Щоб усвідомити глибину французької трагедії, уявіть собі, що після кількох років відсутності Ви прибуваєте в Київ або Львів, а українці в цих містах вже не мешкають. В наших будинках оселились араби, африканці, індуси. Їхні діти бавляться в наших дворах, а в кав’ярнях зависають пуштуни з мулатками. Що? Здається абсурдом? Так махніть на уікенд в Париж!
Загальновідомо, що саме Європейський континент став колискою для націй, котрі дали могутній поштовх цивілізаційним процесам у сучасному світі. Саме європейцям належить левова частка всіх досягнень, що рухають колесо історії на нашій планеті. В будь-якій галузі буття європейці своїми інтелектуальними зусиллями забезпечували людству підйом на чергові сходинки розвитку.
Практично всі наукові відкриття зроблені саме європейцями. Будь-яка галузь культури, мистецтва, архітектури, політико-правових ідей гарантовано розвивалась людьми європейського походження. Європейці у себе вдома створили таке громадське і культурне середовище, яке на сьогоднішній день є взірцем для всіх. Вони хоч і складаються із різних націй, таких як французи, німці, фламандці, поляки, українці та багато інших, та всі вони об’єднані спільною ознакою – визначний потенціал творення як цілої нації, так і її окремих особистостей.
З’являючись на інших континентах, європейці несли людям весь напрацьований поколіннями їхніх предків здобуток. Як наслідок, в країнах Америки, Азії, Африки, Австралії змінювався на більш прогресивний суспільно-економічний лад , і кращі представники корінних народів масово долучались до просування цивілізаційних процесів. Безсумнівно, що Європейці до сьогоднішнього дня є тим локомотивом, котрий веде за собою інші частини людства.
Вищенаведена тенденція існувала тисячі років.
Однак зараз все більш очевидною постає загроза для усталеного порядку. Цивілізація все більше глобалізується, розмиваються природні та політичні бар’єри, що створювали середовище для унікального життя європейських націй. І якщо розглядати будь яку європейську націю в якості окремого соціального організму, то навіть без статистичних даних дійдемо висновку, що цей організм важко хворий. Основні симптоми хвороби - це демографічна катастрофа практично всіх європейських націй. Смертність значно випереджає народжуваність. Сімейний уклад, що існував віками, змінюється. Люди дуже часто розривають шлюби. Діти виховуються у неповних сім’ях або в сім’ях з чужим батьком. Ще трохи і гомосексуалізм з наркоманією стануть модними явищами молодіжної поведінки. Епідемія алкоголізму. Духовний розвиток замінено на культ користолюбства і накопичення речей. Нації повільно вмирають.
Постає питання: чому про ці явища і тенденції суспільство не кричить?!! Чому не ведеться пошук виходу із ситуації, що стає все загрозливішою? Чому бездіяльно мовчать уряди Європейських країн і численні міжнародні організації?
Відповідь, звичайно, є, її потрібно лише прискіпливо пошукати.
Зверніть увагу, що уряди взагалі приховують статистичну інформацію про кількісний склад окремої європейської нації та про швидкість її депопуляції. Уряди акцентують нашу увагу на загальній кількості людей, що мешкають у країні. Завдяки масовому притоку мігрантів катастрофічне скорочення кількості людей європейських національностей мало помітне. Цих людей зрозуміти досить просто, адже оселитися в доглянутих і охайних європейських будинках прагнуть мільйони мігрантів із азіатських і африканських країн. При чому до Європи потрапляють найактивніші люди, котрі не хочуть жити в безправних і злиденних умовах, що дуже поширені на їхній батьківщині. Таких людей у післявоєнній Європі називали гастарбайтери, що в дослівному перекладі означає «працюючий гість». Однак «гість» став затримуватись на роботі та утворювати сім’ю, народжувати дітей і одержувати громадянство країни перебування. Численність мігрантів із країн Африки та Азії зростає в прогресуючому порядку, а народжуваність дітей в їхніх сім’ях в кілька разів перевищує середню народжуваність у сім’ях корінних европейців.
