У 988 р н.е., коли князь Володимир Святославович відрікся від язичницької віри і прийняв християнство, була введена візантійська ера літочислення «від сотворіння світу» (5508 рік до н.е.), яка проіснувала понад 700 років. З давньої традиції початком року вважали весну, і рік починали 1 березня.
У зв'язку із закінченням сьомої тисячі років «від створення світу» і релігійно-містичного тлумачення цього терміну, а можливо, і в зв'язку з захопленням турками в 1453 році Константинополя – столиці східного християнства – в світі поширилися забобонні чутки про прийдешній в 7000 році кінець світу. Після того, як цю фатальну межу благополучно минули, і забобонні люди заспокоїлися, Московський церковний собор відразу ж у вересні 1492 року (в 7001 р.) переніс початок року з 1 березня на 1 вересня.
У 1582 році жителі славного міста Риму лягли спати четвертого жовтня, а прокинулися на наступний день, але день цей був уже п'ятнадцятим. Різниця в 10 діб накопичилася за довгі роки і рішенням Папи Римського Григорія XIII була виправлена. Само собою, після тривалих нарад і переговорів. Здійснювали реформу на основі проекту італійського лікаря, астронома і математика Луїджі Лілліо. До середини XX століття григоріанським календарем став користуватися майже весь світ.
РПЦ реформу 1582 року рішуче засудила, зазначивши, що Римська Церква надто вже любить «нововведення» і тому абсолютно «безрозсудно» йде на поводу у астрономів. Та й взагалі – «григоріанський календар далекий від досконалості».
Лише після указу Петра I з'явилася ера від «різдва Христового», і 7208 рік від «сотворіння світу» був замінений на 1700 рік від «різдва Христового» – літочислення, яке зараз називають «старим стилем». У зв'язку з таким переходом було вирішено вважати за початок нового року не 1 вересня, як прийнято в календарях візантійської ери, а 1 січня.
З Указу Петра I [цитується із збереженням орфографії оригіналу]: «Ныне от Рождества Христова доходит 1699 год, а с будущего Генваря с 1 числа станет новый 1700 год купно и новый столетий век. Впреть лета считать не с 1 сентября, а с 1 января и не от сотворения мира, от Рождества Христова». Також імператор розписав, як прикрашати оселю і святкувати: ««Поелику в России считают Новый год по-разному, с сего числа перестать дурить головы людям и считать Новый год повсеместно с первого января. А в знак доброго начинания и веселья поздравить друг друга с Новым годом, желая в делах благополучия и в семье благоденствия. В честь Нового года учинять украшения из елей, детей забавлять, на санках катать с гор. А взрослым людям пьянства и мордобоя не учинять – на то других дней хватает».
У 1702 р в Амстердамі був надрукований перший російський друкований календар з початком року з 1 січня, і за числом років від «Різдва Христового».
Петровська реформа 1700 року змінила початок відліку літочислення, проте залишила в силі Юліанський календар, оскільки він служив деяким додатковим бар'єром для злиття Росії із західним християнським і мирським світом.
Однак уже в XIX столітті в торгових і політичних зв'язках із зарубіжжям частина російського суспільства і чиновництва стала піддаватися загальноєвропейській нормі григоріанського календаря; новий стиль поряд зі старим почав застосовуватися в міжнародних відносинах і в діловому листуванні відповідних відомств.
У 1830 р. С.-Петербурзька академія наук виступила з пропозицією щодо введення в Росії нового стилю в цілях зручності зносин з культурної Європою. Але тодішній міністр народної освіти князь К.А. Лівен в своїй доповіді царю Миколі I оцінив запропоновану реформу календаря як справу «неналежну, що може призвести до небажаного хвилювання і збентеження умів ... вигоди від зміни календаря дуже маловажні, майже незначні, а незручності і труднощі неминучі і великі». Микола I написав на доповіді резолюцію: «Зауваження князя Лівена цілком справедливі».
Проте наукова і чиновницька громадськість продовжувала опікувалася календарною точністю і не залишала спроб календарного єднання з Заходом. У 1899 р. при Російському астрономічному товаристві для цього була створена комісія з представників багатьох наукових установ і урядових відомств. Але протидія консервативних сил в уряді і Святійшого Синоду Російської православної церкви не дозволили Комісії здійснити реформацію календаря. Виступаючи на засіданні комісії професор В.В. Болотов сказав: «Думаю, що культурна місія Росії полягає в тому, щоб ще кілька століть утримати в житті юліанський календар і через те полегшити для західних народів повернення до незіпсованого старого стилю».
