Останнім часом широко обговорюється питання викладання релігії в школах. Однак, наше суспільство не готове не лише до викладання релігії, але до самого процесу обговорення згаданої теми. На це існує багато причин:
1. Держава досі не визнала статус богословської освіти, а вже готова запровадити християнську етику в школах. Це означає, що християнську етику викладатимуть некомпетентні особи, які формуватимуть у дітей спотворене уявлення про Бога і релігію.
2. У державі існує невідрадні міжконфесійна ситуація. Досі ведуться розборки і взаємні звинувачення стосовно захоплених парафій. Є небезпека, що міжконфесійна ворожнеча перенесеться і в школи: як «воюють» за парафії так само «воюватимуть» за школи. А що, коли в одному класі будуть представники відразу кількох конфесій? Навіщо дітей вже від раннього дитинства травмувати і таким чином вбивати віру в Бога.
3. У державі немає закону про релігії. Немає чітких критеріїв: де маємо справу із здоровою релігією, а де маємо справу з тоталітарною сектою, яка застосовує методи маніпуляції людською свідомістю. Через відсутність такого закону тоталітарні секти в Україні діють абсолютно безперешкодно. Через відсутність такого закону під виглядом релігійних структур діють різні чисто економічні структури, які зареєстровані, як релігійні спільноти і таким чином уникають від сплати податків. Є велика небезпека, що під виглядом викладачів релігії у школи проникнуть представники різних тоталітарних сект і псевдорелігійних структур. Немає можливості їх притягати до кримінальної відповідальності, оскільки відсутній закон, який би передбачав кримінальну відповідальність за маніпуляцію людською свідомістю під виглядом релігії.
4. У державі немає незалежних інститутів, які би займались вивченням проблем релігії. Тому на даному етапі немає кому зайнятись підготовкою закону про релігію. Існуючі, недавно створені катедри релігієзнавства при державних університетах, інститути релігії при інститутах філософії є абсолютно некомпетентними у таких справах, оскільки їх переважно очолюють колишні викладачі з катедр наукового атеїзму, які мають матеріалістичний підхід до феномену релігії. Їхні підручники є штучними і далекими від справжнього розуміння релігії. Доручити таким структурам працювати над розробкою програми викладання християнської етики в школах (про що вже ведеться мова) – означає вбити в дітях віру в Бога. Стара народна мудрість «чим горщик накипів тим і смердіти буде» у відношенні до колишніх перепрофільованих викладачів атеїзму у даному випадку є найдоречніша.
5. Досвід викладання основ релігії в інших державах подає неґативні результати. Про це вже починають говорити у таких суперкатолицьких державах, як Польща, Хорватія, Словаччина. Скажімо у Хорватії 90% католиків. Там із запровадженням релігії в школах не існувало жодних проблем. Існують конкретні домовленості на державному рівні між Хорватією і Ватиканом про викладання релігії в школах. Існують відповідні заклади, які є під опікою Католицької Церкви, що займаються фаховою підготовкою таких викладачів. Дипломи таких викладачів визнаються державою як вища педагогічна освіта. Викладачі релігії отримують ту саму заробітну плату і мають ті самі соціальні ґарантії, що і викладачі інших предметів. Але вже тепер виникають певні проблеми: учні починають сприймати викладання релігії як один із предметів, тому після школи просто забувають про нього, як звичайно забувається хімія, фізика. Вони більше не цікавляться релігією, як ми більше не цікавимося фізикою, чи хімією (звичайно, якщо не займаємося ними фахово). Вже тепер ведуться дискусії про доцільність викладання релігії в школах і про необхідність викладання релігії у сакральному середовищі, тобто у приміщеннях церкви.
Очевидно, що представники держави, міністерства освіти скажуть, що на нас «тиснуть» українські Церкви, просто таки вимагають «пустити Бога в школи». У тій ситуації слід бути дуже обережним. Представники Церков дуже добре розуміють, що школа – це великий плацдарм для їхнього впливу. Тут не йдеться про Бога, тут йдеться про конкуренцію, про потребу якнайшвидше захопити територію для свого ідеологічного впливу. Які це може мати наслідки пояснювати не треба.
Окрім того Українські церкви поволі наближаються до стану, в якому діє другий закон термодинаміки – закон про ентропію. Церкви створили масу релігійних інституцій, які займаються підготовкою релігійних кадрів, починаючи від звичайних семінарій, і закінчуючи різними інститутами катехизації. Кількість випускників семінарій перевищує інтенсивність створення нових парафій. Росте кількість тих, що після закінчення семінарій опиняються на вулиці. Невисвячені семінаристи поступово перетворюються у соціальну проблему. Що з ними робити? Так само і з випускниками різних теологічних академій і катехитичних інститутів – що з ними робити? Якщо негайно не знайти для них місця праці, то численні семінарії і церковні заклади просто перестануть існувати бо в них просто перестануть вступати. А цього українським Церквам не дуже хочеться.
Ось тут основна проблема, а Бога можна впустити в дитячі душі і в інший спосіб. Міністерство освіти краще би зайнялось вдосконаленням існуючих програм скажімо з української літератури. Ми маємо багато прекрасних літературних творів через які можна подати релігійні і етичні норми виховання. Бог не пес, щоб роздумувати, чи треба його «впускати» в школи, чи ні. Краще підготувати відповідний ґрунт, а Бог вже сам собі якось дасть раду без Інститутів релігій, Католицьких Університетів, Теологічних Академій і викладачів релігії. Міністерство освіти нехай краще потурбується про своїх «совєтскіх» вчителів, які досі виховують дітей сталінськими методами. При великому бажанні Українські Церкви і релігійні громади можуть і самі організувати уроки релігії при своїх парафіях, вони вже не такі бідні і мають достатньо засобів, щоб оплатити вчителів релігії.
Можливо, корисним би було запровадити у школі виклади релігійної безпеки. Як то не парадоксально, але теперішній релігійний хаос в Україні змушує нас вчитися, як оборонятись від різних сект, і безглуздої ворожнечі традиційних церков – саме це вбиває і те найменше, що залишилось від релігії у наших душах.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Чи потрібно викладати релігію в школі?
Світ:
06031403e.jpg
2. У державі існує невідрадні міжконфесійна ситуація. Досі ведуться розборки і взаємні звинувачення стосовно захоплених парафій. Є небезпека, що міжконфесійна ворожнеча перенесеться і в школи: як «воюють» за парафії так само «воюватимуть» за школи. А що, коли в одному класі будуть представники відразу кількох конфесій? Навіщо дітей вже від раннього дитинства травмувати і таким чином вбивати віру в Бога.
3. У державі немає закону про релігії. Немає чітких критеріїв: де маємо справу із здоровою релігією, а де маємо справу з тоталітарною сектою, яка застосовує методи маніпуляції людською свідомістю. Через відсутність такого закону тоталітарні секти в Україні діють абсолютно безперешкодно. Через відсутність такого закону під виглядом релігійних структур діють різні чисто економічні структури, які зареєстровані, як релігійні спільноти і таким чином уникають від сплати податків. Є велика небезпека, що під виглядом викладачів релігії у школи проникнуть представники різних тоталітарних сект і псевдорелігійних структур. Немає можливості їх притягати до кримінальної відповідальності, оскільки відсутній закон, який би передбачав кримінальну відповідальність за маніпуляцію людською свідомістю під виглядом релігії.
4. У державі немає незалежних інститутів, які би займались вивченням проблем релігії. Тому на даному етапі немає кому зайнятись підготовкою закону про релігію. Існуючі, недавно створені катедри релігієзнавства при державних університетах, інститути релігії при інститутах філософії є абсолютно некомпетентними у таких справах, оскільки їх переважно очолюють колишні викладачі з катедр наукового атеїзму, які мають матеріалістичний підхід до феномену релігії. Їхні підручники є штучними і далекими від справжнього розуміння релігії. Доручити таким структурам працювати над розробкою програми викладання християнської етики в школах (про що вже ведеться мова) – означає вбити в дітях віру в Бога. Стара народна мудрість «чим горщик накипів тим і смердіти буде» у відношенні до колишніх перепрофільованих викладачів атеїзму у даному випадку є найдоречніша.
5. Досвід викладання основ релігії в інших державах подає неґативні результати. Про це вже починають говорити у таких суперкатолицьких державах, як Польща, Хорватія, Словаччина. Скажімо у Хорватії 90% католиків. Там із запровадженням релігії в школах не існувало жодних проблем. Існують конкретні домовленості на державному рівні між Хорватією і Ватиканом про викладання релігії в школах. Існують відповідні заклади, які є під опікою Католицької Церкви, що займаються фаховою підготовкою таких викладачів. Дипломи таких викладачів визнаються державою як вища педагогічна освіта. Викладачі релігії отримують ту саму заробітну плату і мають ті самі соціальні ґарантії, що і викладачі інших предметів. Але вже тепер виникають певні проблеми: учні починають сприймати викладання релігії як один із предметів, тому після школи просто забувають про нього, як звичайно забувається хімія, фізика. Вони більше не цікавляться релігією, як ми більше не цікавимося фізикою, чи хімією (звичайно, якщо не займаємося ними фахово). Вже тепер ведуться дискусії про доцільність викладання релігії в школах і про необхідність викладання релігії у сакральному середовищі, тобто у приміщеннях церкви.
Очевидно, що представники держави, міністерства освіти скажуть, що на нас «тиснуть» українські Церкви, просто таки вимагають «пустити Бога в школи». У тій ситуації слід бути дуже обережним. Представники Церков дуже добре розуміють, що школа – це великий плацдарм для їхнього впливу. Тут не йдеться про Бога, тут йдеться про конкуренцію, про потребу якнайшвидше захопити територію для свого ідеологічного впливу. Які це може мати наслідки пояснювати не треба.
Окрім того Українські церкви поволі наближаються до стану, в якому діє другий закон термодинаміки – закон про ентропію. Церкви створили масу релігійних інституцій, які займаються підготовкою релігійних кадрів, починаючи від звичайних семінарій, і закінчуючи різними інститутами катехизації. Кількість випускників семінарій перевищує інтенсивність створення нових парафій. Росте кількість тих, що після закінчення семінарій опиняються на вулиці. Невисвячені семінаристи поступово перетворюються у соціальну проблему. Що з ними робити? Так само і з випускниками різних теологічних академій і катехитичних інститутів – що з ними робити? Якщо негайно не знайти для них місця праці, то численні семінарії і церковні заклади просто перестануть існувати бо в них просто перестануть вступати. А цього українським Церквам не дуже хочеться.
Ось тут основна проблема, а Бога можна впустити в дитячі душі і в інший спосіб. Міністерство освіти краще би зайнялось вдосконаленням існуючих програм скажімо з української літератури. Ми маємо багато прекрасних літературних творів через які можна подати релігійні і етичні норми виховання. Бог не пес, щоб роздумувати, чи треба його «впускати» в школи, чи ні. Краще підготувати відповідний ґрунт, а Бог вже сам собі якось дасть раду без Інститутів релігій, Католицьких Університетів, Теологічних Академій і викладачів релігії. Міністерство освіти нехай краще потурбується про своїх «совєтскіх» вчителів, які досі виховують дітей сталінськими методами. При великому бажанні Українські Церкви і релігійні громади можуть і самі організувати уроки релігії при своїх парафіях, вони вже не такі бідні і мають достатньо засобів, щоб оплатити вчителів релігії.
Можливо, корисним би було запровадити у школі виклади релігійної безпеки. Як то не парадоксально, але теперішній релігійний хаос в Україні змушує нас вчитися, як оборонятись від різних сект, і безглуздої ворожнечі традиційних церков – саме це вбиває і те найменше, що залишилось від релігії у наших душах.
-----------------------------------
В тему:
Добра Новина для Четвертого Переходу
Євангеліє наполовину сфальсифіковане?
МИ, БРАХМАНИ І КШАТРІЇ, або практика Сонячної Революції
У Галілеї неподалік міста Мегідо віднайшли арійський хрестиянський храм
Текст книги І. Каганця «ПШЕНИЦЯ БЕЗ КУКОЛЮ. Хрестове Євангеліє без вставок і спотворень»
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта