План "Міжмор'я": Британія підтримує, Франція не проти, Україна і Польща зроблять

Просто подивіться на цю карту. Про що ви думаєте, дивлячись на ці держави у східній Європі? Так - це територія «від моря до моря», на якій живуть союзники і друзі. Вибори в Польщі нового президента вдихнули в україно-польські відносини свіжу енергію, вважають аналітики. Можливо це стане першим кроком на шляху амбітного проекту, здійснення якого підтримує і Британія, проекту найсильнішої конфедерації держав Європи. Проект під назвою «Міжмор'я» або «Балто-Чорноморський союз» зараз стає знову актуальний. У разі його реалізації Росія буде не тільки економічно а й фізично ізольована від Заходу.

Проект конфедерації національних держав, який включав би Польщу, Україну, Білорусь, Литву, Латвію, Естонію, а також, можливо, Фінляндію, вперше був висунутий ще Юзефом Пілсудським після Першої світової війни. Пропонована конфедерація за його версією повинна була відтворювати традицію колишньої Речі Посполитої, або того ж самого ВКЛ. Пілсудський вважав, що її відновлення дозволить державам Центральної Європи уникнути домінування у своєму регіоні Німеччини чи Росії. Ідею в той час опротестували СРСР і всі західні держави, за винятком Франції, яка несподівано підтримала поляків.

Ця конфедерація повинна була сягати від Чорного й Адріатичного морів до Балтійського, що підкреслювалося в його назві. Плани на той момент швидше були більше схожі на мрії, але вже в 30-х роках в цьому напрямку почали робитися активні кроки. І якби не втрутився Сталін, Східна Європа могла б виглядати по-іншому. Не було б необхідності в «Угорщини-57» і «Чехословаччини-68» - ці країни так і залишилися б вільними від комунізму.

Наприкінці 30-х і початку 40-х ідея союзу земель, що лежать між Балтійським, Чорним, Егейським і Адріатичним морями була відроджена урядом Польщі у вигнанні під керівництвом Владислава Сікорського. Першим етапом її реалізації стали переговори між грецьким, югославським, чехословацьким і польським урядом у вигнанні, які пройшли в 1942 році під заступництвом Британії. Вони припускали створення Польсько-Чехословацької Конфедерації та Греко-Югославської Конфедерації. Проте ці ідеї і плани були негативно сприйняті іншими союзниками по антигітлерівській коаліції. Побоювання Франції в основному стосувалися ролі нової держави в післявоєнній Європі, оскільки «Міжмор'я» могло претендувати на частину дивідендів від переможеної Німеччини - як щодо виплат збитку, так і територіальних претензій. Сталін же побоювався зриву свого плану по контролю Східної Європи та докладав титанічних зусиль до зриву «Міжмор'я», навіть пожертвував німецькою контрибуцією тільки заради того, щоб у Варшаві сидів комуністичний уряд.

Британія тоді поступилася, але не забула цей проект, як не забули його і в Польщі. У 1960-х роках політик і публіцист Єжи Гедройц і політолог Юліуш Мерошевський адаптували концепцію «міжмор'я» до геополітичної реальності післявоєнного світу в своїй доктрині ULB, викладеної на сторінках польського журналу «Культура» в 1974 році. В їхній концепції центральне значення надавалося незалежним де-юре Україні, Литві та Білорусі (звідси назва ULB: Україна - Литва - Білорусь), як суміжним утворень під контролем зовнішніх сил, а Польщі логічно діставалася роль регіонального лідера. Цим і завершилася ідея міжмор'я в ХХ столітті.

Один з ініціаторів відродження Європейської конфедерації національних держав був і загиблий президент Польщі Лех Качиньський. Саме він у 2006 році пропонував провести конференцію про «Міжмор'я», користуючись новими можливостями - змінами в Україні, пов'язаними з першим Майданом. Однак планам не вдалося реалізуватися - 10 квітня 2010 Качинський разом з представницькою делегацією Польщі раптово загинув в авіакатастрофі під Смоленськом, що саме по собі викликало багато запитань. Одне з підозр - катастрофа літака Качинського була підстроєна російськими спецслужбами.

Уже в листопаді 2010 року у Вільнюсі (Литва) все ж пройшла міжнародна наукова конференція «Новий регіон Європи: парадигми регіонального розвитку в Балтійсько-Чорноморському регіоні». На конференції представники академічних кіл, політики, журналісти, експерти-аналітики з Литви, Білорусі, Естонії, України, Угорщини та інших країн ЄС обговорювали питання існування загального регіонального простору - Балто-Чорноморського Міжмор'я.

Новий поштовх плану «Міжмор'я» виник у 2015 році, пов'язаний зі зміною керівництва Польщі. Новий президент Польщі, Анджей Дуда висловився за відродження даного проекту конфедерації національних держав. Причому він зазначив, що ключова роль у цьому проекті відводиться не лише Україні, однак опиратися він буде і на нововиявлені можливості. Мова йде про розділ між Азією та Європою, а також про створення нової регіональної противаги, як регулятора сил і джерела стабільності у всій Європі. Цьому сприяють і настрої ряду політичних кіл в Британії. Причому включення в план «Міжмор'я» України, швидше за все призведе до посилення партнерської ролі США і Канади для Польщі та України.