Імператорська Академія наук продовжувала наполягати на реформі і створила власну календарну комісію. Государ дозволив її діяльність, але наказав взяти до уваги міркування колишнього міністра князя Лівена. І, керуючись цим, обер-прокурор Святійшого Синоду К.П. Побєдоносцев ще більш рішуче чинив опір цій ідеї і поховав її. Митрополит Антоній Вадковський остаточно ухвалив: «Юліанський календар у застосуванні його до церковної практики у всіх випадках є надійним якорем, який утримує православних від остаточного поглинання мiром інославних, є як би прапором, під яким чада Православ'я збираються воєдино».
Чергова календарна комісія збиралася в жовтні 1905 року. Час вибрали більш ніж невдалий. Ясна річ, Микола II назвав реформу «небажаною» і досить суворо натякнув членам комісії, що треба б поставитися до питання «дуже обережно», маючи на увазі політичну ситуацію в країні.
Відразу після Жовтневого перевороту, на одному з перших засідань Раднаркому 16 (29) листопада 1917 р., більшовики вирішили замінити «мракобесно-черносотенный» [рос.] календар на «прогрессивный».
На засіданні 23 січня (5 лютого) 1918 року були запропоновані два проекти і утворена комісія для їх розгляду. Один з проектів передбачав поступовий перехід до григоріанського календаря, тобто передбачалося щороку відкидати по 24 години. Оскільки на той час різниця між календарями становила вже 13 днів, то повний перехід на новий стиль зайняв би 13 років. Перевагою цього варіанту було те, що їм могла скористатися і Православна церква. Другий варіант був жорсткіше і передбачав одночасний перехід на новий стиль. Інтереси Церкви при цьому не враховувалися. Прихильником цього варіанту був Ленін.
Декрет «Про введення в Російській республіці західноєвропейського календаря» був прийнятий на засіданні уряду 24 січня (6 лютого) 1918 року та підписаний Леніним – «з метою встановлення в Росії однакового майже з усіма культурними народами обчислення часу». Декретом пропонувалося наступний день після 31 січня 1918 р. рахувати не 1-м, а 14-м лютого і т.д. А на перехідний період до 1 липня 1918 року дозволялося після дати за новим стилем в дужках проставляти і по старому.
Ось що писали з приводу введення «нового стилю» тогочасні газети:
«Известия», 7 лютого (25 січня) 1918 року
Доповідна записка до декрету про введення в Російській Республіці нового календаря
«Користь, яку принесе заміна Юліанського календаря прийнятим майже в усьому світі Григоріанським, з точки зору міжнародного спілкування настільки велика і різноманітна, і, разом з тим, настільки очевидна, що обґрунтовувати її немає ніякої потреби. Досить сказати, що Григоріанський календар вже при колишньому режимі був прийнятий у військовому і комерційному флоті і вживався в різних випадках колишніми міністерствами закордонних справ, фінансів, шляхів сполучення і внутрішніх справ, а так само – при астрономічних і метеорологічних спостереженнях. Питання про введення в Росії нового стилю, яке порушувалося не раз і було досить близько до вирішення ще в 1830 році, може бути розглянуто з чотирьох точок зору: церковної, астрономічної, юридичної та економічної. Для церкви введення нового стилю пов'язано з обчисленням днів перехідних свят, головним чином, Великодня і з відносинами між православною і католицькою церквами. Що стосується обчислення свят, то давно вже авторитетні представники церкви вказували, що перехід до іншого календаря не руйнує канонів. Основною перешкодою було побоювання, що введення Григоріанського числення буде витлумачено як поступка православ'я католицтву. Нині, при змінених політичних обставин, не може бути й мови про будь-які зазіхання католицтва по відношенню до православ'я, так, що і ця перешкода відпадає».
«Русские Ведомости», 9 лютого (27 січня) 1918 р.
Введення нового стилю
«Народними комісарами опублікований декрет про введення в Росії нового стилю, або, точніше, про усунення тієї різниці, на 12 днів, яка утворилася між обчисленням часу за західно-європейським і російській календарем. <…>
Декрет належить до числа найбільш нешкідливих актів більшовицької влади. Розбіжність російського і західно-європейського календарів завжди представляла значні незручності при зносинах з закордоном. Ці незручності були особливо помітні в сфері міжнародної торгівлі...
Представляється, проте, аж ніяк не випадковим, що на цю реформу зважилися якраз більшовики. Це пояснюється аж ніяк не «революційної сміливістю» цієї влади, а зовсім іншими причинами. Для більшовиків виявилося набагато легше ввести в Росії однакове майже з усіма культурними народами обчислення часу, так як при тій розрусі, до якої вони довели Росії, в значній мірі втратили свою гостроту обставини, що до сих пір перешкоджали проведенню реформи».
«Новая жизнь», 10 лютого (28 січня) 1918 року
До реформи календаря
«Опублікований вчора декрет про реформу календаря, яка повинна бути впровадженою не далі 1 лютого, зустрів в духовних колах надзвичайно негативне ставлення. Церква новий стиль не визнає ні в якому разі. Висловлюються думки, що новий стиль не буде визнаний і всієї Росією, так як більшість селянського населення живе не по календарям, яких не має, а по церковним святам. Опублікування декрету про реформу календаря стало цілковитою несподіванкою навіть для кіл, близьких до комісаріату народної освіти, яким була доручена детальна розробка декрету. Комісаріат народної освіти календарну реформу пропонував провести не раніше середини літа поточного року. Було узгоджено особливий план складання для села нових календарів і відповідної літератури. В першу чергу передбачалося звернутися до всіх без винятку існуючим в Росії конфесіям, просячи їх роз'яснень, наскільки прийнятний для них передбачуваний комісаріатом термін календарної реформи. Всі ці заходи, на жаль, не отримали здійснення. Події останніх днів і особливо енергійні наполягання емігранта Чичеріна, змусили Раду Народних Комісарів діяти з більшою рішучістю».
Православні Церкви зберігали єдність в боротьбі з календарної реформою до 1923 року. Рішення про перехід на новий стиль було прийнято на нараді в Константинополі, скликаній в 1923 році патріархом Мелетієм, якого Російська Православна Церква вважає масоном. На нараді були відсутні Російська, Болгарська, Сербська і Єрусалимська Церкви. В якості нового календаря пропонувався компромісний варіант Григоріанського – так званий «новоюліанський» календар, запропонований югославським астрономом М. Миланковичем. У ньому, як і в Григоріанському календарі, також порушена періодичність зміни простих і високосних років, а до 2800 р. обидва календарі повністю збігаються. При цьому Церкви, які взяли новоюліанський календар, у вигляді компромісу зберегли пасхалію, засновану на Юліанському календарі; неперехідні ж свята стали відзначатися по григоріанським датам.
Потрібно визнати, що такий компромісний календар полегшує християнам життя в зовнішній злагоді з навколишнім нехристиянським міром, але вносить негаразди в богослужбове життя, тягне порушення встановлення Церкви про свята і пости. Так, в деякі роки (при пізньому Великодні) значно скорочується, а то і зовсім зникає Апостольський піст, іноді він випадає на дні, заборонені для поста в богослужбовій практиці. Як і в Григоріанському календарі, повністю змінилися дні пам'яті святих, а отже, і дні Ангела православних християн. Введення нового календаря викликало велику смуту і розкол в православних країнах, розділило християн на «старостильників» і «новостильників», ставши таким чином серйозним ударом по Церкві.
В Радянській Росії 4 липня 1923 року газета «Известия» опублікувала матеріал «Обращение патр. Тихона к архипастырям, пастырям и пасомым православной церкви российской» [рос.] від 28 червня 1923 року, в якому Патріарх Тихон ставив під сумнів легітимність Собору 1923 року (обновлєнчеського) і пояснював: «З постанов його можна схвалити і благословити введення нового стилю календарного і в практику церковну. Що стосується мого ставлення до Радянської влади в даний час, то я вже визначив його в своїй заяві на ім'я Верховного Суду ... »
Будучи умовно звільненим з-під арешту, патріарх Тихон формально ввів григоріанський календар в церковну практику 15 жовтня 1923 року. Однак нововведення викликало незгоду в церкві, і тому вже 8 листопада 1923 р. патріарх Тихон розпорядився «повсюдне і обов'язкове введення нового стилю в церковне вживання тимчасово відкласти». Таким чином, новий стиль діяв в РПЦ тільки 24 дня, і вона повернулася до Юліанського календаря.
Із Заяви Святійшого Патріарха Тихона від 17 (30).09.1924 р. в Центральний Виконавчий Комітет з питань про ставлення Православної Російської Церкви до календарної реформи (переходу на григоріанський «новий» стиль):
«Нині питання про введення нового стилю в церковне вживання знову порушується Урядом, і з його боку заявлено наполегливе бажання, щоб Нами були прийняті рішучі заходи до узгодження церковного календаря з цивільним. Беручи до уваги свої попередні досліди, Ми вважаємо себе змушеними заявити, що рішуче не знаходимо можливим їх повторювати. Нове Наше розпорядження про реформу календаря, поки не досягнута загальна згода з цього питання всіх Православних Церков, і в очах віруючих, і по суті справи було б позбавлене канонічного заснування і виправдало б протидію народу. За Нашому глибокому переконанню, таке розпорядження, наполегливо проведене Нами і, можливо, підтримане заходами державного впливу, послужило б причиною великих хвилювань і незгоди в Церкві. Церква в даний час переживає безприкладне зовнішнє потрясіння. Вона позбавлена матеріальних засобів існування, оточена атмосферою підозрілості і ворожнечі, десятки єпископів та сотні священиків і мирян без суду, часто навіть без пояснення причин, кинуті до в'язниці, заслані в найдальші області республіки, переселяємі з місця на місце; православні єпископи, призначені Нами, або не допускаються в свої єпархії, або виганяються з них при першій появі туди, або піддаються арештам; центральне управління Православної Церкви дезорганізоване, так як установи, що знаходяться при Патріархові Всеросійському, не зареєстровані і навіть канцелярія і архів їх опечатані і недоступні; Церкви закриваються, перетворюються в клуби і кінематографи або відбираються у численних православних парафій для незначних чисельно обновлєнчеських груп; духовенство обкладено непосильними податками, терпить всілякі утиски в оселях, і дітей його виганяють зі служби і з навчальних закладів тільки тому, що їхні батьки служать Церкви. При таких умовах провести ще внутрішнє потрясіння в лоні самої Церкви, викликати смуту і створити, на додаток до розколу зліва, розкол справа канонічно незакономірним, необачним і насильницьким розпорядженням було б тяжким гріхом перед Богом і людьми з боку того, на кого Промислом Божим покладено важкий хрест управління Церквою і турботи про Її благо в наші дні.
Але зміна церковного календаря, припущена Першим Всеросійським Собором 1917-1918 рр., при деяких обставинах могло б бути здійсненою в закономірній і безболісній формі. Цьому значною мірою сприяло б невтручання протягом реформи з боку цивільної влади, тому що стороннє втручання не наближає, а віддаляє, не полегшує, а ускладнює її здійснення. Нехай буде надано самій Церкві подолати ті труднощі, які постають на шляху запровадження нового стилю в богослужбову практику. Реформа календаря висунута потребами життя в усіх Православних Церквах, і можна думати, що в недалекому майбутньому вона буде прийнята Церквами без всяких зовнішніх спонукань. Невтручання в цю церковну справу цивільної влади цілком відповідало б принципам відділення Церкви від держави і свободи релігійної совісті, проголошеної нашими основними законами. Правда, Президією Всеросійського Виконавчого Комітету вже видано розпорядження, які приурочують дні відпочинку і християнські свята до нового стилю. Але престижу Уряду не зашкодило б, якби воно, не скасовуючи формально цього розпорядження, оголосило б на початок 1925 року перелік днів відпочинку в християнські свята за старим стилем з перерахуванням їх на відповідні числа нового стилю, так, наприклад, щоб Різдво Христове значилося не під 25 грудня, а під 7 січня, подібно до того як і спогад про відомий виступ робітників не переноситься на новий стиль, але приурочується до 9 (22) січня, а свято Жовтневої революції падає не на 25 жовтня нового стилю, а на 7 листопада. Навпаки, невтручання мало б для Уряду свою вигідну сторону, так як при насильницькому введенні нового стилю весь одіум не співчуваючих цій реформі падає не на духовенство, а на цивільну владу, яка змусила духовенство піти проти сформованого церковного побуту».
26 серпня 1929 року Рада Народних Комісарів СРСР в постанові «Про перехід на безперервне виробництво в підприємствах і установах СРСР» визнала за необхідне з 1929-1930 господарського року приступити до планомірного і послідовного переходу підприємств і установ на безперервне виробництво. Перехід на «непереривку», що почався з осені 1929 року, був закріплений весною 1930-го постановою спеціальної урядової комісії при Раді Праці і Оборони. Цією постановою було введено єдиний виробничий табель-календар. У календарному році передбачалося 360 днів і відповідно 72 п'ятиденки. Решта 5 днів було вирішено вважати святковими.
Тиждень в СРСР в 1929-1930 роках складався з п'яти днів, при цьому всі робітники були розділені на п'ять груп, названих за кольорами (жовтий, рожевий, червоний, фіолетовий, зелений), і кожна група мала свій власний вихідний (неробочий) день в тиждень (так звана «непереривка»). Незважаючи на те, що вихідних днів стало більше (один в п'ятиденку, замість одного в семиденку раніше), ця реформа була непопулярна, так як значно ускладнювала особисте, громадське і сімейне життя через розбіжності вихідних днів різних членів суспільства.
Радянський календар на 1931 рік. Назви днів тижня зникли з календаря, а позначені тільки дні п'ятиденного тижня, число днів в місяцях збереглося. П'ять днів у році: 22 січня, 1 і 2 травня, 7 і 8 листопада – не входили в число днів п'ятиденки. 21 січня – пам'ятний день.
Але найцікавіше те, що пристрасті не вщухають. Черговий виток календарного реформаторства розпочався в третьому тисячолітті… Сергій Бабурін, Віктор Алксніс, Ірина Савельєва і Олександр Фоменко вносять в 2007 році в Державну Думу новий законопроект – про перехід Росії з 1 січня 2008 року на літочислення за юліанським календарем. У пояснювальній записці депутати зазначали, що «світового календаря не існує» і пропонували встановити перехідний період з 31 грудня 2007 року, коли протягом 13 днів літочислення буде здійснюватися одночасно за двома календарями відразу. Участь в голосуванні прийняли тільки чотири депутати. Троє – проти, один - за. Тих, що утрималися не було. Решта обранців голосування проігнорували.
Наші інтереси:
Реформи календаря відображають коливання політичного керівництва Росії між Сходом і Заходом... намагання Росії зберегти імперську сутність і своє панування в християнському світі.
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Слухаємо нове озвучення про те, що мовою ефективного спілкування з ангелами буде окультурена українська мова на основі Гіперборійського Сенсара. Її ядро вже формується у вигляді спеціалізованої мови...
Реформи календаря на імперських просторах Росії (1492 – 2007)
Чому весь світ відзначає Різдво Христове 25 грудня, а Росія і Україна 7 січня ?
02kalendar.jpg
У 988 р н.е., коли князь Володимир Святославович відрікся від язичницької віри і прийняв християнство, була введена візантійська ера літочислення «від сотворіння світу» (5508 рік до н.е.), яка проіснувала понад 700 років. З давньої традиції початком року вважали весну, і рік починали 1 березня.
У зв'язку із закінченням сьомої тисячі років «від створення світу» і релігійно-містичного тлумачення цього терміну, а можливо, і в зв'язку з захопленням турками в 1453 році Константинополя – столиці східного християнства – в світі поширилися забобонні чутки про прийдешній в 7000 році кінець світу. Після того, як цю фатальну межу благополучно минули, і забобонні люди заспокоїлися, Московський церковний собор відразу ж у вересні 1492 року (в 7001 р.) переніс початок року з 1 березня на 1 вересня.
РПЦ реформу 1582 року рішуче засудила, зазначивши, що Римська Церква надто вже любить «нововведення» і тому абсолютно «безрозсудно» йде на поводу у астрономів. Та й взагалі – «григоріанський календар далекий від досконалості».
Лише після указу Петра I з'явилася ера від «різдва Христового», і 7208 рік від «сотворіння світу» був замінений на 1700 рік від «різдва Христового» – літочислення, яке зараз називають «старим стилем». У зв'язку з таким переходом було вирішено вважати за початок нового року не 1 вересня, як прийнято в календарях візантійської ери, а 1 січня.
З Указу Петра I [цитується із збереженням орфографії оригіналу]: «Ныне от Рождества Христова доходит 1699 год, а с будущего Генваря с 1 числа станет новый 1700 год купно и новый столетий век. Впреть лета считать не с 1 сентября, а с 1 января и не от сотворения мира, от Рождества Христова». Також імператор розписав, як прикрашати оселю і святкувати: ««Поелику в России считают Новый год по-разному, с сего числа перестать дурить головы людям и считать Новый год повсеместно с первого января. А в знак доброго начинания и веселья поздравить друг друга с Новым годом, желая в делах благополучия и в семье благоденствия. В честь Нового года учинять украшения из елей, детей забавлять, на санках катать с гор. А взрослым людям пьянства и мордобоя не учинять – на то других дней хватает».
У 1702 р в Амстердамі був надрукований перший російський друкований календар з початком року з 1 січня, і за числом років від «Різдва Христового».
Однак уже в XIX столітті в торгових і політичних зв'язках із зарубіжжям частина російського суспільства і чиновництва стала піддаватися загальноєвропейській нормі григоріанського календаря; новий стиль поряд зі старим почав застосовуватися в міжнародних відносинах і в діловому листуванні відповідних відомств.
У 1830 р. С.-Петербурзька академія наук виступила з пропозицією щодо введення в Росії нового стилю в цілях зручності зносин з культурної Європою. Але тодішній міністр народної освіти князь К.А. Лівен в своїй доповіді царю Миколі I оцінив запропоновану реформу календаря як справу «неналежну, що може призвести до небажаного хвилювання і збентеження умів ... вигоди від зміни календаря дуже маловажні, майже незначні, а незручності і труднощі неминучі і великі». Микола I написав на доповіді резолюцію: «Зауваження князя Лівена цілком справедливі».
Проте наукова і чиновницька громадськість продовжувала опікувалася календарною точністю і не залишала спроб календарного єднання з Заходом. У 1899 р. при Російському астрономічному товаристві для цього була створена комісія з представників багатьох наукових установ і урядових відомств. Але протидія консервативних сил в уряді і Святійшого Синоду Російської православної церкви не дозволили Комісії здійснити реформацію календаря. Виступаючи на засіданні комісії професор В.В. Болотов сказав: «Думаю, що культурна місія Росії полягає в тому, щоб ще кілька століть утримати в житті юліанський календар і через те полегшити для західних народів повернення до незіпсованого старого стилю».
Імператорська Академія наук продовжувала наполягати на реформі і створила власну календарну комісію. Государ дозволив її діяльність, але наказав взяти до уваги міркування колишнього міністра князя Лівена. І, керуючись цим, обер-прокурор Святійшого Синоду К.П. Побєдоносцев ще більш рішуче чинив опір цій ідеї і поховав її. Митрополит Антоній Вадковський остаточно ухвалив: «Юліанський календар у застосуванні його до церковної практики у всіх випадках є надійним якорем, який утримує православних від остаточного поглинання мiром інославних, є як би прапором, під яким чада Православ'я збираються воєдино».
Чергова календарна комісія збиралася в жовтні 1905 року. Час вибрали більш ніж невдалий. Ясна річ, Микола II назвав реформу «небажаною» і досить суворо натякнув членам комісії, що треба б поставитися до питання «дуже обережно», маючи на увазі політичну ситуацію в країні.
На засіданні 23 січня (5 лютого) 1918 року були запропоновані два проекти і утворена комісія для їх розгляду. Один з проектів передбачав поступовий перехід до григоріанського календаря, тобто передбачалося щороку відкидати по 24 години. Оскільки на той час різниця між календарями становила вже 13 днів, то повний перехід на новий стиль зайняв би 13 років. Перевагою цього варіанту було те, що їм могла скористатися і Православна церква. Другий варіант був жорсткіше і передбачав одночасний перехід на новий стиль. Інтереси Церкви при цьому не враховувалися. Прихильником цього варіанту був Ленін.
Декрет «Про введення в Російській республіці західноєвропейського календаря» був прийнятий на засіданні уряду 24 січня (6 лютого) 1918 року та підписаний Леніним – «з метою встановлення в Росії однакового майже з усіма культурними народами обчислення часу». Декретом пропонувалося наступний день після 31 січня 1918 р. рахувати не 1-м, а 14-м лютого і т.д. А на перехідний період до 1 липня 1918 року дозволялося після дати за новим стилем в дужках проставляти і по старому.
Ось що писали з приводу введення «нового стилю» тогочасні газети:
«Известия», 7 лютого (25 січня) 1918 року
Доповідна записка до декрету про введення в Російській Республіці нового календаря
«Користь, яку принесе заміна Юліанського календаря прийнятим майже в усьому світі Григоріанським, з точки зору міжнародного спілкування настільки велика і різноманітна, і, разом з тим, настільки очевидна, що обґрунтовувати її немає ніякої потреби. Досить сказати, що Григоріанський календар вже при колишньому режимі був прийнятий у військовому і комерційному флоті і вживався в різних випадках
колишніми міністерствами закордонних справ, фінансів, шляхів сполучення і внутрішніх справ, а так само – при астрономічних і метеорологічних спостереженнях. Питання про введення в Росії нового стилю, яке порушувалося не раз і було досить близько до вирішення ще в 1830 році, може бути розглянуто з чотирьох точок зору: церковної, астрономічної, юридичної та економічної. Для церкви введення нового стилю пов'язано з обчисленням днів перехідних свят, головним чином, Великодня і з відносинами між православною і католицькою церквами. Що стосується обчислення свят, то давно вже авторитетні представники церкви вказували, що перехід до іншого календаря не руйнує канонів. Основною перешкодою було побоювання, що введення Григоріанського числення буде витлумачено як поступка православ'я католицтву. Нині, при змінених політичних обставин, не може бути й мови про будь-які зазіхання католицтва по відношенню до православ'я, так, що і ця перешкода відпадає».
«Русские Ведомости», 9 лютого (27 січня) 1918 р.
Введення нового стилю
«Народними комісарами опублікований декрет про введення в Росії нового стилю, або, точніше, про усунення тієї різниці, на 12 днів, яка утворилася між обчисленням часу за західно-європейським і російській календарем. <…>
Декрет належить до числа найбільш нешкідливих актів більшовицької влади. Розбіжність російського і західно-європейського календарів завжди представляла значні незручності при зносинах з закордоном. Ці незручності були особливо помітні в сфері міжнародної торгівлі...
Представляється, проте, аж ніяк не випадковим, що на цю реформу зважилися якраз більшовики. Це пояснюється аж ніяк не «революційної сміливістю» цієї влади, а зовсім іншими причинами. Для більшовиків виявилося набагато легше ввести в Росії однакове майже з усіма культурними народами обчислення часу, так як при тій розрусі, до якої вони довели Росії, в значній мірі втратили свою гостроту обставини, що до сих пір перешкоджали проведенню реформи».
До реформи календаря
«Опублікований вчора декрет про реформу календаря, яка повинна бути впровадженою не далі 1 лютого, зустрів в духовних колах надзвичайно негативне ставлення. Церква новий стиль не визнає ні в якому разі. Висловлюються думки, що новий стиль не буде визнаний і всієї Росією, так як більшість селянського населення живе не по календарям, яких не має, а по церковним святам. Опублікування декрету про реформу календаря стало цілковитою несподіванкою навіть для кіл, близьких до комісаріату народної освіти, яким була доручена детальна розробка декрету. Комісаріат народної освіти календарну реформу пропонував провести не раніше середини літа поточного року. Було узгоджено особливий план складання для села нових календарів і відповідної літератури. В першу чергу передбачалося звернутися до всіх без винятку існуючим в Росії конфесіям, просячи їх роз'яснень, наскільки прийнятний для них передбачуваний комісаріатом термін календарної реформи. Всі ці заходи, на жаль, не отримали здійснення. Події останніх днів і особливо енергійні наполягання емігранта Чичеріна, змусили Раду Народних Комісарів діяти з більшою рішучістю».
Православні Церкви зберігали єдність в боротьбі з календарної реформою до 1923 року. Рішення про перехід на новий стиль було прийнято на нараді в Константинополі, скликаній в 1923 році патріархом Мелетієм, якого Російська Православна Церква вважає масоном. На нараді були відсутні Російська, Болгарська, Сербська і Єрусалимська Церкви. В якості нового календаря пропонувався компромісний варіант Григоріанського – так званий «новоюліанський» календар, запропонований югославським астрономом М. Миланковичем. У ньому, як і в Григоріанському календарі, також порушена періодичність зміни простих і високосних років, а до 2800 р. обидва календарі повністю збігаються. При цьому Церкви, які взяли новоюліанський календар, у вигляді компромісу зберегли пасхалію, засновану на Юліанському календарі; неперехідні ж свята стали відзначатися по григоріанським датам.
Потрібно визнати, що такий компромісний календар полегшує християнам життя в зовнішній злагоді з навколишнім нехристиянським міром, але вносить негаразди в богослужбове життя, тягне порушення встановлення Церкви про свята і пости. Так, в деякі роки (при пізньому Великодні) значно скорочується, а то і зовсім зникає Апостольський піст, іноді він випадає на дні, заборонені для поста в богослужбовій практиці. Як і в Григоріанському календарі, повністю змінилися дні пам'яті святих, а отже, і дні Ангела православних християн. Введення нового календаря викликало велику смуту і розкол в православних країнах, розділило християн на «старостильників» і «новостильників», ставши таким чином серйозним ударом по Церкві.
Будучи умовно звільненим з-під арешту, патріарх Тихон формально ввів григоріанський календар в церковну практику 15 жовтня 1923 року. Однак нововведення викликало незгоду в церкві, і тому вже 8 листопада 1923 р. патріарх Тихон розпорядився «повсюдне і обов'язкове введення нового стилю в церковне вживання тимчасово відкласти». Таким чином, новий стиль діяв в РПЦ тільки 24 дня, і вона повернулася до Юліанського календаря.
Із Заяви Святійшого Патріарха Тихона від 17 (30).09.1924 р. в Центральний Виконавчий Комітет з питань про ставлення Православної Російської Церкви до календарної реформи (переходу на григоріанський «новий» стиль):
«Нині питання про введення нового стилю в церковне вживання знову порушується Урядом, і з його боку заявлено наполегливе бажання, щоб Нами були прийняті рішучі заходи до узгодження церковного календаря з цивільним. Беручи до уваги свої попередні досліди, Ми вважаємо себе змушеними заявити, що рішуче не знаходимо можливим їх повторювати. Нове Наше розпорядження про реформу календаря, поки не досягнута загальна згода з цього питання всіх Православних Церков, і в очах віруючих, і по суті справи було б позбавлене канонічного заснування і виправдало б протидію народу. За Нашому глибокому переконанню, таке розпорядження, наполегливо проведене Нами і, можливо, підтримане заходами державного впливу, послужило б причиною великих хвилювань і незгоди в Церкві. Церква в даний час переживає безприкладне зовнішнє потрясіння. Вона позбавлена матеріальних засобів існування, оточена атмосферою підозрілості і ворожнечі, десятки єпископів та сотні священиків і мирян без суду, часто навіть без пояснення причин, кинуті до в'язниці, заслані в найдальші області республіки, переселяємі з місця на місце; православні єпископи, призначені Нами, або не допускаються в свої єпархії, або виганяються з них при першій появі туди, або піддаються арештам; центральне управління Православної Церкви дезорганізоване, так як установи, що знаходяться при Патріархові Всеросійському, не зареєстровані і навіть канцелярія і архів їх опечатані і недоступні; Церкви закриваються, перетворюються в клуби і кінематографи або відбираються у численних православних парафій для незначних чисельно обновлєнчеських груп; духовенство обкладено непосильними податками, терпить всілякі утиски в оселях, і дітей його виганяють зі служби і з навчальних закладів тільки тому, що їхні батьки служать Церкви. При таких умовах провести ще внутрішнє потрясіння в лоні самої Церкви, викликати смуту і створити, на додаток до розколу зліва, розкол справа канонічно незакономірним, необачним і насильницьким розпорядженням було б тяжким гріхом перед Богом і людьми з боку того, на кого Промислом Божим покладено важкий хрест управління Церквою і турботи про Її благо в наші дні.
26 серпня 1929 року Рада Народних Комісарів СРСР в постанові «Про перехід на безперервне виробництво в підприємствах і установах СРСР» визнала за необхідне з 1929-1930 господарського року приступити до планомірного і послідовного переходу підприємств і установ на безперервне виробництво. Перехід на «непереривку», що почався з осені 1929 року, був закріплений весною 1930-го постановою спеціальної урядової комісії при Раді Праці і Оборони. Цією постановою було введено єдиний виробничий табель-календар. У календарному році передбачалося 360 днів і відповідно 72 п'ятиденки. Решта 5 днів було вирішено вважати святковими.
Тиждень в СРСР в 1929-1930 роках складався з п'яти днів, при цьому всі робітники були розділені на п'ять груп, названих за кольорами (жовтий, рожевий, червоний, фіолетовий, зелений), і кожна група мала свій власний вихідний (неробочий) день в тиждень (так звана «непереривка»). Незважаючи на те, що вихідних днів стало більше (один в п'ятиденку, замість одного в семиденку раніше), ця реформа була непопулярна, так як значно ускладнювала особисте, громадське і сімейне життя через розбіжності вихідних днів різних членів суспільства.
Радянський календар на 1931 рік. Назви днів тижня зникли з календаря, а позначені тільки дні п'ятиденного тижня, число днів в місяцях збереглося. П'ять днів у році: 22 січня, 1 і 2 травня, 7 і 8 листопада – не входили в число днів п'ятиденки. 21 січня – пам'ятний день.
Але найцікавіше те, що пристрасті не вщухають. Черговий виток календарного реформаторства розпочався в третьому тисячолітті… Сергій Бабурін, Віктор Алксніс, Ірина Савельєва і Олександр Фоменко вносять в 2007 році в Державну Думу новий законопроект – про перехід Росії з 1 січня 2008 року на літочислення за юліанським календарем. У пояснювальній записці депутати зазначали, що «світового календаря не існує» і пропонували встановити перехідний період з 31 грудня 2007 року, коли протягом 13 днів літочислення буде здійснюватися одночасно за двома календарями відразу. Участь в голосуванні прийняли тільки чотири депутати. Троє – проти, один - за. Тих, що утрималися не було. Решта обранців голосування проігнорували.
Реформи календаря відображають коливання політичного керівництва Росії між Сходом і Заходом... намагання Росії зберегти імперську сутність і своє панування в християнському світі.
Зверніть увагу
Архангел Гіперборії, чат-боти і чат-боги, або Як працювати з духовно-інформаційними роботами (+аудіо)