Нещодавно на собі довелося витримати ненав’язливий суботній сервіс славнозвісної своїми мільярдними прибутками американської фірми Amway. Завітавши з приятелем, який працює в мережевому маркетингу цієї фірми, купити розрекламованої продукції “для дому, для сім”ї”, я була просто шокована виглядом кілометрових черг радянської доби до кас. Та це ще не все!
Наклавши на візок різноманітної продукції не на багато ні на мало – на 2500 гривень, ще й довелося чекати милості, аби ці гроші заплатити в касу. Хіба не нонсенс? Ти чесно несеш комусь свої гроші (в даному випадку – фірмі Amway), а тебе за це не рахують за людину, та ще й пригнічують 4-годинним стоянням у черзі!
Але знаєте, що мене вразило найбільше? Терплячо-тупо-покірливий вигляд українських громадян, що стояли в черзі за американськими порошками, зубними пастами та засобами для миття посуду неначе в останній день Помпеї, коли завтра вже — кінець світу.
А тепер найцікавіше: як в цій ситуації має діяти людина з самоповагою до себе? Власне, ми з моїм товаришем продемонстрували це досить яскраво. По-перше, я голосно заявила про свій журналістський статус і сказала, що завтра моя стаття про карколомний сервіс славетної фірми з’явиться на багатьох сайтах. Ми склали живописну скаргу на ім’я директора, та якби на цьому закінчилось – чи варто було б город городити?
Далі події розгорталися приблизно так: до мене підскочив пристаркуватий молодик із вищої ланки менеджерів - "золотий директор" Дзюба Андрій Іванович, щиро дивуючись, чим я не задоволена. Адже все як завжди! “От саме цим і не задоволена: отим “як завжди” і тим, що люди тупо це ковтають!” – терпляче, як на уроці з розумово відсталим, намагалася я пояснити свою позицію менеджерові. Та у нього настільки все інакше всередині було устроєно, що я майже фізично відчувала, як скриплять в його головці незмазані коліщатка і природну нездатність мене зрозуміти. Ще б пак! Така, як я, для таких, як він, — це особина з дуже іншої, інопланетної, зграї — невідомої породи звір! “Ми “не такі” – от в цьому наша фішка!” – є такий рядок в одному з моїх віршів, який багато що пояснює.
Отож, здійнявши хвилі в застійному озерці “Амвею”, я дуже задоволена покинула його застінки. Чому задоволена? А тому, що голосний прецедент мав показати людям: ТЕРПІТИ НАСИЛЛЯ У БУДЬ-ЯКОМУ ПРОЯВІ Н Е Д О П У С Т И М О! Бо рабами стають тоді, коли дозволяють творити насилля над собою!
Третій Гетьманат пропонує альтернативу «цифровому концтабору» та ліволіберальному хаосу. Дана праця призначена для стратегів, інвесторів, розробників та всіх Людей Волі, які розглядають Україну як...
Аmway – насильницький сервіс, або Все до ваших послуг, панове раби!
Категорія:
Доки українці дозволятимуть робити з себе терпляче стадо рабів, доти рабами вони і будуть.
08040501e.jpg
Нещодавно на собі довелося витримати ненав’язливий суботній сервіс славнозвісної своїми мільярдними прибутками американської фірми Amway. Завітавши з приятелем, який працює в мережевому маркетингу цієї фірми, купити розрекламованої продукції “для дому, для сім”ї”, я була просто шокована виглядом кілометрових черг радянської доби до кас. Та це ще не все!
Наклавши на візок різноманітної продукції не на багато ні на мало – на 2500 гривень, ще й довелося чекати милості, аби ці гроші заплатити в касу. Хіба не нонсенс? Ти чесно несеш комусь свої гроші (в даному випадку – фірмі Amway), а тебе за це не рахують за людину, та ще й пригнічують 4-годинним стоянням у черзі!
Але знаєте, що мене вразило найбільше? Терплячо-тупо-покірливий вигляд українських громадян, що стояли в черзі за американськими порошками, зубними пастами та засобами для миття посуду неначе в останній день Помпеї, коли завтра вже — кінець світу.
А тепер найцікавіше: як в цій ситуації має діяти людина з самоповагою до себе? Власне, ми з моїм товаришем продемонстрували це досить яскраво. По-перше, я голосно заявила про свій журналістський статус і сказала, що завтра моя стаття про карколомний сервіс славетної фірми з’явиться на багатьох сайтах. Ми склали живописну скаргу на ім’я директора, та якби на цьому закінчилось – чи варто було б город городити?
Далі події розгорталися приблизно так: до мене підскочив пристаркуватий молодик із вищої ланки менеджерів - "золотий директор" Дзюба Андрій Іванович, щиро дивуючись, чим я не задоволена. Адже все як завжди! “От саме цим і не задоволена: отим “як завжди” і тим, що люди тупо це ковтають!” – терпляче, як на уроці з розумово відсталим, намагалася я пояснити свою позицію менеджерові. Та у нього настільки все інакше всередині було устроєно, що я майже фізично відчувала, як скриплять в його головці незмазані коліщатка і природну нездатність мене зрозуміти. Ще б пак! Така, як я, для таких, як він, — це особина з дуже іншої, інопланетної, зграї — невідомої породи звір! “Ми “не такі” – от в цьому наша фішка!” – є такий рядок в одному з моїх віршів, який багато що пояснює.
Отож, здійнявши хвилі в застійному озерці “Амвею”, я дуже задоволена покинула його застінки. Чому задоволена? А тому, що голосний прецедент мав показати людям: ТЕРПІТИ НАСИЛЛЯ У БУДЬ-ЯКОМУ ПРОЯВІ Н Е Д О П У С Т И М О! Бо рабами стають тоді, коли дозволяють творити насилля над собою!
Наталка Артанія Кобза –
з вітанням із Amway :)
В тему:
Рабство Forever?
Суперкорпорація Україна
Економіка самодостатності. Світовий досвід опори на власні сили
Вступ до СОТ знищить українську економіку
Зверніть увагу
Біла книга «Третій ϟ Гетьманат»: Заснування держави без бюрократії та податків – архітектура, технологія, традиція (версія 1.0)