Чимало славних імен записано на скрижалях історичної боротьби українського народу за свою державну незалежність у ХХ столітті. Серед них — і ім’я полковника Українських Січових Стрільців Андрія Мельника, про якого генерал-полковник Армії УНР Микола Капустянський висловився так: «видатний старшина, знаменитий організатор, відважний, коректний і чесний, палкий патріот»…
То хто ж він, полковник Андрій Мельник? Людина незламної волі, послідовний у принципах, мужній, порядний, суворо-вимогливий до себе, чуйний до інших, Провідник з непересічним розумом державного мужа — так характеризували багатолітнього Провідника ОУН усі, хто знав його.
Селянський син з с. Воля Якубова на Дрогобиччині (Львівська область), з юних літ політично свідомий свого українства, не збирався бути військовиком. Закінчивши гімназію, вступає до Вищого Земельного навчального закладу у Відні — тодішній столиці Австро-Угорської імперії. Але бурхливий час змусив відірватися від мирного студентського життя.
З вибухом Першої світової війни А. Мельник іде добровольцем до Легіону Україн-ських Січових Стрільців. Особисті відвага і розум швидко висувають його у старшини УСС. Згадував колишній січовий стрілець М. Матчак: «Не часто буває, щоб вояцтво водночас шанувало й любило свого старшину. Андрій Мельник був саме одним з таких виняткових старшин», оскільки виявився вимогливим і турботливим командиром. «Психологію стрілецького бійця, — зазначає далі М. Матчак, — дуже добре розумів Андрій Мельник, бо сам зачинав стрільцем свій військовий шлях. Завжди йшов у наступ в одній лінії зо стрільцями. …Коли стрільці бачили свого коменданта (командира. — М. Ч.), то навіть ті, котрим у душу почав закрадатися страх, забували про те, запалювалися відвагою командира й не покидали лінії»… Про героїзм четаря А. Мельника, зокрема в боях на Маківці й Лисоні (карпатські гори), стрілецтво складало легенди.
Та військове щастя не завжди буває прихильним. Під час важких боїв на горі Лисоні А. Мельник потрапляє у російський полон. А це дає йому змогу ознайомитися зі станом українського життя у царській Росії. Коли ж царський уряд упав і до Царицина (де перебував у полоні) докотилася звістка про утворення в Києві Центральної Ради і українських органів влади, А. Мельник тікає з полону до Києва. Тут він разом із Євгеном Коновальцем формує Курінь Січових Стрільців, який згодом розрісся до Корпусу Січових Стрільців і став одним із кращих військових з’єднань Армії Української Народної Республіки. Саме Січові Стрільці були кістяком групи загонів, яка придушила січневий більшовицький заколот у Києві 1918 року, що мав посприяти швидшому захопленню столиці України муравйовським більшовицько-російським військом. Тут уперше виявився талант А. Мельника як військового штабовика. Саме за його планом більшовицькі заколотники були розгромлені.
Самостійність, повна незалежність і соборність України стали наріжним каменем життєвого кредо А. Мельника, якому він залишився назавжди вірним. Коли наприкінці 1918 року з ініціативи представника уряду ЗУНР О. Назарука перед Стрілецькою Радою і стрільцями корпусу УСС постало питання-вибір: чи Львів боронити від польської армії, чи Київ — від більшовицько-російської загрози, відповідь була одностайною: «Не Львів рішить, а Київ. Шлях до вільного Львова лежить через вільний Київ». І та переконаність була такою потужною, що сам недавній «агітатор» Назарук перейнявся нею і залишився для розбудови Української держави в Києві.
А. Мельника призначають начальником штабу Дієвої Армії УНР. На цій посаді полковник А. Мельник виявив неабиякі військові здібності, здобувши пошану старших за віком і рангом старшин. Свідченням тому — і наведені слова генерала М. Капустянського. В ті часи й зародилася та зміцніла особиста дружба трьох державних мужів: С. Петлюри, Є. Коновальця та А. Мельника, яка пройшла випробування бурхливими подіями і на Батьківщині, і на еміграції.
Як президент УНР, С. Петлюра займається політично-дипломатичними акціями в західних країнах. Є. Коновалець та А. Мельник беруть на себе організацію підпільної боротьби на українських землях, створивши Українську Військову Організацію під чільництвом полковника Є. Коновальця. Змушений виїхати наприкінці 1922 року за кордон, він призначає полковника А. Мельника першим Крайовим Комендантом (командиром) УВО.
