, ніж корінних мешканців Угорської Русі.
Після розпаду Австро-Угорщини більшість населення Карпатської України не бажала залишатись у складі Угорщини, навіть у автономній "Руській Країні". На Всенародних зборах угорських українців у Хусті 21 січня 1919 року було ухвалено з'єдиненнє українських комітатів зі Соборною Україною.
Ось як пише про ці події тодішній заступник секретаря закордонних справ ЗО УНР Михайло Лозинський: "Одначе рішень сих зборів не довелося перевести у життє. Українські відділи, які з Галичини вступили на територію угорської України, мусіли уступити перед переважаючими силами Чехів і Румунів, які з двох сторін, з заходу і сходу, посунулись на українську часть Угорщини.
Тим часом чеське правительство розвинуло сильну міжнародню акцію за прилученням української части Угорщини до Чесько-Словацької Республіки. Президент Масарик вже в грудні 1918 р. в своїм посланію до чеських Національних зборів зазначив, що т. зв. Карпаторуси, себто угорські Українці, через своїх представників у Америці заявилися за злукою з Чехо-Словаччиною. Масарик мав на думці договір, який він заключив у Америці з д-ром Жатковичем, провідником українських еміґрантів з Угорщини. На основі сього договору призначено Жатковича на голову автономного правительства Закарпатської України, якій договір обіцював автономію в рамках Чесько-Словацької Республіки".
На з'їзді у Гомстеді в липні 1918 року закарпатські українці, що проживали у США, висловились за приєднання Закарпаття до Галичини. Але Масарикові вдалось переконати їхніх провідників, і у листопаді 1918 року на з'їзді у Скрентоні більшість закарпатських імміґрантів обрала Чехословаччину.
10 вересня 1919 року Закарпаття офіційно увійшло до складу Чехословацької Республіки. 29 лютого 1920 р. у Конституцiї Чехословаччини з'явилася назва Пiдкарпатська Русь, а першим губернатором Закарпаття був призначений Георгій Жаткович.
Не завжди однозначно можна оцінювати ставлення президента Чехословаччини Масарика до українства. Томаш Масарик був насамперед творцем Чехословацької держави, і тому в політиці він керувався насамперед власними національними інтересами. Чехи, на відміну від українців, зробили у Першій світовій війні ставку на перемогу не Серединних держав, а Антанти. Тому їхні політичні лідери співпрацювали з урядами США, Британії, Франції та Росії (навіть більшовицької). На просторах колишньої Російської імперії, зокрема в Україні, з чеських та словацьких військовополонених у 1917-1918 роках формували національні військові частини, які планували використати у війні проти Німеччини та Австро-Угорщини.
Коли значну частину України взимку 1918 року захопили більшовицькі війська чехословацький легіон зберігав у цій боротьбі нейтралітет. Однак коли армія УНР разом з німцями розпочала наступ проти більшовиків у березні 1918 року, дійшло до боїв між українськими та чеськими частинами, які воювали на радянському боці...
Празька влада визнавала руський характер краю, дозволивши представникам місцевого населення обіймати адміністративні посади. Помітними були зрушення у розбудові національної освіти та піднесенні економіки. Чехословаччина надавала притулок і фінансову підтримку одразу декільком українським вищим навчальним закладам -- Українському вільному університету, Високому педагогічному інституту ім. Драгоманова у Празі, Українській господарській академії у Подєбрадах. Однак жодна з цих вищих шкіл не була заснована на українських етнічних землях, а у далекій Чехії. Навіть штучно ізолювали Закарпаття від українських політичних, наукових та культурних осередків у Празі та Галичині. Натомість у Закарпаття як учителів, урядовців, священиків скеровували російських еміґрантів, які насаджували в краї російську мову та православ'я.
Празький уряд надавав по черзі підтримку різним орієнтаціям -- українській (але не галицькій), російській, русинській, -- щоб збаламутити місцеве населення і полегшити його асиміляцію на чеський лад.
А обіцяна автономія у Карпатській Україні була запроваджена лише після Мюнхенської угоди (29-30 вересня 1938 p.) та першого поділу Чехословаччини між Німеччиною, Угорщиною і Польщею. Однак усе це було меншим злом, ніж коли б Карпатська Україна потрапила під угорський чи румунський окупаційний режим.