Хто знає демографічну ситуацію в Парижі, напевно погодиться, що фактично це місто більше не існує. Вірніше, воно звичайно є, і будинки на своїх місцях, і Гранд Опера, і Лувр, і набережна річки Сени, але живуть в місті хто завгодно, та не французи. Правда, останні ще зберегли за собою кільки анклавів, та це загальну картину міняє мало. Тільки широкі маси туристів зі всього світу роблять ситуацію такою, що не дуже впадає в око. Та все ж таки, нажаль, доводиться констатувати факт втрати для людства взагалі і європейській цивілізації зокрема звичного обличчя тисячолітнього міста закоханих і художників, кабаре і періодичних революцій, Мон Мартру і духу свободи. На наших очах, поступово, майже без пострілів, ми втрачаємо Першу з Європейських столиць.
Щоб усвідомити глибину французької трагедії, уявіть собі, що після кількох років відсутності Ви прибуваєте в Київ або Львів, а українці в цих містах вже не мешкають. В наших будинках оселились араби, африканці, індуси. Їхні діти бавляться в наших дворах, а в кав’ярнях зависають пуштуни з мулатками. Що? Здається абсурдом? Так махніть на уікенд в Париж!
Подібні процеси відбуваються, хоча й з меншою швидкістю, в інших країнах континенту, зокрема і в столиці Російської Федерації та її азійських територіях.
Хто ж винен в такій ситуації? Очевидно, що самі мігранти не винні. Мотиви їх поведінки прості і зрозумілі. Але підозрілим стає абсолютне мовчання урядових структур і міжнародних організацій. Чому вони мовчать? Може, саме їм і вигідні вищенаведені тенденції?!!!
Для нас за багато століть стала звичною думка, що саме національні уряди і державні органи відстоюють і представляють інтереси державотворчої нації. Тобто Франція представляє інтереси французів, держава Німеччина слідкує за дотриманням інтересів німців, а Російська Федерація, - росіян. Дійсно, так було сотні років, але в 20 столітті відбулись радикальні зміни.
Незмінними в країні залишаються два її основні суб’єкти - народ і влада. До останніх часів владі народ був потрібен з двох головних причин. По-перше, для того, щоб він працював і сплачував податки, а, по-друге, для того, щоб в разі війни він захищав ії від агресивного сусіда. При цьому влада завжди з острахом ставилась до власного народу, адже він, діючи як згуртований соціальний організм, часто дошкуляв владі то бунтами, то революціями, то громадською непокорою. Протиріччя цих суспільних опонентів стихали тільки перед лицем зовнішньої загрози.
Але наприкінці 20 століття відбувся ряд подій, що докорінно змінив палітру міжнародних стосунків в Європі. По-перше, на озброєнні основних армій світу з’явилась ядерна зброя, - могутній фактор, який стримує бажання розв’язати війну. По-друге, були створені військово-політичний союз НАТО і Європейський Союз. По-третє, розпався Радянський Союз. У своїй сукупності все це призвело до практично повного зникання загроз для окремої Європейської країни відносно зовнішніх ворогів. Тепер важко собі уявити, щоб Німеччина зібралась нападати на Францію чи на Польщу.
Таким чином, колективний розум європейських правлячих еліт позбувся загроз, що існували для нього століттями. Але залишається чинною внутрішня загроза, що виходить від власного народу. Адже саме він не давав розслабитись уряду і спонукав його до дій, часто відмовлявся коритись сваволі урядовців і змінював їх на власний розсуд.
Як же Владі позбавитись і цієї загрози? А дуже просто й цинічно. Їх колективний розум вирішив замінити свій народ на аморфну розрізнену безлику масу мігрантів. Люди сотень національностей і народностей, різноманітних віросповідань, з мовними і культурними відмінностями будуть позбавлені можливості до згуртованих дій для відстоювання своїх інтересів. Такими людьми легко керувати і маніпулювати, знущатись і самостверджуватись у своїй зверхності, тримати їх майновий рівень таким як заманеться, а своє становище покращувати і покращувати. Та основна ціль, - це безмежна влада над мовчазними рабами.
Вам здається, що такого не може бути? Тоді згадаймо історію Радянського Союзу. Тоді теж Влада прагнула від народу повної покори і велась політика розмивання національних ознак у людей з вирощування нової спільності «Советского Народа» і «Советского Человека». Діяли програми з масового переселення людей. На початку тридцятих років Московське керівництво СРСР відчуло, що найбільша загроза для його безмежної влади виходить саме від могутньої європейської нації – українців, котрі після часів НЕП і українізації в 20-х роках стали за підсумками перепису населення найчисленнішим етносом, котрий випередив росіян.
Комуністичні варвари вирішували свою проблему голодомором українців в 1932-33 роках і 1946-47 роках.
Нинішні Європейські Влади більш «гуманні». Вони почали процедуру заміни власних націй двома шляхами. Перший - це дати можливість постійному притоку мігрантів. Другий – практично не помітний для звичного погляду. Бажаючи прискорити процедуру заміни націй на Європейський аналог «общності Советских людей», Влада повела роботу по зменшенню популяції корінних європейців.
На законодавчому рівні був порушений віковічний баланс правовідносин у шлюбних стосунках між чоловіками та жінками. Наприклад, це призвело до того, що німець просто боїться одружуватися та обзаводитися родиною, бо в разі розлучення уряд з нього сім шкур здиратиме протягом багатьох років. Подальше може Вам виявитись неймовірним, але пізніше Ви самі переконаєтесь, що еліти, щоб зменшити народжуваність серед європейців, стали насаджувати нам моду на соціальну поведінку, котра призводить до швидкої руйнації нормальних відносин між статями і здорового способу життя. Робиться ця диверсія використовуючи всі засоби масової інформації, кінофільми, серіали.
На жаль, це не моя параноя. От зверніть увагу на те, яким чином людей привчили до куріння? Майже в усіх кінофільмах головні герої курять практично в усіх епізодах. Напружена сюжетна лінія – і ми вболіваємо за свого улюбленця. Практично перебуваємо на його місці, а він у цей момент закурює. Та ми не помічаємо цю дрібничку, адже на екрані вирішується доля всієї планети. Таким чином в нашу підсвідомість потрапляє ідея і мода курити тютюн.
У даному випадку зрозуміло, що таку приховану рекламу сигарет профінансовано олігархами тютюнового бізнесу, а от хто проштовхує ідеї гомосексуальної поведінки? Хто нав’язує ідеї, що нібито європейка спочатку повинна будувати бізнес кар’єру, а вже потім шлюб, а ще пізніше одну дитину? Доведення до абсурду ідей емансіпації? Постійна прихована і відверта реклама алкоголю? Культивування жорстокості та агресивної поведінки? Хто ховається за цими речами?
А може все це відбувається природньо, само по собі, без втручання чийогось злого наміру? Ми так звикли до всього цього негативу, що перестали йому дивуватись. Нормальний людський розум відмовляється навіть подумати, що такий злочин проти людства можливий, що можна обрати такий фарисейський метод впливу на свідомість сотень мільйонів людей. Реальність жорстока. Проти нас ведеться новітня війна. Абсолютно новою зброєю і засобами. На цій війні й жертви зовсім нові, - це ненароджені наші діти, це зруйновані наші сім’ї, скалічені долі наших дітей, це підірване здоров’я наших людей і передчасна смерть, а також втрата історичної пам’яті народу й культурно-національного середовища.
Чи вірна ця здогадка, Ви можете самостійно перевірити. Критично перегляньте такі серіали як «Секс у великому місті», «МарГоша», «Відчайдушні домогосподарки», інші фільми чи підбір новин. В кадр нічого просто так не потрапляє. Замовник все до деталей враховує і методично йде до своєї мети. Ворог змінює і програмує Ваші емоції, створює для Вас стереотипи і моду на певну поведінку, що буде змінювати Ваше повсякденне життя. Він сподівається, що залишиться непомітним. Що ми не повіримо, що взагалі така війна реальна. Що взагалі можливо планувати війну, перемога в якій може наступити тільки рочків через 50.
Будь-яка ситуація виникає внаслідок певних причин. Очевидно, що якась група осіб, користуючись значними матеріальним і адміністративними ресурсами, методично створює все нові й нові причини для демографічної катастрофи на Європейському континенті. Члени цієї впливової неформальної групи об’єднані навколо спільного інтересу. Можливо етнічного, можливо релігійного, майнового чи історичного. В будь-якому разі , все таки очевидно, що ця невидима організація існує і діє брутально та наполегливо.
Що ж стало підставою для таких «ефективних» військових «досягнень» невідомого супротивника? Чому європейські нації виявились такими уразливими для подібного роду диверсії?
