1943-го у Вінниці німці розкопували розстріляних НКВС

— Я двічі була там, — згадує 83-річна Марія Шевченко із села Соболівка Теплицького району на Вінниччині. — Перший раз — у червні, як тільки розпочалися розкопки, а другий — на початку жовтня, коли втекла до родичів у Вінницю, щоб не забрали на роботу до Німеччини. Вперше їздила з подругою Галею Головко — чотири роки вже покійна. Мені тоді було 18, а Галі — 17. Шукали її батька. Він був слюсарем на цукровому заводі. У 1937-му й 1938-му із цукрозаводу розстріляли 57 чоловік, а всього із села — майже 100.

Те, що ми бачили — страхи. Розриті могили — великі, квадратні. Наші військовополонені витягали з них трупи і складали штабелями. В одній ямі було 150–200 людей. Тіла присипані зверху вапном. А поверх могил — гойдалки, травичка росла. Парком між деревами розтягнули мотузки й розвішали одяг. Жінки ходили поміж рядами і впізнавали — одяг, трупи. Крики, зойки, плач. У вітринах, де зараз каса аеропорту, виставили знайдені в могилах документи.

Похованнями жертв НКВС німці зацікавилися після поразки під Сталінградом. За три місяці до розкопок у Вінниці розпочали ексгумацію 4143 тіл польських офіцерів неподалік села Катинь під Смоленськом. Їх узяли в полон у вересні 1939 року й у квітні–травні 1940-го розстріляли за розпорядженням наркома внутрішніх справ СРСР Лаврентія Берії. І вінницьку, і катинську трагедії німці використовували для антибільшовицької пропаганди як на міжнародному рівні, так і серед українського й польського населення.

Аби використати поховання розстріляних для антибільшовицької пропаганди, німці привезли до Вінниці фахівців із судової медицини, патологічної та описової анатомії з університетів Бельгії, Болгарії, Італії, Нідерландів, Німеччини, Румунії, Словаччини, Угорщини, Фінляндії, Франції, Хорватії, Швеції. Тіла жертв оглянули 14 приїжджих комісій як із країн-сателітів Німеччини, так і з нейтральних і завойованих держав. ”Убивства відбувалися приблизно 1938 року”, — зазначено в ”Протоколі Міжнародної комісії закордонних судово-медичних експертів” від 15 липня 1943-го. Останки в кілька етапів перепоховали на цвинтарі ”Підлісному”.

Справа набула міжнародного розголосу. За місяць, 12 серпня, газети ”Правда” й ”Известия” опублікували повідомлення Радінформбюро: ”Берлинские провокаторы ныне объявляют о якобы ”случайных” находках массовых могил, пытаясь приписать свои чудовищные злодеяния советским властям. Гитлеровцы разыгрывают в Виннице над трупами своих жертв гнусную и наглую комедию. Убийцы, чьи руки обагрены невинной кровью, откапывают трупы людей, которых они уничтожили, устраивают балаганные инсценировки на их могилах. Такой мерзости и такого лицемерия мир еще не видел”.

Тіла батька Галина Головко не знайшла. Упізнала лише рядно, яке мати дала, коли його арештували.

— По волоссю взнали акушерку з нашого села, — додає Марія Шевченко. — Вона мала дві довгі дуже гарні коси. Років 40 їй було. За що її вбили? Може, що була полька. До нас із Галею підійшов кореспондент ”Вінницьких вістей”, представився Аполлоном Трембовецьким. Але ми боялися спізнитися на поїзд і не стали з ним говорити. А тих, із ким він говорив, їхні прізвища надрукували, потім розстріляли.

Червона армія увійшла до Вінниці 20 березня 1944 року. Через три дні за вказівкою комісара Раппопорта розстріляли й поховали в Центральному парку майже сотню осіб. Здебільшого жінок, які півроку до того впізнавали тіла своїх рідних.

”ЗІ 169 ЖІНОЧИХ ТІЛ 49 БУЛИ ПОВНІСТЮ РОЗДЯГНЕНІ”

16 листопада 1943 року німецька комісія надіслала до Берліна остаточний ”Звіт про результати криміналістичного розслідування масових вбивств у Вінниці”. У ньому детально розписано поховання та кількість знайдених останків.

У розділі ”Результати огляду тіл” зазначено: ”Усі чоловічі тіла були одягнені; якість і стан одягу свідчать, що належав він сільському населенню. Однак зі 169 жіночих тіл 49 були повністю роздягнені, водночас на інших були тільки спідні сорочки.

За судово-медичною експертизою, голі й напівголі жіночі трупи належали до молодшої та середньої вікових груп. Вік більшості чоловіків — від 30 до 40 років.

За єдиним винятком, усі чоловічі трупи мали зв’язані за спиною грубою подвійною конопляною мотузкою руки. На 24 тілах були також пута на ногах; семеро зв’язані за передпліччя. На шиї двох тіл були зашморги, а на кількох інших — петлі зі скручених хусток чи шалей. Три тіла, крім усього, мали кляпи в роті. Однак жіночі тіла, за рідкісним винятком, не були зв’язані.

Судово-медичне обстеження виявило на задній поверхні шиї більшості трупів вогнепальні рани. Найчастіше траплялися подвійні рани, хоча були випадки трьох і чотирьох пострілів у жертву”.

Вироки виконували на подвір’ї в’язниці

Чутки про масові розстріли Вінницею поповзли восени 1937-го. В області в 1937–1938 роках НКВС заарештував 40 тис. людей. Майже 60% із них засудили до найвищої міри покарання. Затверджували списки репресованих за наданим зверху ”лімітом” і розглядали справи позасудові органи — ”трійки”. До них входили секретар обкому, начальник облуправління НКВС та обласний прокурор. Вироки виконували на подвір’ї в’язниці, а тіла потім вивозили й ховали в місті. Ділянки для масових поховань серед цвинтарних пам’ятників, дерев і кущів обводили щільними парканами.

23 березня 2000 року в Центральному парку Вінниці встановлено пам’ятний хрест.

P.S.

«Від кінця 1930-х років німці літали над європейською частиною СРСР у розвідувальних «літаках-олівцях». На першому повітряному знімку, зробленому німцями напередодні війни у травні 1939 року, видно: лише в одній частині Бабиного Яру, десь за кілометр від місця колишнього царського іподрому, терен одного з ярчаків повністю наповнено землею. Згодом з археологічних розкопок стане зрозуміло: там поховано багато десятків тисяч українських жертв ЧеКа, яких після 1933 року почали ховати за Дніпром, у Биківні.

Після розгляду знімків можна сміливо сказати, що за час німецької окупації природу в Бабиному Яру в районі жидівського кладовища не було порушено. Аналіз аерофотознімків за час окупації Києва відкинув версію щодо навіть малих поховань у ярках поряд жидівського кладовища. Проте привертає увагу таке. Німці зігнали тисячі жидів до тієї частини православного кладовища, яку тоді ще не використовували (тепер терен військового цвинтаря), наказали роздягтися догола тим, хто добровільно не хотів віддати коштовностей. У тому страшному місці випороли все золото з їхнього одягу та забрали коштовності з клунків. Після того наказали вбратися і повели на станцію «Товарна» вздовж східного муру православного цвинтаря та поміж будовами військових складів. На станції стояли підготовлені вагони, якими їх вивезли, мабуть, до ближніх колгоспів або спустошеного Мінська. Якщо пересічний читач може розпізнати на аерофотознімках яму та поодиноку людину, то як можна було не побачити могили на 100 тис. людей? Під час Другої світової війни німці вважали вилучення жидівського золота за воєнну контрибуцію.»

Докладніше: Правда про Бабин Яр
 

В тему:

• Як після Дня Перемоги загинуло три мільйони німців
• Про героїв і злочинців
• Советские солдаты изнасиловали в 1945 два миллиона немок
• Більшовицька влада санкціонувала медичні експерименти над людьми. У концтаборах
• Школа опричников
• СБУ оприлюднить архіви про злочини НКВД під виглядом УПА
• Сповідь чекіста
• УПА воювала з НКВД, а не з Червоною армією