Попередження

Зареєструйтеся, будь ласка, для набуття можливості користуватися енергією у операціях з матеріалами сайту.
Простір
боротьби

Союз нацистської Німеччини і диктаторської Польщі

01.03.2003 - 19:32

Перші дні літа 1934 року були видатними для диктаторської Польщі тим, що до Варшави зачастили з дружніми візитами чільні бонзи нацистської Німеччини. Особливо припав до душі Юзефу Пілсудському візит до польської столиці гітлерівського міністра пропаганди ("адвоката диявола", як його називали в народі) Йозефа Гебельса.

Був частим гостем диктатора Пілсудського, а пізніше диктаторів Мосціцького та Ридз-Сміли, сам Герман Герінг. Ця компанія частенько полюбляла возити Герінга в Біловезьку Пущу на полювання, вислуховуючи рекомендації щодо створення концтаборів.

Особливо задоволений від візиту Гебельса до Варшави в червні 1934 року був тодішній міністр внутрішніх справ Польщі, крайній українофоб, "герой боротьби" за українське місто Львів Броніслав Перацький. Саме йому належить ідея та втілення в життя за безпосередніми консультаціями німецьких нацистів спорудження перших концентраційних таборів у польській державі.

І так концтабори під кураторством німецьких "фахівців" були збудовані швидкими темпами на етнічних українських землях Волині за розпорядженням президента Мосціцького від 17 червня 1934 року. Таким чином, Польща увійшла в історію, як третя у світі держава після СРСР та Німеччини, що запровадила систему концентраційних таборів. Перший такий концтабір був збудований на Берестейщині за 5 км від залізничної станції містечка Береза-Картузька, яке лежало посередині залізничної лінії Брест-Барановичі на р.Ясельдаю, що впадає у Прип'ять (за 82 км від Бреста). Назва походила від монастиря чину картузіанів, що осіли в містечку у 1648 році. У другій половині ХVІІІ ст. тут були споруджені російські військові казарми. Влітку 1934 р.їх було перетворено у контабір. Береза-Картузька була збудована за точною копією першого нацистського концтабору Орієнбург: 5 захисних рядів огорожі з колючого дроту, широкий рів з водою, дротяна огорожа під високовольтною напругою. Кути високої (близько 7 метрів) огорожі увінчали дерев'яні сторожові вежі з кулеметними гніздами; маса польської поліції з німецькими вівчарками.

Арештанти носили полотняний одяг з круглою полотняною шапочкою, на ногах - дерев'яні черевики, обшиті білою шкірою-сирцем. На спинах носили великий номер розміром 20х20 см. Номер меншого розміру нашивали в'язням спереду на лівому рукаві. Людей, ув'язнених у концтаборі, кликали не за прізвищами, а тільки за номерами. Безпосередньо за організацію табору відповідав польський воєвода Костік Бернацький, якого сучасники характеризували як "страшного садиста, розумово ненормального".

Комендантом табору був уроджений кат і садист Болєслав Грефнер, а з січня 1935 р. - Ю.Кемаля. Особливо жорстоко знущався з в'язнів старший наглядач Марковський. Обстановка в Березі-Картузькій панувала нестерпна. Побої, примусова фізична праця, суворі карцери, заборона розмовляти один з одним і наближатися до поліцая ближче, ніж на 4 метри.

Утримання в'язнів у концтаборі було найжахливішим. У камерах з цементною підлогою було набито по 40 чоловік. Аби в'язні не сідали, її раз у раз поливали водою. Важка і виснажлива праця та постійні побої. Усі команди, у тому числі й пересування по табору, під градом жахливих побоїв гумовими палицями виконувалися тільки бігом. Катування в'язнів не поступалися німецьким і сталінським концтаборам. Провіднику ОУН на Волині Володимиру Робітницькому, щоб нагодувати екскрементами через трубку, ломом вибили зуби.

Жахливі норми харчування:

Вранці: - півлітра кави, розведеної водою.
На обід: - три чверті літра рідкого супу.
На вечерю: три чверті води-супу та 400 г тухлого липкого чорного, як земля, хліба.

Хто ж перебував у концентраційному таборі Береза-Картузька? Це були в основному свідомі українці та дехто з білорусів. Серед відомих українців були: Тарас Бульба-Боровець, Геннадій Янкевич (Клевань), Олександр Кудра (Степань), Андрій Кисіль, Ростислав Волошин (Дубенщина), Павло Данилюк, Роман Бжеський, Ярослав Гоцький, Євген Серветник, Євген Єпік, Олександр Куц, Іван Дзюмюк, Трохим Лисюк, інженер Токарський, Іван Левчук, Василь Балій, Антін Небожук, Іван Мітринга, Михайло та Богдан Кравціви, Володимир Янів, Богдан Старух, Антін і Ярослав Романюки, Роман Шухевич, Григорій Климів, доктор Горбовий, Володимир Тимчій, Омелян Матла, Василь Колодій, Гарамбура, Михайлишин, пантелеймон Либак (Рівне), Адам Остапчук (Тучин) та багато інших. З білорусів - Віктор Єремейчик (Лунінець) та багато інших.

Можна говорити про дві умовні фази існування табору. Перша - від червня 1934 р. до кінця 1937 р. Тоді в'язнів нараховувалося 250-300 осіб (охороняли 200 поліцаїв). На початку 1938 р. розпочалася друга фаза. Кількість в'язнів зросла до 7112 осіб.

Аналогічний табір, але в більш таємному режимі, був збудований і діяв також на Волині неподалік міста Сарни, біля села Катеринівка, і носив назву Білі Сарни. Сьогодні там знаходиться режимна установа, відома як Катеринівка. Про концтабір Білі Сарни інформації поки що мало. Усі архівні документи, що стосуються концтабору Білі Сарни, знаходяться в архіві УМВС - відомстві, якому зараз належить ця установа.

Додатково: 

Посилання на сторінку

 
Форум Підтримати сайт Довідка