Відповідь, шановний читачу, може здатись парадоксальною, але як кажуть, собака зарита саме тут. Пригадуєте знайому тезу, що спочатку було слово. От нам і потрібно, щоб знайти відповідь, пошукати ті слова, котрі діють по всьому світу. Очевидно, краще у вигляді Законів. А хто у нас займається нормотворчістю, що чинна для всіх? Діло ясне, Організація Об’єднаних Націй плодить декларації, котрі потім поступово трансформуються в законодавство окремих країн. Проаналізувавши правовий доробок цієї поважної організації, впадає в око одна явна диспропорція. В міжнародному законодавстві дуже ретельно прописані права людини. Можна сказати, що існує навіть певний культ прав людини. Вони, ніби священна корова, вільно бродять в законодавчих актах більшості європейських країн. Та в цьому не було б нічого поганого, якби не повна відсутність міжнародно-правового визначення іншої сторони правовідносин, котрою є такий суб’єкт права як державотворча нація.
Склалась парадоксальна ситуація: в природі існують нації, котрі утворили свої держави, але в офіційних нормативних актах відсутнє юридичне визначення цьому поняттю, а тим паче й відсутнє нормативне оформлення прав і обов’язків націй, котрі створили держави.
Тобто ми відчуваємо здоровим глуздом, що наприклад, французи як нація, котра створила Францію, мають якісь права та обов’язки, але це лише відчуття, що не проголошене словом, не викладене на папері, не прийнято законодавчо, не визнано в міжнародно-правовому порядку. Тому французи та й інші титульні європейські нації фактично безправні.
До прийняття в ООН загальної декларації про права людини про них також ніхто нічого конкретного не знав. Це й було підгрунтям до дійсно цинічного попрання природних прав людини з боку державних інституцій. Всього за кілька десятків років основні права людини в цивілізованих країнах стали значно краще захищені. Але зла воля ворога скористалась саме цим інструментом щоб брутально попрати одне з головних прав людини – права на свою державотворчу націю. Напевно, делікатно забули про право людини жити в своїй національній державі, де існує відповідне історично-культурне середовище. Забули також про право людини протидіяти асиміляції. Забули про право і обов’язок зберігати спадщину своїх предків і передати її своїм, а не чужим, нащадкам. Та й ще багато чого забуто…
Звідси випливає висновок, що перемогти таємного і незримого ворога легко і просто. Тому що на нашому боці головний закон, що діє між людьми, - це Закон Справедливості, а на боці ворога –тільки лукаве зло.
Нам належить лише сформулювати «Декларацію про права та обов’язки державотворчих націй» за зразком як колись вперше була сформульована «Декларація про права людини».
Ці два документи по своїй суті значно доповнюють і більш надійно захищають права людини, а також унеможливлюють зловживанню правами одних людей на шкоду правам інших людей.
Майбутня «Декларація про права та обов’язки державотворчих націй» формально констатує факт рівності всіх державотворчих націй. Нема кращих чи гірших націй. Всі однакові в своїй унікальності. Тоді стане наочною для кожного кардинальна різниця між ідеологією націоналізму та ідеологіями нацизму. Без цього сподвижники деструктивних політичних течій можуть ще довго залякувати наших простих людей міфічною тотожністю нацистів і націоналістів.
В сучасній псевдодемократичній Україні це завдання під силу тільки двом, по-справжньому патріотичним організаціям: партії Українців – ВО Свобода, та Українській Національній Громаді.
Зусиллями їх правників, лідерів і рядових членів можливо у короткий термін розробити проект «Декларації про права та обов’язки державотворчих націй». Винести її на широке обговорення і проголосити її на чергових з’їздах. Потім винести її на розгляд депутатам Тернопільської обласної ради і прийняти як проект зі зверненням до Верховної Ради України.
Звичайно, нині діюча Верховна Рада не збереться захищати інтереси ні української нації, ні всіх громадян України, але проблема буде виставлена на світ Божий. Можливий значний міжнародний резонанс і істерична критика з боку комуністів та лібералів. Та, в будь-якому випадку, правда рано чи пізно переможе, і Україна, як держава-засновниця ООН, діючи в інтересах всього людства, звернеться до цієї міжнародної організації з пропозицією прийняти таку «Декларацію». Після її ствердження розпочнеться велика робота по приведенню внутрішнього законодавства окремих країн у відповідність до цих норм, а таємний ворог зникне, як роса на сонці.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Хто зітре брудні плями з Європейського сонця?
Світ:
Щоб усвідомити глибину французької трагедії, уявіть собі, що після кількох років відсутності Ви прибуваєте в Київ або Львів, а українці в цих містах вже не мешкають. В наших будинках оселились араби, африканці, індуси. Їхні діти бавляться в наших дворах, а в кав’ярнях зависають пуштуни з мулатками. Що? Здається абсурдом? Так махніть на уікенд в Париж!
20090526104057.jpg
Загальновідомо, що саме Європейський континент став колискою для націй, котрі дали могутній поштовх цивілізаційним процесам у сучасному світі. Саме європейцям належить левова частка всіх досягнень, що рухають колесо історії на нашій планеті. В будь-якій галузі буття європейці своїми інтелектуальними зусиллями забезпечували людству підйом на чергові сходинки розвитку.
Практично всі наукові відкриття зроблені саме європейцями. Будь-яка галузь культури, мистецтва, архітектури, політико-правових ідей гарантовано розвивалась людьми європейського походження. Європейці у себе вдома створили таке громадське і культурне середовище, яке на сьогоднішній день є взірцем для всіх. Вони хоч і складаються із різних націй, таких як французи, німці, фламандці, поляки, українці та багато інших, та всі вони об’єднані спільною ознакою – визначний потенціал творення як цілої нації, так і її окремих особистостей.
З’являючись на інших континентах, європейці несли людям весь напрацьований поколіннями їхніх предків здобуток. Як наслідок, в країнах Америки, Азії, Африки, Австралії змінювався на більш прогресивний суспільно-економічний лад , і кращі представники корінних народів масово долучались до просування цивілізаційних процесів. Безсумнівно, що Європейці до сьогоднішнього дня є тим локомотивом, котрий веде за собою інші частини людства.
Вищенаведена тенденція існувала тисячі років.
Однак зараз все більш очевидною постає загроза для усталеного порядку. Цивілізація все більше глобалізується, розмиваються природні та політичні бар’єри, що створювали середовище для унікального життя європейських націй. І якщо розглядати будь яку європейську націю в якості окремого соціального організму, то навіть без статистичних даних дійдемо висновку, що цей організм важко хворий. Основні симптоми хвороби - це демографічна катастрофа практично всіх європейських націй. Смертність значно випереджає народжуваність. Сімейний уклад, що існував віками, змінюється. Люди дуже часто розривають шлюби. Діти виховуються у неповних сім’ях або в сім’ях з чужим батьком. Ще трохи і гомосексуалізм з наркоманією стануть модними явищами молодіжної поведінки. Епідемія алкоголізму. Духовний розвиток замінено на культ користолюбства і накопичення речей. Нації повільно вмирають.
Постає питання: чому про ці явища і тенденції суспільство не кричить?!! Чому не ведеться пошук виходу із ситуації, що стає все загрозливішою? Чому бездіяльно мовчать уряди Європейських країн і численні міжнародні організації?
Відповідь, звичайно, є, її потрібно лише прискіпливо пошукати.
Зверніть увагу, що уряди взагалі приховують статистичну інформацію про кількісний склад окремої європейської нації та про швидкість її депопуляції. Уряди акцентують нашу увагу на загальній кількості людей, що мешкають у країні. Завдяки масовому притоку мігрантів катастрофічне скорочення кількості людей європейських національностей мало помітне. Цих людей зрозуміти досить просто, адже оселитися в доглянутих і охайних європейських будинках прагнуть мільйони мігрантів із азіатських і африканських країн. При чому до Європи потрапляють найактивніші люди, котрі не хочуть жити в безправних і злиденних умовах, що дуже поширені на їхній батьківщині. Таких людей у післявоєнній Європі називали гастарбайтери, що в дослівному перекладі означає «працюючий гість». Однак «гість» став затримуватись на роботі та утворювати сім’ю, народжувати дітей і одержувати громадянство країни перебування. Численність мігрантів із країн Африки та Азії зростає в прогресуючому порядку, а народжуваність дітей в їхніх сім’ях в кілька разів перевищує середню народжуваність у сім’ях корінних европейців.
Хто знає демографічну ситуацію в Парижі, напевно погодиться, що фактично це місто більше не існує. Вірніше, воно звичайно є, і будинки на своїх місцях, і Гранд Опера, і Лувр, і набережна річки Сени, але живуть в місті хто завгодно, та не французи. Правда, останні ще зберегли за собою кільки анклавів, та це загальну картину міняє мало. Тільки широкі маси туристів зі всього світу роблять ситуацію такою, що не дуже впадає в око. Та все ж таки, нажаль, доводиться констатувати факт втрати для людства взагалі і європейській цивілізації зокрема звичного обличчя тисячолітнього міста закоханих і художників, кабаре і періодичних революцій, Мон Мартру і духу свободи. На наших очах, поступово, майже без пострілів, ми втрачаємо Першу з Європейських столиць.
Щоб усвідомити глибину французької трагедії, уявіть собі, що після кількох років відсутності Ви прибуваєте в Київ або Львів, а українці в цих містах вже не мешкають. В наших будинках оселились араби, африканці, індуси. Їхні діти бавляться в наших дворах, а в кав’ярнях зависають пуштуни з мулатками. Що? Здається абсурдом? Так махніть на уікенд в Париж!
Подібні процеси відбуваються, хоча й з меншою швидкістю, в інших країнах континенту, зокрема і в столиці Російської Федерації та її азійських територіях.
Хто ж винен в такій ситуації? Очевидно, що самі мігранти не винні. Мотиви їх поведінки прості і зрозумілі. Але підозрілим стає абсолютне мовчання урядових структур і міжнародних організацій. Чому вони мовчать? Може, саме їм і вигідні вищенаведені тенденції?!!!
Для нас за багато століть стала звичною думка, що саме національні уряди і державні органи відстоюють і представляють інтереси державотворчої нації. Тобто Франція представляє інтереси французів, держава Німеччина слідкує за дотриманням інтересів німців, а Російська Федерація, - росіян. Дійсно, так було сотні років, але в 20 столітті відбулись радикальні зміни.
Незмінними в країні залишаються два її основні суб’єкти - народ і влада. До останніх часів владі народ був потрібен з двох головних причин. По-перше, для того, щоб він працював і сплачував податки, а, по-друге, для того, щоб в разі війни він захищав ії від агресивного сусіда. При цьому влада завжди з острахом ставилась до власного народу, адже він, діючи як згуртований соціальний організм, часто дошкуляв владі то бунтами, то революціями, то громадською непокорою. Протиріччя цих суспільних опонентів стихали тільки перед лицем зовнішньої загрози.
Але наприкінці 20 століття відбувся ряд подій, що докорінно змінив палітру міжнародних стосунків в Європі. По-перше, на озброєнні основних армій світу з’явилась ядерна зброя, - могутній фактор, який стримує бажання розв’язати війну. По-друге, були створені військово-політичний союз НАТО і Європейський Союз. По-третє, розпався Радянський Союз. У своїй сукупності все це призвело до практично повного зникання загроз для окремої Європейської країни відносно зовнішніх ворогів. Тепер важко собі уявити, щоб Німеччина зібралась нападати на Францію чи на Польщу.
Таким чином, колективний розум європейських правлячих еліт позбувся загроз, що існували для нього століттями. Але залишається чинною внутрішня загроза, що виходить від власного народу. Адже саме він не давав розслабитись уряду і спонукав його до дій, часто відмовлявся коритись сваволі урядовців і змінював їх на власний розсуд.
Як же Владі позбавитись і цієї загрози? А дуже просто й цинічно. Їх колективний розум вирішив замінити свій народ на аморфну розрізнену безлику масу мігрантів. Люди сотень національностей і народностей, різноманітних віросповідань, з мовними і культурними відмінностями будуть позбавлені можливості до згуртованих дій для відстоювання своїх інтересів. Такими людьми легко керувати і маніпулювати, знущатись і самостверджуватись у своїй зверхності, тримати їх майновий рівень таким як заманеться, а своє становище покращувати і покращувати. Та основна ціль, - це безмежна влада над мовчазними рабами.
Вам здається, що такого не може бути? Тоді згадаймо історію Радянського Союзу. Тоді теж Влада прагнула від народу повної покори і велась політика розмивання національних ознак у людей з вирощування нової спільності «Советского Народа» і «Советского Человека». Діяли програми з масового переселення людей. На початку тридцятих років Московське керівництво СРСР відчуло, що найбільша загроза для його безмежної влади виходить саме від могутньої європейської нації – українців, котрі після часів НЕП і українізації в 20-х роках стали за підсумками перепису населення найчисленнішим етносом, котрий випередив росіян.
Комуністичні варвари вирішували свою проблему голодомором українців в 1932-33 роках і 1946-47 роках.