Проблема Карпатської України восени 1938 року стала однією з провідних у європейській політиці. Крім Німеччини, свою зацікавленість у подальшій долі Карпатської України демонстрували Угорщина та Польща. Особливо активною була Угорщина, яка домагалася відокремлення чехословацької території, заселеної угорцями, і надання словакам і західним українцям права на самовизначення. Польща підтримувала угорські загарбницькі плани, сподіваючись на те, що коли буде встановлено спільний угорсько-польський кордон у Карпатах, і вона матиме змогу створити державу між Балтійським і Чорним морями, щоб протидіяти Німеччині та СРСР.
Увечері 10 жовтня 1938 року радіо "Прага" повідомило, що Чехословаччина стала федерацією трьох народів: чехів, словаків та русинів. Наступного дня уряд Праги офіційно надав Карпатській Україні автономію і визнав її автономний уряд на чолі з головою Автономноземлеробського союзу А. Бродієм.
Та вже 2 листопада 1938 року за рішенням німецько-італійського арбітражу у Відні Карпатська Україна мусила віддати Угорщині 1 856 км кв. своєї території з населенням 180 тис. жителів, куди входили найбільші міста: столиця Ужгород та Мукачеве. Уряд переїхав до нової столиці -- Хуста. Це рішення було своєрідним авансом для Угорщини, яку Німеччина намагалася перетворити на свого сателіта. Водночас, зберігши Карпатську Україну, Гітлер залишив у своєму активі серйозні засоби тиску не тільки на Угорщину, яка не отримала всього, чого бажала, а й на Польщу та СРСР, за рахунок територій яких могла з часом бути створена Велика Україна.
А ще 26 жовтня 1938 року, за рекомендацією Берліна, уряд Чехословаччини звільнив із посади прем'єр-міністра Бродія, який виступав за приєднання Закарпаття до Угорщини. Новим прем'єр-міністром став доктор теології о. Августин Волошин, який заснував і очолював Народно-християнську партію.
В останні місяці 1938 року Гітлер розпочав демонстративно підтримувати Карпатську Україну. 7 грудня було підписано німецько-карпатсько-українську угоду. До Хуста розпочали з'їжджатись дипломати, навіть уряд Японії вирішив заснувати тут консульство, що свідчить про досить серйозне сприйняття намірів Гітлера створити Велику Україну.
12 лютого 1939 року відбулися вибори до сейму Карпатської України. У них взяли участь 92,5% населення, з них 92,4% проголосували за Українське національне об'єднання (УНО), яке очолював Августин Волошин. Створено Українську національну оборону, що була реорганізована у Карпатську Січ, яку очолив Дмитро Климпуш. На Закарпаття з Галичини переходило багато членів ОУН. Однак для створення міцної держави та її надійної оборони не вистачало ні часу, ні засобів, ні кадрів.
А Берлін знову змінив орієнтацію і став шукати союзу з Москвою. За таких умов від українських планів треба було відмовитись. Тож 6 березня 1939 р. Гітлер вирішив остаточно ліквідувати залишки Чехословаччини, окупувавши Богемію та Моравію і давши дозвіл на створення незалежної Словаччини та окупацію Угорщиною Карпатської України.
У ніч з 13 на 14 березня 1939 р. угорська армія розпочала воєнні операції біля Мукачевого. За цих обставин Августин Волошин на Хустському радіо проголосив цілковиту самостійність Карпатської України, надіславши до Берліна телеграму, у якій зазначалося, що самостійність проголошено під охороною рейху. У відповідь Німеччина не тільки відмовила у підтримці, а й порадила не чинити опору угорським військам. А. Волошин сказав тоді кореспондентові аґентства Рейтер: "Німці ганебно нас обманули..."
Карпатська січ, яка на той час налічувала в своїх лавах 10-12 тис. погано озброєних стрільців, чинила відчайдушний опір агресії, але після 5 днів запеклих боїв територія Закарпаття була окупована. Ще три тижні тривала партизанська війна. Саме в Карпатській Україні пролунали перші постріли війни, яка за кілька місяців стала Другою світовою.
