Вирок вже оголошено, але засуджений ще не зрозумів – Стратегічні студії від Марка Солоніна

Цей текст подав не бізнесмен, не біржовий аналітик й взагалі людина не дотична до фінансових ринків як таких. Тим цікавішим, на мою думку, він є.

«Фонтанка» разом із своїми експертами починає підбивати підсумки 2015 року й подає прогнози на майбутнє. Велику розмову починає історик, публіцист Марко Солонін. Різним людям «Фонтанка» поставила те ж саме питання: яка подія 2015 року, на їхню думку, найбільшим чином визначить наше майбутнє. Відповіді нам давали дуже різні. Серію новорічних інтерв’ю відкриває Марк Солонін.

- Марк, яку подію 2015 року ви б назвали головною?

– У 2015 році для усіх росіян сталася одна грандіозна подія. Її значення величезне, ми її ще не до кінця усвідомили. Тому, що не до кінця відчули наслідки цієї події. Але вважаю, що розмір цієї події дійсно дуже великий. Через кілька років, коли ми озиратимемося на цей час, вона затьмарить все інше. Затьмармить усі події – й значущі, й трагічні, які у цьому році пригортали загальну увагу.

- Господи, та що ж у нас таке сталося?

– Цією головною подією 2015 року був вибух «бульбашки» нафтогазових цін. Ця бульбашка, яка надувалася протягом в 2004-2005 році, за моїми очікуваннями, мала луснути значно раніше, але все ж таки луснула. Тридцять шість та дві десятих! І це не температура тіла російської економіки. Це 36,2 долара за барель. Ось це й є головною подією 2015 року. Нафтова бульбашка луснула. І тепер я це констатую.

- Якось ви це занадто спокійно констатуєте.

– Протягом кількох років я мав задоволення спілкуватися із людьми, які вважаються серйозними економічними експертами. Й усім ставив те саме питання: як може бути таке, що сукупне споживання нафти у світі з 2004 по 2008 рік зросло на 17 відсотків, а ціни зросли у 4,5 рази? Якщо це не чисто спекулятивна бульбашка, то що це? На що доктора й академіки починали казати про економіку Китаю, яка зростає, про економіку Індії та Бразилії… Все прекрасно. Але 17 відсотків. Це конкретна цифра.

- Чому ви вирішили, що має бути лінійна залежність?

– Справді, залежність попиту й цін не лінійна. Але ж цифри мають лишатися у якійсь відповідності. Я вже не кажу про те, що споживання виросло, як я вже сказав на 17 відсотків, а давно й успішно введені у експлуатацію нафтові родовища у Саудівській Аравії дають 60% своїх можливостей. Тобто збільшити видобування у півтора рази Саудівська Аравія може одним поворотом важеля регулятора на качалці. Й не має жодних проблем із тим, щоб компенсувати сімнадцятивідсоткове зростання споживання.

Так, жодної лінійності не має. Але якщо ринком ходять шість покупців картоплі, а потім з’явився сьомий, це, безумовно, спонукає певне зростання ціни, але ж не у чотири  рази. Й ось тепер бульбашка луснула. На російську економіку чекає величезний обвал.

- Можна подумати, що вас це не лякає й не засмучує.

– Я лише констатую, що мої прогнози були правильними. Й тепер ціна нафти повернулася до свого нормального стану. Зверніть увагу на нещодавню заяву генерального директора «Газпромнафти» пана Дюкова: він назвав собівартість російської нафти – 15 доларів за барель. Це офіційна заява, й я її миттєво скопіював. Тобто ми прийшли до становища, коли нафтові монополісти продають свій товар за ціною лише у двічі вищою за собівартість. А раніше вони продавали його у десятеро вище від собівартості.

- Тоді ще одна подія, як мені здається, із того ж ряду: два тижні тому німецькі вчені запустили стелларатор – термоядерний реактор…

– Не забивайте собі голову. Якраз це принципово нічого не вирішує.

- Так вони зібралися відмовлятися від двигунів внутрішнього згоряння, ще й від нашого газу відмовляться!

– Наведу приклад простіше: біопаливо. Абсолютно відновлюване джерело енергії. Створено спеціальні плантації, виведено генно-модифіковані біла верба та вільха, які ростуть на півтора метри за рік. Їх перетворюють на паливні гранули – пелети. Й спалюють на електростанціях. Конкретний приклад: нещодавно нам розповіли, що для забезпечення Криму, а там мешкає більше двох мільйонів людей, потрібно подати туди 800 мегават електроенергії. В Англії на березі моря будується теплова електростанція, яка працюватиме на пелетах – рослинній сировині, привезеній із Південної Америки. Потужність станції буде п’ять тисяч мегават. Вона тільки будується, а станція на півтори тисячі мегават вже працює у Данії. Тобто у самому найближчому майбутньому нафту буде витіснено.

- Нафта взагалі не буде нікому потрібною?

– Вона залишиться як сировина для нафтохімії, а для отримання енергії є куди більш вдалі відновлювані джерела. Й біопаливо – тільки один напрямок. Є ще енергозберігаючі технології у промисловості та у побуті. На підході – нове народження атомної енергетики. Зараз назріває певний ривок, стрибок – перехід на нові типи атомних реакторів, використання нових типів радіоактивних матеріалів. Ймовірно, тут будуть дуже серйозні просування. Й, безумовно, зменшення цін на вуглеводні до нормального рівня – процес незворотній. Тому у найближчі роки чекати надування ще однієї нафтової «бульбашки» не має жодних підстав.

- Ми ще робимо ракети. А тут в ЗДА Ілон Маск запустив й приземлив ракету, що може повертатися.

– Те, що робить Ілон Маск, безумовно, дуже красиво. На екрані телевізора це виглядає дійсно феєрично: ракета, яка летить не в небо, як ми звикли, а яка із неба повертається «на сідницю».

- І що вони тепер не будуть космонавтів на батутах запускати? Позбавлять нас ще й цього джерела доходу?

– Повторю – це дуже ефектно. Й дійсно було розв’язано цілий комплекс дуже складних інженерних завдань. Але наскільки це буде виправдано економічно – велике й серйозне питання. Це величезне ускладнення завдання. Чи варта шкурка вичинки? Коли створювали «Шаттл», багаторазовий американський корабель, що повертався, всі також вважали, що економічно це дуже добре.

- Тут інший принцип.

– Так, тут інший підхід: повертається перша ступінь. Перша ступінь – це дуже велика й довга, порожня всередині труба. Правда, внизу цієї труби є достатньо дорогий рушій. Але справа не в Ілоні Маску.

- А у чому?

– Робити ракети, не роблячи нічого іншого, можна тільки у країні, де народ через якісь причини готовий працювати на заводі із ранку до ночі за маленький шматочок хліба й іржавий оселедець. Причини, за яких люди на це погоджуються, бувають різними. На Кубі у перші роки революції – одні, у Північній Кореї сьогодні – інші, у Радянському Союзі сталінської епохи – треті, за Хрущова – четверті…

- Ну, це приблизно ті ж самі причини.

– Але у 2015 році не має жодної причини, за якою росіяни, наші співвітчизники, погодились би о 6 ранку встати, влізти у переповнений трамвай й їхати до прохідної авіаційного заводу, щоб тяжко працювати за шматочок хліба із оселедцем по святам. Ось у чому проблема.

- І треба повернути ті причини, за яких ми знову почнемо так працювати.

– Так, це – один із можливих способів подолати кризу, в яку російська економіка валиться. Не входить, а валиться. Але примусити теперішніх росіян так жити дуже складно. Я не кажу – неможливо. Я просто констатую: росіяни змінилися за останні 25 років, а вже тим більше – за останні 10 років. Я прекрасно пам’ятаю, й це не анекдот, як року 1985 або 1986 Михайло Горбачов приїжджав в Ульяновську область й зустрічався із колгоспниками. Він питав у бабусь: «Як живете-то?» «Все нормально, - відповідають бабусі, - відмінно живемо, у сільпо часто пряники завозять». За останні 10 років таких бабусь, які радіють пряничку, лишилося мало. Люди вивчили такі слова, яких я й не знав ніколи: хамон, фуа-гра, лангуст…

- Більшість людей взнали ці слова тільки тоді, коли пропали ці продукти.

– Навіть у нас у провінції, у Самарі, люди звикли розмірковувати про сорти сиру, щодо відповідності сиру й вина й таке інше. Все це я спостерігаю, хоча я сам жебрак (Увага! Людина, яка фундаментально за архівними першоджерелами, як у РФ, так й у Німеччині дослідила та викрила причини фактичного розвалу РСЧА у червні-липні 1941 року й написала та видала на цю тему масовими накладами більше півдесятка книжок, у сучасній РФ почуває себе жебраком. – С.М.) й мої друзі та знайомі жебраки. Машини в мене нема, я їжджу на трамвайчику, але кожного разу не можу підійти до власного під’їзду, тому що все заставлено іномарками.

- Це погано?

– Їх куплено, зауважте, у кредит. А це означає, що попереду нас чекає ще одна подія: вибух кредитної «бульбашки». Й тут я вам ще дещо нагадаю. Тому що я злий і пам'ять у мене добра. Коли Володимир Володимирович був прем’єр-міністром, він виступав на зустрічі із банкірами у Москві. Це транслювали по радіоточці. Я у себе у кухні через радіоточку чув, як він сказав банкірам: зараз споживацьким кредитуванням… Я підкреслюю трьома жирними рисками: споживацьким! Це не кредит на розвиток бізнесу, не іпотека, ні – це кредит на купівлю автомобілів, айфонів й таке інше. Так ось, Володимир Володимирович сказав: споживацьким кредитуванням у нас охоплено 60 відсотків населення. Це неприпустимо мало, сказав прем’єр-міністр банкірам, ви недопрацьовуєте. І в цю кредитну лихоманку мали втягнути усіх. Так ось, ця бульбашка також почне лопатися із приголомшливим гуркотом, тому що люди перестануть повертати кредити.