Нинішні Європейські Влади більш «гуманні». Вони почали процедуру заміни власних націй двома шляхами. Перший - це дати можливість постійному притоку мігрантів. Другий – практично не помітний для звичного погляду. Бажаючи прискорити процедуру заміни націй на Європейський аналог «общності Советских людей», Влада повела роботу по зменшенню популяції корінних європейців.
На законодавчому рівні був порушений віковічний баланс правовідносин у шлюбних стосунках між чоловіками та жінками. Наприклад, це призвело до того, що німець просто боїться одружуватися та обзаводитися родиною, бо в разі розлучення уряд з нього сім шкур здиратиме протягом багатьох років. Подальше може Вам виявитись неймовірним, але пізніше Ви самі переконаєтесь, що еліти, щоб зменшити народжуваність серед європейців, стали насаджувати нам моду на соціальну поведінку, котра призводить до швидкої руйнації нормальних відносин між статями і здорового способу життя. Робиться ця диверсія використовуючи всі засоби масової інформації, кінофільми, серіали.
На жаль, це не моя параноя. От зверніть увагу на те, яким чином людей привчили до куріння? Майже в усіх кінофільмах головні герої курять практично в усіх епізодах. Напружена сюжетна лінія – і ми вболіваємо за свого улюбленця. Практично перебуваємо на його місці, а він у цей момент закурює. Та ми не помічаємо цю дрібничку, адже на екрані вирішується доля всієї планети. Таким чином в нашу підсвідомість потрапляє ідея і мода курити тютюн.
У даному випадку зрозуміло, що таку приховану рекламу сигарет профінансовано олігархами тютюнового бізнесу, а от хто проштовхує ідеї гомосексуальної поведінки? Хто нав’язує ідеї, що нібито європейка спочатку повинна будувати бізнес кар’єру, а вже потім шлюб, а ще пізніше одну дитину? Доведення до абсурду ідей емансіпації? Постійна прихована і відверта реклама алкоголю? Культивування жорстокості та агресивної поведінки? Хто ховається за цими речами?
А може все це відбувається природньо, само по собі, без втручання чийогось злого наміру? Ми так звикли до всього цього негативу, що перестали йому дивуватись. Нормальний людський розум відмовляється навіть подумати, що такий злочин проти людства можливий, що можна обрати такий фарисейський метод впливу на свідомість сотень мільйонів людей. Реальність жорстока. Проти нас ведеться новітня війна. Абсолютно новою зброєю і засобами. На цій війні й жертви зовсім нові, - це ненароджені наші діти, це зруйновані наші сім’ї, скалічені долі наших дітей, це підірване здоров’я наших людей і передчасна смерть, а також втрата історичної пам’яті народу й культурно-національного середовища.
Чи вірна ця здогадка, Ви можете самостійно перевірити. Критично перегляньте такі серіали як «Секс у великому місті», «МарГоша», «Відчайдушні домогосподарки», інші фільми чи підбір новин. В кадр нічого просто так не потрапляє. Замовник все до деталей враховує і методично йде до своєї мети. Ворог змінює і програмує Ваші емоції, створює для Вас стереотипи і моду на певну поведінку, що буде змінювати Ваше повсякденне життя. Він сподівається, що залишиться непомітним. Що ми не повіримо, що взагалі така війна реальна. Що взагалі можливо планувати війну, перемога в якій може наступити тільки рочків через 50.
Будь-яка ситуація виникає внаслідок певних причин. Очевидно, що якась група осіб, користуючись значними матеріальним і адміністративними ресурсами, методично створює все нові й нові причини для демографічної катастрофи на Європейському континенті. Члени цієї впливової неформальної групи об’єднані навколо спільного інтересу. Можливо етнічного, можливо релігійного, майнового чи історичного. В будь-якому разі , все таки очевидно, що ця невидима організація існує і діє брутально та наполегливо.
Що ж стало підставою для таких «ефективних» військових «досягнень» невідомого супротивника? Чому європейські нації виявились такими уразливими для подібного роду диверсії?
Відповідь, шановний читачу, може здатись парадоксальною, але як кажуть, собака зарита саме тут. Пригадуєте знайому тезу, що спочатку було слово. От нам і потрібно, щоб знайти відповідь, пошукати ті слова, котрі діють по всьому світу. Очевидно, краще у вигляді Законів. А хто у нас займається нормотворчістю, що чинна для всіх? Діло ясне, Організація Об’єднаних Націй плодить декларації, котрі потім поступово трансформуються в законодавство окремих країн. Проаналізувавши правовий доробок цієї поважної організації, впадає в око одна явна диспропорція. В міжнародному законодавстві дуже ретельно прописані права людини. Можна сказати, що існує навіть певний культ прав людини. Вони, ніби священна корова, вільно бродять в законодавчих актах більшості європейських країн. Та в цьому не було б нічого поганого, якби не повна відсутність міжнародно-правового визначення іншої сторони правовідносин, котрою є такий суб’єкт права як державотворча нація.
Склалась парадоксальна ситуація: в природі існують нації, котрі утворили свої держави, але в офіційних нормативних актах відсутнє юридичне визначення цьому поняттю, а тим паче й відсутнє нормативне оформлення прав і обов’язків націй, котрі створили держави.
Тобто ми відчуваємо здоровим глуздом, що наприклад, французи як нація, котра створила Францію, мають якісь права та обов’язки, але це лише відчуття, що не проголошене словом, не викладене на папері, не прийнято законодавчо, не визнано в міжнародно-правовому порядку. Тому французи та й інші титульні європейські нації фактично безправні.
До прийняття в ООН загальної декларації про права людини про них також ніхто нічого конкретного не знав. Це й було підгрунтям до дійсно цинічного попрання природних прав людини з боку державних інституцій. Всього за кілька десятків років основні права людини в цивілізованих країнах стали значно краще захищені. Але зла воля ворога скористалась саме цим інструментом щоб брутально попрати одне з головних прав людини – права на свою державотворчу націю. Напевно, делікатно забули про право людини жити в своїй національній державі, де існує відповідне історично-культурне середовище. Забули також про право людини протидіяти асиміляції. Забули про право і обов’язок зберігати спадщину своїх предків і передати її своїм, а не чужим, нащадкам. Та й ще багато чого забуто…
Звідси випливає висновок, що перемогти таємного і незримого ворога легко і просто. Тому що на нашому боці головний закон, що діє між людьми, - це Закон Справедливості, а на боці ворога –тільки лукаве зло.
Нам належить лише сформулювати «Декларацію про права та обов’язки державотворчих націй» за зразком як колись вперше була сформульована «Декларація про права людини».
Ці два документи по своїй суті значно доповнюють і більш надійно захищають права людини, а також унеможливлюють зловживанню правами одних людей на шкоду правам інших людей.
Майбутня «Декларація про права та обов’язки державотворчих націй» формально констатує факт рівності всіх державотворчих націй. Нема кращих чи гірших націй. Всі однакові в своїй унікальності. Тоді стане наочною для кожного кардинальна різниця між ідеологією націоналізму та ідеологіями нацизму. Без цього сподвижники деструктивних політичних течій можуть ще довго залякувати наших простих людей міфічною тотожністю нацистів і націоналістів.
В сучасній псевдодемократичній Україні це завдання під силу тільки двом, по-справжньому патріотичним організаціям: партії Українців – ВО Свобода, та Українській Національній Громаді.
Зусиллями їх правників, лідерів і рядових членів можливо у короткий термін розробити проект «Декларації про права та обов’язки державотворчих націй». Винести її на широке обговорення і проголосити її на чергових з’їздах. Потім винести її на розгляд депутатам Тернопільської обласної ради і прийняти як проект зі зверненням до Верховної Ради України.
Звичайно, нині діюча Верховна Рада не збереться захищати інтереси ні української нації, ні всіх громадян України, але проблема буде виставлена на світ Божий. Можливий значний міжнародний резонанс і істерична критика з боку комуністів та лібералів. Та, в будь-якому випадку, правда рано чи пізно переможе, і Україна, як держава-засновниця ООН, діючи в інтересах всього людства, звернеться до цієї міжнародної організації з пропозицією прийняти таку «Декларацію». Після її ствердження розпочнеться велика робота по приведенню внутрішнього законодавства окремих країн у відповідність до цих норм, а таємний ворог зникне, як роса на сонці.
Хай Буде! З нами Бог!
В тему:
Програма останньої партії
Реформація: 25 пунктів (політична програма УНГ)
Український мир Залізної доби
Українці для України — Україна для українців! Маніфест Української Національної Громади
Вторгнення чужих буде катастрофою
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта