Ті, хто пішов тоді захищати Київ, були зайвими в житті, переповненому гендлярами і продажними пацифістами. Що чекало їх в разі перемоги? Звинувачення у провокаторстві? Репресії як учасникам „незаконних воєнізованих формувань”? Статус екстремістів і ксенофобів?

Вони не потребують співчуття. Вони були сильними. На відміну від тих, хто нині гірко плаче під прицілами телевізійних камер. Вони були стійкими фанатиками, для яких смерть – звільнення. Не варто співчувати тим, чий дух звільнився.

Ким були вони? Маргіналами. До нас дійшли лише декілька імен. Тусування у владних коридорах в пошуках грошовитих посад, підв’язка до чужоземних кураторів, вкрасти і втекти – все це було для них чужим. Толерантні і виважені повтікали, щоб потім писати на Заході сентиментальні мемуари. А вони лишилися. Не за Центральну Раду, не за Винниченка з компанією стояли вони під Крутами. Просто треба було вийти, не відмежовуючись і не шукаючи підстав „не піддатися на провокацію”. Щоб потім полинути в чорну безодню Космосу. Смерть – це пам’ять.

Полеглі під Крутами були самими собою. Це був їх шлях. Втратити все, крім своєї сутності. Пройти свій шлях від початку до кінця. Знаючи, що винагородою буде зрада, прокляття й забуття.

Вони подолали в собі людину з усіма її слабкостями. Вони стали сильними. Герої Крут.


----------------------------------------------------

В тему:

Президент України Віктор Ющенко підписав розпорядження про вшанування пам'яті Героїв Крут