Від перекладача: в запропонованій статті професора Філіпа Руштона є багато гіперпосилань на різні статті, дослідження, огляди. В тексті українською мовою усі ці гіперпосилання збережено, щоб ті наші читачі, що добре володіють англійською мовою, мали можливість ознайомитись з першоджерелами, на які посилається професор Руштон. Таким чином, гіперпосилання в тілі статті – це посилання на англомовні джерела. Гіперпосилання нижче статті (після слів “В тему”) – це посилання на близькі тематичні матеріали “Переходу-IV” та “Народного Оглядача”.
Стаття професора Руштона є доволі великою, її може бути важко читати з екрана. Тому бажаючі можуть закачати цю статтю разом з коментарем у вигляді doc-файлу (060706_Winters_Are_Good.doc, 66 Kb) та роздрукувати її.
Її центральне положення: середній IQ в світі не перевершує 90 пунктів, це приблизно відповідає розвитку 14-річного європеоїда. (В стандартному тесті IQ 100 пунктів приблизно відповідає розвитку пересічного 16-річного європеоїда). Линн також звертає увагу на факт зміни середнього IQ по лінії північ-південь через більш серйозний добір для виживання в умовах холодних зим. (див. «New IQ Map of the World» - нова карта поширення IQ в світі)
Ці положення з останньої книги Линна мають глибоке геополітичне значення. Воно означає, що скоріш за все неможливо передати західні демократичну та економічну системи населенню Латинської Америки, мусульманських Північної Африки та Близького Сходу, не кажучи вже про Африку південніше Сахари. Ці положення також означають, що довготривалі проблеми світу походитимуть від спроможностей популяцій – а це набагато глибше та “неподатливіше”, чим конкуренція між різними політичними концепціями в стилі “Зіткнення цивілізацій” [“Clash of Civilizations”].
Стає зрозумілим, що імміграція може мати фундаментальні та незворотні наслідки.
Книга Линна “Race Differences In Intelligence…” (Расові відмінності в інтелекті…) підбиває підсумок понад чверть-сторічної роботи з дослідження інтелекту. У 1977 році він вперше вступив на це поле – дехто навіть каже “мінне поле” – опублікувавши два звіту з дослідження коефіцієнту IQ в Японії та Сінгапурі. Обидва дослідження показали, що східні азіати мають більш високий середній IQ, чим білі європейці в США та Британії. Ці початкові дослідження були вельми дискусійними, але сьогоднішня книга містить 60 досліджень коефіцієнту IQ у східних азіатів, причому всі дослідження підтверджують це неоднозначне твердження. Книга “IQ and the Wealth of Nations” (Коефіцієнт інтелекту IQ і здоров’я націй) показує, що різниця у рівні IQ як правило пояснює проблему, чому одні країни багаті, а інші – бідні. Пізніше Линн допоміг спростувати пануючу протягом століття думку про нібито відсутність статевої різниці між середніми рівнями IQ, показавши, що чоловіки мають IQ в середньому на 4-5 пунктів вище, чим жінки. (докладніше про це в статті Линна і Ірвінга (Lynn & Irwing) за 2004 рік “Sex Differences on the Progressive Matrices: a meta-analysis,” Intelligence, 32, 481-498. [стаття знаходиться в платному архіві журналу]. Це положення є контроверсивним навіть за стандартами дебатів на тему IQ. Я сподіваюсь написати в майбутньому на цю тему окрему статтю для VDARE.COM).
Більшість досліджень расових відмінностей у рівні інтелекту мали вузький характер. В США вони як правило відмічали рівень IQ у таких категорій: білі, чорні, латиноамериканці, східні азіати, корінні індіанці. В Австралії вони просто фіксували більш низькій рівень IQ у аборигенів, а в Новій Зеландії – більш низький рівень IQ у корінних маорі. Незважаючи на це, деякі теоретики вдавались до узагальнення і давали генетичне та еволюційне пояснення для трьох макро-рас – східні азіати, європеоїди та африканці – і при тому пояснювали локальні відмінності культурними та середовищними факторами, такими, як бідність та расизм.
Книга Линна розглядає проблему глибше, чим лише ці три макро-раси. Він аналізує понад 500 опублікованих досліджень IQ з початку XX століття і до останнього часу, присвячуючи окрему главу кожному з десяти “генетичних кластерів”, або популяційних груп, виділених Луїджі Каваллі-Сфожа (Luigi Cavalli-Sforza) і його колегами в монументальній книзі 1994 року “The History and Geography of Human Genes” (“Історія і географія людських генів”).
Линн розглядає ці генетичні кластери, як “раси”. Він приходить до висновку, що східні азіати – китайці, японці та корейці – мають вищий середній IQ, що складає 105 пунктів. Далі йдуть європейці з середнім IQ у 100 пунктів. Далі у порядку зменшення: ескімоси (91 пункт), південно-східні азіати (87 пунктів), корінні американські індіанці (87 пунктів), мешканці тихоокеанських островів (85 пунктів), південні азіати та північно-африканці (84 пункти). Помітно нижче знаходяться мешканці Африки на південь від Сахари (67 пунктів) та австралійські аборигени (62 пункти).
Найнижчий рівень мають бушмени з пустелі Калахарі та пігмеї з джунглів Конго (54 пункти).
Після десяти глав, що надають дані про середній IQ кожної з цих десяти рас, наступна глава присвячена надійності та валідності досліджень. Вона показує, що хоча і необхідні додаткові дослідження для підтвердження деяких оцінок расових IQ, але багато з вже наявних мають дуже високу надійність, оскільки різні дослідження дають дуже близькі результати. Наприклад східні азіати незмінно мають високий IQ не лише у себе на батьківщині, але також у Сінгапурі, Малайзії, на Гаваях та у Північній Америці.
Щоб встановити валідність расового IQ, Линн показує, що цей рівень має високу кореляцію з даними міжнародних досліджень досягнень в математиці та природничих науках. А також расовий IQ корелює з економічним розвитком нації. Це означає, що можна зрозуміти, чому одні країни багаті, а інші – бідні.
Далі Линн вважає, що різниця IQ пояснює як швидко популяції здійснювали “неолітичну революцію” – перехід від полювання та збиральництва до осілої агрокультури, будівництва ранніх міст-держав та пізніший розвиток цивілізацій.
Линн приходить до висновку, що різниця у рівні інтелекту на 50 відсотків залежить від генетики і на 50 – від середовища. Ця оцінка співпадає з іншим недавнім оглядом (Артур Йєнсен (Arthur Jensen) і я також брали ці цифри за точку відліку в нашому звіті у 2005 році на тему IQ і расових відмінностях в літературі, опублікованому в журналі “Psychology, Public Policy, and Law” (“Психологія, Політика і Закон”)). Линн аргументує свою точку зору тим, що постійність расового IQ в найрізних місцях в доволі різних умовах може бути пояснена лише потужним генетичним чинником.
Також Линн застосовує головний принцип еволюційної біології для попереднього аналізу, що виявляє потужний генетичний внесок у відмінності в рівні інтелекту між східними азіатами, білими та чорними. Він стверджує, що коли біологічний підвид пристосовується до нових умов, то відбувається розвиток відмінностей найрізноманітніших рис, які мають генетичні варіації – такі як колір шкіри, структура волосся, опорно-рухова система, а також вразливість та стійкість до різних хвороб. Линн вважає, що інтелект не може бути винятком.
Линн докладно опрацював питання генетичного внеску для людей африканського походження. Він доводить, що чорні в США отримали переважно однакові з білими зовнішні фактори, що впливають на інтелект, наприклад харчування, тому що після першої світової війни чорні і білі мають приблизно однаковий середній зріст. Він стверджує, що чорні в південних штатах мають дуже малу білу [генетичну] домішку, при тому демонструють середній IQ біля 80 пунктів, він вважає, що це і є генетичний IQ для африканців. Відповідно, враховуючи, що середній IQ для чорних мешканців Африки на південь від Сахари складає 67 пунктів, то Линн вважає, що ця різниця у 13 пунктів з’являється через несприятливі умови – насамперед через погані харчування та здоров’я, які панують на цьому континенті.
Останні три глави книги присвячені другій частині назви – “An Evolutionary Analysis” (Еволюційний аналіз). В них обговорюється питання, яким чином еволюціонували расові відмінності в інтелекті.
Линн починає розгляд проблеми з матеріалів класичного дослідження Гаррі Джерісона (Harry Jerison) у 1973 році “The Evolution of the Brain and Intelligence” (Еволюція мозку та інтелекту). В ньому показано, що в процесі еволюції біологічні види поступово розвивали інтелект через необхідність виживання в умовах, що вимагали більшої пізнавальної спроможності. Аналогічний принцип, стверджує Линн, пояснює еволюцію расових відмінностей людського інтелекту.
Коли ранні люди мігрували з Африки, вони зіткнулись з проблемою пошуку можливості виживання в умовах холодної зими, де не було рослинної їжі, й вони були вимушені займатись полюванням, часто великими спільнотами. Вони також повинні були вирішувати проблему збереження тепла. Це вимагало більшого інтелекту, у порівнянні з умовами тропічної та субтропічної Африки, де рослинна їжа доступна протягом усього року. Линн показує, що расові відмінності у розмірі мозку та інтелекті міцно пов’язані з більш низькою зимовою температурою регіонів проживання. Він наводить цифри: середній мозок африканця 1,282 cc, європейця 1,367 cc і східного азіата 1,416 cc.
Колись я доводив схожі з Линном погляди у своїй книзі “Race, Evolution, and Behavior” (“Раси, еволюція і поведінка”). Тому хочу додати, що дані щодо мозку, які наводить Линн, спираються на дуже міцну основу різних незалежних досліджень, в тому числі отримані при розтинах тіл дані з ваги мозку, внутрішньо-черепного розміру та зовнішні обміри голови. (У моїй книзі є багато даних з індивідуальних досліджень). Крім того, дослідження за допомогою магніто-резонансної томографії доводять, що існує дуже високий зв’язок між розміром мозку та інтелектом. Линн у своїх твердженнях спирається на дуже потужний фундамент.
Час від часу Линн звертає увагу на аномалії у своїй теорії, які потребують пояснень. Одна з них: європейці створили переважну більшість великих інтелектуальних відкриттів, в той час як східні азіати, що мають більш високий IQ, створили порівняно мало – цей парадокс докладно задокументований Чарльзом Мюрреєм (Charles Murray) в його книзі “Human Accomplishment” (“Людські досягнення”) у 2003 році. Линн пропонує таке пояснення: можливо східні азіати більші конформісти порівняно з європейцями, і це стримує творчий розвиток (В книзі “Race, Evolution, and Behavior” я навожу докази, що такі персональні риси мають генетичне коріння).
Друга аномалія: середній IQ в Ізраїлі складає лише 95 пунктів – це вище, чим середній IQ в тому регіоні, що складає 85 пунктів, але значно менше середнього IQ у євреїв, що живуть за межами Ізраїлю – у них середній IQ коливається між 108 та 115 пунктами.
Линн розділяє ізраїльський IQ на три компоненти: 40 відсотків – це ашкеназі (європейські євреї), що мають середній IQ 103 пункти; 40 відсотків – це сефарди (східні євреї), що мають середній IQ на рівні 91 пункту; 20 відсотків – це араби з середнім IQ на рівні 86 пунктів, як у всіх інших арабів на Землі. Линн допускає, що така різниця виникла внаслідок селективної міграції (більш інтелектуальні євреї емігрували до Британії або США), змішаних шлюбів з представниками популяцій з меншим IQ (одна справа –шлюби в Європі, і зовсім інша – в Північній Африці), природний добір внаслідок переслідувань (європейські євреї були найбільш переслідуваними), а також просочування в потоці ашкеназі в Ізраїль етнічних неєвреїв за рахунок імміграції із країн колишнього радянського блоку людей, що позіціонують себе як нібито євреї.
Також Линн відмічає кілька аномалій у своїй теорії впливу холодної зими на інтелект. Найбільш несподіваними є ескімоси, які живуть при найнижчій зимовій температурі, мають розмір мозку, ідентичний східним азіатам, і при тому мають середній IQ лише у 91 пункт. Для пояснення цієї аномалії Линн допускає, що тут мають значення додаткові генетичні процеси – такі як розмір популяції. Чим більшою є мережа для кооперації та конкуренції популяціонних груп - “дімов” (“demes”. В біології так іменують елементарну одиницю біологічного виду – популяційну групу – що здатна до розмноження. Прим перекладача), тим швидче здатні поширюватись позитивні мутації. Тому великі людські групи – так як східні азіати та європейці – мають більш високий середній IQ в порівняні з ізольованими мисливськими групами, якими є ескімоси.
Коли я пишу ці рядки, дискусія на тему раси та інтелекту активно переслідується в навчальних закладах. Але інтелектуально расовий реалізм переміг. Книга “Race Differences in Intelligence” є символом і симптомом цієї перемоги. Мабуть це є головне досягнення Ричарда Линна.
Останнім часом кількість опублікованих матеріалів з досліджень різних аспектів так званого коефіцієнту інтелекту IQ неухильно збільшується. Дослідники надають дуже серйозно опрацьовані дані, щодо рівнів IQ у різних категорій людей, середнього рівня IQ у різних професійних, вікових, статевих, етнічних тощо групах, кореляції рівня IQ з різними внутрішніми та зовнішніми факторами та багато інших. Але коли вони вдаються до пояснення отриманих даних, то масово повторюють ту саму помилку.
Переважна більшість цих вчених плутають між собою поняття “розум” і “інтелект”, через що і з’являється непорозуміння.
Отже, інтелект – це спроможність системи давати релевантне рішення, маючи деякий набір вхідних даних. Чим менше вхідних даних потрібно для рішення тої самої задачі – тим більш інтелектуальна система.
“Інтелектуальна система” – це не лише людина. Такою системою може бути тварина, комп’ютер, спільнота людей, система “людина-машина”. Всі ці системи мають різний рівень інтелекту, але їх всіх поєднує спроможність “давати релевантне рішення, маючи деякий набір вхідних даних”.
Інтелект не ідентичний розуму, це лише одна зі складових розуму. Причому цю складову можна штучно відтворити. Недарма існує поняття “штучний інтелект”, а от словосполучення “штучний розум” звучить справжньою нісенітницею.
Між іншим, вже сьогодні існує теоретична можливість за допомогою технології нейронкомп’ютерів створити систему “штучного інтелекту”, що буде мати інтелект вище, ніж у пересічної людини (недарма вже існують комп’ютери, що виграють у шахи у відомих гросмейстерів).
Найпримітивнішою “інтелектуальною системою” є арифмометр, якій відтворює самий простий ланцюжок інтелектуальної діяльності людини – з набору вхідних даних (чисел) отримує релевантне рішення (суму).
В своєму житті людина накопичує багато різних “інтелектуальних ланцюжків”. І лише малу частину з них можна описати за допомогою формальної логіки. Від того, як багато різноманітних “інтелектуальних ланцюжків” має людина, і наскільки адекватно застосовує їх для вирішення тої чи іншої задачі, і залежить рівень інтелекту людини (так само можна сказати про будь-яку інтелектуальну систему).
А тепер розглянемо питання, як відбувається накопичення отої “інтелектуальної спроможності” людини.
Існують чотири рівні особистого розвитку людини. Людина першого рівня здатна вчитися на власних помилках і перемогах. У такої людини накопичення “інтелектуальних ланцюжків” відбувається методом спроб і помилок, така людина має відносно обмежений набір “інтелектуальних ланцюжків” і при тестування на рівень IQ буде показувати доволі низький результат.
Людина другого рівня вже вміє використовувати колективний досвід. Тобто така людина вчиться не лише на власних помилках і перемогах, але й здатна масово засвоювати перевірені практикою надбання інших людей. У такої людини кількість “інтелектуальних ланцюжків” збільшується у багато разів. Вона набагато більш ефективна при вирішенні найрізних задач в порівнянні з людино першого рівня. Деякі з таких людей здатні накопичувати такі величезні обсяги інформації та “інтелектуальних ланцюжків”, що при тестуванні можуть демонструвати дивовижно високі рівні IQ.
Людина третього рівня – це людина творчості. Людина здатна до нестандартних дій, до вирішення таких задач, які й не були поставлені, для рішення яких не підходить жоден з наявних “інтелектуальних ланцюжків”. Такі люди при тестуванні на IQ можуть мати рівень навіть трохи нижче, в порівнянні з деякими представниками другого рівня, але при тому люди третього рівня можуть самі ставити перед собою і вирішувати такі задачі, які не спроможні вирішити люди другого рівня.
Якщо ми почнемо розглядати макросистеми, якими є зокрема раси, то помітимо таку закономірність. В кожній расі є люди різних рівнів особистого розвитку. Але їхня пропорція в різних расах суттєво відрізняється. Окрім того раса, як макросистема, також має власний рівень особистого розвитку – подібно до окремої людини. Докладніше про це можна прочитати в книгах І.Каганця “Психологічні аспекти в менеджменті: типологія Юнга, соціоніка, психоінформатика” та “Арійський стандарт”. Тут же лише зверну увагу на такі дані.
Різні підраси чорної раси – це макросистеми першого рівня розвитку. Це аборигени Австралії, папуаси, негри Африки, дравіди. Ці підраси здатні вчитись на власних помилках і перемогах. Кількість “інтелектуальних ланцюжків” у пересічних представників цих підрас доволі обмежена, тому середній IQ у них доволі низький (у кожної підраси – свій середній IQ, але всі вони доволі низькі).
Набагато вище середній IQ у підрас, що складають так звані “жовту” та “сіру” раси. Це східні та південно-східні азіати, алеути з ескімосами, американські індіанці, семіти тощо. Ці підраси є макросистемами другого рівня розвитку. У пересічного представника цих підрас набагато більше “інтелектуальних ланцюжків”, вони можуть накопичувати набагато більший обсяг інформації, при тестуванні такий пересічний представник підраси демонструватиме набагато вищий, порівняно з підрасою першого рівня, коефіцієнт IQ, а деякі групи – а саме східні азіати (японці, корейці, китайці) та ашкеназні євреї – навіть IQ трохи вище, порівняно з пересічними європейцями.
В процесі еволюції ашкеназних євреїв відбувся своєрідний “природний добір”. Через те, що в європейських країнах, де вони жили, їм було заборонено багато видів діяльності, то основними були фактично два: лікарська та економічна діяльність. Обидва ці види діяльності потребували вміння накопичувати великі обсяги інформації та великої кількості “інтелектуальних ланцюжків”. Протягом кількох століть відбувся “природний добір”, оскільки виживали та давали потомство лише ті, хто мав такі здібності та був успішним саме у цих видах діяльності. Тому сьогодні пересічний ашкеназний єврей в порівнянні з пересічним європейцем має трохи вищий IQ. Навіть без додаткових досліджень, як то кажуть “неозброєним оком” видно, що серед математиків та економістів відсоток ашкеназних євреїв помітно вище, чим їхній відсоток у загальній кількості населення.
Але власне європейці мають особливість, яка й робить їх європейцями. Європейці є расою третього рівня розвитку – рівня творчості. Звичайно, серед європейців є люди всіх рівнів розвитку, але відсоток людей з творчим мисленням є найвищим серед всіх інших людських спільнот. Крім того європейська раса, як макросистема, також має власний рівень особистого розвитку – подібно до окремої людини – і це третій рівень розвитку.
Професор Линн здивований “парадоксом”, що саме європейці створили переважну більшість великих інтелектуальних відкриттів, в той час як східні азіати, що мають більш високий IQ, створили порівняно мало. І намагається пояснити це “конформізмом”, що панує в східних спільнотах. Насправді парадоксу тут немає. Саме творче мислення європейців і є причиною цього нібито “парадоксу”.
Існує ще четвертий рівень розвитку – це рівень мудрості, цілісного мислення. Люди четвертого рівня розвитку є в різних людських спільнотах – расах, підрасах, етносах. Їхній відсоток в цих спільнотах є різним. Але на сьогодні поки що немає раси (чи підраси, або окремого етносу), яка би, як макросистема, мала четвертий рівень розвитку. На сьогодні найвищий рівень, як макросистема, має європейська раса – третій рівень розвитку. Подальша еволюція людства – це поява спільноти (макросистеми), що матиме четвертий рівень розвитку. Зародження такої спільноти відбувається в наш час, на наших очах.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Зими сприяють вашим генам
Світ:
Книга Линна показує, що середній рівень інтелекту на Землі складає 90 пунктів (IQ 90), зменшуючись з Півночі на Південь.
06070601s.jpg
Від перекладача: в запропонованій статті професора Філіпа Руштона є багато гіперпосилань на різні статті, дослідження, огляди. В тексті українською мовою усі ці гіперпосилання збережено, щоб ті наші читачі, що добре володіють англійською мовою, мали можливість ознайомитись з першоджерелами, на які посилається професор Руштон. Таким чином, гіперпосилання в тілі статті – це посилання на англомовні джерела. Гіперпосилання нижче статті (після слів “В тему”) – це посилання на близькі тематичні матеріали “Переходу-IV” та “Народного Оглядача”.
Стаття професора Руштона є доволі великою, її може бути важко читати з екрана. Тому бажаючі можуть закачати цю статтю разом з коментарем у вигляді doc-файлу (060706_Winters_Are_Good.doc, 66 Kb) та роздрукувати її.
Чотири роки тому завдяки сайту VDARE.com я отримав можливість вперше публічно повідомити про “IQ and the Wealth of Nations” (“Коефіцієнт інтелекту IQ і здоров’я націй”) – блискучу книгу про IQ і різницю в економічній поведінці різних країн, написану Ричардом Линном (Richard Lynn) та Тату Ванганеном (Tatu Vanhanen). А тепер професор Линн випустив нову важливу книгу: “Race Differences in Intelligence: An Evolutionary Analysis” (“Расові відмінності в інтелекті: Еволюційний аналіз”)
Її центральне положення: середній IQ в світі не перевершує 90 пунктів, це приблизно відповідає розвитку 14-річного європеоїда. (В стандартному тесті IQ 100 пунктів приблизно відповідає розвитку пересічного 16-річного європеоїда). Линн також звертає увагу на факт зміни середнього IQ по лінії північ-південь через більш серйозний добір для виживання в умовах холодних зим. (див. «New IQ Map of the World» - нова карта поширення IQ в світі)
Ці положення з останньої книги Линна мають глибоке геополітичне значення. Воно означає, що скоріш за все неможливо передати західні демократичну та економічну системи населенню Латинської Америки, мусульманських Північної Африки та Близького Сходу, не кажучи вже про Африку південніше Сахари. Ці положення також означають, що довготривалі проблеми світу походитимуть від спроможностей популяцій – а це набагато глибше та “неподатливіше”, чим конкуренція між різними політичними концепціями в стилі “Зіткнення цивілізацій” [“Clash of Civilizations”].
Стає зрозумілим, що імміграція може мати фундаментальні та незворотні наслідки.
Книга Линна “Race Differences In Intelligence…” (Расові відмінності в інтелекті…) підбиває підсумок понад чверть-сторічної роботи з дослідження інтелекту. У 1977 році він вперше вступив на це поле – дехто навіть каже “мінне поле” – опублікувавши два звіту з дослідження коефіцієнту IQ в Японії та Сінгапурі. Обидва дослідження показали, що східні азіати мають більш високий середній IQ, чим білі європейці в США та Британії. Ці початкові дослідження були вельми дискусійними, але сьогоднішня книга містить 60 досліджень коефіцієнту IQ у східних азіатів, причому всі дослідження підтверджують це неоднозначне твердження. Книга “IQ and the Wealth of Nations” (Коефіцієнт інтелекту IQ і здоров’я націй) показує, що різниця у рівні IQ як правило пояснює проблему, чому одні країни багаті, а інші – бідні. Пізніше Линн допоміг спростувати пануючу протягом століття думку про нібито відсутність статевої різниці між середніми рівнями IQ, показавши, що чоловіки мають IQ в середньому на 4-5 пунктів вище, чим жінки. (докладніше про це в статті Линна і Ірвінга (Lynn & Irwing) за 2004 рік “Sex Differences on the Progressive Matrices: a meta-analysis,” Intelligence, 32, 481-498. [стаття знаходиться в платному архіві журналу]. Це положення є контроверсивним навіть за стандартами дебатів на тему IQ. Я сподіваюсь написати в майбутньому на цю тему окрему статтю для VDARE.COM).
Більшість досліджень расових відмінностей у рівні інтелекту мали вузький характер. В США вони як правило відмічали рівень IQ у таких категорій: білі, чорні, латиноамериканці, східні азіати, корінні індіанці. В Австралії вони просто фіксували більш низькій рівень IQ у аборигенів, а в Новій Зеландії – більш низький рівень IQ у корінних маорі. Незважаючи на це, деякі теоретики вдавались до узагальнення і давали генетичне та еволюційне пояснення для трьох макро-рас – східні азіати, європеоїди та африканці – і при тому пояснювали локальні відмінності культурними та середовищними факторами, такими, як бідність та расизм.
Книга Линна розглядає проблему глибше, чим лише ці три макро-раси. Він аналізує понад 500 опублікованих досліджень IQ з початку XX століття і до останнього часу, присвячуючи окрему главу кожному з десяти “генетичних кластерів”, або популяційних груп, виділених Луїджі Каваллі-Сфожа (Luigi Cavalli-Sforza) і його колегами в монументальній книзі 1994 року “The History and Geography of Human Genes” (“Історія і географія людських генів”).
Линн розглядає ці генетичні кластери, як “раси”. Він приходить до висновку, що східні азіати – китайці, японці та корейці – мають вищий середній IQ, що складає 105 пунктів. Далі йдуть європейці з середнім IQ у 100 пунктів. Далі у порядку зменшення: ескімоси (91 пункт), південно-східні азіати (87 пунктів), корінні американські індіанці (87 пунктів), мешканці тихоокеанських островів (85 пунктів), південні азіати та північно-африканці (84 пункти). Помітно нижче знаходяться мешканці Африки на південь від Сахари (67 пунктів) та австралійські аборигени (62 пункти).
Найнижчий рівень мають бушмени з пустелі Калахарі та пігмеї з джунглів Конго (54 пункти).
Після десяти глав, що надають дані про середній IQ кожної з цих десяти рас, наступна глава присвячена надійності та валідності досліджень. Вона показує, що хоча і необхідні додаткові дослідження для підтвердження деяких оцінок расових IQ, але багато з вже наявних мають дуже високу надійність, оскільки різні дослідження дають дуже близькі результати. Наприклад східні азіати незмінно мають високий IQ не лише у себе на батьківщині, але також у Сінгапурі, Малайзії, на Гаваях та у Північній Америці.
Щоб встановити валідність расового IQ, Линн показує, що цей рівень має високу кореляцію з даними міжнародних досліджень досягнень в математиці та природничих науках. А також расовий IQ корелює з економічним розвитком нації. Це означає, що можна зрозуміти, чому одні країни багаті, а інші – бідні.
Далі Линн вважає, що різниця IQ пояснює як швидко популяції здійснювали “неолітичну революцію” – перехід від полювання та збиральництва до осілої агрокультури, будівництва ранніх міст-держав та пізніший розвиток цивілізацій.
Линн приходить до висновку, що різниця у рівні інтелекту на 50 відсотків залежить від генетики і на 50 – від середовища. Ця оцінка співпадає з іншим недавнім оглядом (Артур Йєнсен (Arthur Jensen) і я також брали ці цифри за точку відліку в нашому звіті у 2005 році на тему IQ і расових відмінностях в літературі, опублікованому в журналі “Psychology, Public Policy, and Law” (“Психологія, Політика і Закон”)). Линн аргументує свою точку зору тим, що постійність расового IQ в найрізних місцях в доволі різних умовах може бути пояснена лише потужним генетичним чинником.
Також Линн застосовує головний принцип еволюційної біології для попереднього аналізу, що виявляє потужний генетичний внесок у відмінності в рівні інтелекту між східними азіатами, білими та чорними. Він стверджує, що коли біологічний підвид пристосовується до нових умов, то відбувається розвиток відмінностей найрізноманітніших рис, які мають генетичні варіації – такі як колір шкіри, структура волосся, опорно-рухова система, а також вразливість та стійкість до різних хвороб. Линн вважає, що інтелект не може бути винятком.
Линн докладно опрацював питання генетичного внеску для людей африканського походження. Він доводить, що чорні в США отримали переважно однакові з білими зовнішні фактори, що впливають на інтелект, наприклад харчування, тому що після першої світової війни чорні і білі мають приблизно однаковий середній зріст. Він стверджує, що чорні в південних штатах мають дуже малу білу [генетичну] домішку, при тому демонструють середній IQ біля 80 пунктів, він вважає, що це і є генетичний IQ для африканців. Відповідно, враховуючи, що середній IQ для чорних мешканців Африки на південь від Сахари складає 67 пунктів, то Линн вважає, що ця різниця у 13 пунктів з’являється через несприятливі умови – насамперед через погані харчування та здоров’я, які панують на цьому континенті.
Останні три глави книги присвячені другій частині назви – “An Evolutionary Analysis” (Еволюційний аналіз). В них обговорюється питання, яким чином еволюціонували расові відмінності в інтелекті.
Линн починає розгляд проблеми з матеріалів класичного дослідження Гаррі Джерісона (Harry Jerison) у 1973 році “The Evolution of the Brain and Intelligence” (Еволюція мозку та інтелекту). В ньому показано, що в процесі еволюції біологічні види поступово розвивали інтелект через необхідність виживання в умовах, що вимагали більшої пізнавальної спроможності. Аналогічний принцип, стверджує Линн, пояснює еволюцію расових відмінностей людського інтелекту.
Коли ранні люди мігрували з Африки, вони зіткнулись з проблемою пошуку можливості виживання в умовах холодної зими, де не було рослинної їжі, й вони були вимушені займатись полюванням, часто великими спільнотами. Вони також повинні були вирішувати проблему збереження тепла. Це вимагало більшого інтелекту, у порівнянні з умовами тропічної та субтропічної Африки, де рослинна їжа доступна протягом усього року. Линн показує, що расові відмінності у розмірі мозку та інтелекті міцно пов’язані з більш низькою зимовою температурою регіонів проживання. Він наводить цифри: середній мозок африканця 1,282 cc, європейця 1,367 cc і східного азіата 1,416 cc.
Колись я доводив схожі з Линном погляди у своїй книзі “Race, Evolution, and Behavior” (“Раси, еволюція і поведінка”). Тому хочу додати, що дані щодо мозку, які наводить Линн, спираються на дуже міцну основу різних незалежних досліджень, в тому числі отримані при розтинах тіл дані з ваги мозку, внутрішньо-черепного розміру та зовнішні обміри голови. (У моїй книзі є багато даних з індивідуальних досліджень). Крім того, дослідження за допомогою магніто-резонансної томографії доводять, що існує дуже високий зв’язок між розміром мозку та інтелектом. Линн у своїх твердженнях спирається на дуже потужний фундамент.
Час від часу Линн звертає увагу на аномалії у своїй теорії, які потребують пояснень. Одна з них: європейці створили переважну більшість великих інтелектуальних відкриттів, в той час як східні азіати, що мають більш високий IQ, створили порівняно мало – цей парадокс докладно задокументований Чарльзом Мюрреєм (Charles Murray) в його книзі “Human Accomplishment” (“Людські досягнення”) у 2003 році. Линн пропонує таке пояснення: можливо східні азіати більші конформісти порівняно з європейцями, і це стримує творчий розвиток (В книзі “Race, Evolution, and Behavior” я навожу докази, що такі персональні риси мають генетичне коріння).
Друга аномалія: середній IQ в Ізраїлі складає лише 95 пунктів – це вище, чим середній IQ в тому регіоні, що складає 85 пунктів, але значно менше середнього IQ у євреїв, що живуть за межами Ізраїлю – у них середній IQ коливається між 108 та 115 пунктами.
Линн розділяє ізраїльський IQ на три компоненти: 40 відсотків – це ашкеназі (європейські євреї), що мають середній IQ 103 пункти; 40 відсотків – це сефарди (східні євреї), що мають середній IQ на рівні 91 пункту; 20 відсотків – це араби з середнім IQ на рівні 86 пунктів, як у всіх інших арабів на Землі. Линн допускає, що така різниця виникла внаслідок селективної міграції (більш інтелектуальні євреї емігрували до Британії або США), змішаних шлюбів з представниками популяцій з меншим IQ (одна справа –шлюби в Європі, і зовсім інша – в Північній Африці), природний добір внаслідок переслідувань (європейські євреї були найбільш переслідуваними), а також просочування в потоці ашкеназі в Ізраїль етнічних неєвреїв за рахунок імміграції із країн колишнього радянського блоку людей, що позіціонують себе як нібито євреї.
Також Линн відмічає кілька аномалій у своїй теорії впливу холодної зими на інтелект. Найбільш несподіваними є ескімоси, які живуть при найнижчій зимовій температурі, мають розмір мозку, ідентичний східним азіатам, і при тому мають середній IQ лише у 91 пункт. Для пояснення цієї аномалії Линн допускає, що тут мають значення додаткові генетичні процеси – такі як розмір популяції. Чим більшою є мережа для кооперації та конкуренції популяціонних груп - “дімов” (“demes”. В біології так іменують елементарну одиницю біологічного виду – популяційну групу – що здатна до розмноження. Прим перекладача), тим швидче здатні поширюватись позитивні мутації. Тому великі людські групи – так як східні азіати та європейці – мають більш високий середній IQ в порівняні з ізольованими мисливськими групами, якими є ескімоси.
Коли я пишу ці рядки, дискусія на тему раси та інтелекту активно переслідується в навчальних закладах. Але інтелектуально расовий реалізм переміг. Книга “Race Differences in Intelligence” є символом і симптомом цієї перемоги. Мабуть це є головне досягнення Ричарда Линна.
Філіп Руштон (J. Philippe Rushton) є професором психології в Університеті Західного Онтаріо (University of Western Ontario), автором книги “Race, Evolution, and Behavior: A Life History Perspective” (Раси, еволюція і поведінка: перспективи циклу розвитку). Ця стаття є скороченим викладом публікації “Personality and Individual Differences” (“Особистість і індивідуальні відмінності”) за березень 2006 року.
Winters Are Good For Your Genes: Lynn Book Finds World Average IQ 90, Declining From North To South
J. Philippe Rushton, “VDARE”, 22 березеня 2006.
Переклав Володимир Щербина
Останнім часом кількість опублікованих матеріалів з досліджень різних аспектів так званого коефіцієнту інтелекту IQ неухильно збільшується. Дослідники надають дуже серйозно опрацьовані дані, щодо рівнів IQ у різних категорій людей, середнього рівня IQ у різних професійних, вікових, статевих, етнічних тощо групах, кореляції рівня IQ з різними внутрішніми та зовнішніми факторами та багато інших. Але коли вони вдаються до пояснення отриманих даних, то масово повторюють ту саму помилку.
Переважна більшість цих вчених плутають між собою поняття “розум” і “інтелект”, через що і з’являється непорозуміння.
Отже, інтелект – це спроможність системи давати релевантне рішення, маючи деякий набір вхідних даних. Чим менше вхідних даних потрібно для рішення тої самої задачі – тим більш інтелектуальна система.
“Інтелектуальна система” – це не лише людина. Такою системою може бути тварина, комп’ютер, спільнота людей, система “людина-машина”. Всі ці системи мають різний рівень інтелекту, але їх всіх поєднує спроможність “давати релевантне рішення, маючи деякий набір вхідних даних”.
Інтелект не ідентичний розуму, це лише одна зі складових розуму. Причому цю складову можна штучно відтворити. Недарма існує поняття “штучний інтелект”, а от словосполучення “штучний розум” звучить справжньою нісенітницею.
Між іншим, вже сьогодні існує теоретична можливість за допомогою технології нейронкомп’ютерів створити систему “штучного інтелекту”, що буде мати інтелект вище, ніж у пересічної людини (недарма вже існують комп’ютери, що виграють у шахи у відомих гросмейстерів).
Найпримітивнішою “інтелектуальною системою” є арифмометр, якій відтворює самий простий ланцюжок інтелектуальної діяльності людини – з набору вхідних даних (чисел) отримує релевантне рішення (суму).
В своєму житті людина накопичує багато різних “інтелектуальних ланцюжків”. І лише малу частину з них можна описати за допомогою формальної логіки. Від того, як багато різноманітних “інтелектуальних ланцюжків” має людина, і наскільки адекватно застосовує їх для вирішення тої чи іншої задачі, і залежить рівень інтелекту людини (так само можна сказати про будь-яку інтелектуальну систему).
А тепер розглянемо питання, як відбувається накопичення отої “інтелектуальної спроможності” людини.
Існують чотири рівні особистого розвитку людини. Людина першого рівня здатна вчитися на власних помилках і перемогах. У такої людини накопичення “інтелектуальних ланцюжків” відбувається методом спроб і помилок, така людина має відносно обмежений набір “інтелектуальних ланцюжків” і при тестування на рівень IQ буде показувати доволі низький результат.
Людина другого рівня вже вміє використовувати колективний досвід. Тобто така людина вчиться не лише на власних помилках і перемогах, але й здатна масово засвоювати перевірені практикою надбання інших людей. У такої людини кількість “інтелектуальних ланцюжків” збільшується у багато разів. Вона набагато більш ефективна при вирішенні найрізних задач в порівнянні з людино першого рівня. Деякі з таких людей здатні накопичувати такі величезні обсяги інформації та “інтелектуальних ланцюжків”, що при тестуванні можуть демонструвати дивовижно високі рівні IQ.
Людина третього рівня – це людина творчості. Людина здатна до нестандартних дій, до вирішення таких задач, які й не були поставлені, для рішення яких не підходить жоден з наявних “інтелектуальних ланцюжків”. Такі люди при тестуванні на IQ можуть мати рівень навіть трохи нижче, в порівнянні з деякими представниками другого рівня, але при тому люди третього рівня можуть самі ставити перед собою і вирішувати такі задачі, які не спроможні вирішити люди другого рівня.
Якщо ми почнемо розглядати макросистеми, якими є зокрема раси, то помітимо таку закономірність. В кожній расі є люди різних рівнів особистого розвитку. Але їхня пропорція в різних расах суттєво відрізняється. Окрім того раса, як макросистема, також має власний рівень особистого розвитку – подібно до окремої людини. Докладніше про це можна прочитати в книгах І.Каганця “Психологічні аспекти в менеджменті: типологія Юнга, соціоніка, психоінформатика” та “Арійський стандарт”. Тут же лише зверну увагу на такі дані.
Різні підраси чорної раси – це макросистеми першого рівня розвитку. Це аборигени Австралії, папуаси, негри Африки, дравіди. Ці підраси здатні вчитись на власних помилках і перемогах. Кількість “інтелектуальних ланцюжків” у пересічних представників цих підрас доволі обмежена, тому середній IQ у них доволі низький (у кожної підраси – свій середній IQ, але всі вони доволі низькі).
Набагато вище середній IQ у підрас, що складають так звані “жовту” та “сіру” раси. Це східні та південно-східні азіати, алеути з ескімосами, американські індіанці, семіти тощо. Ці підраси є макросистемами другого рівня розвитку. У пересічного представника цих підрас набагато більше “інтелектуальних ланцюжків”, вони можуть накопичувати набагато більший обсяг інформації, при тестуванні такий пересічний представник підраси демонструватиме набагато вищий, порівняно з підрасою першого рівня, коефіцієнт IQ, а деякі групи – а саме східні азіати (японці, корейці, китайці) та ашкеназні євреї – навіть IQ трохи вище, порівняно з пересічними європейцями.
В процесі еволюції ашкеназних євреїв відбувся своєрідний “природний добір”. Через те, що в європейських країнах, де вони жили, їм було заборонено багато видів діяльності, то основними були фактично два: лікарська та економічна діяльність. Обидва ці види діяльності потребували вміння накопичувати великі обсяги інформації та великої кількості “інтелектуальних ланцюжків”. Протягом кількох століть відбувся “природний добір”, оскільки виживали та давали потомство лише ті, хто мав такі здібності та був успішним саме у цих видах діяльності. Тому сьогодні пересічний ашкеназний єврей в порівнянні з пересічним європейцем має трохи вищий IQ. Навіть без додаткових досліджень, як то кажуть “неозброєним оком” видно, що серед математиків та економістів відсоток ашкеназних євреїв помітно вище, чим їхній відсоток у загальній кількості населення.
Але власне європейці мають особливість, яка й робить їх європейцями. Європейці є расою третього рівня розвитку – рівня творчості. Звичайно, серед європейців є люди всіх рівнів розвитку, але відсоток людей з творчим мисленням є найвищим серед всіх інших людських спільнот. Крім того європейська раса, як макросистема, також має власний рівень особистого розвитку – подібно до окремої людини – і це третій рівень розвитку.
Професор Линн здивований “парадоксом”, що саме європейці створили переважну більшість великих інтелектуальних відкриттів, в той час як східні азіати, що мають більш високий IQ, створили порівняно мало. І намагається пояснити це “конформізмом”, що панує в східних спільнотах. Насправді парадоксу тут немає. Саме творче мислення європейців і є причиною цього нібито “парадоксу”.
Існує ще четвертий рівень розвитку – це рівень мудрості, цілісного мислення. Люди четвертого рівня розвитку є в різних людських спільнотах – расах, підрасах, етносах. Їхній відсоток в цих спільнотах є різним. Але на сьогодні поки що немає раси (чи підраси, або окремого етносу), яка би, як макросистема, мала четвертий рівень розвитку. На сьогодні найвищий рівень, як макросистема, має європейська раса – третій рівень розвитку. Подальша еволюція людства – це поява спільноти (макросистеми), що матиме четвертий рівень розвитку. Зародження такої спільноти відбувається в наш час, на наших очах.
----------------------------------------------------
В тему:
Інтелект, раси, спадковість
Чорні хлопці “потребують відокремленого навчання”...
Злочинність має колір
Небезпека змішаних шлюбів
Євгеніка для України
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта