Арійство є еволюційним локомотивом розвитку людства і виступає в ролі божественної тези. Для її повнішого розкриття потрібна антитеза, яка чинить опір. «Той, хто чинить опір» в Євангелії позначається арамейським словом «сатана», що значить «противник».
В ролі сатанинської, антиеволюційної антитези виступає іудохристиянська єресь. На жаль, вона домінує в нинішньому християнстві. Щоб у цьому переконатися, корисно розглянути її з погляду наведених вище 12 тез арійства. По кожному пункту іудохристиянська єресь виступає в ролі противника.
1. Хрещення. Цей арійський обряд дружнього поєднання з Всесвітом через занурення у природну воду в іудохристиянстві трактується як позбавлення «первородного гріха». Тобто вважається, що дитина вже народжується з тавром диявола, у стані фундаментального інформаційного забруднення. Тому під час іудохристиянського хрещення виконується обряд відречення від «сатани і всіх діл його», таке собі «перехрещення». Натомість в арійстві вважається, що діти народжуються у стані святості і перебувають у Просторі волі (див.: Діти у Просторі волі).
2. Причастя. Цей арійський обряд духовного єднання перетворено на повну протилежність, а саме на акт символічного канібалізму, коли послідовники поїдають тіло свого вчителя. Замість свіжого виноградного соку використовується алкогольне вино, тобто наркотична і отруйна рідина, призначена для зовнішнього застосування (дезінфекції). Під час підготовки ритуального хліба (просфори) здійснюється ритуал пробивання списом символічного тіла Ісуса. Це ритуал чорної магії, коли людині завдається страждання через маніпуляції з її образом. Наприклад, «лялька Вуду» та інші «ляльки» використовуються як посередник для руйнування енергетичного поля людини і завдання їй страждань. Такі «ляльки» виготовляються з думками про ту людину, яка є об’єктом-мішенню психоенергетичної атаки.
3. Молитви. Молитва «Отче наш» заблокована реченням «І не введи нас у спокусу, але визволь нас від лукавого». Введення у спокусу – це приховане спонукання до зла, такими речами займається не святий Творець всесвіту, а його противник диявол – «брехун і батько брехні» (133). Тобто згадане речення є прямим звертання до диявола (докладніше: Молитва «Отче наш» без вставок). Про що людина думає, те вона й притягує: ми там, де наші думки. Окрім того, в іудохристиянстві використовується багато брудних і руйнівних молитов – від Митаревої молитви («без числа нагрішив я, Господи, прости мені») до Псалма 50 («в беззаконнях я зачатий і в гріхах родила мене мати моя»).
4. Опускання у простір страждань. Іудохристиянська єресь розглядає людину як грішника і раба, слабку і брудну істоту. На іконах святі зображуються зігнутими, з похиленими головами, старими і виснаженими. Апостоли, які були молодими, переважно 20-річними, зображуються немічними старцями.
«Князем цього світу» в іудохристиянстві вважається диявол. Ісус Хрестос розглядається як «цап відбувайло», на якого перекладені гріхи всіх людей. Його начебто замучили проти його волі. Воскресіння розглядається як короткий епізод, головна ж увага приділяється стражданням Ісуса. Три години, протягом яких він перебував розіп’ятим на таврі, перетворені на вічність, тому головним символом Ісуса в іудохристиянстві є розп’яття – символ приниження і поразки, символ торжества «дітей диявола».
Воскреслого Ісуса розглядають або як примару, що на 40-й день возноситься кудись в небо, або як зомбі (гальванізований труп), який рухається в тілі з дірками в боці, руках і ногах. Навіть є картини, на яких «апостоли» у вигляді старців семітського типу зі здивуванням запихають пальці у дірку в боці воскреслого. У такий спосіб заперечується Воскресіння і Перемога Ісуса Хреста (див.: Вознесіння Господнє чи заупокійні сороковини?).
5. Забобони. Іудохристиянська єресь є суперечливим конгломератом догм, які суперечать одна одній, історії і здоровому глузду. Їхнє завдання – перетворення людини на темного, безвольного, слабкого, неосвіченого раба. В жодному разі це не можна назвати «освітою». Сучасна державна система освіти також несе на собі потужний відбиток іудохристиянської єресі, що виявляється в плеканні посередності, пасивності, нудоти, брехні, руйнуванні здоров’я, опусканні дітей у Простір страждань (докладніше: Тотальна освіта).
6. Духовне жебрацтво. Іудохристиянство просуває думку, що скромній людині треба робити добрі справи таємно, мовляв, хай про них говорять інші, якщо випадково про це довідаються. Це ставить дітей Божих у нерівні умови з галасливими дітьми диявола, які несамовито «піаряться» і вихваляють одне одного за неіснуючі добродійства. При цьому свої пороки вони представляють як чесноти, потворність – як красу, брехню – як правду, а збочення – як норму. Брудне, депресивне і брехливе інформаційне поле загальмовує будь-які позитивні ініціативи дітей Божих.
З другого боку, в іудохристиянстві сформовано стереотип, згідно з яким треба ділитися не світлом і радістю, а тривогами, страхами, стражданнями, сумнівами, бідами. Це робиться для того, щоб викликати до себе жалість і випросити якесь подаяння, пільгу, допомогу.
7. Перевертання уявлень про піст. Арійський звичай, спрямований на радісне очищення і посилення духу, душі та плоті людини, діти диявола перетворили на повну протилежність. Згідно з їхніми догмами, під час посту треба виснажувати тіло, а свою психіку наповнювати негативними емоціями, думками про страждання і смерть. Радісні емоції, пісні і танці, які є найпотужнішим засобом очищення і оздоровлення, визнаються гріховними і забороняються.
8. Стадо овець. Замість арійського погляду на громаду як спільноту, спроможну до самоорганізації, іудохристиянська єресь представляє громаду як збіговисько овець, яким потрібен зовнішній пастир (пастух). Всі вівці є слабкими і грішними, пастир є сильний і безгрішний. Громада не може змінити пастиря, бо він призначається не ними, а вищестоящим начальством.
9. Непротивлення злу. В іудохристиянстві пасивне терпіння вважається заслугою і ознакою святості. Зразками святості і прикладом для наслідування вважаються мученики, особливо якщо вони добровільно дозволили себе замордувати. Відповідно, якщо когось не замучили, то він «не дуже святий». Це перевертання істини з ніг на голову, адже святість і страждання несумісні. Свята людина перебуває у просторі Царства божого, а це простір повної безпеки, щастя і процвітання (див.: Абсолютна захищеність у Просторі волі).
10. Іудофільство. На відміну від Євангелія, яке розглядає іудеїв переважно як противників Божих і «гріха невільників» (133), іудохристиянська ересь вважає їх «обраним народом». Іудейські тексти включені до складу Біблії, головні події Євангелія трактуються як виконання давніх іудейських «пророцтв». Іудохристиянські свята максимально прив’язані до іудейських свят, зокрема, Пасха прив’язується до іудейського Пейсаха (див.: Що святкуємо?). Народне свято зустрічі весняних птахів «Сороки» перекручене на поминки «сорока мучеників севастійських», а з арійського свята Маковія зробили поминки «семи мучеників Маккавеїв» – іудейських повстанців 2 ст. до н. е. проти гелленізації (арієзації) Іудеї.
11. Ставлення до дітей і жінок. В іудохристиянстві процес зачаття і народження пов’язується з забрудненням і гріховністю. Тому чистим (непорочним) визнається тільки протиприродне зачаття без участі чоловіка. Після народження дитина і жінка потребують спеціального ритуалу очищення. В цілому жінки і діти вважаються істотами другого сорту.
12. Психотерор. Головним засобом контролю над людьми в іудохристиянстві є приховане чи відверте залякування, формування комплексу вини і неповноцінності. Світ представляється як місце страждань, тобто страждання визнаються нормою. Найприродніша справа – дітонародження – представляється як смертельно небезпечна процедура, майже неможлива без хірургічного втручання. Відповідно, найкращий вихід для людини – покірно витерпіти всі страждання, вмерти і ніколи більше сюди не повертатися. Людина сприймається як біоробот, який повинен діяти згідно з детально регламентованими настановами «пастирів» та їхніми «пророцтвами», інакше буде спалений у «печі огненній, де буде плач і скрегіт зубів», піде на вічні муки.
Метою «церкви програмістів» Aryan Softwerk є колективне досягнення Царства божого шляхом розробки софту для самоорганізації шляхетних духовних демосів – арійських церков. Розробка церковного софту –...
Іудохристиянська антитеза
Категорія:
Світ:
Спецтема:
Арійство є еволюційним локомотивом розвитку людства і виступає в ролі божественної тези. Для її повнішого розкриття потрібна антитеза, яка чинить опір. «Той, хто чинить опір» в Євангелії позначається арамейським словом «сатана», що значить «противник».
12050601e.jpg
Попередні статті:
Арійство (арійське хрестиянство) – реставрація релігії Золотої доби Трипілля
Арійські обряди та настанови
В ролі сатанинської, антиеволюційної антитези виступає іудохристиянська єресь. На жаль, вона домінує в нинішньому християнстві. Щоб у цьому переконатися, корисно розглянути її з погляду наведених вище 12 тез арійства. По кожному пункту іудохристиянська єресь виступає в ролі противника.
1. Хрещення. Цей арійський обряд дружнього поєднання з Всесвітом через занурення у природну воду в іудохристиянстві трактується як позбавлення «первородного гріха». Тобто вважається, що дитина вже народжується з тавром диявола, у стані фундаментального інформаційного забруднення. Тому під час іудохристиянського хрещення виконується обряд відречення від «сатани і всіх діл його», таке собі «перехрещення». Натомість в арійстві вважається, що діти народжуються у стані святості і перебувають у Просторі волі (див.: Діти у Просторі волі).
2. Причастя. Цей арійський обряд духовного єднання перетворено на повну протилежність, а саме на акт символічного канібалізму, коли послідовники поїдають тіло свого вчителя. Замість свіжого виноградного соку використовується алкогольне вино, тобто наркотична і отруйна рідина, призначена для зовнішнього застосування (дезінфекції). Під час підготовки ритуального хліба (просфори) здійснюється ритуал пробивання списом символічного тіла Ісуса. Це ритуал чорної магії, коли людині завдається страждання через маніпуляції з її образом. Наприклад, «лялька Вуду» та інші «ляльки» використовуються як посередник для руйнування енергетичного поля людини і завдання їй страждань. Такі «ляльки» виготовляються з думками про ту людину, яка є об’єктом-мішенню психоенергетичної атаки.
3. Молитви. Молитва «Отче наш» заблокована реченням «І не введи нас у спокусу, але визволь нас від лукавого». Введення у спокусу – це приховане спонукання до зла, такими речами займається не святий Творець всесвіту, а його противник диявол – «брехун і батько брехні» (133). Тобто згадане речення є прямим звертання до диявола (докладніше: Молитва «Отче наш» без вставок). Про що людина думає, те вона й притягує: ми там, де наші думки. Окрім того, в іудохристиянстві використовується багато брудних і руйнівних молитов – від Митаревої молитви («без числа нагрішив я, Господи, прости мені») до Псалма 50 («в беззаконнях я зачатий і в гріхах родила мене мати моя»).
4. Опускання у простір страждань. Іудохристиянська єресь розглядає людину як грішника і раба, слабку і брудну істоту. На іконах святі зображуються зігнутими, з похиленими головами, старими і виснаженими. Апостоли, які були молодими, переважно 20-річними, зображуються немічними старцями.
«Князем цього світу» в іудохристиянстві вважається диявол. Ісус Хрестос розглядається як «цап відбувайло», на якого перекладені гріхи всіх людей. Його начебто замучили проти його волі. Воскресіння розглядається як короткий епізод, головна ж увага приділяється стражданням Ісуса. Три години, протягом яких він перебував розіп’ятим на таврі, перетворені на вічність, тому головним символом Ісуса в іудохристиянстві є розп’яття – символ приниження і поразки, символ торжества «дітей диявола».
Воскреслого Ісуса розглядають або як примару, що на 40-й день возноситься кудись в небо, або як зомбі (гальванізований труп), який рухається в тілі з дірками в боці, руках і ногах. Навіть є картини, на яких «апостоли» у вигляді старців семітського типу зі здивуванням запихають пальці у дірку в боці воскреслого. У такий спосіб заперечується Воскресіння і Перемога Ісуса Хреста (див.: Вознесіння Господнє чи заупокійні сороковини?).
5. Забобони. Іудохристиянська єресь є суперечливим конгломератом догм, які суперечать одна одній, історії і здоровому глузду. Їхнє завдання – перетворення людини на темного, безвольного, слабкого, неосвіченого раба. В жодному разі це не можна назвати «освітою». Сучасна державна система освіти також несе на собі потужний відбиток іудохристиянської єресі, що виявляється в плеканні посередності, пасивності, нудоти, брехні, руйнуванні здоров’я, опусканні дітей у Простір страждань (докладніше: Тотальна освіта).
6. Духовне жебрацтво. Іудохристиянство просуває думку, що скромній людині треба робити добрі справи таємно, мовляв, хай про них говорять інші, якщо випадково про це довідаються. Це ставить дітей Божих у нерівні умови з галасливими дітьми диявола, які несамовито «піаряться» і вихваляють одне одного за неіснуючі добродійства. При цьому свої пороки вони представляють як чесноти, потворність – як красу, брехню – як правду, а збочення – як норму. Брудне, депресивне і брехливе інформаційне поле загальмовує будь-які позитивні ініціативи дітей Божих.
