Знамениті на Україні народні картини часів Запорізької Січі, котрі зображають легендарного козака Мамая, по своїй суті є іншим за стилістикою, але все таки зображенням тієї ж сакральної сутності, що її зображали древні кам’яні ідоли в наших степах.
І приходять сюди кипчаків племена,
Й перед ідолом гнеться кипчацька спина,
Перехожий пройде чи з’явиться кінний,
Всіх підкорить кумир одвіку незмінний.
(Нізамі. ХII століття)
Що робити, коли хочеться мандрувати світами, шукати для себе щось нове, тобто давно забуте старе, а можливості такої не має? Друзі, хочу поділитись з вами власним рецептом задоволення жаги дослідника-аматора.
Останній мій досвід підтверджує, що переміщення географічні можна замінити переміщенням власної точки зору. Закцентувати свою увагу на вашому буденному звичному оточені, уважніше ставитись до всіх пересічних людей, подій, архітектури, предметів. Адже ми з вами живемо на українській землі, котра є сакральною територією як для нас, так і для всіх нащадків арійської спадщини. Тому матеріальні та духовні ознаки славного минулого повинні бути зовсім поруч.
Так от, є у мене в Січеславі приятель – працівник шино-монтажної майстерні на ім’я Олег. Людина, як і кожен з нас, зовсім не ординарна. Раніше він працював електриком у місцевому історичному музеї імені Дмитра Яворницького, і з тих пір він за духом дослідник, історик, патріот рідного краю. Олег періодично запрошував мене разом піти в музей, щось натхненно розповідав, але я, наче глухий, щось пропускав мимо вух. Щось дуже важливе. Можливо тому, що сам кілька разів бував у цьому знаменитому музеї, і чесно кажучи, тоді він мене не вразив.
Але видно, чи я змінився, чи час прийшов, і я згадав його розповідь про те, як він був свідком дивної події, що сталася в музеї з однією делегацією науковців із Індії. Коли вони побачили одного кам’яного ідола, що зберігався в музеї серед інших 86 подібних експонатів, то почали падати на коліна, плакати, радіти, молитися до нього. Перекладачі пояснювали працівникам музею, що індуси між собою говорять, що це давньоарійське божество і що воно підтверджує їхню думку, що арії прийшли в Індію саме з території України. Індуси довго щиро раділи, обнімали українців, що їх супроводжували, називали їх своїми братами.
Зрештою, я вирішив, що треба з Олегом піти і подивись все власними очима. Ідол, знаходиться в першому ж залі старожитностей, поряд з кістками мамонта і трипільськими глечиками. Він дійсно дивний. Дуже гарно зберігся. З усіх чотирьох сторін вкритий різними зображеннями, навіть з п’яти сторін, бо голова і плечі ідола також оздоблені таємничими сакральними знаками. Бабуся, що працює мало не все життя доглядачем у цьому залі, абсолютно серйозно сказала, що це арійський бог, і що він досі живий, оскільки в такі камені оселялись духи предків, а то й богів. Вона запропонувала мені потримати долоню над його головою – і вже через півхвилини я дуже чітко відчув якесь приємне тепло.
Ідол дійсно вразив. Вразив і напис під ним: «Керносівський ідол. Можливо, зображає бога-творця давніх аріїв. Третє тисячоліття до нашої ери»!
За повнішою інформацією звернулися до науковця, завідувача цим відділом, чудової жінки Чурилової Лариси Миколаївни. Щоб не переказувати власними словами її розповідь, з її дозволу, для вас, друзі, наведу фрагмент з її ще неопублікованої книги «ХРАНИТЕЛІ ВІЧНОСТІ».
«Центральне місце не тільки в колекції кам’яних статуй, але й у ВСЬОМУ АРХЕОЛОГІЧНОМУ ЗІБРАННІ Дніпропетровського історичного музею (ДІМ), по праву займає «Керносівський ідол». Він увійшов до історії музею і археологічної науки тихо і досить непомітно, тому що, напевно, настільки було сильним потрясіння, яке він призвів. Довго ніхто із спеціалістів не наважувався до нього підступитись.
Як часто буває з унікальними знахідками, Керносівського ідола знайшли випадково школярі села Керносівки Новомосковського району Дніпропетровської області в 1973 році під час земляних робіт, на місці зруйнованого кургану. На жаль, ніяких подробиць, пов’язаних з пам’ятником, взнати не вдалося, оскільки на місці можливого кургану була вирита силосна яма. Школярі повідомили про знахідку вчителя. Ідола перевезли в село і написали в музей листа, що знайшли кам’яну бабу. Восени, після розкопок, археологи ДІМ приїхали в Керносівку подивитись «бабу».
25 жовтня 1973 року (до речі, 25 є числом боголюдини. – НО). Цей осінній день запам’ятається назавжди. Ранні присмерки, невелика селянська хата, тісний двір з помаранчевими гарбузами і в куті двору – ВІН, невеликий (його не зразу помітили), світло сірий, майже злився із кольором сутінок…
На сьогодні Керносівський ідол зайняв належне місце в аналах історичної науки. Він широко відомий за межами України. Повідомлення, статті про Керносівського ідола розмістили багато друкованих видань Європи і Америки. Його добре знають в Індії, де, як відомо, арійці в II тис. до н. е. створили державу, здійснивши переселення з півночі, з приуральських і причорноморських степів. Керносівський ідол декілька раз експонувався на міжнародних виставках в Німеччині та Італії. Але «останнє» слово про нього поки ще не сказано, належна його статусу книга поки ще не написана.
Як він виглядає? Що він собою являє?
На перший погляд, це невелика (1,20 х 0,36 х 0,24 м, вага 238,5 кг) статуя з сірого пісковика, вражаюча своєю гармонійністю, якимсь особливим благородством обрисів. На жаль, правий бік ідола серйозно деформовано (залишилась глибока вм’ятина) бульдозером. Він являє собою прямокутну, достатньо об’ємну плиту (скоріше , навіть блок) з невеликим виступом зверху – головою. Всі чотири сторони блоку вкриті чисельними малюнками, зображеннями, зробленими в техніці невисокого рельєфу.
По бокам голови виступають невеликі вуха з поглибленням в центрі. Обличчя видовжене, з виступаючим підборіддям, що низько опущено на груди. Зображені невеликі, глибо посаджені очі, невеликий ніс, щоки, козацькі вуса. В цілому, вираз обличчя – спокійний, дещо суворий. Голова спирається на припідняті плечі, на котрих справа – хвилеподібні лінії, а зліва – трикутники.
У верхній частині стели ми бачимо руки, зігнуті в ліктях і підняті вгору. Під лівою рукою – лук з туго натягнутою тятивою і вставленою стрілою.
Особливо насичена зображеннями центральна частина ідола (він весь чітко поділений на 3 частини). Прямо під руками є малюнок, на якому біжить людина з довгим мечем (на поясі – піхва для меча, яку іноді плутають з хвостом. – НО), перед нею біжать дві собаки. Від кисті правої руки вниз йде зображення предмету, схожого на палицю, булаву.
Зображення кіммерійців на етруській вазі. Атакуючі вершники мають довгі мечі, поряд з ними біжать собаки.
Під сценою полювання – 4 предмети з держаками: долото (?), вислообушна сокира, сокира з виступаючим обухом, звичайна сокира з проушиною; держаки всіх предметів опущені вниз (держак вислообушної сокири заходить за пояс). Над поясом знаходиться ще один малюнок, що нагадує черепаху або розтягнуту шкіру звіра.
В нижній частині ідола зображено пояс, під ним – фалос. Під фалосом – два прямуючі один до одного коня (можливо, жеребець і кобила).
На лівій стороні ідола розміщено 3-х ярусний орнамент: дві паралельні лінії, під ними – три трикутника вершинами вверх, нижче – зигзаг, ще нижче – три ряди меандрового візерунку. Під орнаментом – двоє людей (зображені під кутом 90 град.), які, скоріше всього, танцюють. Під ними, нижче лінії пояса – малюнок бика з широко розставленими рогами.
Багато зображень є на задній частині ідола – на спині. В центрі, по всій довжині спини зображено дерево життя (або космічне дерево): стовбур – це хребет, гілки – це ребра. Біля основи стовбура. Під плечима, – лопатки у вигляді прямокутників із закругленими кутами. Всередині лопаток – схематичні малюнки дерев.
Внизу, з двох сторін від хребта, перетинаючи пояс, зображено дві стопи. Під поясом – продовження хребта, зліва та справа від якого зображені знаряддя праці коваля-металурга: справа ложка для розливу металу, зліва – прямокутна фігура з виїмкою по центру. Дослідники вважають її формою для розплавленої міді.
На правій стороні ідола, в верхній частині – геометричний орнамент: трикутники, зигзаги і меандр.
Після закінчення детального опису Керносівського ідола ловиш себе на думці, що знайомство з ним нагадує вивчення цілого храму або храмового комплексу, повного розписів, про сенс яких можемо тільки здогадуватись. Путівником для подолання цього складного лабіринту є міфи давньоарійських народів, і їх головна священна книга «Рігведа», тому що у ній йдеться про дуже давні події, котрі пам’ятають береги Дніпра, Степи північного Причорномор’я, Закавказзя та південний Урал.
Формування міфологічних уявлень, релігійного пантеону, народження героїчного епосу древніх аріїв, предків багатьох народів Європи та Азії, відбулося задовго до розселення арійських племен, та їх появи на Індостанському півострові.
Не викликає сумнівів, що Керносівський ідол представляє нам або одного з верховних божеств арійського пантеону, або брахмана-жерця, що його уособлює.
На мал. справа: Рама із зображенням арійців у танцювальних позах. Знайдений у Криму поблизу села Казанки на верхівці арійського кургану. Третє тис. до н. е. Зверніть увагу на ритуальне положення рук.
Нагадує Керносівський ідол і про Пурушу, першого сотвореного Богом чоловіка, древньоарійського Адама, тому що ідол не просто зображає людину, а є образом моделі Всесвіту, мікро- та макрокосмосу: голова Пуруші йде в небо, а ноги – в земні надра. Як би там не було, абстрагуючись від конкретного імені, ми безсумнівно бачимо образ, що у нас – сучасних людей, викликає почуття благоговіння…»
Ось, друзі, таким чином, ми з вами й познайомились з арійським Адамом, котрий знаходився неподалік від сучасного Січеслава, а зараз спокійно перебуває у музеї легендарного Дмитра Яворницького. Після інформації, наданої шановною Ларисою Чуриловою, та й власних відчуттів від спілкування з Ідолом арійської боголюдини, вже не здається дивною розповідь бабусі, що доглядає за цією залою старожитностей. А розповіла вона про те, що коли Італійські науковці, після виставки у себе, повернули на місце нашого ідола, то прощаючись з ним вони плакали як малі діти…
Стосовно подібних кам’яних фігур, Лариса Чурилова нагадує, що в Україні їх із давніх давен називали «МАМАЯМИ», і проводячи логічно-історичну лінію, робить здогадку, що очевидно, знамениті на Україні народні картини часів Запорізької Січі, котрі зображають легендарного козака Мамая, по своїй суті є іншим за стилістикою, але все таки зображенням однієї ж тієї сакральної сутності, що й зображали древні кам’яні ідоли в наших степах.
(клацайте на фото, щоб збільшити)
Козак Мамай. 1728 р. Зверніть увагу на ритуальне положення рук.
Ця здогадка ще більше наближає нас до розгадки справжньої суті Керносівського ідола. Бо Арійський духовний світогляд проходив свій поступальний розвиток поступово, безперервно. Триває він і сьогодні. Епохальною подією в цьому ланцюгу розвитку була поява Ісуса Хреста. Йому судилося найкраще розкрити головну мету духовного розвитку людини – розкриття в собі божественної сутності, котрою наділив нас Творець, частиною і продовженням котрого є кожна людина. Ісус закликав своїх братів і сестер, потенційних синів Божих, згадати своє істинне походження і стати на шлях реалізації свого божественного призначення.
Якщо припустити, що головна ідея від початку свого розвитку до наших днів не може нести у собі кардинальне протиріччя, то з позиції сьогодення можна зрозуміти, про що думали наші далекі предки. Перед ними стояли такі ж самі завдання як і перед нами. Якщо ми, звертаючись до образа Ісуса Хреста, хочемо наслідувати його, то й наші предки повинні були мати перед собою певний зразок, до котрого б вони прагнули наблизитись.
У самій назві «Керносівський ідол» люди підсвідомо інтуїтивно вжили слово «ІДОЛ», тобто «ІДЕАЛ», «взірець» для наслідування. Логічно вважати, що Керносівський ідол є образом найкраще реалізованої людини Арійської раси, яку називали Рама або Ной (новий). Подібним чином Адам (від «ас-ман» – боголюдина) був зразковою реалізацією людини попередньої, доарійської Білої раси – раси європейських кроманьйонців. В подальшій історії духовного розвитку арійської людини роль такого «взірця» для наслідування відігравали образи Ісуса Хреста і Козака Мамая.
Керносівський Рама – це першолюдина саме Арійської раси, яка, як відомо, здійснила неолітичну революцію: опанувала землеробство і тваринництво, започаткувала ткацтво, гончарство, металургію, виробництво зброї та сільськогосподарського інструменту. Тому Керносівська «ідеальна людина» несе на собі зображення зброї та інструментів, одомашнених коней і собак. Дві стопи символізують перехід до нової раси, а фалос і бик – її велику плодючість.
Згідно з традицією, арієць Ной був нащадком Адама і, так би мовити, «новим Адамом» або «Арійським Адамом». Подібним чином «новим Адамом» називали Ісуса Хреста – ідеал нової (шостої) людської раси, що нині формується.
(клацайте на фото, щоб збільшити)
Керносівський Рама з вепром у Дніпропетровському історичному музеї імені Дмитра Яворницького
Здається знаковою та обставина, що по сусідству з «Арійським Адамом», поруч в експозиції розміщено кам’яного вепра зі стародавнього святилища. Йому також, можливо, кілька тисяч років. Глиняні фігурки вепрів відомі ще з трипільських часів, а їхні золоті фігурки виготовляли ще скіфи. У спеціалістів досі нема чіткої думки з приводу сакрального призначення цього борова. Тому ми маємо право допустити, що це наші арійські предки кам’яний образ своєї тотемної тварини Борії – доарійської України. В арійський період ГіперБорії вепр став тотемною твариною варни брахманів, які називали себе вепрами. Кам’яний вепр гарно зберігся. Досить реалістичний – навіть видно ікла.
Дослідження тривають. Друзі, долучайтесь!
(клацайте на фото, щоб збільшити)
Золота фігурка вепра. Кінець IV ст. до н.е. Зі скіфського кургану Хомина Могила поблизу с. Нагірне, Дніпропетровська область.
Метою «церкви програмістів» Aryan Softwerk є колективне досягнення Царства божого шляхом розробки софту для самоорганізації шляхетних духовних демосів – арійських церков. Розробка церковного софту –...
Арійський Адам знаходиться у Січеславі
Світ:
Знамениті на Україні народні картини часів Запорізької Січі, котрі зображають легендарного козака Мамая, по своїй суті є іншим за стилістикою, але все таки зображенням тієї ж сакральної сутності, що її зображали древні кам’яні ідоли в наших степах.
І приходять сюди кипчаків племена,
Й перед ідолом гнеться кипчацька спина,
Перехожий пройде чи з’явиться кінний,
Всіх підкорить кумир одвіку незмінний.
(Нізамі. ХII століття)
Що робити, коли хочеться мандрувати світами, шукати для себе щось нове, тобто давно забуте старе, а можливості такої не має? Друзі, хочу поділитись з вами власним рецептом задоволення жаги дослідника-аматора.
Останній мій досвід підтверджує, що переміщення географічні можна замінити переміщенням власної точки зору. Закцентувати свою увагу на вашому буденному звичному оточені, уважніше ставитись до всіх пересічних людей, подій, архітектури, предметів. Адже ми з вами живемо на українській землі, котра є сакральною територією як для нас, так і для всіх нащадків арійської спадщини. Тому матеріальні та духовні ознаки славного минулого повинні бути зовсім поруч.
Так от, є у мене в Січеславі приятель – працівник шино-монтажної майстерні на ім’я Олег. Людина, як і кожен з нас, зовсім не ординарна. Раніше він працював електриком у місцевому історичному музеї імені Дмитра Яворницького, і з тих пір він за духом дослідник, історик, патріот рідного краю. Олег періодично запрошував мене разом піти в музей, щось натхненно розповідав, але я, наче глухий, щось пропускав мимо вух. Щось дуже важливе. Можливо тому, що сам кілька разів бував у цьому знаменитому музеї, і чесно кажучи, тоді він мене не вразив.
Але видно, чи я змінився, чи час прийшов, і я згадав його розповідь про те, як він був свідком дивної події, що сталася в музеї з однією делегацією науковців із Індії. Коли вони побачили одного кам’яного ідола, що зберігався в музеї серед інших 86 подібних експонатів, то почали падати на коліна, плакати, радіти, молитися до нього. Перекладачі пояснювали працівникам музею, що індуси між собою говорять, що це давньоарійське божество і що воно підтверджує їхню думку, що арії прийшли в Індію саме з території України. Індуси довго щиро раділи, обнімали українців, що їх супроводжували, називали їх своїми братами.
Зрештою, я вирішив, що треба з Олегом піти і подивись все власними очима. Ідол, знаходиться в першому ж залі старожитностей, поряд з кістками мамонта і трипільськими глечиками. Він дійсно дивний. Дуже гарно зберігся. З усіх чотирьох сторін вкритий різними зображеннями, навіть з п’яти сторін, бо голова і плечі ідола також оздоблені таємничими сакральними знаками. Бабуся, що працює мало не все життя доглядачем у цьому залі, абсолютно серйозно сказала, що це арійський бог, і що він досі живий, оскільки в такі камені оселялись духи предків, а то й богів. Вона запропонувала мені потримати долоню над його головою – і вже через півхвилини я дуже чітко відчув якесь приємне тепло.
Ідол дійсно вразив. Вразив і напис під ним: «Керносівський ідол. Можливо, зображає бога-творця давніх аріїв. Третє тисячоліття до нашої ери»!
За повнішою інформацією звернулися до науковця, завідувача цим відділом, чудової жінки Чурилової Лариси Миколаївни. Щоб не переказувати власними словами її розповідь, з її дозволу, для вас, друзі, наведу фрагмент з її ще неопублікованої книги «ХРАНИТЕЛІ ВІЧНОСТІ».
«Центральне місце не тільки в колекції кам’яних статуй, але й у ВСЬОМУ АРХЕОЛОГІЧНОМУ ЗІБРАННІ Дніпропетровського історичного музею (ДІМ), по праву займає «Керносівський ідол». Він увійшов до історії музею і археологічної науки тихо і досить непомітно, тому що, напевно, настільки було сильним потрясіння, яке він призвів. Довго ніхто із спеціалістів не наважувався до нього підступитись.
Як часто буває з унікальними знахідками, Керносівського ідола знайшли випадково школярі села Керносівки Новомосковського району Дніпропетровської області в 1973 році під час земляних робіт, на місці зруйнованого кургану. На жаль, ніяких подробиць, пов’язаних з пам’ятником, взнати не вдалося, оскільки на місці можливого кургану була вирита силосна яма. Школярі повідомили про знахідку вчителя. Ідола перевезли в село і написали в музей листа, що знайшли кам’яну бабу. Восени, після розкопок, археологи ДІМ приїхали в Керносівку подивитись «бабу».
25 жовтня 1973 року (до речі, 25 є числом боголюдини. – НО). Цей осінній день запам’ятається назавжди. Ранні присмерки, невелика селянська хата, тісний двір з помаранчевими гарбузами і в куті двору – ВІН, невеликий (його не зразу помітили), світло сірий, майже злився із кольором сутінок…
На сьогодні Керносівський ідол зайняв належне місце в аналах історичної науки. Він широко відомий за межами України. Повідомлення, статті про Керносівського ідола розмістили багато друкованих видань Європи і Америки. Його добре знають в Індії, де, як відомо, арійці в II тис. до н. е. створили державу, здійснивши переселення з півночі, з приуральських і причорноморських степів. Керносівський ідол декілька раз експонувався на міжнародних виставках в Німеччині та Італії. Але «останнє» слово про нього поки ще не сказано, належна його статусу книга поки ще не написана.
Як він виглядає? Що він собою являє?
На перший погляд, це невелика (1,20 х 0,36 х 0,24 м, вага 238,5 кг) статуя з сірого пісковика, вражаюча своєю гармонійністю, якимсь особливим благородством обрисів. На жаль, правий бік ідола серйозно деформовано (залишилась глибока вм’ятина) бульдозером. Він являє собою прямокутну, достатньо об’ємну плиту (скоріше , навіть блок) з невеликим виступом зверху – головою. Всі чотири сторони блоку вкриті чисельними малюнками, зображеннями, зробленими в техніці невисокого рельєфу.
По бокам голови виступають невеликі вуха з поглибленням в центрі. Обличчя видовжене, з виступаючим підборіддям, що низько опущено на груди. Зображені невеликі, глибо посаджені очі, невеликий ніс, щоки, козацькі вуса. В цілому, вираз обличчя – спокійний, дещо суворий. Голова спирається на припідняті плечі, на котрих справа – хвилеподібні лінії, а зліва – трикутники.
У верхній частині стели ми бачимо руки, зігнуті в ліктях і підняті вгору. Під лівою рукою – лук з туго натягнутою тятивою і вставленою стрілою.
Особливо насичена зображеннями центральна частина ідола (він весь чітко поділений на 3 частини). Прямо під руками є малюнок, на якому біжить людина з довгим мечем (на поясі – піхва для меча, яку іноді плутають з хвостом. – НО), перед нею біжать дві собаки. Від кисті правої руки вниз йде зображення предмету, схожого на палицю, булаву.
Зображення кіммерійців на етруській вазі. Атакуючі вершники мають довгі мечі, поряд з ними біжать собаки.
Під сценою полювання – 4 предмети з держаками: долото (?), вислообушна сокира, сокира з виступаючим обухом, звичайна сокира з проушиною; держаки всіх предметів опущені вниз (держак вислообушної сокири заходить за пояс). Над поясом знаходиться ще один малюнок, що нагадує черепаху або розтягнуту шкіру звіра.
В нижній частині ідола зображено пояс, під ним – фалос. Під фалосом – два прямуючі один до одного коня (можливо, жеребець і кобила).
На лівій стороні ідола розміщено 3-х ярусний орнамент: дві паралельні лінії, під ними – три трикутника вершинами вверх, нижче – зигзаг, ще нижче – три ряди меандрового візерунку. Під орнаментом – двоє людей (зображені під кутом 90 град.), які, скоріше всього, танцюють. Під ними, нижче лінії пояса – малюнок бика з широко розставленими рогами.
Багато зображень є на задній частині ідола – на спині. В центрі, по всій довжині спини зображено дерево життя (або космічне дерево): стовбур – це хребет, гілки – це ребра. Біля основи стовбура. Під плечима, – лопатки у вигляді прямокутників із закругленими кутами. Всередині лопаток – схематичні малюнки дерев.
Внизу, з двох сторін від хребта, перетинаючи пояс, зображено дві стопи. Під поясом – продовження хребта, зліва та справа від якого зображені знаряддя праці коваля-металурга: справа ложка для розливу металу, зліва – прямокутна фігура з виїмкою по центру. Дослідники вважають її формою для розплавленої міді.
На правій стороні ідола, в верхній частині – геометричний орнамент: трикутники, зигзаги і меандр.
Після закінчення детального опису Керносівського ідола ловиш себе на думці, що знайомство з ним нагадує вивчення цілого храму або храмового комплексу, повного розписів, про сенс яких можемо тільки здогадуватись. Путівником для подолання цього складного лабіринту є міфи давньоарійських народів, і їх головна священна книга «Рігведа», тому що у ній йдеться про дуже давні події, котрі пам’ятають береги Дніпра, Степи північного Причорномор’я, Закавказзя та південний Урал.
Формування міфологічних уявлень, релігійного пантеону, народження героїчного епосу древніх аріїв, предків багатьох народів Європи та Азії, відбулося задовго до розселення арійських племен, та їх появи на Індостанському півострові.
Не викликає сумнівів, що Керносівський ідол представляє нам або одного з верховних божеств арійського пантеону, або брахмана-жерця, що його уособлює.
Нагадує Керносівський ідол і про Пурушу, першого сотвореного Богом чоловіка, древньоарійського Адама, тому що ідол не просто зображає людину, а є образом моделі Всесвіту, мікро- та макрокосмосу: голова Пуруші йде в небо, а ноги – в земні надра. Як би там не було, абстрагуючись від конкретного імені, ми безсумнівно бачимо образ, що у нас – сучасних людей, викликає почуття благоговіння…»
Ось, друзі, таким чином, ми з вами й познайомились з арійським Адамом, котрий знаходився неподалік від сучасного Січеслава, а зараз спокійно перебуває у музеї легендарного Дмитра Яворницького. Після інформації, наданої шановною Ларисою Чуриловою, та й власних відчуттів від спілкування з Ідолом арійської боголюдини, вже не здається дивною розповідь бабусі, що доглядає за цією залою старожитностей. А розповіла вона про те, що коли Італійські науковці, після виставки у себе, повернули на місце нашого ідола, то прощаючись з ним вони плакали як малі діти…
Стосовно подібних кам’яних фігур, Лариса Чурилова нагадує, що в Україні їх із давніх давен називали «МАМАЯМИ», і проводячи логічно-історичну лінію, робить здогадку, що очевидно, знамениті на Україні народні картини часів Запорізької Січі, котрі зображають легендарного козака Мамая, по своїй суті є іншим за стилістикою, але все таки зображенням однієї ж тієї сакральної сутності, що й зображали древні кам’яні ідоли в наших степах.
(клацайте на фото, щоб збільшити)
Ця здогадка ще більше наближає нас до розгадки справжньої суті Керносівського ідола. Бо Арійський духовний світогляд проходив свій поступальний розвиток поступово, безперервно. Триває він і сьогодні. Епохальною подією в цьому ланцюгу розвитку була поява Ісуса Хреста. Йому судилося найкраще розкрити головну мету духовного розвитку людини – розкриття в собі божественної сутності, котрою наділив нас Творець, частиною і продовженням котрого є кожна людина. Ісус закликав своїх братів і сестер, потенційних синів Божих, згадати своє істинне походження і стати на шлях реалізації свого божественного призначення.
Якщо припустити, що головна ідея від початку свого розвитку до наших днів не може нести у собі кардинальне протиріччя, то з позиції сьогодення можна зрозуміти, про що думали наші далекі предки. Перед ними стояли такі ж самі завдання як і перед нами. Якщо ми, звертаючись до образа Ісуса Хреста, хочемо наслідувати його, то й наші предки повинні були мати перед собою певний зразок, до котрого б вони прагнули наблизитись.
У самій назві «Керносівський ідол» люди підсвідомо інтуїтивно вжили слово «ІДОЛ», тобто «ІДЕАЛ», «взірець» для наслідування. Логічно вважати, що Керносівський ідол є образом найкраще реалізованої людини Арійської раси, яку називали Рама або Ной (новий). Подібним чином Адам (від «ас-ман» – боголюдина) був зразковою реалізацією людини попередньої, доарійської Білої раси – раси європейських кроманьйонців. В подальшій історії духовного розвитку арійської людини роль такого «взірця» для наслідування відігравали образи Ісуса Хреста і Козака Мамая.
Керносівський Рама – це першолюдина саме Арійської раси, яка, як відомо, здійснила неолітичну революцію: опанувала землеробство і тваринництво, започаткувала ткацтво, гончарство, металургію, виробництво зброї та сільськогосподарського інструменту. Тому Керносівська «ідеальна людина» несе на собі зображення зброї та інструментів, одомашнених коней і собак. Дві стопи символізують перехід до нової раси, а фалос і бик – її велику плодючість.
Згідно з традицією, арієць Ной був нащадком Адама і, так би мовити, «новим Адамом» або «Арійським Адамом». Подібним чином «новим Адамом» називали Ісуса Хреста – ідеал нової (шостої) людської раси, що нині формується.
(клацайте на фото, щоб збільшити)
Здається знаковою та обставина, що по сусідству з «Арійським Адамом», поруч в експозиції розміщено кам’яного вепра зі стародавнього святилища. Йому також, можливо, кілька тисяч років. Глиняні фігурки вепрів відомі ще з трипільських часів, а їхні золоті фігурки виготовляли ще скіфи. У спеціалістів досі нема чіткої думки з приводу сакрального призначення цього борова. Тому ми маємо право допустити, що це наші арійські предки кам’яний образ своєї тотемної тварини Борії – доарійської України. В арійський період ГіперБорії вепр став тотемною твариною варни брахманів, які називали себе вепрами. Кам’яний вепр гарно зберігся. Досить реалістичний – навіть видно ікла.
Дослідження тривають. Друзі, долучайтесь!
(клацайте на фото, щоб збільшити)
В тему:
Першолюдина Арійської раси
Туристичний клуб «Перехід-IV»: вгадайте, де ми були!
Земля Сонячного Вепра: Борія, Гіперборія, Вишня Борія
Що робити? Програма «Три О»: Оздоровлюйся! Організовуйся! Озброюйся!
Святий Йосип і Діва Марія були друїдами
Жрецька організація стародавніх кельтів та її еволюція
Зверніть увагу
Стартап Aryan Softwerk запрошує ІТ-фахівців спільноти Народний Оглядач до освоєння ринку самоорганізації арійських церков