Закон про 37,5 відсотка україномовної музики в ефірі не те що потрібен, маємо вимагати його. Тоді в наших ефірах будуть українські артисти.Зараз у радіоефірі – 5 відсотків української музики.
Так вважає Сергій ФОМЕНКО,музикант, лідер гурту "Мандри":
– Взимку мав різдвяні концерти в Польщі. Трохи поспілкувалися за лаштунками з тамтешніми артистами. П'ятеро молодих людей показали свої відео на YouTube. Кожне з них мало не менше 10 мільйонів переглядів. Це при тому, що за межами своєї країни польськомовних музикантів майже не слухають. У Польщі третина музики на радіо мусить бути місцевого виробництва. І цей закон працює. Піднімає, консолідує суспільство, робить державу сильною. Гроші за авторські відрахування йдуть не західним зіркам, а залишаються в країні. Такі ж квоти, які підтримують національного культурного виробника, діють у Канаді. Її уряд так захищає своїх громадян від надпотужного шоу-бізнесу сусідніх США.
Успішні країни – ті, що експортують. А третій світ споживає переважно імпортні продукти.
Передусім власну культуру маємо зробити популярною у себе вдома. Лише тоді зможемо налагодити її експорт. Зробити це з музикою буде легко. В Україні є гурти, популярні в світі, а на наших проросійських радіостанціях оголошені "неформатом". Вони створюють український контент і збирають зали. Таких музикантів небагато, але вони є.
Закон про 37,5 відсотка україномовної музики в ефірі не те що потрібен, маємо вимагати його. Тоді в наших ефірах будуть українські артисти. А якість, на яку нарікають радійники-бізнесмени, з'явиться, коли в музикантів буде стимул.
У перші роки незалежності був телевізійний хіт-парад "Територія А". Він надавав загальнонаціональний ефір українським виконавцям. 90 відсотків нині відомих українських музикантів пройшли через цю програму. Зараз у радіоефірі – 5 відсотків української музики. Співвідношення україномовних пісень до російськомовних – один до восьми. Давно не ходжу на радіо зі своїм матеріалом. Зазвичай розсилаю електронною поштою. Відповіді не отримую ніякої. Щоб пісня потрапила в ефір, треба зробити стільки рухів, що мені давно ліньки займатися цим.
У світі так не робиться. Там маєш адресу діджея чи програмного директора. Якщо твоя пісня – класна, то її ставлять. Більшість світових зірок стали популярні саме так. Глядач голосує за того чи іншого виконавця. Програмний директор мусить ставити все, що надходить до нього нормальної якості.
Багато подорожую. В кожній країні беру машину напрокат. Обов'язково вмикаю місцеву станцію. Навіть у Фінляндії з населенням 5 мільйонів майже кожна друга пісня – національною мовою. А в українських співаків музика не менш якісна, ніж у італійців чи німців.
Усі співаки колись були невідомі. Знаменитими їх робили діджеї. Українські радіостанції кажуть: "Ми не поставимо вас, бо слухач хоче лише хітів". У більшості радіо-холдингів в Україні власники – росіяни. Працюють за технологією: щоб ніхто з українців не розумів, у якій країні живе, як називається, якого роду-племені, якої країни вони громадяни. Бо ми – колишні "совки" і маємо слухати "Маленький плот" Лози, Макаревича, Сукачова, Пугачову. Української естради наче й не було ніколи. Це культурна експансія ворога.
Мусимо розглядати ситуацію з радіо не з погляду ринкової економіки. Яка мені різниця, що теперішні власники втратять свій бізнес через українську музику в ефірі, як вони жаліються. Мене як громадянина непокоїть отруйний контент, що наповнює ефір. Як сказав Антін Мухарський: "Спочатку приходить невинний Філіп Кіркоров і співає "Зайка моя", а потім Ігор Гіркін з автоматом".
Наші інтереси:
Захищати свій національний продукт, особливо музику, важлива справа держави, якої у нас немає наразі. Тож мусимо це якось робити власними силами.
Євангельська концепція палінгенетичного реактора об’єднує надлюдську самореалізацію, соціальну взаємодію та трансформацію людства. Щасливі скромні та приязні, бо вони опанують Землю.
Співвідношення в радіоефірі україномовних пісень до російськомовних – один до восьми
Світ:
Спецтема:
Закон про 37,5 відсотка україномовної музики в ефірі не те що потрібен, маємо вимагати його. Тоді в наших ефірах будуть українські артисти.Зараз у радіоефірі – 5 відсотків української музики.
sergiyfomenko.jpg
Так вважає Сергій ФОМЕНКО, музикант, лідер гурту "Мандри":
– Взимку мав різдвяні концерти в Польщі. Трохи поспілкувалися за лаштунками з тамтешніми артистами. П'ятеро молодих людей показали свої відео на YouTube. Кожне з них мало не менше 10 мільйонів переглядів. Це при тому, що за межами своєї країни польськомовних музикантів майже не слухають. У Польщі третина музики на радіо мусить бути місцевого виробництва. І цей закон працює. Піднімає, консолідує суспільство, робить державу сильною. Гроші за авторські відрахування йдуть не західним зіркам, а залишаються в країні. Такі ж квоти, які підтримують національного культурного виробника, діють у Канаді. Її уряд так захищає своїх громадян від надпотужного шоу-бізнесу сусідніх США.
Успішні країни – ті, що експортують. А третій світ споживає переважно імпортні продукти.
Передусім власну культуру маємо зробити популярною у себе вдома. Лише тоді зможемо налагодити її експорт. Зробити це з музикою буде легко. В Україні є гурти, популярні в світі, а на наших проросійських радіостанціях оголошені "неформатом". Вони створюють український контент і збирають зали. Таких музикантів небагато, але вони є.
Закон про 37,5 відсотка україномовної музики в ефірі не те що потрібен, маємо вимагати його. Тоді в наших ефірах будуть українські артисти. А якість, на яку нарікають радійники-бізнесмени, з'явиться, коли в музикантів буде стимул.
У перші роки незалежності був телевізійний хіт-парад "Територія А". Він надавав загальнонаціональний ефір українським виконавцям. 90 відсотків нині відомих українських музикантів пройшли через цю програму. Зараз у радіоефірі – 5 відсотків української музики. Співвідношення україномовних пісень до російськомовних – один до восьми. Давно не ходжу на радіо зі своїм матеріалом. Зазвичай розсилаю електронною поштою. Відповіді не отримую ніякої. Щоб пісня потрапила в ефір, треба зробити стільки рухів, що мені давно ліньки займатися цим.
У світі так не робиться. Там маєш адресу діджея чи програмного директора. Якщо твоя пісня – класна, то її ставлять. Більшість світових зірок стали популярні саме так. Глядач голосує за того чи іншого виконавця. Програмний директор мусить ставити все, що надходить до нього нормальної якості.
Багато подорожую. В кожній країні беру машину напрокат. Обов'язково вмикаю місцеву станцію. Навіть у Фінляндії з населенням 5 мільйонів майже кожна друга пісня – національною мовою. А в українських співаків музика не менш якісна, ніж у італійців чи німців.
Усі співаки колись були невідомі. Знаменитими їх робили діджеї. Українські радіостанції кажуть: "Ми не поставимо вас, бо слухач хоче лише хітів". У більшості радіо-холдингів в Україні власники – росіяни. Працюють за технологією: щоб ніхто з українців не розумів, у якій країні живе, як називається, якого роду-племені, якої країни вони громадяни. Бо ми – колишні "совки" і маємо слухати "Маленький плот" Лози, Макаревича, Сукачова, Пугачову. Української естради наче й не було ніколи. Це культурна експансія ворога.
Мусимо розглядати ситуацію з радіо не з погляду ринкової економіки. Яка мені різниця, що теперішні власники втратять свій бізнес через українську музику в ефірі, як вони жаліються. Мене як громадянина непокоїть отруйний контент, що наповнює ефір. Як сказав Антін Мухарський: "Спочатку приходить невинний Філіп Кіркоров і співає "Зайка моя", а потім Ігор Гіркін з автоматом".
Захищати свій національний продукт, особливо музику, важлива справа держави, якої у нас немає наразі. Тож мусимо це якось робити власними силами.
Зверніть увагу
Чеснота приязності та ельфійський реактор – другий крок до вічного життя та опанування планети Земля