Агітаційна наука і пропагандистська публіцистика

У вищезгаданій статті йдеться про життєвий, політичний і бойовий шлях маршала Польщі Едварда Ридз-Сміглого, який дійсно народився у Бережанах і з Галичиною його пов’язує чимало місць і подій, і в тому числі зі Львовом. Але, на жаль, О. Невінський не зміг позбутися стереотипу багатьох статей польських мас-медіа і не уник питання про так зване «людобуйство на кресах», хоч ця тема не стосується самого маршала. Не заперечуємо того, що в Бережанах гинули поляки, але не менше там загтнуло і українців від рук солдат Армії крайової чи кедиву. Та, очевидно, що огульно критикувати сьогодні українських патріотів є модно і вигідно, у тому числі і матеріально.

В кінці статті автор наголосив і на тому що українське телебачення, зокрема всім відомий 5-й канал, передав інформацію, що в Луганську відбудуться урочистості з нагоди 130-річниці з дня народження маршала СРСР К. Ворошилова, який був при керівництві країною в часі агресії на Польщу 17 вересня 1939р., про маршала, який разом зі Сталіним 5-го березня 1940р. підписав вирок польським офіцерам в Катині. Отут публіцист має рацію.

Особистий друг Сталіна, «великий маршал» - абсолютно бездарний і примітивний. Цей більшовицький військовий лідер завзято боровся проти незалежної України, як і проти незалежної Польщі і про його «блискучі» перемоги не хочеться писати. На жаль в Луганську ще існують політичні троглодити, що ніяк не можуть позбутися червоної хвороби сталінізму. Очевидно, це прояв хворого самолюбства і брак елементарного знання історії України чи історії Польщі. Ставлять же в Україні пам’ятники Сталіну, Катерині ІІ, існують вулиці імені видатних вбивць та катів українського народу. Серед них і Фелікс Едмундович Дзержинський – перший господар радянської Луб’янки. Думається, що і ця хвороба з часом буде подолана.

Переходимо з газетних сторінок на електронні мас-медіа. В моє поле зору знову попадає книга Єви та Владислава Семашків, яка є нині, як уже згадувалося, настільною книгою всіх «кресов’яків, мілуснікув Львова та кресув всходніх» та інших екстремістських та ксенофобських сил. Але нині нашу увагу привернула не сама книга «Людобуйство, доконане українськими націоналістами на польській людності Волині 1939-1945», а передмова до цієї книжки, написана професором доктором Рішардом Шавловським.

Як ми уже неодноразово згадували, ця книжка має у собі, з легкої руки авторів, чимало пропагандивних даних щодо жертв з боку поляків і різко применшених даних щодо загибелі українців від польських рук. Радимо прочитати книгу волинського дослідника і краєзнавця Ярослава Царука «Трагедія волинських сіл 1943-1944р.р., у якій автор виклав матеріал, особисто ним досліджений, який відрізняється від інформації Семашків. Різниця в кількості загиблих – разюча. Чисто радянська методика – бреши так, щоб повірили. Можна прочитати і книжку відомого, українського історика Володимира Сергійчука «Трагедія Волині. Причини й перебіг польсько-українського конфлікту в роки Другої світової війни». Саме ці автори, на нашу думку, об’єктивніше, ніж Семашки, висвітлили трагедію Волині.

Але повернімось до передмови професора Р. Шавловського, яка написана в дусі войовничого шовінізму і суцільного критиканства. Кінцівка статті якраз і розкриває високу «науковість» автора, його «любов» до добросусідства і об’єктивності. Цитуємо: «Якщо врешті ідеться про вимір моральний, бачений, зокрема, з польської перспективи, не можна вибачати цього людобуйства не тільки тим, які масово тортурували, а потім мордували, але також тим «науковцям», а навіть українським духовним особам, які протягом наступного десятиліття – до нині включно, – на цю тему безсоромно брехали і надалі брешуть, оперуючи різними напівправдами, свідомо плачучи чи «відносно» демонстраційно мовчать. Але правда в кінці мусить пробитися рівно ж і по українському боці…»