І полковник повністю віддається своїм обов’язкам, поки не був заарештований 1924 року польською поліцією та засуджений на п’ять років в’язниці. Слідство, тортури, карцер не зламали його духу. Друзі по ув’язненню згадували, що Полковник подавав їм гідний приклад стійкості, непохитності, витримки.
Створена 1929 року Організація Українських Націоналістів стає найвпливовішою силою українського життя, організовуючи безкомпромісну боротьбу з усіма окупантами України на принципах Самостійності й Соборності. Цю небезпеку для себе фактично змушені були визнати вороги українського народу. І насамперед — радянська імперія, вбачаючи в ОУН непримиренного ворога. Тому агент НКВД і вчинив у Роттердамі 23 травня 1938 року атентат на полковника Є. Коновальця.
12 жовтня 1938 року полковник А. Мельник перебирає на себе керівництво ОУН. Одержавши надзвичайні права, А. Мельник поспішає насамперед скликати ІІ Великий Збір Українських Націоналістів, який від імені всієї ОУН мав би його затвердити на тій посаді. Однак здійснити те у переддень великої війни було нелегко. Та попри всі труднощі, у Римі наприкінці серпня ІІ ВЗУН відбувся, одностайно затвердивши полковника А. Мельника Головою ПУН і ОУН.
Очолив ОУН полковник у часи державного будівництва Карпатської України. ОУН стала промотором боротьби за неї, працюючи з політичними силами, щоб парламентськими засобами здобути самостійність Карпатської України. І цей шлях виявився правильним. Демократично обраний Сойм проголосив незалежність держави, ствердивши своїм рішенням, що Карпатська Україна вважає себе частиною Соборної України. ОУН взяла на себе відповідальність за оборону краю і в лавах війська — Карпатської Січі — боролася з угорськими окупантами. Уряд Карпатської України не виконав наказу Гітлера — віддати країну його союзникові Угорщині, — розпочавши нерівний бій…
Досвід Карпатської України і настанови Є. Коновальця — орієнтуватися передусім на власні сили, не довіряючи зажерливим сусідам, — призвели до того, що в час нападу Гітлера на Польщу А. Мельник відкинув німецькі пропозиції агентурної та військової співпраці, заявивши: «Українські визвольні змагання є власнопідметні і на їхню мету та засади не може мати жодного впливу ніякий зовнішній чинник».
Голова ПУН завжди вимагав, щоб Україну сприймали як державу, а не як прислужницю чужих ідей. І ці переконання А. Мельник зберіг — попри розкол в ОУН 1940 року, свій арешт разом із дружиною, — проніс його і через німецькі концтабори.
Не маючи змоги самому повернутися в Україну, А. Мельник посилає туди своїх найближчих співробітників з метою створення в Києві незалежного уряду. Так у жовтні 1941 року постала Українська Національна Рада, яка з перших днів свого існування переслідувалася німецькою владою, а незабаром була і заборонена… Та ОУН на українських землях, очолювана О. Ольжичем — заступником А. Мельника, впродовж чотирьох років вела підпільну і партизанську боротьбу.
Друга світова війна завершилася. Як досвідчений державний діяч, полковник А. Мельник знав, що світ рахується тільки з сильними. Щоб українство поза межами України було сильним, воно мусить об’єднатися.
1957 року, відвідавши українську громаду Канади, він закликав усіх українців за межами України об’єднатися в одній громадській організації — «Світовому Конгресі Українців». І не тільки закликав, а й сам активно почав втілювати цю ідею у життя.
У листопаді 1967 року в Нью-Йорку відбувся Перший Світовий Конгрес Вільних Українців (СКВУ) з участю всіх українських формацій. На жаль, А. Мельник не дожив до втілення своєї мрії. 1 листопада 1964 року перестало битися полум’яне серце Українського Патріота.
Напередодні своєї смерті А. Мельник залишив Заповіт, у якому звучить переконаність у тому, що «прийде час, що затріщить московсько-большевицька імперія і розсиплеться в порох, а на її руїнах поруч інших вільних народів постане визволена з нестерпного рабства Україна, будуючи власне життя у власній державі, ні від кого не залежній державі».
Завершити оповідь хочеться останніми рядками полковничого Заповіту: «Вірте в краще майбутнє, яке неминуче прийде. І нехай Господь Бог кріпить ваші сили, вашу волю і впевненість у перемозі!
Слава Україні!».
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Полковник Андрій Мельник. Непогасний вогонь віри
Світ:
Чимало славних імен записано на скрижалях історичної боротьби українського народу за свою державну незалежність у ХХ столітті. Серед них — і ім’я полковника Українських Січових Стрільців Андрія Мельника, про якого генерал-полковник Армії УНР Микола Капустянський висловився так: «видатний старшина, знаменитий організатор, відважний, коректний і чесний, палкий патріот»…
04102908a.jpg
То хто ж він, полковник Андрій Мельник? Людина незламної волі, послідовний у принципах, мужній, порядний, суворо-вимогливий до себе, чуйний до інших, Провідник з непересічним розумом державного мужа — так характеризували багатолітнього Провідника ОУН усі, хто знав його.
Селянський син з с. Воля Якубова на Дрогобиччині (Львівська область), з юних літ політично свідомий свого українства, не збирався бути військовиком. Закінчивши гімназію, вступає до Вищого Земельного навчального закладу у Відні — тодішній столиці Австро-Угорської імперії. Але бурхливий час змусив відірватися від мирного студентського життя.
З вибухом Першої світової війни А. Мельник іде добровольцем до Легіону Україн-ських Січових Стрільців. Особисті відвага і розум швидко висувають його у старшини УСС. Згадував колишній січовий стрілець М. Матчак: «Не часто буває, щоб вояцтво водночас шанувало й любило свого старшину. Андрій Мельник був саме одним з таких виняткових старшин», оскільки виявився вимогливим і турботливим командиром. «Психологію стрілецького бійця, — зазначає далі М. Матчак, — дуже добре розумів Андрій Мельник, бо сам зачинав стрільцем свій військовий шлях. Завжди йшов у наступ в одній лінії зо стрільцями. …Коли стрільці бачили свого коменданта (командира. — М. Ч.), то навіть ті, котрим у душу почав закрадатися страх, забували про те, запалювалися відвагою командира й не покидали лінії»… Про героїзм четаря А. Мельника, зокрема в боях на Маківці й Лисоні (карпатські гори), стрілецтво складало легенди.
Та військове щастя не завжди буває прихильним. Під час важких боїв на горі Лисоні А. Мельник потрапляє у російський полон. А це дає йому змогу ознайомитися зі станом українського життя у царській Росії. Коли ж царський уряд упав і до Царицина (де перебував у полоні) докотилася звістка про утворення в Києві Центральної Ради і українських органів влади, А. Мельник тікає з полону до Києва. Тут він разом із Євгеном Коновальцем формує Курінь Січових Стрільців, який згодом розрісся до Корпусу Січових Стрільців і став одним із кращих військових з’єднань Армії Української Народної Республіки. Саме Січові Стрільці були кістяком групи загонів, яка придушила січневий більшовицький заколот у Києві 1918 року, що мав посприяти швидшому захопленню столиці України муравйовським більшовицько-російським військом. Тут уперше виявився талант А. Мельника як військового штабовика. Саме за його планом більшовицькі заколотники були розгромлені.
Самостійність, повна незалежність і соборність України стали наріжним каменем життєвого кредо А. Мельника, якому він залишився назавжди вірним. Коли наприкінці 1918 року з ініціативи представника уряду ЗУНР О. Назарука перед Стрілецькою Радою і стрільцями корпусу УСС постало питання-вибір: чи Львів боронити від польської армії, чи Київ — від більшовицько-російської загрози, відповідь була одностайною: «Не Львів рішить, а Київ. Шлях до вільного Львова лежить через вільний Київ». І та переконаність була такою потужною, що сам недавній «агітатор» Назарук перейнявся нею і залишився для розбудови Української держави в Києві.
А. Мельника призначають начальником штабу Дієвої Армії УНР. На цій посаді полковник А. Мельник виявив неабиякі військові здібності, здобувши пошану старших за віком і рангом старшин. Свідченням тому — і наведені слова генерала М. Капустянського. В ті часи й зародилася та зміцніла особиста дружба трьох державних мужів: С. Петлюри, Є. Коновальця та А. Мельника, яка пройшла випробування бурхливими подіями і на Батьківщині, і на еміграції.
Як президент УНР, С. Петлюра займається політично-дипломатичними акціями в західних країнах. Є. Коновалець та А. Мельник беруть на себе організацію підпільної боротьби на українських землях, створивши Українську Військову Організацію під чільництвом полковника Є. Коновальця. Змушений виїхати наприкінці 1922 року за кордон, він призначає полковника А. Мельника першим Крайовим Комендантом (командиром) УВО.
