Дороговкази для України

Україна стоїть перед історичними викликами, що ставлять під сумнів сам факт її подальшого існування як політичної одиниці, як цілісного біологічного організму і як духовної субстанції. Цих викликів три: російсько-українська війна, подальша русифікація України і вимирання. Кожний з цих викликів окремо може бути смертельним, але маємо їх всі три одночасно.

При такому комплексному страхітливому діагнозі алгоритм лікування має бути радикальним.  Його чітко зазначена стратегія не тільки полегшить шлях до одужання, а взагалі зробить його можливим. На мою думку, дороговкази мають бути такими:

1. Україна є єдиною правонаступницею Давньої Русі. Біла (Західна) Русь вже давно перестала бути її складовою частиною, а Чорна (Північна) Русь була фізично знищена Московією ще в часи правління царя Івана Грозного, що позбавляє сучасну Московію від найменших претензій на спадок Русі. Коротка назва нашої країни і надалі має бути Україна, скорочена – Україня-Русь, повна – Україна-Русь-Сарматія-Скифія-Арата. Ми повинні наголошувати на неперервності існування нашого етносу на нашій землі протягом щонайменше останніх семи тисяч років і наступності, фактичної неперервності, державних утворень наших етнічних предків. Щодо назви нашого північного сусіда, то не варто переривати традицію нашого народу і продовжити використання назви держави «Московія», і назви народу «московити» або «москалі».

2. Військове протистояння України і Московії має історичний характер. Воно виникло практично відразу після входження до складу Русі неслов'янського етнічного елементу, що населяв корінні землі Московії, триває досі і триватиме надалі. Слово братній в жодному сенсі не може вживатись щодо москалів. За Дмитром Донцовим – провідним ідеологом українського націоналізму: "Москалі – чужі люди, чужа нам нація і по культурі, і по духу, і навіть по крові". Але при цьому слід розуміти, що москалі не є етнічним монолітом. Крім неслов'янського етнічного ядра вони мають значний прошарок слов'янського етнічного елементу, який потрапив до них як внаслідок загарбницької імперської політики щодо слов'янських земель, так і внаслідок культурної асиміляції радянських часів.

3. Україна є батьківщиною найдавнішої цивілізації світу – Арати (Трипілля). Україна є тим Великим Арійським простором, з якого індоєвропейські (арійські) племена розійшлись по всьому світу. Більшість народів Центральної і Західної Європи є нашими нащадками, тому прагнення до єднання з Європою – це наше прагнення до повернення у свою родину після століть жалюгідного існування в межах ворожої нам азійської імперії – Московії.

4. Нашою прадавньою мовою є санскрит, від якого розвинулись мови інших індоєвропейських народів включно з українською. Але остання і тепер є найближчою до санскриту. Зазначимо, що мовна приналежність до певної спільноти народів не тотожня етнічній приналежності. У світі багато таких невідповідностей. Однією з них є Московія, яка отримала до вжитку слов'янську мові лише як результат культурної експансії Давньої Русі на землі, заселені угрофінськими племенами.

5. Повернення у родинне коло братніх європейських народів є історичною місією нашого покоління. Це повернення також і у світову родину цивілізованих народів. Ми маємо інтегруватись в економічне і політичне життя сучасної світової цивілізації, але не втратити при цьому своєї національної ідентичності. Економічна і військова інтеграція в Європу – це лише один крок у вірному напрямі, що допоможе нам вистояти у військовому протистоянні з Московією. Крапку у цій війні може поставити лише парад українських військ на Червоній площі у Москві.

Ми повинні перемогти Московію військово не для того, щоб надалі тихенько померти, а для того, щоб жити повноцінним національним життям. Найбільшою загрозою після військової для нас є вимирання нації. С кожним роком нас стає все менше. Невдовзі і без війни ми звільнимо нашу землю для нового заселення іншими народами. Вимирання – це не проблема добробуту. Це – проблема світогляду. Оскільки вимирання властиве майже всім європейським народам, так само як і москалям, то нам слід замислитись, який саме європейський досвід потрібно перейняти, а де зупинитись. Очевидно, ми маємо здолати вимирання самостійно, ставши дороговказом для інших братніх європейських народів.

6. Формування власного світогляду неможливе без переважаючого контролю над власним інформаційним простором. Без експансії в інформаційний простір інших держав неможливе блокування їх загрозливих впливів у нашому інформаційному просторі. Отже, без перемоги в інформаційній війні важко сподіватись на перемогу у війні з Московією та війні з вимиранням. В інформаційній війні слід взяти до уваги слова Дмитра Донцова: "Беручи участь в українськім революційнім русі до першої моєї еміграції (1908 р.), я розумів, і від М. Міхновського навчився розуміти, цей рух як протиросійський взагалі, не тільки протирежимний".

7. Майже всі кордони України проходять територією України. Найбільша розбіжність між сучасними політичним і етнічним кордонами України є з боку Московії. Це єдина країна, яка не є для нас братньою, і щодо якої питання кордонів слід залишити відкритим, особливо з огляду на її неповагу до існуючих тепер кордонів інших держав. За словами провідного ідеолога українського націоналізму двадцятого сторіччі Юрія Липи:  "Не може бути й мови про компроміси щодо сучасної російської державності. Єдиним рятунком для існування української державності є  цілковите знищення російської великодержавності. Вільна Україна буде не після звільнення Києва, а після знищення Москви як столиці російської наддержави".

8. Питання релігії слід залишити на розсуд громадян. Але потрібно переглянути юридичні і економічні підстави функціонування на нашій землі церкви ворожої нам держави – УПЦ Московського патріархату. Слід зазначити, що перевагу має країна з єдиною церквою -  наприклад Польща. Глобальну перевагу має країна з унікальною церквою – наприклад Ізраїль.

9. Нам не обійтись без впливових союзників на міжнародній арені. Найбільша наша подяка Сполученим штатам Америки за їх досить серйозну підтримку України в часи теперішньої найбільшої загрози існуванню української держави і українського народу. Але слід взяти до уваги, що, на мою думку, Сполучені штати не зацікавлені у повній дезинтеграції Московської імперії. Остання їм потрібна в якості світової потуги для складної глобальної політичної гри. Це Сполучені штати підтримали більшовицький режим у Московії, коли він ледве тримався на ногах і модернізували економіку Радянського Союзу напередодні Другої світової війни, дозволивши йому створити найдосконалішого на той час озброєння значно більше, ніж його існувало у решті світу разом з Німеччиною.   Це Сполучені штати визнали Радянський Союз саме у тому році, коли внаслідок геноциду були знищені мільйони українців. Це Сполучені штати позбавили нас ядерного статусу, зробивши агресію Московії неминучою. При цьому слід розуміти, що Сполучені штати, як і кожна демократична країна світу, не є монолітом. Це арена гри різних політичних і економічних сил. Все двадцяте століття ця гра була проти наших інтересів. Тепер ситуація радикально міняється. Сьогодні саме Сполучені штати об'єктивно є гарантом існування нашої держави, хоча млява реакція президента цієї країни на агресію Москви залишає простір для сумнівів щодо надійності нашого головного стратегічного союзника у дальшій перспективі.

10. Головною потугою Європи є Німеччина. Разом з Австрією, це єдині країни Європи, які у двадцятому сторіччі двічі воювала з Московією. Це єдині країни Європи, які весь цей час були на боці української незалежності. Майже всі переділи  європейський кордонів у висліді поразки цих країн у Другій світовій війні здійснені за їх рахунок. Навіть Радянський Союз, що ніколи не мав спільного кордону з Німеччиною, отримав чималий шмат її території. Стосовно Німеччини висловлю припущення, що ця країна і досі зацікавлена в дезинтеграції Московії. Про це може свідчити мапа Китаю, подарована німецьким канцлером китайському прем'єру під час його останнього візиту до Німеччини. На ній всі життєво важливі області Сибіру і весь Далекий Схід позначені як приналежні Китаю. Але було б нерозважливо покладатись і тепер на послідовну підтримку Німеччиною української незалежності, хоча саме зараз вона нам найбільше потрібна. Німці все ще деморалізовані останньою глобальною військовою поразкою. Їх політичні лідери ведуть обережну зовнішню політику і не схильні  до втягування їх країни у будь-яке серйозне протистояння. Взагалі, складається враження, що нинішня політична еліта Європи не здатна на будь-які рішучі дії. До речі, так було і перед початком Другої світової війни. Європа старіє і думки про теплий унітаз не дозволяють адекватно зрозуміти всю небезпечність нинішнього військового виклику з боку Московії. Метою Московії є не тільки Крим або Україна. Метою Московії є весь світ, згідно з заповітом Чингізхана – дійти до останнього моря.

11. Нам не слід соромитись співпраці з німцями частини нашого націоналістичного табору у часи Другої світової війни. Ця співпраця, на мою думку, відповідала національним інтересам українців. Співпраця ж іншої частини націоналістів з противниками Німеччини себе не виправдала. Саме через цю співпрацю ми нанесли важко загойні рани у наших стосунках з братнім польським народом, який, правда, прагнув зробити нас поляками, але, на відміну від москалів, ніколи не намагався нас знищити. Ця співпраця різко ускладнила стратегічні перспективи в українсько-німецьких стосунках. Вона була вигідна, фактично, лише Москві.

12. Ми б не вижили в останній війні з Московією без моральної, а часом  і матеріальної підтримки, іншими країнами Західної Європи і Північної Америки, зокрема Канади і Великобританії. Але відмова цих країн постачати нам зброю свідчить про існування певної червоної риски у наших стосунках, яку вони не збираються переходити. Україна є найбільшою за територією країною Європи. Вона має стати найчисельнішою за населеннямі і насильнішою військовою потугою. Але останнє неможливе без глобальної економічної модернізації країни, без чіткого усвідомлення своїх провідних духовних цінностей. Головним чинником, що заважає цій модернізації і духовному відродженню є прорадянська і промосковська еліта, що все ще панує на наших кресах, яка ще за радянських часів навчилась виконувати лише дві арифметичні дії: віднімати і ділити. Для перемоги нам потрібна патріотична еліта, яка вміє додавати і множити.

13. Якщо глянути на мапу етнічної спорідненості народів світу, то простір між Віслою і Дніпром залитий одним кольором. Відмінності спостерігаються  на заході Польщі при наближенні до німецького кордону і на сході України при наближенні до кордону з Московією. Висновок: українці, білоруси і поляки – це один народ, розділений всередині себе історичними обставинами, закріпленими цілеспрямованою провокативною політикою Москви, що тривала сторіччями. Наша інтеграція в Європу має йти паралельно з тотальним відновленням зв'язків між цими частинами одного народу. Поляки, як і білоруси, як і литовці, зацікавлені у дезинтеграції Московії. Разом вони могли б створити в межах об'єднаної Європи самодостатню світову потугу, здатну на рівних протистояти Московії. Ця єдність вже існувала у минулому під назвою Річ Посполита (Справа Суспільна). Її доцільно відродити і у теперішньому часі з урахуванням всіх минулих помилок з можливим залученням і інших центрально-європейських країн.

14. Кожна європейська країна живе насиченим культурним життям. Що про це знає пересічний українець, що формує свій світогляд за допомогою телебачення? Ми знаходимось у стані війни з Росією, про що пошепки повідомляє наша влада. Зовні все виглядає як і раніше. На теренах України діють російські банки і підприємства. Можна вільно перетинати українсько-російський кордон, багатокілометрові черги вантажівок з продовольством шикуються з нашого боку при в'їзді до окупованого Криму, на телевізійних екранах переважає московський контент і практично відсутній європейський. Звідки можна здогататись, що ми прагнемо до Європи? Де пропаганда Європейських цінностей, європейської культури? Скільки польських фільмів за останні півтора роки показало наше телебачення, а німецьких, італійських, румунських тощо? Насправді у нас немає нашого телебачення. Практично всі телевізійні канали належать нашим олігархам. Їх канали – це дзеркало їх душі. А душа у них часто і непроукраїнська, і непроєвропейська. Це погляд на сучасний світ очима радянського минулого. Багато з них балансують на тій позиції, з якої далі можна рухатись і у бік Європи, і у бік Московії, залежно від тимчасового зиску. Без справді українського і проєвропейського телебачення думати про поступ до Європи – марна справа.

15. Культ військових – це умова нашого виживання. Країна має знати імена всіх своїх героїв. Ними мають називатись школи, вулиці, сквери і площі. На їх будинках мають висіти меморіальні дошки. Вони мають бути бажаними гостями у школах і вузах. Ми вже доволі втратили наших найкращих людей, щоби почати створювати меморіали загиблим героям у центрах населених пунктів, де присутні лише меморіали радянських часів.

16. Матеріальна забезпеченість людей є підгрунтям їх особистої свободи. У неї багато і інших зовнішніх ознак. Однією з них є вільне володіння особистою вогнепальною зброєю – не всіма і не відразу, і під високу особисту відповідальність, але володіння зброєю. Нам не уникнути високої мілітаризації суспільства. Теперішня війна – це тільки загострення нашого тривалого протистояння з Московією. Навіть по її закінченні завжди існуватиме загроза її поновлення. Громадяни, що мають вогнепальну зброю, мають бути охоплені різними воєнізованими структурами, керованими державою. У світі є достатньо успішних країн, де наведені вище принципи реалізовані.

17. А що далі? А далі якісна освіта, базована на наукових дослідженнях, єдиній підставі вважати її якісною. Це сприяння розвитку точних наук, а на їх основі іноваційної промисловості, яка поглинала б нашу талановиту і освічену молодь, вмотивовуючи її до отримання реальної, а не формальної освіти. Це всебічний розвиток гуманітарних наук, який допоможе нам позбавитись прищепленого сторіччями неволі комплексу культурної меншовартості. Європа потрібна нам не для того, щоб поставляти туди гарних жінок і розумних чоловіків, незворотньо втрачаючи їх для власного народу. Нам потрібна Європа для того, щоб використовуючи її культуру, її науку, її технології, відродити у себе сучасну науку, що є основою сучасної культури, передові технології, що є основою добробуту людей, для того, щоб стати справді великим народом серед інших великих народів світу. Для того, щоб пишатися не тільки своїм власним і унікальним минулим, але і своїм сьогоденням, бути впевненими у своєму щасливому майбутньому.

Карфаген має бути зруйнованим.

Велика Україна може постати лише як держава українського народу у спілці з іншими братніми народами, що мешкають також і на теренах України.

Валерій Швець, Академік Академії наук вищої школи України, доктор фіз.-мат наук, професор

http://valtar.moyblog.net