Зображення користувача Олена Каганець.
Олена Каганець
  • Відвідувань: 0
  • Переглядів: 0

Темний секрет щастя, яким володіють мешканці Бутану

Світ:

Громадяни однієї з найщасливіших країн світу вміють спокійно міркувати над тим, про що більшість людей намагається не згадувати. Можливо, в цьому і є секрет щасливого життя?

 

15122705r.jpg

Бутанські школярки у національному костюмі

Під час подорожі до столиці Бутану – Тхімпху, я випадково розговорився зі своїм сусідом, чоловіком на ім'я Карма Ура. Можливо тому, що його звали Карма, або тому, що повітря в цих місцях розріджене, або тому, що подорож змусила мене скинути захисну маску, я раптом відкрив йому душу.

Я розповів, що недавно без жодної видимої причини я відчув дуже тривожні симптоми: утруднене дихання, запаморочення, оніміння в кистях рук та ступнях. Я злякався, що в мене – серцевий напад або помутніння розуму. Мабуть, і те, й інше. І пішов до лікаря, який зробив кілька аналізів і виявив...

"Що ви цілком здорові", – завершив мою думку пан Ура, раніше, ніж я встиг договорити. Ура знав, що мої побоювання були марними. Я не вмирав, принаймні, не так швидко, як мені здалося. Це був звичайний напад паніки.

Але мене дивувало, чому він трапився саме зараз – у такий безтурботний і, можливо, один з найкращих періодів мого життя. А ще мене цікавило, що з цим робити.

"Ви маєте думати про смерть п'ять хвилин щодня, – відповів пан Ура. – Це вас вилікує".

"Чому?" – здивувався я.

"Те, що вас насправді турбує, це страх смерті, страх померти раніше, ніж ми завершимо те, що плануємо, раніше, ніж побачимо, як виростуть наші діти".

"Але навіщо думати про те, що так пригнічує?"

"Заможні люди на Заході не торкаються мертвих тіл, свіжих ран або гнилі. Ось, в чому проблема. Смерть – це частина життя. Ми маємо підготуватися до того моменту, коли настане часи піти з нього".

Коли ви відкриті новому, а ваш розум не обтяжений упередженнями, нові місця і люди неймовірно дивують вас. Крихітне гімалайське королівство – відоме всьому світу, перш за все, своєю унікальною політикою Валового національного щастя. Це країна, де панує радість, а сум, здається, не має дозволу в'їзду на її територію.

Бутан – насправді особливе місце, а Карма Ура – директор Центру досліджень Бутану – особлива людина. Втім, особливість цієї країни має свої нюанси, а образ щасливої землі Шангрі-Ла, який ми звикли приписувати гімалайському королівству, не зовсім відповідає реальності.

Насправді, запропонувавши мені думати про смерть всього раз на день, Ура зглянувся. Культура Бутану вимагає міркувати про відхід на той світ щонайменш п'ять разів щодня. Дивний звичай для будь-якої нації, але для країни, мешканці якої мають один з найвищих показників задоволення життям, це дивно вдвічі. Може, це насправді земля темряви та відчаю?

Необов'язково. Деякі нещодавні дослідження свідчать, що думати про смерть так часто може бути правильною стратегією. У 2007 році психологи Натан Деваль і Рой Баумайстер з Університету штату Кентуккі поділили кілька десятків студентів на дві групи. Одну групу випробуваних попросили думати про неприємний візит до стоматолога, іншим запропонували уявити власну смерть.

Після цього всі учасники мали згадати слова, які починаються на "ра-". Друга група – ті, хто думали про смерть, – значно частіше вигадували слова з позитивним значенням, такі як "радість".

Це змусило дослідників дійти висновку, що "хоча смерть – це психологічний фактор загрози, але, коли люди уявляють її, вони підсвідомо намагаються компенсувати згадки про смерть думками про щось приємне та радісне".

Я впевнений, що це ані трохи не здивувало би пана Ура, як і будь-кого в Бутані. Мешканці королівства добре знають, що смерть є частиною життя, подобається нам це чи ні, а ігнорування цієї важливої істини може обернутися важкими психологічними наслідками.

Лінда Лімінг – авторка чудової книжки "Польовий гід до щастя: що я дізналася в Бутані про життя, любов та пробудження" – також це знає.