В тему:
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Спалах Карпатської України
Світ:
04030803s.jpg
Після розпаду Австро-Угорщини більшість населення Карпатської України не бажала залишатись у складі Угорщини, навіть у автономній "Руській Країні". На Всенародних зборах угорських українців у Хусті 21 січня 1919 року було ухвалено з'єдиненнє українських комітатів зі Соборною Україною.
Ось як пише про ці події тодішній заступник секретаря закордонних справ ЗО УНР Михайло Лозинський: "Одначе рішень сих зборів не довелося перевести у життє. Українські відділи, які з Галичини вступили на територію угорської України, мусіли уступити перед переважаючими силами Чехів і Румунів, які з двох сторін, з заходу і сходу, посунулись на українську часть Угорщини.
Тим часом чеське правительство розвинуло сильну міжнародню акцію за прилученням української части Угорщини до Чесько-Словацької Республіки. Президент Масарик вже в грудні 1918 р. в своїм посланію до чеських Національних зборів зазначив, що т. зв. Карпаторуси, себто угорські Українці, через своїх представників у Америці заявилися за злукою з Чехо-Словаччиною. Масарик мав на думці договір, який він заключив у Америці з д-ром Жатковичем, провідником українських еміґрантів з Угорщини. На основі сього договору призначено Жатковича на голову автономного правительства Закарпатської України, якій договір обіцював автономію в рамках Чесько-Словацької Республіки".
На з'їзді у Гомстеді в липні 1918 року закарпатські українці, що проживали у США, висловились за приєднання Закарпаття до Галичини. Але Масарикові вдалось переконати їхніх провідників, і у листопаді 1918 року на з'їзді у Скрентоні більшість закарпатських імміґрантів обрала Чехословаччину.
10 вересня 1919 року Закарпаття офіційно увійшло до складу Чехословацької Республіки. 29 лютого 1920 р. у Конституцiї Чехословаччини з'явилася назва Пiдкарпатська Русь, а першим губернатором Закарпаття був призначений Георгій Жаткович.
Не завжди однозначно можна оцінювати ставлення президента Чехословаччини Масарика до українства. Томаш Масарик був насамперед творцем Чехословацької держави, і тому в політиці він керувався насамперед власними національними інтересами. Чехи, на відміну від українців, зробили у Першій світовій війні ставку на перемогу не Серединних держав, а Антанти. Тому їхні політичні лідери співпрацювали з урядами США, Британії, Франції та Росії (навіть більшовицької). На просторах колишньої Російської імперії, зокрема в Україні, з чеських та словацьких військовополонених у 1917-1918 роках формували національні військові частини, які планували використати у війні проти Німеччини та Австро-Угорщини.
Коли значну частину України взимку 1918 року захопили більшовицькі війська чехословацький легіон зберігав у цій боротьбі нейтралітет. Однак коли армія УНР разом з німцями розпочала наступ проти більшовиків у березні 1918 року, дійшло до боїв між українськими та чеськими частинами, які воювали на радянському боці...
Празька влада визнавала руський характер краю, дозволивши представникам місцевого населення обіймати адміністративні посади. Помітними були зрушення у розбудові національної освіти та піднесенні економіки. Чехословаччина надавала притулок і фінансову підтримку одразу декільком українським вищим навчальним закладам -- Українському вільному університету, Високому педагогічному інституту ім. Драгоманова у Празі, Українській господарській академії у Подєбрадах. Однак жодна з цих вищих шкіл не була заснована на українських етнічних землях, а у далекій Чехії. Навіть штучно ізолювали Закарпаття від українських політичних, наукових та культурних осередків у Празі та Галичині. Натомість у Закарпаття як учителів, урядовців, священиків скеровували російських еміґрантів, які насаджували в краї російську мову та православ'я.
Празький уряд надавав по черзі підтримку різним орієнтаціям -- українській (але не галицькій), російській, русинській, -- щоб збаламутити місцеве населення і полегшити його асиміляцію на чеський лад.
А обіцяна автономія у Карпатській Україні була запроваджена лише після Мюнхенської угоди (29-30 вересня 1938 p.) та першого поділу Чехословаччини між Німеччиною, Угорщиною і Польщею. Однак усе це було меншим злом, ніж коли б Карпатська Україна потрапила під угорський чи румунський окупаційний режим.
Проблема Карпатської України восени 1938 року стала однією з провідних у європейській політиці. Крім Німеччини, свою зацікавленість у подальшій долі Карпатської України демонстрували Угорщина та Польща. Особливо активною була Угорщина, яка домагалася відокремлення чехословацької території, заселеної угорцями, і надання словакам і західним українцям права на самовизначення. Польща підтримувала угорські загарбницькі плани, сподіваючись на те, що коли буде встановлено спільний угорсько-польський кордон у Карпатах, і вона матиме змогу створити державу між Балтійським і Чорним морями, щоб протидіяти Німеччині та СРСР.
Увечері 10 жовтня 1938 року радіо "Прага" повідомило, що Чехословаччина стала федерацією трьох народів: чехів, словаків та русинів. Наступного дня уряд Праги офіційно надав Карпатській Україні автономію і визнав її автономний уряд на чолі з головою Автономноземлеробського союзу А. Бродієм.
Та вже 2 листопада 1938 року за рішенням німецько-італійського арбітражу у Відні Карпатська Україна мусила віддати Угорщині 1 856 км кв. своєї території з населенням 180 тис. жителів, куди входили найбільші міста: столиця Ужгород та Мукачеве. Уряд переїхав до нової столиці -- Хуста. Це рішення було своєрідним авансом для Угорщини, яку Німеччина намагалася перетворити на свого сателіта. Водночас, зберігши Карпатську Україну, Гітлер залишив у своєму активі серйозні засоби тиску не тільки на Угорщину, яка не отримала всього, чого бажала, а й на Польщу та СРСР, за рахунок територій яких могла з часом бути створена Велика Україна.
А ще 26 жовтня 1938 року, за рекомендацією Берліна, уряд Чехословаччини звільнив із посади прем'єр-міністра Бродія, який виступав за приєднання Закарпаття до Угорщини. Новим прем'єр-міністром став доктор теології о. Августин Волошин, який заснував і очолював Народно-християнську партію.
В останні місяці 1938 року Гітлер розпочав демонстративно підтримувати Карпатську Україну. 7 грудня було підписано німецько-карпатсько-українську угоду. До Хуста розпочали з'їжджатись дипломати, навіть уряд Японії вирішив заснувати тут консульство, що свідчить про досить серйозне сприйняття намірів Гітлера створити Велику Україну.
12 лютого 1939 року відбулися вибори до сейму Карпатської України. У них взяли участь 92,5% населення, з них 92,4% проголосували за Українське національне об'єднання (УНО), яке очолював Августин Волошин. Створено Українську національну оборону, що була реорганізована у Карпатську Січ, яку очолив Дмитро Климпуш. На Закарпаття з Галичини переходило багато членів ОУН. Однак для створення міцної держави та її надійної оборони не вистачало ні часу, ні засобів, ні кадрів.
А Берлін знову змінив орієнтацію і став шукати союзу з Москвою. За таких умов від українських планів треба було відмовитись. Тож 6 березня 1939 р. Гітлер вирішив остаточно ліквідувати залишки Чехословаччини, окупувавши Богемію та Моравію і давши дозвіл на створення незалежної Словаччини та окупацію Угорщиною Карпатської України.
У ніч з 13 на 14 березня 1939 р. угорська армія розпочала воєнні операції біля Мукачевого. За цих обставин Августин Волошин на Хустському радіо проголосив цілковиту самостійність Карпатської України, надіславши до Берліна телеграму, у якій зазначалося, що самостійність проголошено під охороною рейху. У відповідь Німеччина не тільки відмовила у підтримці, а й порадила не чинити опору угорським військам. А. Волошин сказав тоді кореспондентові аґентства Рейтер: "Німці ганебно нас обманули..."
Карпатська січ, яка на той час налічувала в своїх лавах 10-12 тис. погано озброєних стрільців, чинила відчайдушний опір агресії, але після 5 днів запеклих боїв територія Закарпаття була окупована. Ще три тижні тривала партизанська війна. Саме в Карпатській Україні пролунали перші постріли війни, яка за кілька місяців стала Другою світовою.
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта