Біблія стверджує, що була "одна мова та слова одні”. Що це за мова?

Вітаю, вельмишановне товариство, і дякую організаторам за запрошення взяти участь у конференції. За те, що маю можливість винести на ваш розсуд свої останні дослідження, які об'єдную під назвою "Біблія стверджує, що була "одна мова та слова одні”. Що це за мова?" Особливо приємно представити свою доповідь на Івано-франківщині, де маю багато друзів і помічників. Доповідь складна для сприйняття на слух, тому долучимо ілюстрації і проектор, який допоможе нам у розгляді цієї дуже цікавої теми.

Відомий український історик Орест Субтельний в минулому столітті писав, що українській мові не менше 5 тисяч років. І хоч він не наводив доказів цьому, вчений не помилявся.

Письмові знаки і слова на нашій землі фіксувалися ще на гончарних виробах ІV тис. до н. е. Розглянемо зокрема символи, зображені на одному із трипільських глечиків. Хрест, який ми бачимо в колі схиленого стандарту, якщо його вирівняти перетворюється на „язичницький хрест” (нині його ще називають "андрієвським" або "косим"). А це ніщо інше як літера „Х”, котра разом із колом, в якому вона знаходиться, утворює склад „хо”, тим часом коло прикріплене до палиці створює літеру „р”. А все разом це буде "хор", “хоругва”... 

Цілком очевидно, що українськими літерами, створення яких через кілька тисячоліть припишуть болгарину Кирилу, тут також закодовано назву Бога сонця Хора (Хорса), якого і зображено поруч із написом. Це надлюдина – з двома тулубами і чотирма руками.

 Далі. Вслухаймося у зміст відомої усім цитати євангеліста Івана: “Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. Воно в Бога було споконвіку. Усе через нього постало, і ніщо, що постало, не постало без Нього. І життя було в Нім, а життя було Світлом людей”.

Те Слово, за свідченням автора, приніс „один чоловік, що від Бога був посланий,” – Іван Хреститель (Ів. 1:6). Яке саме Слово, звідки приніс Іван Хреститель те Світло, я спробував відповісти у книжці "Код України-Русі". На берегах двох рік у Миколаївській області розмістилося місто Первомайськ. Саме тут впадає річка Синюха до Богу (Південного Бугу), поділивши разом із ним місто на три частини. До того, як воно стало Первомайськом (1919 р.), тут було аж три поселення – між лівим берегом Богу і правим берегом Синюхи поселення називалося Богополь, по іншу сторону Синюхи по Богові уже був Ольвіополь, а правий берег Бога займала Голта. Цікаво, що заглавні літери цих назв створюють те саме слово, яким називається річка – БОГ. Гадаєте, випадково? Ні! Це дуже давній край і він позначався волхвами відповідно до їх світоглядної, релігійної та мовної традиції. Цілком можливо, що отой “один чоловік”, як писав апостол Іван про Івана Хрестителя, що приніс слово Бога, „був посланий від Бога”, тобто з берегів річки Бог та міста Богополь.

 На таке припущення спонукає те, що недалеко звідси, за картою Сигізмунда, яку було вперше надруковано 1551 р. у Базелі, в північному Приазов’ї показано місто, що так і називається: ГОЛОВА СВЯТОГО ІОАНА (Caput S. Ioha n). За біблійною версією, як відомо, Іван Хреститель був обезголовлений. Отож не виключено, що саме тут позначено місце заховання його голови. Тобто, очевидно, що Предтеча міг бути вихідцем із нашої землі, зокрема з берегів річки Бог.

 Найдавнішим цільним текстом з україномовними основами є кам’яний напис із Приазов’я, який датується ХVІ ст. до н. е.

Це його первісний вигляд

А так він має виглядати в сучасній транскрипції:

ПОТШЕМОСЯ СЧІРІЯ ОПЕКЕ ГРАДІЖІ ДОМ ТАЖ ДІЯ КОЛУНІЯ СДРУГІЯ ЗЕЛІЯ НЕХЕЙ ЯАТВЯ РОЖЕ У НЕХЕЙ ЛЕЛЕЯ У НЕХЕЙ ЖИЯ СВЕТЛЕСІА

У перекладі на сучасну українську мову це означає:

„Постараємося щирою опікою збудувати дім та Дія Колуню подружжю молодому. Нехай дітву рожають і нехай леліють і нехай живуть світло”.

Як бачимо, 3,5 тисячоліття тому на нашій землі використовувалися ті самі слова, що й чуємо сьогодні: "щиро", "опіка", "дім", "нехай", "рожати", "леліяти", "жиє", "світло". Дещо змінили свій вигляд "сдругія" – тепер "подружжя", "ятва" – "дітва"…

Що таке згадувана тут "Дія Колуня"? Дія – це праотець, бог, який, до речі, згадується у Влескнизі. Стосовно "Колуні", то відомо, що колом у давнину на нашій землі називали міста, святилища і навіть віру, як свідчить та сама Влескнига. Отже, гадаю, що "Дія Колуня" – це священне коло сонцепоклонників. Не виключено, що від Колуні походить назва однієї суто прикарпатської споруди, яка в давнину теж могла мати священне значення, – колиба, а також давня назва нашої держави – Руськолань .

Це був напис із лівобережжя України (Скитії). А от напис із правобережжя, того ж таки ХVІ ст. до н. е.

 Він стосується міста Голунь, яке, за повідомленням Велесової Книги, було столицею Руськолані. Як стверджував автор книги "Путями великого россиянина" О. Іванченко, напис було вибито на одному з медвинських стовпів (Богуславський район, Київської обл.). Читається він так: “БУДИСЯ ГОЛУНІА СЕРЦІА СЕРЦИСИМІА НАСИМІА” і перекладається як “Будися Голуня-серце серцями нашими”, або “Будуйся Голуня-серце серцями нашими”. 

Як бачимо, і на лівому березі, і на правому березі Дніпра панувала одна мова, і вона була українською. А нам не перестають втокмачувати, що Трипілля це не наша історія, що українська мова це значно пізніше утворення, що на території нашої Батьківщини розмовляли іранськими діалектами…

Перенесемося тепер на тисячоліття вперед на південь нашої країни.

Ольвія. Що ми знаємо про неї з офіційної історичної науки? Що це "найважливіша грецька колонія в Нижньому Побужжі, в дельті Південного Бугу та Дніпра, заснована вихідцями з Мілету в середині VІІ ст. до н. е."

Однак у книжці "Перечитуючи джерела. Українська цивілізація" на конкретних фактах я доводжу, що в VІ ст. в Ольвії господарював скитський цар Скіл, життя якого греки перенесли більше ніж на сто років вперед. Свідчення Геродота, зокрема, однозначно говорять про те, що це було місто скитів-праукраїнців. Більше того, є письмові докази того, що греками тут не пахло не тільки в VІІ, а й в ІV ст. до н. е.

 Ось цей пам'ятник з Ольвії відносять до ІV ст. до н. е. Нині він знаходиться в одному з Московських музеїв, як, до речі, багато інших історичних цінностей нашої минувшини. Напис на ньому історики називають давньогрецьким, хоча так і не зуміли його перекласти.

Натомість текст дуже гарно прочитується українською мовою. Ви можете самі це зробити, благо світлина чітко передає напис. На ньому зокрема бачимо:

А ГАТ НІ ТУХНІ

АПОЛЛ! НІПРОС

ТАТНЬО І ПЕРІРАТА

Г! СОН АВНАГОУ

СТРАТНГО ІЕ УР НСІ

ВІОСАМ! РОМАРОУ

ОУМВНОУ А РОСОУ РГ

ВАСОУ ТЕІМО КЛНС

ФЛІАНОУ КАРЦЕІ СВ!

РОЧАЦОУ МНТАГОС

ПОУРТАК НІОСАНЕ

ОНКАНСГР ЕПТОНХРУ

СЕОН ПЕРТН С ПОЛЕ

! СЕ ІРНН СКАІТІ СЕАУ

Т! НУГЕІ А СКАІАНДРА

ГАТІАС

„О боже, безсмертний Апол Ол! Дніпра Татуньо і Перірати Господь! Сонця Овна стратег і вогню носій високого! Ромарів, оумванів і росів-роговців тої Колані, полян, корців Святий! Ручаємося: Минтагос, Пуртак, Нисан, Оникансагор, Ептонахор, сини Пертона з Поля! Се вірні скити суть! Нугеї і Скаяндра достойники”.

В написі перераховується, над ким Аполл є господом і стратегом: над ромарами, оумванами, росами-роговцями, полянами та корцями. Греків і близько немає.

Про цей напис, його тлумачення можна докладно прочитати в моїх книгах "Код України-Русі" і "Найдавніші пам'ятки України". А в книзі "Перечитуючи джерела. Українська цивілізація", яку маєте змогу бачити першими саме ви, бо вийшла в світ лише кілька днів тому, я дослідив ще раніші пам'ятки, знайдені в Ольвії та неподалік від неї на острові Березань.

 Перший, так званий “Лист на свинцевому згортку від Ахиллодора сину і Анаксагору”, про який російський доктор історичних наук Ю. Виноградов пише, що попри твердження, що Греція була країною з нерозвинутим натуральним господарством, насправді вона досягла такого рівня спеціалізації, що “тепер зовсім не обов’язково пливти за тридев’ять земель, якщо можна найняти торгового агента”, що й нібито зробив Анаксагор, намагаючись відібрати цього агента в Ахиллодора, бо то його раб.

Читаємо переклад цього наукового авторитета: “О Протагор! Отец пишет тебе, что его обижает Матасий, поскольку он обманывает его и лишил фортегесия. Пойди к Анаксагору и расскажи, ведь он говорит, что тот – раб Анаксагора, утверждая: “Мое имущество держит в руках Анаксагор – рабов, рабынь и дома”, а тот кричит и говорит, что у него нет ничего общего с Матасием; говорит, что он свободен и никакого отношения к Матасию он не имеет, а что за дела у него с Анаксагором, они знают каждый сам по себе. Это скажи Анаксагору и его жене”.

Навіть не посвячений у тонкощі древніх мов, пильно придивившись до тексту, помітить разючі розбіжності, що їх дозволив собі зробити перекладач. Наприклад, 6-9, а також 11 і 12 рядки починаються на КАІ, отже і в перекладі щось мало би бути однакове. Натомість цього немає.

Немає в тексті також ніякого Анаксагора та Ахиллодора. Також бачимо, що вже згадуване КАІ повторюється аж 9 разів, АГОР – 6. Виноградов і цього не помічає.

Я переписав цей текст і поділив на слова таким чином:

1. АП Р АТ А Г ОР НО ПАТ Н Р ТОІ Е ПІСТ ЕЛЛЕ А ДІ КЕТАІ

2. В ПОМАТА СВО З ДОЛО ТАІ ГАР МІГ КАІ ТО

3. ФОРТ НГЕСІОАПЕ СТЕРЕЖЕ Н ЕЛ ТАМПАР АНА# А Г ОР Н

4. А ПАГ НШ АІФНСІГАРАУ ТОН АНА# А Г ОРЕА

5. ДОЛОНЕ НАІМУ ИЕОМЕНОС ТАМАН А Г ОР НШ ЕХЕ

6. КАІ ДОЛОСКАІ ДОЛОСКОІ КАІ СОДЕА НАВА ІТЕ

7. КАІ ОВ ФНСІ НЕНА ІОУ ДЕНЕАВТА І ТЕ КАІ МАТА СІN

8. КАІ ФНСІ НЕНАІ ЕЛЕО ИЕРОСКАІОУ ДЕНЕНАІЕАУ ТАІ

9. КАІ МАТА ТА ЗВЕ ДЕ ТІАУТАІТЕК АНА# А Г ОР Н АВТО І

10. ОІДАСІКА ТАСФАСАУ ТО СТАУТ АНА# А Г ОР Н ЛЕГЕН

11. КАІТ Н ГУНА І КІЕТ Е РАДЕ ТОІЕ ПІСТ АЛЛЕ ТОНМ МНТЕРА

12. КАІТО САДЕФЕУСІЕССІНЕНАР ВІНА ТНІСІ НАГЕН ЕСТМ ПОЛІН

13. АВТО СДЕГАНЕОРОС ЕЛ ТАМПАР АПІН ТВАРА КАТАВ Н ЦЕ ТАІ

Не претендую на повне відчитання тексту, це неможливо зробити – на той час не було сталих граматичних норм і правил, одна літера в різних випадках могла читатися по-іншому, наприклад, Σ читалося як С, З, Ж, Ш та Ц, V – У, В та Ю; А – О та І; В – Б та В; Е могло читатися як О та Є. По-різному також читалися сполучення з кількох голосних. Деякі літери упускалися зовсім і треба здогадуватися, яку додати, а деякі слова передавалися взагалі однією літерою.

У досліджені цього тексту я скористався тим самим способом, яким перекладав Велесову Книгу та напис на Ольвійському пам'ятнику. Із Влескниги я вже знав, що цар Кий жив у VІІ ст. до н. е. А за допомогою Геродота (у нього він Кіаксар) вирахував точні роки царювання Кия – 653-613. Тобто, жив він насправді не в ІV ст. н. е., як розповідають історики, а на 10 століть раніше. Інтуїтивно відчув, що КАІ на "свинцевому листі" і є ім'я "Кий". Зрозуміло також, якщо лист знайдено на острові Березань, а в "Перечитуючи джерела" я доводжу, що він був священним для наших предків (донині на ньому збереглися сліди священного 6-гранного кола), то і зміст листа мав бути відповідним.

Це є молитва до вже покійного Кия. Чому покійного? Бо в тексті йдеться, що він "сидить в Наві". Якийсь Авто, мабуть, намісник Тамані, приніс пожертви до його статуї, славить й обожнює великого повелителя, і просить допомоги відігнати від Істму полян (насправді Істм це наш Перекоп, а не Коринфський перешийок у Греції).

Якими тільки словами не возвеличується тут Кий – він Апол, Отець, Господь, неньо, захисник, датель, наша слава, зоря…

Повністю переклад можна прочитати у згадуваній книзі, а ми перейдемо до наступного напису на мармуровій плиті. Його називають найвідомішим з ольвійських написів. Щоправда, дослівного перекладу його не існує. Тим не менше у ньому знайшли ім’я Протогена (нібито багатий ольвійський рабовласник), по чомусь визначили також, що він надав “Ольвії значну матеріальну допомогу в її боротьбі з навколишніми племенами та внутрішніми економічними труднощами” [153, с. 151]. Дехто знайшов тут навіть назву одного ворожого племені – “саї” та ім’я їхнього царя Сайтафарна. Напис на здогад датували ІІІ ст. до н. е.

 Переглянемо і його заново.

1. А ГАТ НІ ТУХНІ

2. ОЛВІОІ ОЛІ Т ЛІЕЛ ОКАН

3. ТОІ ЩОІ ОПР…І’ …У ПОЛІСІІ…

4. ОС ОСАНЕІ КАІ АРІС ІІ

5. НІ’АКЛЕЛТАІС АВТО ІС

6. КАІС КГОНОІСІ’РОПЬ

7. НІАН ПОЛІВ Г ІЛН

8. ЛІС ЛР ІЛН ПЛНТОН

9. ХІНІІ АІ ОНЛНАН АВТО

10. ВІСАГО СІННЕ А

11. І О СІНН ОЕРА ПОНТ Г

12. КАІСІ СП ЛОВН КАІ

13. ЕКП ЛОВН КАІЕ МІ ІО

14. ЛЕМОІ КАІЕ…Е ІРН ННІ

15. ЛЕВ ЛЕІ КАІА СП…ІГІ

Аналогічний вступ, який ми читали на першому Ольвійському пам'ятнику:

Там: „О боже, безсмертний Апол Ол! Дніпра Татуньо і Перірати Господь!»

Тут: „О боже, безсмертний Ольвії Ола та Лельо Океану!»

Бачимо чи не перше, по суті, документальне підтвердження того, що річка Дніпро також називалася Океаном…

Четвертим рядком возвеличується той самий Кий Орій, що й на свинцевій пластинці, – ОСАНА КИЮ ОРІЮ!

Тут він «син Ора Понту Господа», тобто панував над Чорним морем, «неня полів» (полян) і «Господь Іліона». Цим, між іншим, підтверджуються наші доводи, що Іліон – це та сама Ольвія…

Судячи з усього, цей напис також було зроблено по смерті Кия і в заключній його частині віддається честь не лише покійному, а й славляться його сини Кийовичі. На жаль, їхні імена історії невідомі, у Влескнизі згадується лише Лебеден. За допомогою цього напису ми першими дізнаємося їх: Ловен (ЛОВН) Кий (називається двічі, мабуть, як найстарший) і Лем Кий – вірні (ІРН) нені (ННІ – батькові), і Лев Кий (мабуть, ще підліток – ЛЕІ). Очевидно, цей Лев (а може й Ловен) і був Лебеденем, де “в” легко трансформувалося у “б” і додалося закінчення.

 Згадується Кий і на цьому бронзовому Колі-Свічаді. Є тут також ім'я, мабуть, його дружини, яку звали… ви не повірите: Єва… Чи не вона, до речі, була прототипом біблійної Єви?

Залишимо це питання на майбутнє, а зараз переходимо до наступного, особливо важливого тексту в розгляді заявленої теми.

Як стверджував автор "Мага віри" Л ев Силенко, британський професор історії С. Піггот доводив, що "біля 2000 років перед Р. X . існувала велика федеративна держава на просторі України і далі до Туркестану… У тій державі панувала одна мова, на що є докази в історичних документах, знайдених у Малій Азії”.

Це, по суті, підтверджував і Помпей Трог. Він писав, що скити добивалися панування над Азією тричі. Останній період, за його словами, припадав на VІІ ст. до н. е. (якраз на час проживання Кия). “Азія платила їм данину протягом 1500 років”, – зауважував Трог. А ми знаємо, чия влада – того й мова, чия мова – того й влада. Якщо скити мали верх над Азією, звісно, що і мова їхня була панівною.

А тепер звернемося до Біблії: „Була вся земля – одна мова та слова одні”, говориться у книзі Буття. У мене немає сумніву, що цей вислів або неправильно переклали, або відредагували так, як комусь було потрібно. Правильним і цілком логічно він мав би звучати так: „Була Земля одна, одна мова та слова одні”. І під Землею малася на увазі ДЕР-ЖА-ВА! Ніколи не було і не буде такого, щоб людство спілкувалося однією мовою. Але була, є і буде якась мова, за допомогою якої різні племена намагалися б порозумітися між собою.

Які історичні документи, знайдені в Малій Азії (насправді Передня Азія), засвідчують панування однієї мови на території Україна (Європа) і аж до Туркменістану (Азія), мав на увазі Піггот?

Кілька років тому дуже шанований мною О. Т. Полівчак надіслав мені, видану в Торонто книжку "Мова русів", за авторством О. Олійника. В ній опубліковано копії давніх текстів із Ближнього Сходу, північної Африки та Апеннін, в яких американський дослідник Іван Стойко побачив мову наших предків. Особливо мою увагу привернули Каратепські написи. У книжці, мабуть, із сотня текстів, але для дослідження я вибрав саме їх. Чому? Справа в тому, що я шукав доказів автентичності Велесової Книги і підтвердження викладених у ній історичних фактів. А Каратеп це гірський хребет у південно-східній Туреччині (та сама Передня Азія), куди, за Влескнигою, ходили походами наші пращури: "…і пішли до землі Сірштіє (Сирія), і там зупинились. А пізніше пішли горами високими, і снігами, і льодами” (д. 15А). Бачимо, що наші предки мандрували горами високими покритими снігами та льодами. Не виключено, що це міг бути саме хребет Тавр, який і знаходиться на шляху до Сирії (а на той час це і була Сирія).

Віддаючи належне роботі перекладача текстів та видавця книги "Мова русів", необхідно зауважити, що обравши загалом правильний напрямок, як на мене, вони непереконливі в правоті своєї праці, бо знехтували дослідженнями загалом епохи, до якої могли належати тексти. Без історичних знань і підкріплень такий переклад не може не викликати сумнівів. Я вирішив зробити власний переклад Каратепських текстів. Пізніше долучився до цього любитель відгадок подібних таємниць Василь Кабацюра з Дніпропетровщини. Користуючись ключем І. Стойка і власним досвідом розшифровок Влескниги та написів на Ольвійських пам’ятниках, ми взялися до роботи.

Ми по-новому розділили суцільні тексти написів на слова і переклали всі п’ять написів (О. Олійник надрукував лише три, бо в двох інших нібито нічого нового не було). Маю повне право стверджувати, що Іван Стойко не помилявся говорячи, що хоч ці написи здійснені фінікійською абеткою, насправді вони написані українською мовою. Ще Діодор Сицилійський писав про фінікійську абетку: „Хоча ці букви називають фінікійськими, тому що їх привезли до еллінів з країни фінікійців, їх можна було б називати пелазгійськими, оскільки ними користувалися пелазги”. А пелазги – це пали, що мешкали на давньоукраїнській землі.

 Ми були вражені відкриттями, що поставали перед нами. Докладно про це можна прочитати у моїй книзі "Священні тексти України-Русі. Золоті руни". А ми тут зауважимо, що дослідники правильно визначили, що в Каратепі була "школа орійської віри, віри Ора". Вона навіть називалася по імені столиці Руськолані – Олунь (Голунь). Ось звідки гелонська мова, яку греки називають давньогрецькою, з Голуні, а не Гелону. Головна релігійна та духовна концепція школи викладена в написах. Вона повністю відповідає Влескнижній – так само шануються Ява, Права, Нава, бог Орій, богиня Лада, тотем Овен, Коло як віра сонцепоклонників, мир, злагода, пошана до предків, заклики до слави і т. п. У них згадуються ті самі орії, роси (руси), окри (укри), колани та оли (у Влескнизі – еліци); ті самі також герої – Отець (Леле) Орій і його сини (Орії): татуньо Кий, Щех, Хорив і навіть місто Київ. Двічі згадується слово "мова", більше того: серед головних напрямків діяльності школи є навчання "мови нашої"…

Найцікавіше те, що викладене в написі підтверджується Біблією. Зокрема Єзекіїля в своєму пророцтві згадує Гогу – князя Рошу (Росі). В Каратепських написах також є і Гога, і країна Рош…

Те, що в Орійській школі використовувалася саме українська мова, засвідчують і тамтешні топоніми. Назву хребта Тавр принести туди орійці із нашої Тавриди. Міста Адана і Козан – це, ймовірно, Дана і Казан. А назва гори Каратеп нагадує Карпати. І не тільки за своїми основами, й в перекладі вона означає те саме – "чорна гора".

Отже, з огляду на наведені приклади, і якщо ще додати, схожість староіндійського санскриту, можемо з великою вірогідністю стверджувати, що панівною мовою в ІІ і І тис. до н. е. на території Євразії була та, яку ми сьогодні називаємо українською.

А тепер дозвольте зачитати один із Каратепських написів. Не можу цього не зробити. Це заповіт наших пращурів, дуже актуальний і сьогодні.

1. Великого в житті уче Ора Господь нас. Рече: ми були, є і будемо. Ми ори бо є,

2. ори бо є всі віри Орової. Уче уроки: що і як було. Лине ще

3. перемога наша. Бо її колишня слава ще в Яві свіжа і нас уче Ява, що не довчили.

4. Оріїв летить слава, що народ має велику віру отця Божича Вірула1.

5. Ще се уче боричів мови нашої, уче колом нащитані Кия.

6. Що уче ще? Маємо бачити, що любо жити, що Ява велика, бо хор то

7. є великий Гога2. Бо є Гога – очі ще і оплот. Бо є ще охоронець Чаші Долі3 та

8. ще долі то нашої, бо миру ми бо є вої. Ще очі се миру та ще є отців

9. очі та Орія небесного великого Кия града, бо всі Кола5 ми вірці і учні

10. ми Творця Олуні. Молимо Божича переможця великого і усіх Оріїв. Уро-

11. чище наше маємо велике – бо є Кугава. Вам на чолі став лик

12. Кия, що як учив по Мові уміти. Переможцю належимо Кию, що є куми-

13. ром до єдності та навчає любо жити. Маємо на чолі милого великого

14. заступника ми Кия царя – Отець наш то бо є. Маємо ще ми Щеха. Ще і ще:

15. ви правдиві ори, бо ще маєте бо Яву і Праву. Роси всі ми Яви

16. сила і мета, що пишу-учу. Великого в житті уче Ора – се дух, що

17. науча молитви великої, дає славу та міць небесну ще і ще. Господа щит то є. Си-

18. ни ще ми Лади та її молимо ще. Учимо давньої великої віри отців, то бо

19. правдиве, священне наше. Бо належимо Кию Господу, що є об’єднувач всіх у коло.

20. Лик в’яже те через колишнє та лучче народ Рос великий наш.

21. Маємо небесних Отців і помагаймо земним отцям, – ваш ще сього уче Ора.

І на десерт пропоную порівняти зображення на монеті і статую. На монеті з Ольвії викарбувано профіль царя Кия роса, а ця статуя знаходилася в Каратепі біля стел із написами. В тексті вона зветься як "лик Кия". Як бачимо, вони дуже схожі між собою. І там, і там зображений Кий, що вчив світ "по Мові уміти".

 2700 років тому наші пращури добре знали роль і значення мови. "Мова се кола", тобто "мова єднає", зауважується в п'ятому, вузькому написі біля “Брами левів” у Каратепі. Сьогодні, на жаль, бачимо, що керманичі України не розуміють цього. Впевнений, якби мовна політика в нашій країні була такою ж як при батькові Кию Орійовичу, ми не мали б подібних викликів, що трапилися нині в Криму і на Донбасі.

Дякую за увагу!

С.В. Піддубний

15.06. 2014