"Я зрозуміла, що думки про смерть не засмучують мене, – пише вона. – Вони змушують мене скористатися моментом і побачити речі, яких я раніше не помітила би. Моя порада – зробіть це. Подумайте про те, про що ви не можете думати, про те, що вас лякає. І думайте про це кілька разів щодня".

На відміну від нашої західної культури, у Бутані смерть не приховують. Її зображення – всюди, особливо багато їх в буддійських храмах, де зустрічаються доволі жахливі картини. Нікого, навіть дітей, не захищають від цих образів або ритуальних танців, які зображують відхід в інший світ.

Цей ритуал допомагає впоратися з горем, в ньому зазвичай бере участь вся громада. Коли хтось вмирає, настає 49-денна жалоба, під час якої відбувається багато складних і ретельно спланованих ритуалів.

"Це діє краще, ніж будь-який антидепресант", – розповідає бутанський актор Чеванг Дендап. У цей період бутанці можуть виглядати відстороненими, але насправді це не так, вони переживають горе.

Звідки таке незвичайне ставлення до смерті? Одне з пояснень полягає в тому, що смерть оточує бутанців всюди. Життя мешканців цієї маленької країни може обірватися безліччю способів. Вони можуть загинути від впливу суворого середовища, на звивистих та стрімких гірських стежках, потрапити у лапи ведмедя або отруїтися грибами.

Інше пояснення – у буддистській вірі, яку проповідують мешканці Бутану, особливо в уявленні про реінкарнацію. Якщо ви впевнені, що проживете ще одне життя, чому би вам надто перейматися кінцем цього? Як кажуть буддисти, померти – не страшніше, ніж викинути старі речі.

Звичайно, це не означає, що бутанці не відчувають страху або суму. Але, як розказала мені Лінда Лімінг, вони не намагаються ховатися від цих емоцій. "Ми на заході, якщо нам сумно, прагнемо позбутися цього почуття якомога скоріше, – каже авторка. – Ми боїмося суму. Ми вважаємо, що його треба лікувати, перемагати. Бутанці, навпаки, приймають його. Вони вважають його частиною життя".

 

Ерік Вайнер – мандрівник, який, подорожуючи, філософствує та звільняється від суму. Він є автором багатьох книжок, зокрема "Географії блаженства" і майбутньої "Географії духу".

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Ласкаво просимо до церкви програмістів Aryan Softwerk

Стартап Aryan Softwerk запрошує ІТ-фахівців спільноти Народний Оглядач до освоєння ринку самоорганізації арійських церков

Метою «церкви програмістів» Aryan Softwerk є колективне досягнення Царства божого шляхом розробки софту для самоорганізації шляхетних духовних демосів – арійських церков. Розробка церковного софту –...

Останні записи

Кращий коментар

Зображення користувача Арсен Дубовик.
0
Ще не підтримано

Сказано про смерть у буддизмі...
...Нічого не сказано про християнство, де смерть Ісуса винесено в заголовок...

Цитата:
"Уявлення розмолених християн на тему страждань і смерті Ісуса сформувалися не тільки під впливом євангельських свідчень, але також і завдяки мистецтву та літургійній традиції у найширшому розумінні: пісням, містеріям, молебням. (Джерело)

Однак, є такі, кого надихає ось це:

Мене ж надихає ось це:

"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)

Коментарі

Зображення користувача Аватар Арій.
0
Ще не підтримано

Напевне думки про смерть виступають в ролі антитези, що спонукають жити щасливо.

<b>За добро заплатимо добром,</b>
<b>а за зло — по-справедливості.</b>

Зображення користувача Арсен Дубовик.
0
Ще не підтримано

Може й так, але...

"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)

Зображення користувача Арсен Дубовик.
0
Ще не підтримано

Сказано про смерть у буддизмі...
...Нічого не сказано про християнство, де смерть Ісуса винесено в заголовок...

Цитата:
"Уявлення розмолених християн на тему страждань і смерті Ісуса сформувалися не тільки під впливом євангельських свідчень, але також і завдяки мистецтву та літургійній традиції у найширшому розумінні: пісням, містеріям, молебням. (Джерело)

Однак, є такі, кого надихає ось це:

Мене ж надихає ось це:

"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)