З другого боку, в іудохристиянстві сформовано стереотип, згідно з яким треба ділитися не світлом і радістю, а тривогами, страхами, стражданнями, сумнівами, бідами. Це робиться для того, щоб викликати до себе жалість і випросити якесь подаяння, пільгу, допомогу.
7. Перевертання уявлень про піст. Арійський звичай, спрямований на радісне очищення і посилення духу, душі та плоті людини, діти диявола перетворили на повну протилежність. Згідно з їхніми догмами, під час посту треба виснажувати тіло, а свою психіку наповнювати негативними емоціями, думками про страждання і смерть. Радісні емоції, пісні і танці, які є найпотужнішим засобом очищення і оздоровлення, визнаються гріховними і забороняються.
8. Стадо овець. Замість арійського погляду на громаду як спільноту, спроможну до самоорганізації, іудохристиянська єресь представляє громаду як збіговисько овець, яким потрібен зовнішній пастир (пастух). Всі вівці є слабкими і грішними, пастир є сильний і безгрішний. Громада не може змінити пастиря, бо він призначається не ними, а вищестоящим начальством.
9. Непротивлення злу. В іудохристиянстві пасивне терпіння вважається заслугою і ознакою святості. Зразками святості і прикладом для наслідування вважаються мученики, особливо якщо вони добровільно дозволили себе замордувати. Відповідно, якщо когось не замучили, то він «не дуже святий». Це перевертання істини з ніг на голову, адже святість і страждання несумісні. Свята людина перебуває у просторі Царства божого, а це простір повної безпеки, щастя і процвітання (див.: Абсолютна захищеність у Просторі волі).
10. Іудофільство. На відміну від Євангелія, яке розглядає іудеїв переважно як противників Божих і «гріха невільників» (133), іудохристиянська ересь вважає їх «обраним народом». Іудейські тексти включені до складу Біблії, головні події Євангелія трактуються як виконання давніх іудейських «пророцтв». Іудохристиянські свята максимально прив’язані до іудейських свят, зокрема, Пасха прив’язується до іудейського Пейсаха (див.: Що святкуємо?). Народне свято зустрічі весняних птахів «Сороки» перекручене на поминки «сорока мучеників севастійських», а з арійського свята Маковія зробили поминки «семи мучеників Маккавеїв» – іудейських повстанців 2 ст. до н. е. проти гелленізації (арієзації) Іудеї.
11. Ставлення до дітей і жінок. В іудохристиянстві процес зачаття і народження пов’язується з забрудненням і гріховністю. Тому чистим (непорочним) визнається тільки протиприродне зачаття без участі чоловіка. Після народження дитина і жінка потребують спеціального ритуалу очищення. В цілому жінки і діти вважаються істотами другого сорту.
12. Психотерор. Головним засобом контролю над людьми в іудохристиянстві є приховане чи відверте залякування, формування комплексу вини і неповноцінності. Світ представляється як місце страждань, тобто страждання визнаються нормою. Найприродніша справа – дітонародження – представляється як смертельно небезпечна процедура, майже неможлива без хірургічного втручання. Відповідно, найкращий вихід для людини – покірно витерпіти всі страждання, вмерти і ніколи більше сюди не повертатися. Людина сприймається як біоробот, який повинен діяти згідно з детально регламентованими настановами «пастирів» та їхніми «пророцтвами», інакше буде спалений у «печі огненній, де буде плач і скрегіт зубів», піде на вічні муки.
Продовження: Світоглядні принципи арійства
Про джерело іудохристиянської отрути: Хула проти Святого Духа – інформаційна зброя дітей диявола
В тему:
Добра Новина Ісуса Хреста, Сина Божого
Наші популярні єресі
Арійство (арійське хрестиянство) – реставрація релігії Золотої доби Трипілля
Арійські обряди та настанови
Сонячний аеростат, або Як позбутися паразитів
Жид у вертепі
Світоглядні основи вакцинації
«Пшениця без куколю. Євангеліє без вставок і спотворень» (2012): друга редакція
Істархов ударив не по Євангелію, а по фарисейським вставкам!
Доля мурашника: загибель і воскресіння
Три поверхи Великого Переходу: соціальний, національний, магічний
Схема порятунку мурашника
Перше чудо Ісуса Хреста: звільнення від алкоголю
Для кращого розуміння тези корисно мати уявлення про антитезу.
Зверніть увагу
Стартап Aryan Softwerk запрошує ІТ-фахівців спільноти Народний Оглядач до освоєння ринку самоорганізації арійських церков