Усе це розпочалося для мене саме з третього купе... Відтак поїздка до Львова потягом “Чернівці – Львів” принесла нові та вельми повчальні знайомства, бо моїми супутниками стали двоє українців, депортованих із Греції за нелегальне перебування. Їхня поведінка вражала насамперед сміхом – іронічним і схвильованим.
Іван і Микола родом з Івано-Франківська, свою заробітчанську одіссею розпочали через міфи. Племінник запевнив: “Заробити можна”, родич порадив: “Приїжджай”. І ось – машину продали, з роботи (до речі, непоганої) звільнилися, власний бізнес покинули, рідних і близьких – теж. І все це для того, щоб підзаробити такі бажані євро і побувати “десь там”, в омріяному та багатому Євросоюзі.
Але вже на першій стадії підготовки до мандрів міфи успішно розвіялися через цілком реальні проблеми. Віза! Віза, отримати яку важче, ніж узагалі потрапити до країни. Іванові пощастило побачити свою мрію завдяки складному й небезпечному 12-годинному переходу через гори з Болгарії до Греції. Вів їхню групу з 18 осіб провідник. За кожного, хто нелегально перетинав кордон, йому зазвичай платять 50 євро. Двоє не завершили перехід і залишилися чекати, доки провідник повертатиметься. Один із українців вирішив повернутися самостійно, і безслідно зник.
І от нарешті – місто К.! За те, щоб надали роботу, слід заплатити ще 150 євро. Тоді є надія на заробіток у плантаторів тютюну та на обробітку бавовни. Іван розповідає: “Вас поселять у дерев’яних будиночках, де умови проживання не витримують жодної критики (комахи, залізні ліжка без матраців тощо). Збирати тютюн, повзаючи на колінах, буде не тільки принизливо, а й нестерпно, насамперед через 45-градусну спеку. Додайте до цього кисневий голод через високе стебло тютюну і щільність посадок. Оплата? Як на грецькі мірки – мізерна: 20 євро, якщо працюєте до обіду, і 30 євро – за цілий день “повзання”. Окрім того, роботодавці використовують стандартні методи стягнення вашого заробітку: 5 хвилин відпочинку – і ти вже не виконав план погодинної оплати, тому втрачаєш “кровні” 2,5 євро”.
Микола продовжує: “Але навіть із цим ми давали собі раду. По-перше, я потрапив на цю каторгу, вже володіючи грецькою мовою, що допомогло поставити конкретні запитання своєму роботодавцеві стосовно умов проживання. Наприклад, чи не можна вивести комах? Виявляється, можна. Хоча, аби це з’ясувати, довелося привезти перекладача з районного центру (найбільше вражає те, що вони, попри все, не хочуть нас розуміти, навіть якщо ми розмовляємо їхньою мовою). Потім, зрештою, за власні кошти придбали аерозоль і матраци”.
Розповідь триває: “І тут розпочалося найцікавіше. Невдоволений галицьким відстоюванням прав, роботодавець, мабуть, вирішив позбутися нас цілком природно: повідомив про нелегалів у відповідні органи (звісно, повідомив анонімно). Чому підозрюємо, що це зробив саме він? Бо після двох місяців перебування на заробітках у цього чоловіка у дверях автобуса нас несподівано зустріли астеноми (місцева поліція) і забрали до СІЗО”.
Вирок судді за нелегальне перебування у Греції доволі суворий: Іванові заборонили в’їзд до країн Шенгенської зони впродовж наступних 20 років. А Миколу позбавили такого щастя на 5 років.
Як не дивно, але саме завдяки перебуванню в СІЗО галичани згадуватимуть Грецію в значно світліших емоційних відтінках. Чому? Бо астеноми пройнялися співчуттям до наших громадян, які опинились у чужій країні й зазнали таких поневірянь. Вони дозволяли затриманим дивитися телевізор, у присутності Івана й Миколи залишали без нагляду свою зброю, пригощали пивом і намагалися поліпшити перебування в СІЗО всіма можливими способами. А начальник цього тюремного закладу, пан Цілос, навіть захотів зустрітися з Миколою на українській землі, зокрема в Одесі, де проживає його товариш із грецького посольства.
Хоча такий тюремний режим і був не надто прикрим, проте вимушену двомісячну бездіяльність наші заробітчани вважають збитковою. До того ж, загальна сума зароблених грошей навіть не перекрила їхніх витрат. Навіщо ж було їхати в Грецію? Навіщо були потрібні такі поневіряння?
На ці запитання відповів Микола: “Задля досвіду, гіркого досвіду. Але скажу відверто: я навіть ворогові не побажаю ТАКОЇ одіссеї”.
На завершення зазначу: масові депортації наших громадян із Греції розпочалися лише цього року напередодні проведення Олімпійських ігор в Афінах. Досі таких “чисток” не було.
Метою «церкви програмістів» Aryan Softwerk є колективне досягнення Царства божого шляхом розробки софту для самоорганізації шляхетних духовних демосів – арійських церков. Розробка церковного софту –...