- Вже перестають.

– Це означає, що постраждає величезна кількість людей. Представники найбідніших верств населення – мешканці глибинки, пенсіонери, які віднесли свої «гробові» у банки. А це, зауважте, головний електоральний потенціал теперішньої влади. Саме голосами цих бабусь із року в рік «Єдіная Россія» й відомі лідери у нас вибираються. Повторю, що народ, який радів пряничкам й мовчки проковтнув історію із державними облігаціями, кінчився. Памятаєте, були такі державні облігації?

- Я знаю, що гроші у народу взяли й не повернули. Звичайна історія.

– Ті державні облігації – це ж було зовсім не те ж саме, що зниклі вклади. На облігаціях було написано: «На відновлення народного господарства». Й будь-яка людина розуміла: країна зруйнована війною, треба відновлювати, у нас взяли гроші на відновлення «ДніпроГЕСу». Це інша розмова. А як пояснити людям, які віднесли свої гроші у банк, що розумні менеджери із дипломами західних університетів роздали ці гроші у вигляді кредитів без ніякого забезпечення? Кредити зникли, гроші зникли. Менеджери також зникнуть.

- Це також уже пояснюють: Крим, кругом вороги, треба допомагати братнім народам.

– Моя думка на цей рахунок така: битва між телевізором і холодильником закінчиться нищівною перемогою холодильника й повною капітуляцією телевізора.

- А не схоже...

– Просто холодильник ще навіть не виходив серйозно на арену.

- Ви справді уявляєте, що зараз можливі порожні полиці у магазинах, порожні холодильники?

– Мені нічого тут не треба уявляти. Ось я, наприклад, припинив купувати сир. Тому, що сир по 800 рублів – це для мене дорого. Мій холодильник уже спорожнів. Припускаю, що на моєму рівні живе приблизно половина країни, якщо не більше. У мене взагалі є гіпотеза: телевізора просто не існує.

- Тобто як це – не існує телевізора?

– Існує тільки холодильник. Той рівень підтримки, який є зараз у влади, зовсім не витвір телевізійних технологій. Просто та погань, яка через телеекрани запаскуджує мізки росіянам, розповідає своєму начальству, що населення любить государя завдяки її праці.

- Насправді населення любить государя тому, що живе добре.

– Саме так! Останні 10 років росіяни жили так, як вони не те, що не жили ніколи раніше, але навіть не мріяли так жити. Я маю на увазі рівень матеріального споживання: такого ніколи раніше не було.

- Тепер доведеться пояснювати людям, хто забрав благоденствіє, яке дав нам наш президент. Хто ці підступні вороги.

– Давайте уточнимо поняття. Я якось не бачив людей, які б відчували до Володимира Володимировича почуття дівочого безкорисного захоплення. Так, люди стали жити значно краще. За старою російською звичкою вони пов’язали своє благоденствіє із начальством. Але це не було безкорисне захоплення. Це нормальний прагматичний підхід. Люди погодилися на суспільну угоду, запропоновану владою. Влада сказала: ми крадемо, ви не втручаєтеся, за це жертимете у три горла. На цій суспільній угоді країна проіснувала більше 10 років. Тепер її доведеться переукладати.

- Мені здається, ви залишаєте поза увагою ще одне суттєве явище 2015 року: з’явилися кримінальні справи, порушені за доносами.

– Знаєте, про це я нічого не можу сказати, тому що не був ні в ролі донощика, ні в ролі жертви доносу.

- Друге ще поправимо.

– Так, тут ви праві.

- Який рік, по-вашому, змінив нас більше – 2015 чи 2014, коли змінилася навіть мапа країни?

– Навряд чи 2014 багато чого в нас змінив. Вибачте за заяложене дієслово, але він багато чого викрив. То, як повели себе наші дорогі росіяни, із яким захопленням вони прийняли державне мародерство (це я про Крим), із якою ненавистю значна частина росіян стала ставитися до своїх братів по крові, по мові, по вірі, по загальній історії, по спільній перемозі у спільній війні… Жахливе видовище. Але це було лише зривання масок.

- Тобто 2015 на нас вплинув сильніше?

– Я б сказав так: сильніше за все на нас вплине 2016. Вирок уже оголошено, але його ще не виконано. Поки присудженому не зрозуміла мова, якою написано вирок. Присуджений крутить головою, він не зрозумів вироку. Усі наслідки обвалювання нафтових цін виявляться у 2016. Так що головне у нас попереду.

Бесідувала Ірина Тумакова, «Фонтанка.ру» 

Про Марка Солонiна