Постіндустріальний солідаризм – ідеологія творення цивілізації Міжмор’я (+аудіо)

Аудіоверсія статті: Постіндустріальний солідаризм – ідеологія творення цивілізації Міжмор’я

Протягом усього часу свого існування народи розвивалися на основі традиції, тобто передання. Синонімами слову «традиція» (від лат. traditio – передача) є «звичай» (те, до чого звикли), «етика» (від грец. ήθος – звичай) і «мораль» (від лат. mores – загальноприйняті традиції). Сила традиції в тому, що вона є накопиченим досвідом, корисним для розвитку. Традиція завжди правильна, адже ті народи, які її зіпсували або втратили, зникли у боротьбі за існування разом зі своєю традицією.

Традиція подібна до живої істоти: вона постійно розвивається, пристосовується до життєвих обставин,  оновлюється і перенароджується.

Результат цілеспрямованого добору та плекання (культивування) всього найкращого у традиції називається  культурою. Звідси термін «окультурена традиція», тобто колективний життєвий досвід, який пройшов очищення від усього непотрібного і вдосконалення усього корисного. 

У спокійні історичні періоди традиція розвивається поступово, а в періоди історичних зламів та міжциклових  переходів – стрибкоподібно. Проте навіть у такі бурхливі часи фундаментальні принципи традиції залишаються сталими, а якщо й змінюються – то зазвичай як повернення до «старих добрих часів» на новому оберті історичної спіралі.  Така поступовість і обережність у розвитку традиції допомагає уникати катастрофічних помилок.     

Традиція є стрижнем народного світогляду, тобто найширших уявлень народу про життя і своє місце в ньому.

Світогляд, пристосований до практичного застосування, називається ідеологією (гелленською ιδεολογία, від Ιδεα — прообраз, ідея, і λογος — слово, розум, вчення, буквально вчення про ідеї). Ідеологію визначають як систему політичних, правових, етичних, художніх, релігійних, філософських поглядів. Відтак ідеологія – систематизований світоглядний концентрат. Ідеологія пропонує усвідомлену, систематизовану, чітко визначену мету суспільної діяльності та стратегію її досягнення. 

Близьким до поняття «ідеологія» є поняття «парадигма» (гелленською παράδειγμα – приклад, зразок, модель). Відмінність у тому, що «ідеологія» частіше застосовується в політиці, а «парадигма» – в науці.     

Традиціоналізм, солідаризм, республіка

Ідеологія, основана на збереженні і плеканні традиції, називається традиціоналізмом, інші назви – консерватизм (від лат. conservo – «охороняю», «зберігаю») і солідаризм (фр. solidarisme, від фр. solidaire – діючий спільно).

Головна ідея традиціоналізму полягає в тому, що народ подібний до «великої людини» – згідно з принципом «що нагорі – те внизу». Тобто народ є соціальним організмом, в якому окремі його частини виконують необхідні функції – подібно до голови, рук, живота, ніг тощо.

Згідно з традиціоналізмом:

1) правильне суспільство має бути структурованим на функціональні групи,

2) кожна група зобов’язана правильно виконувати свої функції,

3) кожна група зацікавлена в правильному функціонуванні усіх інших груп.

З цього випливає практичний висновок: у традиційному (консервативному, солідарному) суспільстві підтримується баланс прав і обов’язків. Всі соціальні групи зобов’язані якомога якісніше виконувати свої функції і сприяти іншим групам якісно виконувати їхні функції – шляхом допомоги,  спонукання, заохочення. Відповідно, у традиційному суспільстві панує духовна єдність і доброзичлива взаємна вимогливість.  

Якщо говорити конкретніше, то головними функціями усередині народної спільноти є:

1) державна організація, яка включає управління, освіту і право;

2) безпека і військова справа;

3) виробництво і торгівля.

Відтак у традиційному суспільстві існує структурування на три відкриті соціальні підсистеми (варни), які зацікавлені в тому, щоб усі якісно виконували свої обов’язки і діяли злагоджено – наче органи людського організму. 

Подібно до організму, структурованого на системи, органи і клітини, традиційне суспільство структуроване на варни, територіальні громади, ділові корпорації, духовні братства. Тотальна організованість від великих до найменших груп, у яких всі знають всіх, не залишає «щілин» для паразитів, дармоїдів, імітаторів, шахраїв, брехунів, дурнів, саботажників і терористів. 

Світогляд традиційної спільноти передбачає поєднання особистого і колективного блага: збагачення кожного збагачує всю спільноту, а збагачення спільноти робить багатшим кожного її члена.

Для здобуття особистого блага кожна людина повинна ставити спільне благо вище особистого. Якщо вона це робить, то отримує і спільне благо, і особисте благо. Якщо ж людина дбає тільки про особисте благо, то вона не матиме ні спільного блага, ні особистого. 

