Гетьман Павло Скоропадський правив Україною менше восьми місяців

Рід Скоропадських бере початок із XVII ст. Пращур Федір служив Богданові Хмельницькому. Його брат Іван був гетьманом України 1708–1722 років. Прапрадід і дід Павла Скоропадського служили у війську. Батько Петро – офіцер російської армії, учасник кавказьких походів. Мати Марія Миклашевська – із давнього українського роду, що походив від київського князя Мстислава і великого литовського князя Гедиміна.

Павло Скоропадський також став військовим. Брав участь у російсько-японській війні. 1905 року цар Микола ІІ призначив його, уже полковника, своїм флігель-ад’ютантом. У Першій світовій війні нагороджений Георгіївським хрестом. Після Лютневої революції в Росії генерал-лейтенант Скоропадський одним із перших українізував свій 34-й корпус, який перетворився на 1-й Український.

В Україні розгорнувся рух Вільного козацтва. У жовтні 1917 року Павла Скоропадського – доброго офіцера й нащадка славного роду – обрали отаманом 60 тисяч козаків п’яти українських губерній і Кубані.

У січні 1918-го більшовики взяли Київ. Центральна Рада, що доти не дбала про власні Збройні сили, звернулася по допомогу до Німеччини й Австро-Угорщини. Німецький кайзер вислав до Києва армійський корпус. За його підтримки Рада повернулася до столиці. Узяла курс на соціалізацію та боротьбу з великими землевласниками – майже те саме, що робили більшовики. Скоропадський пішов в опозицію. 29 квітня на Всеукраїнському з’їзді хліборобів його проголосили гетьманом Української Держави. Центральну Раду німці розігнали. В Україні відбувся державний переворот.

«Перед тим як брати владу до своїх рук, я не мав людей, з якими б порозумівся, які б поділяли мої переконання, які б довіряли мені, а я цілком їм», – зізнавався він згодом. За сім із половиною місяців це згубило режим Скоропадського. Уже в липні 1918-го гетьман у розпачі запитував: «Ну, де є ті українці? Ну дайте їх мені! Таких, як мені треба, з якими я міг би говорити й працювати! Де вони є?».

Він був типовим українофілом, вихований імперською культурою. Справді стояв за міцну Україну. «Це була доба організації Української Держави не кустарним способом, як було доти, а методами чисто державними», – писав історик Дмитро Дорошенко, що був міністром закордонник справ за правління Скоропадського. Гетьман вважав, що селяни мусять отримати землю, але не грабунком, а через земельну реформу. Коли відкрили Український державний театр, записав: «К моему великому удивлению, ни в хороших артистах, ни в хороших постановках недостатка не было!». Доти він наївно вважав, що до нього українського театру не було.

Коли влітку 1918-го поблизу гетьманського палацу терористи вбили німецького фельдмаршала Айхгорна, Скоропадський вийшов із резиденції і пішов туди пішки. Це справило неабияке враження і на своїх, і на німців. Але самої лише відваги в політиці замало. Союзникам-німцям Україна бачилася «як королівство, але не більше, ніж Баварія». Але й цих союзників Скоропадський втрачав: у Німеччині назрівала своя революція. У жовтні дев’ять (проти шести) гетьманських міністрів заявили, що вони хочуть об’єднатися з «новою Росією», яка постане після перемоги над більшовиками.

Володимир Вернадський — перший президент заснованої Скоропадським Української академії наук — записав розмову міністра освіти Василенка з гетьманом. Той спитав, чи вірить Василенко в повну самостійність України. Міністр відповів, що ні. Скоропадський сказав: «Але ви мусите діяти так, ніби Україна є самостійною державою!». Слова солдата: не віриш, але мусиш діяти. Діяли не всі. Трохи згодом академік Вернадський занотував: «Удивительно, как люди, особенно урядовцы-украинцы, балакают и ничего не делают! Они сами, кажется, не уверены в своем положении!».

У середині листопада 1918 року гетьман міг покластися лише на 15 тисяч російських офіцерів-утікачів. Нібито на догоду їм він видав грамоту про федерацію з Росією. Це лише прискорило повстання. 14 грудня 1918-го війська Симона Петлюри увійшли до Києва. Гетьман якийсь час переховувався, потім емігрував. Скоропадські оселяються під Берліном.

В еміграції екс-гетьман і теоретик "українського абсолютизму" В’ячеслав Липинський утворили Український союз хліборобів-державників. 1925-го за ініціативи Павла Скоропадського при Берлінському університеті відкрився Український науковий інститут. 16 квітня 1945 року, під час бомбардування Мюнхена союзницькою авіацією, гетьмана смертельно поранено.

ДАТИ

1873, 16 травня — Павло Скоропадський народився у німецькому місті Вісбадені. Дитинство провів у родовому маєтку в Тростянці на Сумщині

1886 — вступає до Петербурзького Пажеського корпусу; закінчив за сім років у чині корнета

1897 — служить у Кавалергардському корпусі, дістає чин поручика

1898 — одружується з генеральською донькою Олександрою Дурново. Мали шестеро дітей: Петра (1900), Данила (1904), Павла (1916), Марію (1898), Єлизавету (1899), Олену (1919)

1917, 22 січня — командувач 34-го армійського, згодом 1-го Українського, корпусу

1918, 29 квітня — проголошений гетьманом Української Держави, що після державного перевороту постала замість Української Народної Республіки

1919 — емігрує на Захід

1945, 26 квітня — смертельно поранений при бомбардуванні Мюнхена, помирає в шпиталі монастиря Меттен. Похований в Оберстдорфі

«ГЕРР ГЕТЬМАН» ЛЮБИВ СТАРОГО СОЛДАТА ВІЛЬГЕЛЬМА

У Західному передмісті Берліна, в домі на 15 кімнат, Скоропадські мешкали в 1921–1945 роках. Їх фінансував німецький уряд. Коштів не вистачало, бо в домі завжди жили соратники, земляки, знайомі. Тож іще тримали господарство — курник, сад, город, де поралися самі пан гетьман з пані гетьмановою. Прибився до них і старий німецький солдат Вільгельм, що за правління Скоропадського служив в Україні. Потім спився, втратив роботу й сам знайшов «герра гетьмана». Вільгельм допомагав по господарству. Гетьман його любив. Часом вони сідали в саду на лаві, пили шнапс, заїдали цибулею й згадували про Україну. Пані гетьманова їм того не забороняла. Вона сама мала українські сентименти й шкодувала, що так і не навчилася нашої мови. Гетьман також переходив на російську — коли хвилювався чи сердився.

По війні дім знесли, поставили тенісні корти. Удова гетьмана померла 1951 року. А доньки Марія, в заміжжі графиня Монтрезор, — 1959-го; Єлизавета, у заміжжі Кужін, — 1976-го. Сина Петра не стало 1956 року, Данила — 1957-го. Донька Олена Отт-Скоропадська є громадянкою Швейцарії.

Гетьманський рух в еміграції мав осередки в Європі, Америці, Китаї. 1939 року, перед війною, гетьман вислав до Англії сина Данила. Щоб той продовжив гетьманську справу, якщо у війні переможуть союзники. Це не означало, що гетьманич Данило мав перейняти булаву батька. Закон про спадкоємність, підписаний Скоропадським, передбачав вибори нового гетьмана в разі смерті попереднього.
 

В тему:

Три міфи про Другий гетьманат

Українську незалежну державу гетьмана Павла Скоропадського знищили соціалісти-масони

Тиранія чи Гетьманат?

Нова Угода партії снайперів