Драгоманов про переваги Швейцарської моделі

Всі европейські держави зложились на те, аби у Швайцаріі не було ні з ким війни. Се було уложено в 1815 р. після того як усі держави повоювали Французького цісаря Наполеона Першого, котрий перед тим не раз ходив через швайцарські країни на Італію, Німеччину й Австрію.

Швайцарія ж так положена на горах серед західньоі Европи, що відти дуже легко дістатися війську на всі сторони в другі держави. От через те для всіх держав сусідних зо Швайцарією вигідно, аби у Швайцаріі не було ніколи війни, аби вона не пускала через себе нічиєго війська.

Тілько ж власне для того, аби ніхто не осмілився переходити зі своім військом через Швайцарію, сама Швайцарія мусить мати власне військо. Швайцаріі й мають те військо, тілько впорядковане зовсім інакше, ніж у других державах.

З покон віку кождий Швайцарець мусів ставати вояком, коли треба було боронити свою краіну. Тепер сей військовий обовязок влагоджено так, що всякий Швайцарець від 20 років мусить або іти до війська, або платити осібний (не дуже великий і відповідний маєтку) податок у воєнну касу. Воєнний уряд приймає до війська тілько досить кріпких людей. Служити мусить вояк 10 років в арміі та в резерві 12 років.

Тілько ж служба та в мирний час є властиво воєнна наука і бере не богато часу. В перший рік рекрут служить або учиться від 45 днів до 80, — як до війська, а потім що року кличеся на службу чи науку тілько кінницю, котрої у Швайцаріі не багато. А в піших полках вояків збирають через рік на 16 днів, так що за всі 10 років звичайно швайцарський вояк служить тілько 125 днів. Та окрім того кождий вояк мусить зробити що року найменче 30 вистрілів або в стрілецькім кантональнім зборі, або в осібних місцях, де учать рекрутів і куди вояк в такім разі мусить приходити на три дни.

Вояцьку одежу і ґвери вояки швайцарські несуть з собою до дому і мусять тілько держати йіх в порядку; так само беруть з собою й коней, котрі через 10 років дістають на власність.

Виходить так, що властиво постійного війська у Швайцаріі нема, а є оружний народ, котрий може в усякий час стати на оборону своєі землі. Коштує таке військо дуже мало, бо за рік у Швайцаріі видаєся на кождого вояка тілько 175 франків (коло 80 реньських), тоді як напр. в Австріі вояк коштує річно 1320 франків (коло 640 реньських), а в Німеччині 1150 Франків.

Такі військові порядки були би неможливі у Швайцаріі, як би там не було волі всякому вчитись вояцькоі науки, а також добрих шкіл. Усі Швайцарці кінчать школи і йім через те легко кінчити військову науку, а дечого з неі, як гімнастики, маршів, а по части й стріляти виучують ся Швайцарці ще в школах хлопцями. До того скрізь по Швайцаріі є тіри, такі заклади, де можна стріляти, а також стрілецькі товариства і стрілецькі збори, тіри громадські, кантонові і Федеральні.

Щороку кожда громада робить у себе тір, стрільбу. Кождий дає, що хоче: гроші, начиня (напр. діжу), свиню, теля і т. д. В звичайний день збирають ся стрільці, громадяне й сусіди, стріляють у ціль і ліпші стрільці беруть нагороди з дарованого. Майже щороку бувають і кантонові тіри, звісно, вже богатше впорядковані. Найважніщі й найцікавіші тіри Федеральні, котрі відбувають ся на всю Швайцарію раз у два роки в ріжних кантонах по черзі. Се великий празник для кантона тай для всеі спілки.

Всякий дає, що може для того, аби прийняти стрільців, що прийізжають зо всеі Швайцаріі, та нагороди за стрільбу. Звичайно ті нагороди (прізи, по тамошньому) бувають срібні й золоті річи, гроші, годинники й т. и. Богаті люде, купецькі склади вважають своім обовязком виставити від себе пріз; небогаті складають ся в товариства. На кождім прізі вирізують имя, від кого дано. Швайцарці, котрі живуть по чужих сторонах, теж посилають прізи.

Стрільці з кождого кантона прийіздять звичайно товариствами, по черзі, і йіх витають урочисто люде того міста, де була тір, говорять про братство всіх Швайцарців і т. и. на всіх людових мовах. Прийіздить на такі тіри і федеральний уряд, і прилюдво говорять про справи, котрі на той час займають Швайцарію, так що такі тіри мають і державну вагу.

А найперше всі тіри доповнюють вояцьку науку, так що Швайцарці мабуть найліпші стрільці в Европі. Швайцарія має так серед свого народу поверх 200.000 добірних вояків, та ще, на случай війни може поставити для сторожі 250.000 старших і молодших. А порядки швайцарські такі, що просьвіта, пошта, телеґрафи є в кождім сельці, залізні дороги, пароходи на озерах так, що як треба, то за 14 день моше зібратись в одну точку 150.000 вояків. Се така сила, котра в горах швайцарських може спинити всякого ворога.

Не так давно була пригода спробувати ті порядки. Се було в р. 1871 в часи війни між Німеччиною і Францією. Одно французьке військо приблизилось до границі швайцарської, думаючи пробитись у Німеччину. Німецьке військо стало брати верх над французьким. Французький генерал, аби вратувати хоч оружя і своіх вояків від полону, задумав перейти у Швайцарію.

За ним мусіли йти й Німці. Швайцерці не могли позволити війни на своій землі, і за кілька днів зібрали й поставили 20.000 війська в потрібній точці, приняли 80.000 французів, котрі склали йім оружя, і при тім у Швайцарців, серед зими, в горах найшлась і покрівля, і страва для них і для Французів, і поміч для хорих і поранених.

Тепер, кажуть, порядки збору вояків і муніціі у Швайцаріі ще поліпшились.