Кирило Стеценко написав книгу лише для Президента, де виклав, що треба робити, аби вийти з культурної кризи. Він викладає в університеті й пророкує Нацраді фіаско. Про це, а ще й про Білозір та Вакарчука тільки для І-Репортера.
- Ви написали досить цікаву книгу «Стратегії культури України». Що це за книга і чому ви вирішили її написати?
- Відразу після помаранчевої революції я почав її писати. Писалася вона як на війну, тому що я мав досвід, коли Україна стала незалежною на початку 90-х років і старше покоління не знало, що з тим робити й здало її фактично назад радянцям та комуністам. У всякому разі, я тоді вірив, що вдруге ця помилка не повториться.
Саме тому досвід роботи на телебаченні, в управлінських організаціях, у фестивалях, власних проектах, досвід перебування в Америці, та й викладання в інституті культури на кафедрі менеджменту шоу-бізнесу – зобов’язував мене хоча б для себе чітко з’ясувати те, що я викладаю студентам. Я багато читав й аналізував прочитане та побачене. Окрім того, останні 20 років в Україні я просто не міг бути поза політикою і брав участь в організації Всеукраїнського товариства «Просвіта», в роботі Руху на початку його існування.
- Ваша книга - ніби астрологічний прогноз, де можна знайти відповіді, що і як нам робити. То що ж у ній написано?
- Зараз перед нами стоять питання, нерозв’язані ще в 19 столітті, які стосуються власної ідентичності та призначення України в світі, завдання 20 століття, пов’язані з соціальними питаннями, і проблеми 21 століття – питання постіндустріальної епохи й вихід на майбутній уклад життя. Україна зараз стоїть між часами і цивілізаціями. Тобто поділ на схід-захід – це історичний і ментальний поділ, який нам накинула історія. Якщо придивитися, то це розлом Азія – Європа та минуле – майбутнє.
На жаль, наші правителі відстають на цикл або на два цикли влади за своїм розвитком від рівня соціуму. Це дуже добре, що соціум у нас розвивається і ми вже не совки, як було раніше. Кучма пересидів при владі на один цикл. Якби Ющенко прийшов на 5 років раніше, то ми б зараз мали уряд і верхівку, відповідну нації.
Якщо на питання "Хто ти, навіщо, куди йдеш і що тобі треба?" нема відповіді – нація автоматично вимирає. Це шлях смерті. Фактично, кризовий та стратегічний менеджменти – це те, що нам зараз треба, і ця книга писалася в такому полі усвідомлення проблем і з такими завданнями. Вона на три чверті є з менеджменту – це пошук механізмів та стратегій досягнення цілі або подолання кризи, – а одна четверта – це пошук базових цінностей, заради яких треба боротися.
- Ця книга призначена не для широкого кола читачів, а суто для однієї людини - Президента. Чому саме для нього і чи читав він її?
- В. Ющенко – перший президент, який своїми почуттями живе в українській культурі. Йому не треба говорити, як Кучмі, що от «як ви тут живете?», «національна ідея не спрацювала». Це логіка марсіанина, який просто прийшов сюди і питає, яку державу будувати. Я сподівався, що Президент зможе оцінити і зробити висновки на практичному рівні. Пізніше ще один примірник я надав В. Кириленку.
15 серпня 2005 року ця книжка була передана Президенту. Я думаю, що такі речі Ющенко читав ще в перший квартал свого перебування на пості Президента, а потім через велику насиченість загальними проблемами у нього не залишається часу читати книги, які заглядають уперед на 5, 10, 50 років.
- А пані Білозір, тодішньому міністру культури, давали читати?
- Ні. Принципово. Хоча я її дуже люблю. Проблема в тому, що треба давати тому, кому треба давати, а не кому можна. Для того, щоб читати мою роботу, треба мати певний рівень підготовки. Музична освіта не дає того рівня розуміння. Співачка не має такої освіти. І ще. Ця книга ніколи не буде передана людям з міністерства культури, адже це міністерство – омана. Воно займається утриманням матеріальної бази культури – будівлі, працівники, обладнання – і все.
Книжка написана в активному стилі, але це дуже стислі формулювання. Після Кириленка цю книгу отримало ще кілька знакових осіб, які є на тих посадах і мають той рівень інтелекту, який дозволяє їм як зрозуміти, так і використовувати цю інформацію. Наприклад, Віталій Шевченко, Микола Жулинський.
- На цьогорічних парламентських виборах ви були у списках Української Національної Асамблеї. Чому людина мистецтва вирішила піти в політику?
- Я не вірив, що ця партія може перемогти. Це була швидше якась надія, у зв’язку з тим, що суспільство швидко змінюється і веде себе не прогнозовано – під час виборів можна було розраховувати на будь-що, коли б оцей фактор УНА-УНСО раптом би спалахнув на плюс. Насправді, були поради про те, як змінити Асамблею, але через те, що це не моя партія і я нею не керую – не втручаюся. Якщо зайшов у чужий дім, то ти хоча б трохи там поживи, аби бачити, що і як, а не зразу змінюй. Я зробив все, що було від мене необхідне. Що далі буде з УНА-УНСО –не знаю. Україна змушена жити у трьох століттях і УНА ще й досі живе у 19 столітті.
- Не шкодуєте, що не стали депутатом?
- Ні. Я не ставив перед собою такої мети. Зараз є багато інших справ – є чим займатися.
- Книжку ви дали Президенту, він її прочитав і після цього він запросив вас у Нацраду з питань культури та духовності?
- Книжку я передав не безпосередньо Президенту, хоча Віктор Андрійович мене знає, ми з ним зустрічалися до його президентства, і я переконаний, що він мене пам’ятає. Я не впевнений, що він її читав, мабуть, не мав часу. Але наслідком було те, що ви сказали. Від 2005 року я працюю в цій Раді.
Це одна з Національних рад. В ній переважно члени мистецьких спілок та окремі знакові особистості. Очолює раду Микола Жулинський, заступником – Василь Вовкун. Саме з ініціативи Вовкуна я зважився писати цю книжку.
- Чим займається, і взагалі, чим може займатися ця Національна рада?
- Фактично, було лише одне засідання зі стратегічних рішень. Ми створили 13 комісій, з яких 10 – професійно-галузеві. Музикою, наприклад, завідує В. Гришко, хоча він не є членом Нацради і це є порушенням. Є там і Вакарчук, і Забужко, і Костенко. Я очолюю комісію з питань інтеграції культурних стратегій. Ми зараз на порозі другого засідання, коли маємо презентувати Президентові звіт і дорожню карту у сфері культури. Якщо говорити про мою думку, то я не вважаю цю карту сильним документом. За своєю риторикою вона пристосована до змін, які сталися після Помаранчевої революції, але в своїй основі – інерційна. Я думаю, що це може нічого не змінити. В мене є альтернатива цій карті – моя власна. Але я поки що не отримав від Секретаріату дозволу на те, щоб я її міг представити Президентові.
Я просто зрозумів, що в державних організмах є правила гри, які спрямовані не на рух вперед і на прогрес, а на само підтримання існування цього організму і циркуляцію того, що вже було. Відбувається підміна справжньої реальності – віртуальною, яка підноситься Президентові, як справжня реальність. Фактично підміняється обман. За цей тиждень я ще вирішу, чи залишатися мені там, чи ні. Я за те, щоб ця рада була переформатована. Якщо цього не буде зроблено – через півроку відбудеться розкол і перетворення її на декоративний орган.
-Але, перш за все, ви – скрипаль. Чи вистачає часу на музику?
- Як себе можна реалізувати в країні, де талант не має цінності? Ті мої знайомі, які займаються лише музикою, вже давно живуть і працюють закордоном. А оскільки в мене багато стежин – тому я тут. Тому запрошую на мій концерт, який відбудеться 17 квітня, о 17 годині в Музеї Шевченка.
Метою «церкви програмістів» Aryan Softwerk є колективне досягнення Царства божого шляхом розробки софту для самоорганізації шляхетних духовних демосів – арійських церков. Розробка церковного софту –...
Кирило Стеценко: «Наші правителі відстають на цикл або на два цикли за своїм розвитком від рівня соціуму»
Світ:
Кирило Стеценко написав книгу лише для Президента, де виклав, що треба робити, аби вийти з культурної кризи. Він викладає в університеті й пророкує Нацраді фіаско. Про це, а ще й про Білозір та Вакарчука тільки для І-Репортера.
06041201s.jpg
- Ви написали досить цікаву книгу «Стратегії культури України». Що це за книга і чому ви вирішили її написати?
- Відразу після помаранчевої революції я почав її писати. Писалася вона як на війну, тому що я мав досвід, коли Україна стала незалежною на початку 90-х років і старше покоління не знало, що з тим робити й здало її фактично назад радянцям та комуністам. У всякому разі, я тоді вірив, що вдруге ця помилка не повториться.
Саме тому досвід роботи на телебаченні, в управлінських організаціях, у фестивалях, власних проектах, досвід перебування в Америці, та й викладання в інституті культури на кафедрі менеджменту шоу-бізнесу – зобов’язував мене хоча б для себе чітко з’ясувати те, що я викладаю студентам. Я багато читав й аналізував прочитане та побачене. Окрім того, останні 20 років в Україні я просто не міг бути поза політикою і брав участь в організації Всеукраїнського товариства «Просвіта», в роботі Руху на початку його існування.
- Ваша книга - ніби астрологічний прогноз, де можна знайти відповіді, що і як нам робити. То що ж у ній написано?
- Зараз перед нами стоять питання, нерозв’язані ще в 19 столітті, які стосуються власної ідентичності та призначення України в світі, завдання 20 століття, пов’язані з соціальними питаннями, і проблеми 21 століття – питання постіндустріальної епохи й вихід на майбутній уклад життя. Україна зараз стоїть між часами і цивілізаціями. Тобто поділ на схід-захід – це історичний і ментальний поділ, який нам накинула історія. Якщо придивитися, то це розлом Азія – Європа та минуле – майбутнє.
На жаль, наші правителі відстають на цикл або на два цикли влади за своїм розвитком від рівня соціуму. Це дуже добре, що соціум у нас розвивається і ми вже не совки, як було раніше. Кучма пересидів при владі на один цикл. Якби Ющенко прийшов на 5 років раніше, то ми б зараз мали уряд і верхівку, відповідну нації.
Якщо на питання "Хто ти, навіщо, куди йдеш і що тобі треба?" нема відповіді – нація автоматично вимирає. Це шлях смерті. Фактично, кризовий та стратегічний менеджменти – це те, що нам зараз треба, і ця книга писалася в такому полі усвідомлення проблем і з такими завданнями. Вона на три чверті є з менеджменту – це пошук механізмів та стратегій досягнення цілі або подолання кризи, – а одна четверта – це пошук базових цінностей, заради яких треба боротися.
- Ця книга призначена не для широкого кола читачів, а суто для однієї людини - Президента. Чому саме для нього і чи читав він її?
- В. Ющенко – перший президент, який своїми почуттями живе в українській культурі. Йому не треба говорити, як Кучмі, що от «як ви тут живете?», «національна ідея не спрацювала». Це логіка марсіанина, який просто прийшов сюди і питає, яку державу будувати. Я сподівався, що Президент зможе оцінити і зробити висновки на практичному рівні. Пізніше ще один примірник я надав В. Кириленку.
15 серпня 2005 року ця книжка була передана Президенту. Я думаю, що такі речі Ющенко читав ще в перший квартал свого перебування на пості Президента, а потім через велику насиченість загальними проблемами у нього не залишається часу читати книги, які заглядають уперед на 5, 10, 50 років.
- А пані Білозір, тодішньому міністру культури, давали читати?
- Ні. Принципово. Хоча я її дуже люблю. Проблема в тому, що треба давати тому, кому треба давати, а не кому можна. Для того, щоб читати мою роботу, треба мати певний рівень підготовки. Музична освіта не дає того рівня розуміння. Співачка не має такої освіти. І ще. Ця книга ніколи не буде передана людям з міністерства культури, адже це міністерство – омана. Воно займається утриманням матеріальної бази культури – будівлі, працівники, обладнання – і все.
Книжка написана в активному стилі, але це дуже стислі формулювання. Після Кириленка цю книгу отримало ще кілька знакових осіб, які є на тих посадах і мають той рівень інтелекту, який дозволяє їм як зрозуміти, так і використовувати цю інформацію. Наприклад, Віталій Шевченко, Микола Жулинський.
- На цьогорічних парламентських виборах ви були у списках Української Національної Асамблеї. Чому людина мистецтва вирішила піти в політику?
- Я не вірив, що ця партія може перемогти. Це була швидше якась надія, у зв’язку з тим, що суспільство швидко змінюється і веде себе не прогнозовано – під час виборів можна було розраховувати на будь-що, коли б оцей фактор УНА-УНСО раптом би спалахнув на плюс. Насправді, були поради про те, як змінити Асамблею, але через те, що це не моя партія і я нею не керую – не втручаюся. Якщо зайшов у чужий дім, то ти хоча б трохи там поживи, аби бачити, що і як, а не зразу змінюй. Я зробив все, що було від мене необхідне. Що далі буде з УНА-УНСО –не знаю. Україна змушена жити у трьох століттях і УНА ще й досі живе у 19 столітті.
- Не шкодуєте, що не стали депутатом?
- Ні. Я не ставив перед собою такої мети. Зараз є багато інших справ – є чим займатися.
- Книжку ви дали Президенту, він її прочитав і після цього він запросив вас у Нацраду з питань культури та духовності?
- Книжку я передав не безпосередньо Президенту, хоча Віктор Андрійович мене знає, ми з ним зустрічалися до його президентства, і я переконаний, що він мене пам’ятає. Я не впевнений, що він її читав, мабуть, не мав часу. Але наслідком було те, що ви сказали. Від 2005 року я працюю в цій Раді.
Це одна з Національних рад. В ній переважно члени мистецьких спілок та окремі знакові особистості. Очолює раду Микола Жулинський, заступником – Василь Вовкун. Саме з ініціативи Вовкуна я зважився писати цю книжку.
- Чим займається, і взагалі, чим може займатися ця Національна рада?
- Фактично, було лише одне засідання зі стратегічних рішень. Ми створили 13 комісій, з яких 10 – професійно-галузеві. Музикою, наприклад, завідує В. Гришко, хоча він не є членом Нацради і це є порушенням. Є там і Вакарчук, і Забужко, і Костенко. Я очолюю комісію з питань інтеграції культурних стратегій. Ми зараз на порозі другого засідання, коли маємо презентувати Президентові звіт і дорожню карту у сфері культури. Якщо говорити про мою думку, то я не вважаю цю карту сильним документом. За своєю риторикою вона пристосована до змін, які сталися після Помаранчевої революції, але в своїй основі – інерційна. Я думаю, що це може нічого не змінити. В мене є альтернатива цій карті – моя власна. Але я поки що не отримав від Секретаріату дозволу на те, щоб я її міг представити Президентові.
Я просто зрозумів, що в державних організмах є правила гри, які спрямовані не на рух вперед і на прогрес, а на само підтримання існування цього організму і циркуляцію того, що вже було. Відбувається підміна справжньої реальності – віртуальною, яка підноситься Президентові, як справжня реальність. Фактично підміняється обман. За цей тиждень я ще вирішу, чи залишатися мені там, чи ні. Я за те, щоб ця рада була переформатована. Якщо цього не буде зроблено – через півроку відбудеться розкол і перетворення її на декоративний орган.
-Але, перш за все, ви – скрипаль. Чи вистачає часу на музику?
- Як себе можна реалізувати в країні, де талант не має цінності? Ті мої знайомі, які займаються лише музикою, вже давно живуть і працюють закордоном. А оскільки в мене багато стежин – тому я тут. Тому запрошую на мій концерт, який відбудеться 17 квітня, о 17 годині в Музеї Шевченка.
Яна БЛАКИТНА, І-РЕПОРТЕР
В тему:
Кирило Стеценко (УНА-УНСО): «Пора міняти труби. Бо весною може рвонути...»
Про рейтинги зірок музичного шоу-бізнесу. Коментар експерта.
Зверніть увагу
Стартап Aryan Softwerk запрошує ІТ-фахівців спільноти Народний Оглядач до освоєння ринку самоорганізації арійських церков