Завіт першого Президента України виконав нащадок славетного роду Лазаревських, близьких друзів Великого Кобзаря.
Урочистий вечір самарської громадськості “Великий Кобзар і самарці”, присвячений 190-річниці з дня народження Тараса Григоровича Шевченка, його ведуча відкрила віршованим листом Кобзаря своєму “другу-брату” Федору Матвійовичу Лазаревському “Не додому вночі йдучи...”, що був відправлений їм в Оренбург із Кос-Арала напередодні 1849 року. Це кобзареве віршоване послання, написане їм майже 155 років тому, стало передмовою для виступу 55-літнього голови обласного українського національно-культурного центру “Промінь”, професійного літератора, історика і відомого далеко за межами Самари і області дослідника-шевченкознавця Олександра Лазаревського.
Олександр Олександрович – добрий син, онук і правнук в своїй відомій в Україні родині. Він – нащадок славного шляхетного роду Лазаревських, чию сімейну біографію йому вдалося відслідити на протязі 380 років (!). Бо саме в документах за 1664 рік Олександр Лазаревський знайшов першу згадку про свого далекого предка Ананія Лазаревського, козацького старшину - “знатного військового товариша». За останні 30 років він написав велике літературно-біографічне дослідження про близьких друзів Кобзаря - шість братів Лазаревських, своїх прадідів. І тим самим виконав завіт першого президента України, дійсного члена Академії наук СРСР Михайла Грушевського. На початку ХХ століття творець історії України Михайло Сергійович Грушевський якось підкреслив в одній із своїх книг, що доля братів Лазаревських заслуговує окремого історико-мемуарного дослідження. І Олександром Лазаревським за останні 3 десятиріччя була підготовлена ціла серія родинної мемуаристики із 9 книжок, присвячена своїй славній родині. На протязі останнього п’ятиріччя 5 книг із 9 їм вже випущені в світ.
Почав він цю унікальну літературно-історичну серію в 1998 році своєю документальною повістю “Шевченко та Лазаревські”. В 2001 році Олександр Лазаревський видав у Києві спогади свого батька і матері “Нинішньому - з пам’яттю про минуле”, підготовлені їм під час роботи в сибірському місті нафтовиків Мегіоні. А буквально у лютому поточного, 2004 року – напередодні Шевченківських свят - в Самарі коштом голови обласного українського товариства була надрукована і з’явилась на світ Божий нова велика робота - “Спогади Матвія та Олександра Лазаревських”: “Пам’яті мої Pro domo sua. Мемуарна хроніка (XVIII – XIX ст.)”. Олександр Олександрович присвятив свою чергову книгу до 170-річчя з дня народження свого прадіда - видатного українського історика та бібліографа Олександра Матвійовича Лазаревського (1834—1902). Славетного предка, ім’я якого носив його батько і по сімейній традиції отримав він сам.
Ювілей Олександра Матвійовича Лазаревського в Україні і Росії досить широко відзначили 20 червня цього року, і тому кілька слів про його життя і діла. Найбільш відомий представник свого шляхетного роду, він народився в селі Гирівка на Чернігівщині (нині Конотопського району Сумської області). У 1858 році закінчив історико-філологічний факультет Петербурзького університету. Служив у судових закладах Чернігівщини і Полтавщини, а з 1880 року — у Києві як член судової палати. Член Історичного товариства Нестора Літописця, один із засновників журналу “Київська старовина”. Як і його старші брати, він був особисто знайомий з Тарасом Шевченком. Більше того: саме він виконав заповіт Великого Кобзаря України. Олександр Лазаревський разом з товаришем художником Грицьком Честаховським супроводжував труну з прахом Тараса Шевченка із Санкт-Петербургу в Київ і Канів, де його і було перепоховано на високій Чернечій горі над Дніпром.
Видатний український вчений Олександр Матвійович Лазаревський став автором більше 450 робіт і статей по історії Лівобережної України XVII-XVIII сторіччя. У своїх наукових працях він перш за все звертав увагу на тих українських діячів, що зробили внесок у збагачення культури свого народу. Він ввів у науковий обіг значну кількість документів, архівних матеріалів, що мають велике значення при вивченні історії Лівобережної України XVII-XVIII сторіччя. Протягом свого життя Олександр Матвійович зібрав коштовну колекцію стародавніх книг і рукописів по історії України, яку у 1901 році передав бібліотеці Київського університету. Нині вона зберігається в Інституті рукописисів Національної Академії наук України.
Завдяки Олександру Олександровичу нові експонати, присвячені прадіду та його братам - друзям Кобзаря, поповнили фонди і експозиції музеїв України. Вони з’явились в Києві - в Національному музеї Тараса Шевченка, в Сумах, в Чернігові, в рідному місті прадіда Конотопі... Дай же Боже, щоб у наших родинах виростали такі достойні люди, що не тільки хранять світлу пам’ять про своїх дідів-прадідів, а через сторіччя продовжують добрі справи своїх славних предків!
Третій Гетьманат пропонує альтернативу «цифровому концтабору» та ліволіберальному хаосу. Дана праця призначена для стратегів, інвесторів, розробників та всіх Людей Волі, які розглядають Україну як...
Добрий син добрих батьків
Світ:
Олександр Олександрович – добрий син, онук і правнук в своїй відомій в Україні родині. Він – нащадок славного шляхетного роду Лазаревських, чию сімейну біографію йому вдалося відслідити на протязі 380 років (!). Бо саме в документах за 1664 рік Олександр Лазаревський знайшов першу згадку про свого далекого предка Ананія Лазаревського, козацького старшину - “знатного військового товариша». За останні 30 років він написав велике літературно-біографічне дослідження про близьких друзів Кобзаря - шість братів Лазаревських, своїх прадідів. І тим самим виконав завіт першого президента України, дійсного члена Академії наук СРСР Михайла Грушевського. На початку ХХ століття творець історії України Михайло Сергійович Грушевський якось підкреслив в одній із своїх книг, що доля братів Лазаревських заслуговує окремого історико-мемуарного дослідження. І Олександром Лазаревським за останні 3 десятиріччя була підготовлена ціла серія родинної мемуаристики із 9 книжок, присвячена своїй славній родині. На протязі останнього п’ятиріччя 5 книг із 9 їм вже випущені в світ.
Почав він цю унікальну літературно-історичну серію в 1998 році своєю документальною повістю “Шевченко та Лазаревські”. В 2001 році Олександр Лазаревський видав у Києві спогади свого батька і матері “Нинішньому - з пам’яттю про минуле”, підготовлені їм під час роботи в сибірському місті нафтовиків Мегіоні. А буквально у лютому поточного, 2004 року – напередодні Шевченківських свят - в Самарі коштом голови обласного українського товариства була надрукована і з’явилась на світ Божий нова велика робота - “Спогади Матвія та Олександра Лазаревських”: “Пам’яті мої Pro domo sua. Мемуарна хроніка (XVIII – XIX ст.)”. Олександр Олександрович присвятив свою чергову книгу до 170-річчя з дня народження свого прадіда - видатного українського історика та бібліографа Олександра Матвійовича Лазаревського (1834—1902). Славетного предка, ім’я якого носив його батько і по сімейній традиції отримав він сам.
Ювілей Олександра Матвійовича Лазаревського в Україні і Росії досить широко відзначили 20 червня цього року, і тому кілька слів про його життя і діла. Найбільш відомий представник свого шляхетного роду, він народився в селі Гирівка на Чернігівщині (нині Конотопського району Сумської області). У 1858 році закінчив історико-філологічний факультет Петербурзького університету. Служив у судових закладах Чернігівщини і Полтавщини, а з 1880 року — у Києві як член судової палати. Член Історичного товариства Нестора Літописця, один із засновників журналу “Київська старовина”. Як і його старші брати, він був особисто знайомий з Тарасом Шевченком. Більше того: саме він виконав заповіт Великого Кобзаря України. Олександр Лазаревський разом з товаришем художником Грицьком Честаховським супроводжував труну з прахом Тараса Шевченка із Санкт-Петербургу в Київ і Канів, де його і було перепоховано на високій Чернечій горі над Дніпром.
Видатний український вчений Олександр Матвійович Лазаревський став автором більше 450 робіт і статей по історії Лівобережної України XVII-XVIII сторіччя. У своїх наукових працях він перш за все звертав увагу на тих українських діячів, що зробили внесок у збагачення культури свого народу. Він ввів у науковий обіг значну кількість документів, архівних матеріалів, що мають велике значення при вивченні історії Лівобережної України XVII-XVIII сторіччя. Протягом свого життя Олександр Матвійович зібрав коштовну колекцію стародавніх книг і рукописів по історії України, яку у 1901 році передав бібліотеці Київського університету. Нині вона зберігається в Інституті рукописисів Національної Академії наук України.
Завдяки Олександру Олександровичу нові експонати, присвячені прадіду та його братам - друзям Кобзаря, поповнили фонди і експозиції музеїв України. Вони з’явились в Києві - в Національному музеї Тараса Шевченка, в Сумах, в Чернігові, в рідному місті прадіда Конотопі... Дай же Боже, щоб у наших родинах виростали такі достойні люди, що не тільки хранять світлу пам’ять про своїх дідів-прадідів, а через сторіччя продовжують добрі справи своїх славних предків!
----------------------------------------------------
В тему:
“Кобза – Українці Росії”
Великий Кобзар і самарці
В Тольяттi шанують великого Кобзаря
Ювілей самарської “Веселки”
Самарський “Промінь”
“Шевченківський березень” на самарскій землі
«Ми граємо в ляльки»
Українська культура в м.Сочі
Зверніть увагу
Біла книга «Третій ϟ Гетьманат»: Заснування держави без бюрократії та податків – архітектура, технологія, традиція (версія 1.0)