І полковник повністю віддається своїм обов’язкам, поки не був заарештований 1924 року польською поліцією та засуджений на п’ять років в’язниці. Слідство, тортури, карцер не зламали його духу. Друзі по ув’язненню згадували, що Полковник подавав їм гідний приклад стійкості, непохитності, витримки.
Створена 1929 року Організація Українських Націоналістів стає найвпливовішою силою українського життя, організовуючи безкомпромісну боротьбу з усіма окупантами України на принципах Самостійності й Соборності. Цю небезпеку для себе фактично змушені були визнати вороги українського народу. І насамперед — радянська імперія, вбачаючи в ОУН непримиренного ворога. Тому агент НКВД і вчинив у Роттердамі 23 травня 1938 року атентат на полковника Є. Коновальця.
12 жовтня 1938 року полковник А. Мельник перебирає на себе керівництво ОУН. Одержавши надзвичайні права, А. Мельник поспішає насамперед скликати ІІ Великий Збір Українських Націоналістів, який від імені всієї ОУН мав би його затвердити на тій посаді. Однак здійснити те у переддень великої війни було нелегко. Та попри всі труднощі, у Римі наприкінці серпня ІІ ВЗУН відбувся, одностайно затвердивши полковника А. Мельника Головою ПУН і ОУН.
Очолив ОУН полковник у часи державного будівництва Карпатської України. ОУН стала промотором боротьби за неї, працюючи з політичними силами, щоб парламентськими засобами здобути самостійність Карпатської України. І цей шлях виявився правильним. Демократично обраний Сойм проголосив незалежність держави, ствердивши своїм рішенням, що Карпатська Україна вважає себе частиною Соборної України. ОУН взяла на себе відповідальність за оборону краю і в лавах війська — Карпатської Січі — боролася з угорськими окупантами. Уряд Карпатської України не виконав наказу Гітлера — віддати країну його союзникові Угорщині, — розпочавши нерівний бій…
Досвід Карпатської України і настанови Є. Коновальця — орієнтуватися передусім на власні сили, не довіряючи зажерливим сусідам, — призвели до того, що в час нападу Гітлера на Польщу А. Мельник відкинув німецькі пропозиції агентурної та військової співпраці, заявивши: «Українські визвольні змагання є власнопідметні і на їхню мету та засади не може мати жодного впливу ніякий зовнішній чинник».
Голова ПУН завжди вимагав, щоб Україну сприймали як державу, а не як прислужницю чужих ідей. І ці переконання А. Мельник зберіг — попри розкол в ОУН 1940 року, свій арешт разом із дружиною, — проніс його і через німецькі концтабори.
Не маючи змоги самому повернутися в Україну, А. Мельник посилає туди своїх найближчих співробітників з метою створення в Києві незалежного уряду. Так у жовтні 1941 року постала Українська Національна Рада, яка з перших днів свого існування переслідувалася німецькою владою, а незабаром була і заборонена… Та ОУН на українських землях, очолювана О. Ольжичем — заступником А. Мельника, впродовж чотирьох років вела підпільну і партизанську боротьбу.
Друга світова війна завершилася. Як досвідчений державний діяч, полковник А. Мельник знав, що світ рахується тільки з сильними. Щоб українство поза межами України було сильним, воно мусить об’єднатися.
1957 року, відвідавши українську громаду Канади, він закликав усіх українців за межами України об’єднатися в одній громадській організації — «Світовому Конгресі Українців». І не тільки закликав, а й сам активно почав втілювати цю ідею у життя.
У листопаді 1967 року в Нью-Йорку відбувся Перший Світовий Конгрес Вільних Українців (СКВУ) з участю всіх українських формацій. На жаль, А. Мельник не дожив до втілення своєї мрії. 1 листопада 1964 року перестало битися полум’яне серце Українського Патріота.
Напередодні своєї смерті А. Мельник залишив Заповіт, у якому звучить переконаність у тому, що «прийде час, що затріщить московсько-большевицька імперія і розсиплеться в порох, а на її руїнах поруч інших вільних народів постане визволена з нестерпного рабства Україна, будуючи власне життя у власній державі, ні від кого не залежній державі».
Завершити оповідь хочеться останніми рядками полковничого Заповіту: «Вірте в краще майбутнє, яке неминуче прийде. І нехай Господь Бог кріпить ваші сили, вашу волю і впевненість у перемозі!
Слава Україні!».
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта