Чому вводить в оману слово "Русь"

У Василя Іванишина та Ярослава Радевича-Виницького є цікава наукова розвідка "Мова і нація". Вона описує, як у далекому 18 ст. бідкалися українці: "Відомо ж бо, що раніше були ми те, що тепер Московці: уряд, першість і сама назва Русі від нас до них перейшли" ("История Русовъ вли малой Росіи", 1846, с.204).

Це один із прикладів, із яким можна звіряти численні нісенітниці про те, що українська мова розвинулася з діалекту російської. Бо пишуть різне - і що українців як народу ніколи не існувало, і що слово Україна походить від "окраїни". Під окраїною, звісно, велять розуміти прикордонні землі Росії.

Але чому піднявся останнім часом такий лемент навколо української мови та історії? Чи не через бажання поховати в ньому істину? Бо в жодному виданні, в жодній книзі того періоду я не знайшов тверджень, супротивних наведеним.

Хто має недовіру до творців українських книжок, можу навести слова російського авторства, але вони звучатимуть із попередньою цитатою в унісон.

Багатьом відоме ім’я видатного російського мовознавця та не меншого патріота Росії князя Миколи Трубецького. Його ніхто не називає українським націоналістом чи бодай прихильником українців. Цей вчений стверджував таке: "Відомо, скільки бурі викликало виправлення московських богослужбових книг за львівськими і київськими зразками і діяльність у Москві київських учених. Як би там не було, в ХVІІ ст. київська традиція церковнослов’янської мови подолала московську, витіснила її в старообрядницьке підпілля, і сама зацарювала в Москві". Пише і про те, що церковнослов’янська мова лягла в основу світської російської літературної мови.

Якщо у творенні російської мови визначну роль відіграли українські вчені та церковні діячі, прищепивши їй ознаки української, чи, як тоді казали, руської мови, то як можна її називати "наречиєм" російської чи її молодшою сестрою?

Та й сам термін "руський" не повинен нікого вводити в оману. Росіяни аж до 18 віку називалися московитами, а їхня країна – Московією.