Грецька одіссея українських заробітчан
Світ:
Усе це розпочалося для мене саме з третього купе... Відтак поїздка до Львова потягом “Чернівці – Львів” принесла нові та вельми повчальні знайомства, бо моїми супутниками стали двоє українців, депортованих із Греції за нелегальне перебування. Їхня поведінка вражала насамперед сміхом – іронічним і схвильованим.
Іван і Микола родом з Івано-Франківська, свою заробітчанську одіссею розпочали через міфи. Племінник запевнив: “Заробити можна”, родич порадив: “Приїжджай”. І ось – машину продали, з роботи (до речі, непоганої) звільнилися, власний бізнес покинули, рідних і близьких – теж. І все це для того, щоб підзаробити такі бажані євро і побувати “десь там”, в омріяному та багатому Євросоюзі.
Але вже на першій стадії підготовки до мандрів міфи успішно розвіялися через цілком реальні проблеми. Віза! Віза, отримати яку важче, ніж узагалі потрапити до країни. Іванові пощастило побачити свою мрію завдяки складному й небезпечному 12-годинному переходу через гори з Болгарії до Греції. Вів їхню групу з 18 осіб провідник. За кожного, хто нелегально перетинав кордон, йому зазвичай платять 50 євро. Двоє не завершили перехід і залишилися чекати, доки провідник повертатиметься. Один із українців вирішив повернутися самостійно, і безслідно зник.
І от нарешті – місто К.! За те, щоб надали роботу, слід заплатити ще 150 євро. Тоді є надія на заробіток у плантаторів тютюну та на обробітку бавовни. Іван розповідає: “Вас поселять у дерев’яних будиночках, де умови проживання не витримують жодної критики (комахи, залізні ліжка без матраців тощо). Збирати тютюн, повзаючи на колінах, буде не тільки принизливо, а й нестерпно, насамперед через 45-градусну спеку. Додайте до цього кисневий голод через високе стебло тютюну і щільність посадок. Оплата? Як на грецькі мірки – мізерна: 20 євро, якщо працюєте до обіду, і 30 євро – за цілий день “повзання”. Окрім того, роботодавці використовують стандартні методи стягнення вашого заробітку: 5 хвилин відпочинку – і ти вже не виконав план погодинної оплати, тому втрачаєш “кровні” 2,5 євро”.
Микола продовжує: “Але навіть із цим ми давали собі раду. По-перше, я потрапив на цю каторгу, вже володіючи грецькою мовою, що допомогло поставити конкретні запитання своєму роботодавцеві стосовно умов проживання. Наприклад, чи не можна вивести комах? Виявляється, можна. Хоча, аби це з’ясувати, довелося привезти перекладача з районного центру (найбільше вражає те, що вони, попри все, не хочуть нас розуміти, навіть якщо ми розмовляємо їхньою мовою). Потім, зрештою, за власні кошти придбали аерозоль і матраци”.
Розповідь триває: “І тут розпочалося найцікавіше. Невдоволений галицьким відстоюванням прав, роботодавець, мабуть, вирішив позбутися нас цілком природно: повідомив про нелегалів у відповідні органи (звісно, повідомив анонімно). Чому підозрюємо, що це зробив саме він? Бо після двох місяців перебування на заробітках у цього чоловіка у дверях автобуса нас несподівано зустріли астеноми (місцева поліція) і забрали до СІЗО”.
Вирок судді за нелегальне перебування у Греції доволі суворий: Іванові заборонили в’їзд до країн Шенгенської зони впродовж наступних 20 років. А Миколу позбавили такого щастя на 5 років.
Як не дивно, але саме завдяки перебуванню в СІЗО галичани згадуватимуть Грецію в значно світліших емоційних відтінках. Чому? Бо астеноми пройнялися співчуттям до наших громадян, які опинились у чужій країні й зазнали таких поневірянь. Вони дозволяли затриманим дивитися телевізор, у присутності Івана й Миколи залишали без нагляду свою зброю, пригощали пивом і намагалися поліпшити перебування в СІЗО всіма можливими способами. А начальник цього тюремного закладу, пан Цілос, навіть захотів зустрітися з Миколою на українській землі, зокрема в Одесі, де проживає його товариш із грецького посольства.
Хоча такий тюремний режим і був не надто прикрим, проте вимушену двомісячну бездіяльність наші заробітчани вважають збитковою. До того ж, загальна сума зароблених грошей навіть не перекрила їхніх витрат. Навіщо ж було їхати в Грецію? Навіщо були потрібні такі поневіряння?
На ці запитання відповів Микола: “Задля досвіду, гіркого досвіду. Але скажу відверто: я навіть ворогові не побажаю ТАКОЇ одіссеї”.
На завершення зазначу: масові депортації наших громадян із Греції розпочалися лише цього року напередодні проведення Олімпійських ігор в Афінах. Досі таких “чисток” не було.
----------------------------------------------------
В тему:
Стратегія Четвертої хвилі
Феномен Четвертої хвилі
Оксана Білозір: Проблеми трудової міграції може розглянути наступна сесія ПАРЄ
Закінчено зйомки фільму про українських заробітчан в країнах Європи
Дні пам’яти українського Голдомору пройшли в Греції
Зверніть увагу
Стартап Aryan Softwerk запрошує ІТ-фахівців спільноти Народний Оглядач до освоєння ринку самоорганізації арійських церков