Звідси практичний висновок: збагачення еліти відбувається одночасно із збагаченням народу в цілому і кожного його члена зокрема. Натомість збагачення частини спільноти за рахунок інших її членів, в тому числі й наступних поколінь, вважається аморальним і неприпустимим.

Цей традиційний принцип народної солідарності виражений у відомому афоризмі «Один за всіх і всі за одного». Тому всі члени солідарної спільноти є один для одного ближніми – в євангельському сенсі цього терміну, тобто такими, які радо готові допомагати один одному.

Відчуття належності до великого народного організму дає кожному її члену відчуття сенсу життя і захищеності: «Разом нас багато – нас не подолати». Воно багатократно посилюється традиційними уявленнями про реінкарнацію (палінгенезію), тобто розвиток людини шляхом багаторазових земних втілень. Дослідження вказують на те, що реінкарнація зазвичай відбувається в межах свого роду, свого народу і рідної землі. Відтак кожен член суспільства, роблячи суспільно корисні справи, допомагає собі і своїм ближнім не тільки в цьому житті, а й готує основу для вдалих наступних втілень.

Форма державного правління такої солідарної спільноти в українській традиції називається «сокупія» – «скуфія» – «скіфія», що означає «зібрання», «єдність», «скупчення».  Цьому терміну відповідає латинський термін «республіка», що значить «спільна справа», «справа спільноти». Сенс сокупії–республіки в тому, що органи державної влади формуються знизу догори, адже джерелом влади є народ: він висуває еліту подібно до тіла, яке вирощує собі голову.   

Правова процедура реалізації «сокупії» в українській традиції позначається терміном «копне право» (право коп, тобто «право громад»). Йому відповідає гелленський (давньогрецький) термін «демократія» в розумінні «влада демосів», де слово «дем» (демос) первинно означало сільську самокеровану громаду. Про самокерованість коп (демів) нагадує українське слово «демено» – кермо, стерно, штурвал. Носіями влади у демосах, тобто  «політичним класом» були люди, які особисто знали один одного. Зазвичай це були голови родин, а також інші шановані співгромадяни. Оскільки людські можливості підтримання живих соціальних зв’язків обмежені, то чисельність демосів зазвичай не перевищувала 100–150 членів «політичного класу» плюс члени їхніх родин.   

Ідеологія традиційного суспільства найточніше позначається терміном «солідаризм». Цьому напрямку присвячено багато фундаментальних наукових праць.  Демоси – це солідарні спільноти. Солідарність – їхнє головне багатство, джерело сили і гарант майбутнього.

Солідарна спільнота – це стабільно еволюціонуюча спільнота. Її стійкий розвиток досягається творчим напруженням усіх її членів.

Рушієм колективної волі до еволюції є правдивий світогляд і масштабне довгострокове мислення. Традиційна людина відчуває себе частинкою народного організму і частинкою Всесвіту – вселенського організму. Як носій безсмертного духу, що розвивається шляхом палінгенезії (реінкарнації), вона усвідомлює себе творцем минулого і творцем майбутнього. Вона мислить в категоріях людських рас і тисячоліть людської історії. І це дає їй силу діяти масштабно і працювати на майбутнє – подібно до того, як далекоглядна людина до зими готується влітку, а до весни – взимку. Традиційна людина добре знає, що «зима буде» і що «хто не напружується, того з'їдають». 

Лібералізм, капіталізм

Добробут і еволюційний рух потребують творчого напруження усіх членів спільноти. Проте це подобається не всім, адже завжди знайдуться такі, що стараються побільше взяти і поменше віддати. Інші, через обмеженість світогляду, вважають, що «зими не буде», тому нема сенсу напружуватися. Тобто всередині великої традиційної спільноти завжди знайдуться незадоволені.

З другого боку, багаті та процвітаючі соціальні організми приваблюють зовнішніх агресорів і соціальних паразитів. Останні зацікавлені в тому, щоб ослабити свою потенційну здобич, зруйнувати і утилізувати. Але такого неможливо зробити з солідарною спільнотою. Тому головне завдання ворога полягає у зруйнуванні внутрішньої солідарності об’єкта агресії. Найкращий для цього спосіб – підтримати незадоволених усередині спільноти і здійснити руйнування їхніми руками.

Первинна атака має економічний характер. Вона ставить перед собою два завдання.

Перше завдання: переконати економічний клас, що він є найголовнішим і самодостатнім,  він найрозумніший і найпрацьовитіший, він «усіх годує» (як це знайомо!), відтак не має обов’язків щодо решти спільноти. Тут діє гасло «Кожен за себе».

Друге завдання: перехопити управління фінансовою сферою і в якості посередника між виробником і споживачем контролювати всю економіку.

Ідеологія цієї соціальної деструкції називається лібералізмом (лібертаріанством, анархізмом), а оснований на ній соціальний устрій – капіталізмом. Головна його ідея в тому, що конкретне особисте благо значно важливіше, ніж ефемерне спільне благо. Тому державне регулювання (разом з державою) має бути зведене до мінімуму, адже все має відрегулювати «вільний ринок». Громади також непотрібні, бо вони «обмежують свободу». 

На практиці усе це призводить до формування «дикого капіталізму», масштабного розкрадання народного добра, мародерства, шаленого майнового розшарування і формування монополій, які безкарно визискують народ і природу. В результаті «звільнення» влада переходить до олігархії, а структурована спільнота громад перетворюється на аморфний натовп. Що й треба було досягнути. Докладніше про це у статті: Постіндустріальна держава громад та її вороги.

Проте це лише перший крок далекосяжної стратегії паразитування. Річ у тім, що вивищення особистого блага (приватних інтересів) і «звірячий оскал капіталізму» неминуче призводить до зубожіння, несправедливості, продажності, корупції, розколу суспільства на багатіїв і жебраків, а все це неминуче викликає загальне обурення і революційну ситуацію. Ось тоді й робиться другий крок.

Етатизм, соціалізм

Начебто для поборювання ідеології домінування особистого над колективним, висувається протилежна ідеологія – домінування колективного над особистим. Ця ідеологія називається соціалізмом або етатизмом (від фр. État – держава). Головна ідея соціалізму – скасування приватної власності і створення безкласового суспільства всезагальної рівності.

Реалізація соціалізму призводить до узурпації влади бюрократичним апаратом, який бере у свої руки регулювання усіх сторін життя суспільства – від економіки і політики до освіти і дітонародження. Оснований на цій ідеології державний устрій називається так само – соціалізм.

Соціалізм виступає проти капіталізму. Проте його головним ворогом є не капіталізм, а традиційна спільнота – організований народ, громадянське суспільство, влада демосів. Яскравим підтвердженням цього факту є сучасна Україна, в якій відбулося полюбовне злиття державної бюрократії з монополістичною олігархією.

Відтак соціалізм і капіталізм є двома засобами руйнування,  підкорення і визискування народних організмів, просто соціалізм це робить «згори» (через перехоплення державного управління), а капіталізм – «знизу» (через економічний контроль). Докладніше: Постіндустріальна держава громад та її вороги.

Третій шлях

Солідаризм (ідеологію) і республіку (основану на ній організацію) нерідко розглядають як «третій шлях» між двома крайнощами – ліберальним капіталізмом та етатичним соціалізмом. Ця метафора має право на існування, проте вона потребує суттєвого уточнення: природним шляхом є республіка, основана на солідаризмі, а двома протиприродними шляхами руйнування республіки є оснований на лібералізмі капіталізм і оснований на етатизмі соціалізм. 

Таким чином, існує тільки три ідеології: солідаризм, лібералізм і соціалізм, усе інше – це «варіації на тему», тобто їх різновиди у конкретних історичних ситуаціях.  

Солідаризм і основані на ньому ідеології – це природний шлях творчості й еволюції.

Варіації лібералізму та соціалізму – це збочення та різновиди «гібридної війни» проти народів.  

Катастрофа і відновлення ладу

Ми живемо у суспільстві, яке пережило культурний і фізичний геноцид. Ворогу вдалося зруйнувати природні соціальні структури і перевернути наші уявлення про світ. Ми є поколінням, яке дивом пережило катастрофу. Нам важко, але ми живі! Темна ніч – час паразитів – закінчилася. Ми вже бачимо сонце Правди, хоча наші очі, призвичаєні до пітьми, ще бояться Світла. Відновити правдивий світогляд і природну організацію – наше першочергове завдання.

Нині нам у цьому сприяє Всесвіт і сам природно-історичний процес неминучого переходу від індустріальної до постіндустріальної формації. Це перехід від рабства до волі.

Домінуючими ідеологіями індустріалізму були і є лібералізм та соціалізм. Натомість ідеологією нової формації є постіндустріальний солідаризм.

Чому така назва?

Тому що це ідеологія повернення до природного порядку з використанням сучасних знань і технологій. Тому, що постіндастріал – це заперечення «індустріального конвеєра» з самотньою і беззахисною людиною у ролі «живої гайки». Тому, що це перехід на нове коло еволюційної спіралі, під час якого ми беремо з нашого славного минулого все найкраще, найкрасивіше, найшляхетніше, найпродуктивніше.   

Продовження: Як очистити суспільство від соціальних паразитів