Британія

Ні для кого не секрет, що Британська політика в Європі сотні років ґрунтується на концепції «рівноваги сил», коли серед європейських держав немає єдиного домінантного центру, а їх як мінімум два. І тому Британії не зовсім подобається економічне і політичне посилення Німеччини, яка шукає для себе союзників, у тому числі і в Росії. Інтерес до проекту несподівано може з'явитися і у Франції, яка вважає, що потужне об'єднання в Східній Європі посилить стабільність всієї Європи. Стимулюючим фактором такого посилення стане звичайно ж «Міжмор'я», чому Німеччина і Росія будуть активно противитися, причому Росія готова піти навіть на військову конфронтацію, що зараз і спостерігається. Але в той же час на тлі війни на Донбасі і агресії Росії в Європі спостерігається стрімке зближення позицій Польщі, України та Прибалтики в питаннях інтеграції та взаємної відповіді на нові виклики з боку загального ймовірного противника. В орбіту конфедеративного плану «Міжмор'я» може втягнутися і Білорусь після зміни політичного режиму, про що говорять і самі білоруси.
У березні 1993 року в Польщі вийшла книга Томаша Щепанського «Міжмор'я», яка практично відразу була переведена на білоруську мову. У ній автор дає ґрунтовну геополітичну характеристику регіону, розглядає його історію і різні варіанти формування міжмор'я. А також те, як можуть будуватися взаємини міжмор'я з його геополітичними сусідами - Росією, Західною Європою, Скандинавією.

Що дасть Україні й Польщі «Міжмор'я»?

Якщо через 10-15 років Польща і Україна зможуть об'єднатися політично й економічно, створивши також і військовий союз, вони стануть економікою та державністю в один ряд з такими країнами як Німеччина, Британія і Франція, обігнавши Росію. Чому так? Неважко помітити, що Польща з населенням близько 39 мільйонів і Україна з населенням більше 43,5 мільйонів без урахування анексованого Криму, мають важку промисловість і замкнуті промислові виробничі ланцюжки, можуть у майбутньому скласти гідну конкуренцію європейським товарам в рамках спільного ринку. Політично ж україно-польський союз матиме значну вагу в силу свого географічного положення.

Справа у тому, що цей союз своєю територією повністю перекриє шлях з Європи (від Балтійського моря до Чорного) в Азію. Винятком залишається тільки ненадійний зв'язок через Туреччину. Але приєднання Балкан до загального Союзу перетворять цей регіон в процвітаючий. Розгалужена транспортна мережа України та Польщі будуть надійною опорою для руху товарів, являючись кінцевою точкою для «великого шовкового шляху», який будується зараз Китаєм. Від цієї кінцевої точки в Європі буде залежати вся Азія, включаючи сам Китай, середньоазіатські республіки і звичайно ж Росію. У політичному ж відношенні Росія буде відкинута на позиції допетровського періоду, маючи в своєму арсеналі тільки виходи до внутрішніх морів, де протоки контролюються третьою стороною - посередником у торгівлі. Крім того варто відзначити і немаловажний фактор інтелектуального і земельного потенціалу регіону. Україна вже зараз по суті на порозі серйозних змін і їй нічого не заважає стати найбільшою світовою житницею і годувальницею всього світу, у зв'язку зі збільшенням чисельності населення планети і як наслідок зростаючим попитом на продовольство. Потенційні можливості українських земель дозволяють забезпечувати продукцією не тільки Європу, але і Росію, а також Китай та Індію. По інтелектуальному капіталу Україна займає одне з перших місць в Європі. На сьогодні Україна вже увійшла до п'ятірки лідерів за обсягом аутсорсингової ІТ-продукції.

Важливо також відзначити і велике військове значення союзу. Військовий союз має увазі сильну армію, яка вже пройшла випробування в боях з серйозним супротивником, а в разі військового об'єднання і переходу на сучасні технології, об'єднана армія України та Польщі зможе грати не останню роль для НАТО, як її зараз грає Франція і Британія. Польська армія (140 000 постійного складу) і Українська (250 000), сумарний військовий бюджет (близько 16 млрд. доларів) плюс важкі озброєння, а також можливість розміщення ПРО на території держав перетворять наш регіон в надійний захищений кордон. Армія цього союзу стане найсильнішою в Європі.

Отже - півмільйонна армія, повний контроль торгових шляхів в Азію, інтелектуальний, промисловий і сільськогосподарський потенціал, регіон країн з етнічно близьким між собою населенням більше 120 000 000 людей. Правда непогано?

Новий президент Польщі обіцяє відродити «Міжмор'я», одночасно натякаючи на нові відкриті перспективи. «Це серйозне завдання, яке стоїть перед нами, і я хотів би взяти активну участь у його виконанні. Я кажу «перед нами», тому що розумію, яка позиція президента Польщі. Я розумію, що в міжнародних відносинах, згідно з Конституцією, президент зобов'язаний співпрацювати з урядом », - підкреслив Дуда.

«Я дуже розраховую на це співробітництво, а зі свого боку пропоную активність і дії - наприклад, зустрічі з главами держав Центральної та Східної Європи. Вже зараз від них надходять сигнали, які свідчать про готовність зустрічатися і вести переговори », - додав Анджей Дуда.

Конфедеративний устрій «Міжмор'я» може стати сильним поштовхом для розвитку регіону, в тому числі завдяки залученню нових ринків і можливостей логістики між Європою та Азією. Україна на цьому шляху отримує свою сильну роль - роль одного з локомотивів конфедерації, своєрідних «Сполучених Штатів Європи». Домовляючись і вступаючи в союз з рівними, Україна забезпечить майбутнє та сталий розвиток для свого народу, а також втілення мрії кожного українця - участь в європейських процесах з урахуванням інтересів української нації.