Протягом 6-15 лютого 2009 року Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) провів всеукраїнське опитування громадської думки. Методом інтерв’ю опитано 2038 респондентів, що мешкають у 110 населених пунктах у всіх областях України, у Криму та у Києві за стохастичною вибіркою, репрезентативною для населення України віком від 18 років.

Статистична похибка вибірки (з імовірністю 0.95 і за дизайн-ефекту 1.5) не перевищує 3,3% для показників близьких до 50%, 2,8% - для показників близьких до 25%, 2,0% - для показників близьких до 10%, 1,4% - для показників близьких до 5%, 0,9% - для показників близьких до 2% та 0,6% - для показників близьких до 1%.

На запитання стосовно того, в яких акціях соціального протесту опитані особисто готові взяти участь,

51% сказали, що не готові брати участь в акціях масового протесту,

41% повідомили, що готові брати участь у певних акціях протесту;

зокрема –

21,6% – у виборчій кампанії,

17,4% – у зборі підписів під колективними відозвами, вимогами, закликами,

16,6% –у санкціонованих мітингах і демонстраціях,

7,7% – у страйках,

5,0% – у загрозах страйком,

4,8% – у пікетуванні державних установ,

3,8% – у бойкоті (відмовах виконання) рішень адміністрації, органів влади,

3,6% – у несанкціонованих мітингах і демонстраціях,

1,8% – у створенні незалежних від владних структур збройних формувань,

1,6% – у захопленні будівель,

0,9% – у голодуванні.

Для оцінки поточної ситуації варто взяти до уваги, що за даними аналогічного опитування КМІС у грудні 2004 року,

коли частка громадян, готових брати участь в акціях протесту, була в 1,4 рази більше і досягала 57% дорослого населення,

то лише у трьох формах протесту відсоток готових брати в них участь був статистично значуще більший ніж зараз:

у виборчій кампанії – 43,7% проти 23,6%,

у санкціонованих мітингах і демонстраціях – 20,3% проти 16,6%,

у голодуванні протесту – 1,6% проти 0,9%.

Тепер, у лютому 2009 року, статистично значуще не менший ніж у 2004 році відсоток готових брати участь:

у страйках (було 7,2%),

у пікетуванні державних установ (було 4,0%),

у бойкоті рішень адміністрації, органів влади (було 3,6%);

та статистично значуще більший ніж у 2004 році відсоток готових брати участь:

у загрозах страйком - 5,0% проти 3,5%,

у несанкціонованих мітингах і демонстраціях – 3,6% проти 2,0%,

у створенні незалежних від владних структур збройних формувань – 1,8% проти 0,9,

у захопленні будівель – 1,6% проти 0,6.

Ці дані показують, що хоча поширеність готовності до протестів зараз помітно менша ніж у грудні 2004 року, але її радикалізація – помітно більша. Тепер явно менше громадян, схильних до стриманих, мирних акцій протесту, а налаштованих на немирні, радикальні акції протесту – помітно більше.

Те, що відсоток радикально налаштованих громадян невеликий, не може заспокоювати. В Україні один відсоток дорослого населення – це близько 370 тисяч громадян.

І ще має сенс пам’ятати, що за підрахунками істориків у Великій французькій революції участь брав приблизно один відсоток населення тодішньої Франції.