Ще за часів Совдепії, десь в середині 80-х, за активної “допомоги” “друзів” та радників, в першу чергу від USA, розпочалась масова агітація про шкідливість для нормального розвитку економіки імперії існування й фінансування військово-промислового комплексу (ВПК).
Трудовий люд разом з інтелігенцією, мріючою про «демократизацію демократії» совка на кшталт закалюжної штатівської, або, вряди-годи, хоча б європейської, в засобах масової інформації, з екранів TV розпочали активну пропаганду про знищення його (ВПК) як «пережитку імперіалізму». Після галасливого протесту «громадськості» вже урядовими й партійними (КПРС) інституціями розпочалося масове знищення не тільки підприємств ВПК, а науково-дослідних інституцій, які забезпечували науковий розвій і модерновий поступ не тільки ВПК, а в й таких галузей як, конкретно, мікроелектроніка. Просимо зауважити, ми не є апологетами за втратою надімперії (СРСР), не є прибічниками безмірної й зайвої мілітаризації України - ми за логікою звичайного прагматизму, для кого Україна не порожнім звуком, спробуємо поставити запитання - кому це було вигідно? Адже не є таємницею за сімома замками, що саме Україна на той час вела перед саме в розвитку «високих» наукових технологій і не тільки в СССРі. Окрім військової техніки (безперечно потрібної як вчора так сьогодні і завтра) ми (Україна) виробляли магнітофони (в Запоріжжі - «Весна»), які користувалися попитом не лише від Балтики до Куріл, телевізори й інші засоби, що, згодьтеся, аж ніяк не слугували лише ВПК. За CD і теперішні проблеми не хочеться й згадувати…
Чому в світі існують багаті та бідні держави? Від чого це залежить? І нарешті, як небагатій країні вдертися до «золотого мільярду»? Варіантів відповідей багатенько, але якщо їх трошки систематизувати то кількість шляхів до «щастя» менше ніж пальців на руці.
Насамперед, кажуть одні, треба стати наддержавою, а для цього потрібна ядерна зброя. Добре, але чи є наддержавами Пакистан та Північна Корея? І чому тоді Німеччина, Японія та Південна Корея серед економічних лідерів світу?
Потрібно «тупо» скопіювати сценарії економічного поступу успішних країн і лише чекати революційних стрибків у добробуті, кажуть інші.
Порівняння економіки країни з хворою чи здоровою людиною я вважаю невдалою. Справа тут не у «шоковій терапії», її не гуманності, аморальності, чи бог знає ще якого жаху, який на людей справляє медична термінологія. Дійсно, неграмотна економічна політика будь-яку державу доведе до злиднів. Непопулярні дії виконавчої влади це як негайне хірургічне втручання, чим раніше тим краще. Але хіба людина, як і країна одна у всесвіті? Хіба багатий та бідний це не відносні поняття? Сучасна економіка це глобальна конкуренція, тут доречніше порівняння зі спортом, наприклад чемпіонатом світу з футболу.
Коли досвідченого тренера питають наскільки добре зіграє ваша команда, він відповідає:
- «Наскільки дозволять суперники».
Футболісту мало навчитись дриблінгу, зупиняти м'яч, бити по воротах, все це треба робити краще за гравців-суперників. У футболі грають ногами, а виграють головою. Так само державі-претенденту потрібно бути серед найкращих країн-команд у світовому економічному чемпіонаті.
Може потрібно знайти у власній країні корисні копалини, та і жити як арабські шейхи? В Україні, кажуть, є великі родовища газу, але доволі глибоко. Потрібні іноземні технології, інвестиції, а коротко кажучи, треба поділитися прибутком з без того багатими державами, їх нафтогазовими компаніями. Але справа не тільки в вичерпності родовищ, по-перше, вихід на світовий ринок з додатковими сировинними ресурсами обов'язково призведе до падіння цін на них. По-друге, це прискорить знищення інших, особливо наукомістких галузей промисловості, що призведе до повної залежності від інших країн у всьому іншому крім енергоносіїв. А по-третє, з досвіду арабських країн, які за три роки збагатіли в п'ять разів, гарний початок ніяк не гарантує безхмарного майбутнього. Ріст кількості населення в цих країнах постійно переважає зростання прибутків від продажу сировини. Як результат - гарантоване і стабільне падіння рівня життя. Це пояснює ріст антизахідних настроїв серед арабів, та лав потенційних терористів.
Нарешті, залишається визначити якійсь пріоритетний напрямок розвитку, одну чи декілька галузей національного господарства найважливіших в даний час, які повинні бути об'єктом уваги для уряду. Зрозуміло, що підтримувати всіх і все не може й найбагатша країна світу, бодай з одної причини: хто ж тоді буде фінансувати дотаційних «жебраків»?
На статус державного пріоритету найчастіше називають сільське господарство. Дійсно, це важлива галузь для внутрішньої безпеки країни. Не імпортувати продукти харчування, насамперед першого вжитку, це елемент захисту від зовнішнього тиску виробників продуктів. Щодо перспектив України, як житниці, якщо не світу то Європи, є великі сумніви. Вигідно торгувати екологічно-чистими продуктами, але чи здатні ми їх виробити? Потужна металургія, хімічне виробництво, про Чорнобиль взагалі краще не згадувати, все це не сприяє «зеленим» продуктам харчування. А як виростити екологічно чисті продукти? Ті, хто має дачі, знає скільки коштує боротьба з бур'яном, шкідниками, хворобами рослин, і чи завжди вдається обходитись без хімікатів? А що буде при масовому виробництві? Якщо Європа згодиться з тим, що американські генетично-модифіковані продукти безпечні для вживання і справді є екологічно чистими продуктами (рослини з яких вони виготовлені здатні власними силами боротися з шкідниками, пригнічувати ріст бур'янів, що дозволяє різко підвищити врожайність та знизити собівартість, бо мінімально зменшується потреба в обробці землі), то перед Україною постане питання захисту власного сільського господарства від конкурентної продукції.
Сезонний характер сільського господарства, сучасні трактори, комбайни, ефективна переробна промисловість - все це надає перевагу промисловості. Тому в розвинених країнах сільське господарство завжди дотаційне. Зрозуміло, що дотаційна галузь не може бути прибутковою.
А як бути з нашою сучасною годувальницею - металургією? Майбутнє нічого гарного не віщує. Підростають молоді конкуренти: Індія та Китай, де суспільні витрати на виробництво сталі менші. Та і на даний час металургія вже досягла межі рентабельності, значного росту вже не буде. В Росії вища зарплата металургів зумовлена меншою вартістю енергоносіїв, а польська «Гута» продається разом з величезними боргами.
Розвиток малого бізнесу, його значну вагу в формуванні бюджету західних країн, часто догматично привносять як магістральний шлях розвитку України. Чим займаються малі підприємства? Малі підприємства це сервісне обслуговування, ремонт або випуск мало серійної продукції. На початку 90-х років минулого століття малі виробничі підприємства ще намагались виготовляти майже всі компоненти своїх виробів, включно з корпусами, самостійно. Епоха глобалізації економіки зробила вільним доступ до будь-якого клаптика землі якої завгодно продукції. Великі транснаціональні компанії постачають компоненти з сертифікатами якості та гарантійними зобов'язаннями. Залишається лише зібрати свій виріб як дитячий конструктор. Тому якщо в країні немає свого потужного великого та середнього бізнесу, то малі підприємства виконують функції дистриб'юторів та сервісних центрів іноземної продукції.
Чи може німецькій, американській, японській робітник працювати в 10, 100 разів краще за українця? Не може, бо має тільки дві руки та одну голову. В постіндустріальному суспільстві пролетаріат зникає як клас. Повна автоматизація виробництва це не XXI століття, це всього лише кінець ХХ-го. А що ще не піддається автоматизації можна зробити в Тайвані, Китаї та Малайзії. Багате суспільство це те суспільство, яке працює головою. На Заході фізично міцні люди йдуть у професійний спорт, поліцію або мафію, але не працюють вантажниками. Чому побутова техніка в США дешевша ніж в Україні? Вона вся зроблена в Китаї, але до нас потрапляє через ланцюг посередників. А сім доларів за набійку на каблук - це власне й є вартість американської робочої сили.
Наукомісткі, «високі» технології, технічна документація - це найголовніший скарб розвинутих держав. А скарби не дарують, їх охороняють, якщо і продають, то за дуже великі гроші.
Мікроелектроніка це не просто галузь високих технологій, це ключова та стратегічна технологія для всієї економіки держави. Недарма президент Клінтон казав, що мікроелектронна промисловість Америки важливіша за всю іншу промисловість взяту разом. Мозком будь-де зробленого комп'ютера є американські мікропроцесори. Практично у всіх напрямках мікроелектроніки, крім мікросхем для телевізорів та радіо, ведучи, а часто монопольні позиції займають американські фірми, саме тому США і є супердержава.
Будь-яка військова зброя без систем керування - це купа заліза. У кого скоріш спрацюють електронні системи той і виграє у сучасній війні. Крім швидкості у керуванні, електронне обладнання повинно бути легше, мініатюрніше та надійніше. Років через десять на світовому ринці без влаштованого мікропроцесора і мисливську рушницю не можна буде продати. Навіть китайська дитяча іграшка без звукового процесора не іграшка. Росія намагається вийти на світовий ринок озброєння з відомими літаками марки СУ. Для систем керування потрібні спеціалізовані мікросхеми американського виробництва, які фірма-виробник відмовилась продавати. Зрозуміло, що уряд компенсував рідній фірмі збиток. Цікаво, що обмеження на постачання деяких мікросхем американського виробництва діє навіть для країн західної Європи.
Проблеми нашої медицини - це відсутність сучасного електронного обладнання. А як без мікроелектроніки зробити власні біосенсори? Успіхи вітчизняній біотехнології напряму залежать від розвитку мікроелектроніки.
Сучасний комбайн це бортовий комп'ютер, силові електронні реле заміняють застарілі електромеханічні. Майбутнє сільського господарства - автоматизовані обробні комплекси з елементами штучного інтелекту. Це, доречи, й є шлях до виробництва екологічно чистих продуктів. А успіх переробної промисловості пропорційний рівню автоматизації та роботизації технологічних процесів.
Якщо на Запоріжсталі досі використовують мартени, це диво XIX століття, то вірогідно, вони ще економічно доцільні. Мікроелектроніка ж є найбільш динамічною галуззю, де моральне старіння виробів настає набагато швидше за гарантійний термін функціонування. Кожний тиждень з'являються нові мікросхеми, комп'ютери через декілька років стають морально застарілими. Відповідно, щоб існувати на такому високо конкурентному ринку потрібно значну долю прибутку витрачати на дослідні роботи. А головне це те, що вкладати гроші у нові технології це, насамперед, вкладати кошти в людей, фахівців своєї справи, в їх інтелектуальний розвиток. Без чесної, справедливої внутрішньої конкуренції, з політичним протекціонізмом та мафіозною економікою нові технології створювати неможливо. Тому «наші» олігархи на світовому ринку є паперовими тиграми, крім сировини та металобрухту запропонувати нічого не можуть. А бізнесмени, що працюють на газовому ринці, не знають навіть хімічну формулу метану.
Сучасний телевізор кваліфікований радіоаматор може зібрати у підвалі. Але не тільки мікросхему, простий транзистор у підвалі не зробиш. Необхідні герметичні та чисті приміщення, хімічно чисті реактиви, неіонізована вода, надчиста кремнієва пластина з високим рівнем очистки поверхні. Виробництво обладнання для мікроелектроніки теж є високою технологією і рівень складності зростає майже у геометричній прогресії. Виникають нові, перспективні напрямки мікроелектроніки: MEMS-технології, нано-технології, вакуумна мікроелектроніка. MEMS (Micro Electric Mechanical Systems) - мікро електромеханічні системи: мікросхеми акселерометри та гіроскопи, нанофони (мініатюрні мікрофони) і т. і.
MEMS - акселерометри вже використовують як датчики удару в подушках безпеки автомобілів, MEMS - акселерометри, MEMS - гіроскопи в літаках та крилатих ракетах. Інтеграція MEMS та нано-технологій має виражене подвійне застосування. Це нано-роботи, які блукаючи по кровотворній системі людини будуть проводити профілактику інсультів та інфарктів, а курсуючи по шлунку - лікувати виразки. Зрозуміла і можлива руйнівна дія таких пристроїв. Це не тільки корисні мініатюрні датчики отруйних речовин та газів, з іншого боку це мухи-шпигуни з нанофонами та оси-вбивці з отрутою.
Вакуумна мікроелектроніка - це теоретично нечутливі до радіаційного опромінювання та найбільш швидкодіючі пристрої. Саме те, чого не вистачає для ефективного подолання наслідків Чорнобилю, де вийшли з ладу всі роботизовані мобільні комплекси. Ці найбільш стійки до радіації пристрої можуть знадобитись для систем керування в автоматиці АЕС та космічних станціях, супутниках які літають на високих орбітах.
Фірма Siemens не входила і в двадцятку виробників мікросхем, це була ганьба для Німеччини. Уряд виділив цій приватній фірмі біля мільярду евро для модернізації обладнання, як результат, ми бачимо на ринку їх мобільні телефони, мікросхеми-сенсори, тощо.
Якщо зараз не підтримати власну, ледве живу, мікроелектроніку то в України немає майбутнього. Найсумніше, що це не публіцистична гіперболізація, час не чекає, створити знову цілу галузь буде не можливо, мікроелектроніку Україна втратить назавжди. Колишній президент Кучма казав, що мікросхеми ми будемо купувати в Малайзії. Але так само запускати власні супутники можливо на російських, французьких, американських ракетоносіях, світова пропозиція переважає попит. За мікроелектронікою, нехай пізніше, але гарантовано, загине український авіаційно-космічний комплекс, та і всі наукомісткі технології.
Багато надій покладають на українських програмістів, на вартість програмного забезпечення, на прибутковий ринок інформаційних технологій. А чи багато в Україні програмістів які працюють в асемблері? А навіщо? Коли існують зручні прикладні програми, мови високого рівня. А чому мільярдер Білл Гейтс - американець, а не японець чи німець? А тому, що виробники мікропроцесорів тісно співпрацюють з програмістами, зрозуміло, вітчизняними. У майбутньому, якщо темпи зросту мікроелектроніки не зменшаться, з'являться мікропроцесори зі влаштованими операційними системами, надалі й з набором прикладних програм на всі випадки життя. І як результат, професія програміст зникне, а точніше, залишиться лише у США. Так само, як для того щоб користуватися Microsoft Word не потрібно бути програмістом.
Світова глобалізація перетворює субекваторіальні та екваторіальні зони Землі в найбільш конкурентноздатні території дешевої робочої сили та перспективні регіони для іноземних інвестицій. Якщо, навіть, Верховна Рада прийме закон про 10-ти годинний робочий день, шестиденний робочий тиждень та максимальний термін відпуски - тиждень, як у Тайвані, цього буде замало. Необхідно буде прийняти закон про вічне літо в Україні, та заборону зими. Не слід думати, що у Тайвані та Китаї вміють лише «по-мавпячому» збирати комп'ютери, телевізори та різну побутову техніку. У цьому регіоні, займаються також конструюванням електронної техніки та випускають мікросхеми власної розробки.
Важливо розуміти, що за зникненням в Україні цілої галузі -мікроелектроніки, розпочнеться ланцюгова реакція розвалу спочатку всієї електроніки, а далі практично всієї промисловості. Це, відповідно, тягне за собою знищення науково-дослідних центрів та вищих учбових закладів. І це зрозуміло! Бо як, наприклад, готувати астронома без телескопа, а мікробіолога без мікроскопу?
Химерними є ідеї ізоляції від всього світу глухою протекціоністською стіною, нехай і в якомусь союзі. З-за швидкого морального старіння електронної техніки, програмного забезпечення - через кілька років наявне обладнання стане виходити з ладу, а імпортні запчастини будуть відсутні. Відновлення ж «позавчорашньої» вітчизняної технології є не тільки поверненням до «середньовіччя», це просто нереально, навіть при щедрому державному фінансуванні. Виникне патова ситуація, коли йти назад не можна, а вперед вже занадто пізно.
Але де взяти «зайві» мільярди для української мікроелектроніки? Такі кошти потрібні були б для того, щоб купити надсучасне технологічне обладнання. Навіть, якщо б вдалось на цьому обладнанні зробити конкурентноздатну продукцію і експортувати її, гроші б повернули не скоро. А через декілька років для того, щоб купити ще новіше обладнання, треба б було знайти вже по 3 - 5 мільярдів.
Спочатку необхідно відновити наявний промисловий потенціал, розконсервувати його, а на це грошей треба набагато менше. Треба зазначити, що майже все мікроелектронне виробництво, це або цілком державні підприємства, або акціонерні товариства з державною часткою більше ніж 95%. Деякі підприємства ще працюють, деякі законсервовані (наприклад ОКБ «Елміс» М.Запоріжжя), інші, на жаль, розкрадені як Запорізька «Гамма».
Україна має практично повний цикл виробництва мікросхем починаючі від виробництва кристалів. Перший крок, це виробництво кремнію для сонячних батарей. Другий крок, це силова електроніка. Наприкінці 80-х років XX століття, Запорізький «Перетворювач» планував на базі «Гамми» (бо сам не має такого обладнання) виробляти потужні транзистори зі статичною індукцією. Але пізніше, коли фінансове становище «Гамми» стало вельми складним, на пропозицію оренди відповіли класично: «сам не гам і нікому не дам». На базі ОКБ «Елміс» цілком можливо вести розробки цілого класу потужних приладів: IGBT та MOSFET транзистори, транзистори зі статичною індукцією, різні гібридні опто модулі. Третій крок - випуск мікросхем не великого ступеню інтеграції. Нарешті, для виготовлення мікросхем по субмікронній технології потрібно створити в Україні власну технологічну базу та зробити повний замкнений цикл виробництва, і що найголовніше, модернізації мікроелектронної промисловості. Мікроелектроніка, зважаючи на її стратегічне значення, ніколи не буде об'єктом іноземних інвестицій, хіба лише з метою її свідомого розвалу. Маючи в Україні субмікронну технологію, можливо надавати послуги як своїм, приватним та державним, так і іноземним розробникам топологій сучасних мікросхем.
Якби були інші, більш традиційні шляхи підйому мікроелектроніки, то інші країни давно б пішли такою дорогою, наприклад таж Росія. Тільки усвідомлення крайньої необхідності розвитку мікроелектроніки саме для України, повинно стати подразником для тих, хто дійсно хоче бачити Україну у майбутньому. Справжнє вирішення екологічних проблем не можливе без сучасних систем оперативного електронного контролю. Для розвитку альтернативної енергетики необхідні потужні електронні комутатори. Потенціал того ж Інституту кібернетики ім. Глушкова та і багатьох інших неможливо розкрити, якщо в Україні не будуть виготовляти власні мікропроцесори та мікроконтролери. А потенціал не вічний, це цілковито людський фактор, бо фахівці виїжджають за кордон, переходять на іншу не фахову роботу, нарешті з часом вмирають не передавши досвіду. Якщо хтось ще питає: «Чому ми такі бідні?» А невже не зрозуміло?
Відкрийте для себе шлях до надлюдини – шлях ельфізму! Знання про перетворення людини на ельфа є суттю Євангелія та Бгаґавад-ґіти – проявів єдиної Гіперборійської Традиції. Ключем до цієї дивовижної...
Чи потрібна Україні мікроелектроніка?
Світ:
Ще за часів Совдепії, десь в середині 80-х, за активної “допомоги” “друзів” та радників, в першу чергу від USA, розпочалась масова агітація про шкідливість для нормального розвитку економіки імперії існування й фінансування військово-промислового комплексу (ВПК).
Чому в світі існують багаті та бідні держави? Від чого це залежить? І нарешті, як небагатій країні вдертися до «золотого мільярду»? Варіантів відповідей багатенько, але якщо їх трошки систематизувати то кількість шляхів до «щастя» менше ніж пальців на руці.
Насамперед, кажуть одні, треба стати наддержавою, а для цього потрібна ядерна зброя. Добре, але чи є наддержавами Пакистан та Північна Корея? І чому тоді Німеччина, Японія та Південна Корея серед економічних лідерів світу?
Потрібно «тупо» скопіювати сценарії економічного поступу успішних країн і лише чекати революційних стрибків у добробуті, кажуть інші.
Порівняння економіки країни з хворою чи здоровою людиною я вважаю невдалою. Справа тут не у «шоковій терапії», її не гуманності, аморальності, чи бог знає ще якого жаху, який на людей справляє медична термінологія. Дійсно, неграмотна економічна політика будь-яку державу доведе до злиднів. Непопулярні дії виконавчої влади це як негайне хірургічне втручання, чим раніше тим краще. Але хіба людина, як і країна одна у всесвіті? Хіба багатий та бідний це не відносні поняття? Сучасна економіка це глобальна конкуренція, тут доречніше порівняння зі спортом, наприклад чемпіонатом світу з футболу.
Коли досвідченого тренера питають наскільки добре зіграє ваша команда, він відповідає:
- «Наскільки дозволять суперники».
Футболісту мало навчитись дриблінгу, зупиняти м'яч, бити по воротах, все це треба робити краще за гравців-суперників. У футболі грають ногами, а виграють головою. Так само державі-претенденту потрібно бути серед найкращих країн-команд у світовому економічному чемпіонаті.
Може потрібно знайти у власній країні корисні копалини, та і жити як арабські шейхи? В Україні, кажуть, є великі родовища газу, але доволі глибоко. Потрібні іноземні технології, інвестиції, а коротко кажучи, треба поділитися прибутком з без того багатими державами, їх нафтогазовими компаніями. Але справа не тільки в вичерпності родовищ, по-перше, вихід на світовий ринок з додатковими сировинними ресурсами обов'язково призведе до падіння цін на них. По-друге, це прискорить знищення інших, особливо наукомістких галузей промисловості, що призведе до повної залежності від інших країн у всьому іншому крім енергоносіїв. А по-третє, з досвіду арабських країн, які за три роки збагатіли в п'ять разів, гарний початок ніяк не гарантує безхмарного майбутнього. Ріст кількості населення в цих країнах постійно переважає зростання прибутків від продажу сировини. Як результат - гарантоване і стабільне падіння рівня життя. Це пояснює ріст антизахідних настроїв серед арабів, та лав потенційних терористів.
Нарешті, залишається визначити якійсь пріоритетний напрямок розвитку, одну чи декілька галузей національного господарства найважливіших в даний час, які повинні бути об'єктом уваги для уряду. Зрозуміло, що підтримувати всіх і все не може й найбагатша країна світу, бодай з одної причини: хто ж тоді буде фінансувати дотаційних «жебраків»?
На статус державного пріоритету найчастіше називають сільське господарство. Дійсно, це важлива галузь для внутрішньої безпеки країни. Не імпортувати продукти харчування, насамперед першого вжитку, це елемент захисту від зовнішнього тиску виробників продуктів. Щодо перспектив України, як житниці, якщо не світу то Європи, є великі сумніви. Вигідно торгувати екологічно-чистими продуктами, але чи здатні ми їх виробити? Потужна металургія, хімічне виробництво, про Чорнобиль взагалі краще не згадувати, все це не сприяє «зеленим» продуктам харчування. А як виростити екологічно чисті продукти? Ті, хто має дачі, знає скільки коштує боротьба з бур'яном, шкідниками, хворобами рослин, і чи завжди вдається обходитись без хімікатів? А що буде при масовому виробництві? Якщо Європа згодиться з тим, що американські генетично-модифіковані продукти безпечні для вживання і справді є екологічно чистими продуктами (рослини з яких вони виготовлені здатні власними силами боротися з шкідниками, пригнічувати ріст бур'янів, що дозволяє різко підвищити врожайність та знизити собівартість, бо мінімально зменшується потреба в обробці землі), то перед Україною постане питання захисту власного сільського господарства від конкурентної продукції.
Сезонний характер сільського господарства, сучасні трактори, комбайни, ефективна переробна промисловість - все це надає перевагу промисловості. Тому в розвинених країнах сільське господарство завжди дотаційне. Зрозуміло, що дотаційна галузь не може бути прибутковою.
А як бути з нашою сучасною годувальницею - металургією? Майбутнє нічого гарного не віщує. Підростають молоді конкуренти: Індія та Китай, де суспільні витрати на виробництво сталі менші. Та і на даний час металургія вже досягла межі рентабельності, значного росту вже не буде. В Росії вища зарплата металургів зумовлена меншою вартістю енергоносіїв, а польська «Гута» продається разом з величезними боргами.
Розвиток малого бізнесу, його значну вагу в формуванні бюджету західних країн, часто догматично привносять як магістральний шлях розвитку України. Чим займаються малі підприємства? Малі підприємства це сервісне обслуговування, ремонт або випуск мало серійної продукції. На початку 90-х років минулого століття малі виробничі підприємства ще намагались виготовляти майже всі компоненти своїх виробів, включно з корпусами, самостійно. Епоха глобалізації економіки зробила вільним доступ до будь-якого клаптика землі якої завгодно продукції. Великі транснаціональні компанії постачають компоненти з сертифікатами якості та гарантійними зобов'язаннями. Залишається лише зібрати свій виріб як дитячий конструктор. Тому якщо в країні немає свого потужного великого та середнього бізнесу, то малі підприємства виконують функції дистриб'юторів та сервісних центрів іноземної продукції.
Чи може німецькій, американській, японській робітник працювати в 10, 100 разів краще за українця? Не може, бо має тільки дві руки та одну голову. В постіндустріальному суспільстві пролетаріат зникає як клас. Повна автоматизація виробництва це не XXI століття, це всього лише кінець ХХ-го. А що ще не піддається автоматизації можна зробити в Тайвані, Китаї та Малайзії. Багате суспільство це те суспільство, яке працює головою. На Заході фізично міцні люди йдуть у професійний спорт, поліцію або мафію, але не працюють вантажниками. Чому побутова техніка в США дешевша ніж в Україні? Вона вся зроблена в Китаї, але до нас потрапляє через ланцюг посередників. А сім доларів за набійку на каблук - це власне й є вартість американської робочої сили.
Наукомісткі, «високі» технології, технічна документація - це найголовніший скарб розвинутих держав. А скарби не дарують, їх охороняють, якщо і продають, то за дуже великі гроші.
Мікроелектроніка це не просто галузь високих технологій, це ключова та стратегічна технологія для всієї економіки держави. Недарма президент Клінтон казав, що мікроелектронна промисловість Америки важливіша за всю іншу промисловість взяту разом. Мозком будь-де зробленого комп'ютера є американські мікропроцесори. Практично у всіх напрямках мікроелектроніки, крім мікросхем для телевізорів та радіо, ведучи, а часто монопольні позиції займають американські фірми, саме тому США і є супердержава.
Будь-яка військова зброя без систем керування - це купа заліза. У кого скоріш спрацюють електронні системи той і виграє у сучасній війні. Крім швидкості у керуванні, електронне обладнання повинно бути легше, мініатюрніше та надійніше. Років через десять на світовому ринці без влаштованого мікропроцесора і мисливську рушницю не можна буде продати. Навіть китайська дитяча іграшка без звукового процесора не іграшка. Росія намагається вийти на світовий ринок озброєння з відомими літаками марки СУ. Для систем керування потрібні спеціалізовані мікросхеми американського виробництва, які фірма-виробник відмовилась продавати. Зрозуміло, що уряд компенсував рідній фірмі збиток. Цікаво, що обмеження на постачання деяких мікросхем американського виробництва діє навіть для країн західної Європи.
Проблеми нашої медицини - це відсутність сучасного електронного обладнання. А як без мікроелектроніки зробити власні біосенсори? Успіхи вітчизняній біотехнології напряму залежать від розвитку мікроелектроніки.
Сучасний комбайн це бортовий комп'ютер, силові електронні реле заміняють застарілі електромеханічні. Майбутнє сільського господарства - автоматизовані обробні комплекси з елементами штучного інтелекту. Це, доречи, й є шлях до виробництва екологічно чистих продуктів. А успіх переробної промисловості пропорційний рівню автоматизації та роботизації технологічних процесів.
Якщо на Запоріжсталі досі використовують мартени, це диво XIX століття, то вірогідно, вони ще економічно доцільні. Мікроелектроніка ж є найбільш динамічною галуззю, де моральне старіння виробів настає набагато швидше за гарантійний термін функціонування. Кожний тиждень з'являються нові мікросхеми, комп'ютери через декілька років стають морально застарілими. Відповідно, щоб існувати на такому високо конкурентному ринку потрібно значну долю прибутку витрачати на дослідні роботи. А головне це те, що вкладати гроші у нові технології це, насамперед, вкладати кошти в людей, фахівців своєї справи, в їх інтелектуальний розвиток. Без чесної, справедливої внутрішньої конкуренції, з політичним протекціонізмом та мафіозною економікою нові технології створювати неможливо. Тому «наші» олігархи на світовому ринку є паперовими тиграми, крім сировини та металобрухту запропонувати нічого не можуть. А бізнесмени, що працюють на газовому ринці, не знають навіть хімічну формулу метану.
Сучасний телевізор кваліфікований радіоаматор може зібрати у підвалі. Але не тільки мікросхему, простий транзистор у підвалі не зробиш. Необхідні герметичні та чисті приміщення, хімічно чисті реактиви, неіонізована вода, надчиста кремнієва пластина з високим рівнем очистки поверхні. Виробництво обладнання для мікроелектроніки теж є високою технологією і рівень складності зростає майже у геометричній прогресії. Виникають нові, перспективні напрямки мікроелектроніки: MEMS-технології, нано-технології, вакуумна мікроелектроніка. MEMS (Micro Electric Mechanical Systems) - мікро електромеханічні системи: мікросхеми акселерометри та гіроскопи, нанофони (мініатюрні мікрофони) і т. і.
MEMS - акселерометри вже використовують як датчики удару в подушках безпеки автомобілів, MEMS - акселерометри, MEMS - гіроскопи в літаках та крилатих ракетах. Інтеграція MEMS та нано-технологій має виражене подвійне застосування. Це нано-роботи, які блукаючи по кровотворній системі людини будуть проводити профілактику інсультів та інфарктів, а курсуючи по шлунку - лікувати виразки. Зрозуміла і можлива руйнівна дія таких пристроїв. Це не тільки корисні мініатюрні датчики отруйних речовин та газів, з іншого боку це мухи-шпигуни з нанофонами та оси-вбивці з отрутою.
Вакуумна мікроелектроніка - це теоретично нечутливі до радіаційного опромінювання та найбільш швидкодіючі пристрої. Саме те, чого не вистачає для ефективного подолання наслідків Чорнобилю, де вийшли з ладу всі роботизовані мобільні комплекси. Ці найбільш стійки до радіації пристрої можуть знадобитись для систем керування в автоматиці АЕС та космічних станціях, супутниках які літають на високих орбітах.
Фірма Siemens не входила і в двадцятку виробників мікросхем, це була ганьба для Німеччини. Уряд виділив цій приватній фірмі біля мільярду евро для модернізації обладнання, як результат, ми бачимо на ринку їх мобільні телефони, мікросхеми-сенсори, тощо.
Якщо зараз не підтримати власну, ледве живу, мікроелектроніку то в України немає майбутнього. Найсумніше, що це не публіцистична гіперболізація, час не чекає, створити знову цілу галузь буде не можливо, мікроелектроніку Україна втратить назавжди. Колишній президент Кучма казав, що мікросхеми ми будемо купувати в Малайзії. Але так само запускати власні супутники можливо на російських, французьких, американських ракетоносіях, світова пропозиція переважає попит. За мікроелектронікою, нехай пізніше, але гарантовано, загине український авіаційно-космічний комплекс, та і всі наукомісткі технології.
Багато надій покладають на українських програмістів, на вартість програмного забезпечення, на прибутковий ринок інформаційних технологій. А чи багато в Україні програмістів які працюють в асемблері? А навіщо? Коли існують зручні прикладні програми, мови високого рівня. А чому мільярдер Білл Гейтс - американець, а не японець чи німець? А тому, що виробники мікропроцесорів тісно співпрацюють з програмістами, зрозуміло, вітчизняними. У майбутньому, якщо темпи зросту мікроелектроніки не зменшаться, з'являться мікропроцесори зі влаштованими операційними системами, надалі й з набором прикладних програм на всі випадки життя. І як результат, професія програміст зникне, а точніше, залишиться лише у США. Так само, як для того щоб користуватися Microsoft Word не потрібно бути програмістом.
Світова глобалізація перетворює субекваторіальні та екваторіальні зони Землі в найбільш конкурентноздатні території дешевої робочої сили та перспективні регіони для іноземних інвестицій. Якщо, навіть, Верховна Рада прийме закон про 10-ти годинний робочий день, шестиденний робочий тиждень та максимальний термін відпуски - тиждень, як у Тайвані, цього буде замало. Необхідно буде прийняти закон про вічне літо в Україні, та заборону зими. Не слід думати, що у Тайвані та Китаї вміють лише «по-мавпячому» збирати комп'ютери, телевізори та різну побутову техніку. У цьому регіоні, займаються також конструюванням електронної техніки та випускають мікросхеми власної розробки.
Важливо розуміти, що за зникненням в Україні цілої галузі -мікроелектроніки, розпочнеться ланцюгова реакція розвалу спочатку всієї електроніки, а далі практично всієї промисловості. Це, відповідно, тягне за собою знищення науково-дослідних центрів та вищих учбових закладів. І це зрозуміло! Бо як, наприклад, готувати астронома без телескопа, а мікробіолога без мікроскопу?
Химерними є ідеї ізоляції від всього світу глухою протекціоністською стіною, нехай і в якомусь союзі. З-за швидкого морального старіння електронної техніки, програмного забезпечення - через кілька років наявне обладнання стане виходити з ладу, а імпортні запчастини будуть відсутні. Відновлення ж «позавчорашньої» вітчизняної технології є не тільки поверненням до «середньовіччя», це просто нереально, навіть при щедрому державному фінансуванні. Виникне патова ситуація, коли йти назад не можна, а вперед вже занадто пізно.
Але де взяти «зайві» мільярди для української мікроелектроніки? Такі кошти потрібні були б для того, щоб купити надсучасне технологічне обладнання. Навіть, якщо б вдалось на цьому обладнанні зробити конкурентноздатну продукцію і експортувати її, гроші б повернули не скоро. А через декілька років для того, щоб купити ще новіше обладнання, треба б було знайти вже по 3 - 5 мільярдів.
Спочатку необхідно відновити наявний промисловий потенціал, розконсервувати його, а на це грошей треба набагато менше. Треба зазначити, що майже все мікроелектронне виробництво, це або цілком державні підприємства, або акціонерні товариства з державною часткою більше ніж 95%. Деякі підприємства ще працюють, деякі законсервовані (наприклад ОКБ «Елміс» М.Запоріжжя), інші, на жаль, розкрадені як Запорізька «Гамма».
Україна має практично повний цикл виробництва мікросхем починаючі від виробництва кристалів. Перший крок, це виробництво кремнію для сонячних батарей. Другий крок, це силова електроніка. Наприкінці 80-х років XX століття, Запорізький «Перетворювач» планував на базі «Гамми» (бо сам не має такого обладнання) виробляти потужні транзистори зі статичною індукцією. Але пізніше, коли фінансове становище «Гамми» стало вельми складним, на пропозицію оренди відповіли класично: «сам не гам і нікому не дам». На базі ОКБ «Елміс» цілком можливо вести розробки цілого класу потужних приладів: IGBT та MOSFET транзистори, транзистори зі статичною індукцією, різні гібридні опто модулі. Третій крок - випуск мікросхем не великого ступеню інтеграції. Нарешті, для виготовлення мікросхем по субмікронній технології потрібно створити в Україні власну технологічну базу та зробити повний замкнений цикл виробництва, і що найголовніше, модернізації мікроелектронної промисловості. Мікроелектроніка, зважаючи на її стратегічне значення, ніколи не буде об'єктом іноземних інвестицій, хіба лише з метою її свідомого розвалу. Маючи в Україні субмікронну технологію, можливо надавати послуги як своїм, приватним та державним, так і іноземним розробникам топологій сучасних мікросхем.
Якби були інші, більш традиційні шляхи підйому мікроелектроніки, то інші країни давно б пішли такою дорогою, наприклад таж Росія. Тільки усвідомлення крайньої необхідності розвитку мікроелектроніки саме для України, повинно стати подразником для тих, хто дійсно хоче бачити Україну у майбутньому. Справжнє вирішення екологічних проблем не можливе без сучасних систем оперативного електронного контролю. Для розвитку альтернативної енергетики необхідні потужні електронні комутатори. Потенціал того ж Інституту кібернетики ім. Глушкова та і багатьох інших неможливо розкрити, якщо в Україні не будуть виготовляти власні мікропроцесори та мікроконтролери. А потенціал не вічний, це цілковито людський фактор, бо фахівці виїжджають за кордон, переходять на іншу не фахову роботу, нарешті з часом вмирають не передавши досвіду. Якщо хтось ще питає: «Чому ми такі бідні?» А невже не зрозуміло?
----------------------------------------------------
В тему:
Сергій Лобойко представив народним депутатам перспективи розвитку хай-тек в Україні
Пацифістам армія не потрібна
Зверніть увагу
Крішна, Хрестос та їхні ельфи: Бгаґавад-Ґіта про те, як діяти проти всіх і стати надлюдиною (подкаст)