Киянка Аліна Козіч стала абсолютною чемпіонкою Європи

Але довго радіти перемозі не доводиться: чемпіонат Європи -- це лише сходинка до найважливіших стартів -- ігор Олімпіади. Тому після короткого відпочинку Аліну знову можна побачити за роботою у гімнастичній залі Кончі-Заспи. Окрім безпосередності, чудових даних та шарму, яку встигли відзначити судді на єврофорумі, Аліна відрізняється наполегливістю та працьовитістю, а ще відданістю гімнастиці. Спорт полюбляє відданих і дарує їм перемоги. Хочеться вірити, що через два місяці він подарує Аліні найбільшу свою перемогу.

-- Гімнастикою займаюся майже усе свідоме життя. Вже з чотирьох років ходила до Палацу спорту, де під дахом є маленька гімнастична зала. Спочатку це була просто розвага, заняття для задоволення. До цього залу мене привела мама. Вона дуже хотіла, щоб я займалась танцями. І, власне, до Палацу спорту привела мене тому, що була переконана, що саме там займаються танцюристи. Так ось, зайшли ми до зали, а нам на зустріч випадково вийшла тренер Людмила Васюта, яка згодом і стала моєю першою наставницею. Вона запитала, чи хочу я займатися гімнастикою. Я дуже хотіла. Чим дитину може приваблювати гімнастика? Звичайно ж, можливістю пострибати на батуті! Це, мабуть, і втримувало на початках мене у гімнастиці.

А до того я займалась фігурним ковзанярством. Тренувалась близько тижня, потім впала і вдарилась головою. Сказала, що більше ніколи не прийду туди. Дивно, займаючись гімнастикою, також падала. Але щось мене втримувало там.

-- Аліно, чи було щось таке, що Тобі дуже не подобалось?

-- Ну звичайно! Це численні вправи на гнучкість. Нас дуже сильно розтягували. Ніколи не забуду шпагати! Коли я була маленькою, в мене завжди були проблеми з колінами, ліктьовими суглобами: зв'язки не були достатньо гнучкими. Тому, коли мене розтягували, відчувала біль, часто навіть плакала. Але перетерпіла.

-- А на сьогодні, які найбільші неприємності приносить гімнастика?

-- Найперше, це травми. Впевнена, в кожного спортсмена є якісь травми: ті, які зараз турбують, чи давні, що все одно час від часу нагадують про себе. Але це все треба пережити, перетерпіти. Без цього не можна. Найважче у гімнастиці -- перемогти себе, свій біль. З кожним буває, що він залишає гімнастику, не хоче, не може більше тренуватися, тому дуже важливо зуміти перемогти і це. Проте, незважаючи на такі "незручності", я все одно щаслива, що обрала саме цей шлях. Я надзвичайно люблю гімнастику і не уявляю, чим ще можна займатися. Мене це цікавить найбільше. Я вже провела у гімнастичній залі 11 років. У мене тут дуже багато друзів. Важко пояснити, чому цей вид спорту мені так подобається. Просто це вже моє життя, велика частина мене самої.

-- Чи були такі моменти, коли хотіла залишити гімнастику?

-- Були. Тоді я надзвичайно втомилась, нічого не могла робити. Я вже хотіла зібрати речі і поїхати додому, сказати батькам, що більше не можу. Але потім подумала, що провела у гімнастиці шість років, а тепер все кину, зведу нанівець свою працю, працю тренера. Я не змогла цього зробити.

-- От якщо б на світі не було спортивної гімнастики, ким би Ти тоді хотіла бути? Ким уявляєш себе поза гімнастичним помостом?

-- Не уявляю. Щось інше, мабуть, не для мене. Коли завершиться цьогорічна Олімпіада, я готуватимусь до наступної, виступатиму ще, на результат і в своє задоволення. А потім все одно хочу, щоб моє життя хоч якось було пов'язане з гімнастикою. Не знаю, як саме. Можливо, виступатиму в циркових шоу, а може, поїду виступати за кордон. Хоча ймовірно, що залишусь у рідному залі працювати тренером. Я ще не вирішила. Можливо, коли я виросту, то захочу чогось іншого. Але сьогодні я живу гімнастикою.

-- Аліно, які перемоги, змагання запам'ятались найбільше?

-- Найбільше запам'ятались, і це не дивно, перші мої міжнародні змагання -- Європейські молодіжні олімпійські дні. Першого дня, пам'ятаю, я травмувалась. А другого дня мені довелось виступати у багатоборстві. На диво, я перемогла. Особливо здивувала перемога, тому що я виступала в другій команді (зазвичай перемагають лідери, які виступають за першу команду). Мене ніхто не помічав, уся увага була прикута до фаворитів. А я рівненько відпрацювала всі види. І так сталось, що перемогла. Це були надзвичайні враження. Я вийшла на шикування, не знаючи навіть, яке місце посіла. Коли вишикувались біля п'єдесталу, то побачила, що стою перед найвищою сходинкою. Але остаточно зрозуміла, що перемогла, коли побачила, що прапор України піднімають вгору, вище від інших прапорів.

-- Що відчуває спортсмен, коли стоїть на п'єдесталі?

-- Тоді я взагалі нічого не відчувала. Було все так раптово та незвично. А так стою та жалію себе: дуже втомилась. Звичайно, є щастя та радість, але це вже набагато пізніше. Посміхаюсь на п'єдесталі, звичайно. Але переможницею усвідомлюю себе тільки за його межами, після нагородження.

-- Чи є якийсь талісман, який приносить Тобі удачу?

-- Є, завжди вожу з собою на змагання іконки, різних собачок. Вони займають мало місця у сумці і тому супроводжують всюди.

-- У Тебе надзвичайно цікавий тренер. Розкажи про нього.

-- Це правда. Сергій Гутсула -- дуже добра людина, може зрозуміти все. Скільки разів бачила, як деякі тренери можуть навіть вдарити ученицю, якщо в неї щось не виходить. Мій тренер зовсім інший! Якщо в мене щось болить чи навіть щось мені не подобається, я відразу підійду до нього і все розповім. І він завжди мене розуміє, підтримує. Я прислуховуюсь до нього, він -- до мене. МИ дуже легко знайшли спільну мову. Коли програю, в перші хвилини він до мене зовсім не підходить. А потім спокійно і доброзичливо запитує, як я гадаю, чому помилилась. А коли перемагаю -- не шкодує похвал.

-- Ти сильна в багатоборстві. Усі види робиш рівно. А чи є якийсь улюблений снаряд?

-- Улюбленого як такого немає. Є прилади, на яких трошки більше працюю, виступи на яких вдаються найкраще. Це вільні вправи та бруси. Найважче мені працювати на колоді. А опорний стрибок -- звичайнісінький вид, який просто треба рівно пройти.

-- Колода -- найскладніший прилад. Помилитися тут дуже просто. Як Ти налаштовуєшся на боротьбу з нею?

-- Намагаюсь всю увагу зосередити тільки на собі і на колоді. Щоб для мене у залі нікого не було -- ні суддів, ні глядачів. Вправи на колоді я виконую тільки для себе. Я не конкурую з суперницями, не змагаюсь за оцінки. Намагаюсь перебороти себе. Так само я сконцентровуюсь на килимі. В першій частині вільних я нікого взагалі не бачу. Проте потім виступаю для суддів та глядачів, намагаюсь сподобатись їм. А коли бачиш, що твій виступ подобається, тобі аплодують, підтримують, то хочеться зробити ще більше, показати все, що вмієш.

-- Сьогодні Ти найкраща в Європі, для багатьох дітей -- кумир та зразок для наслідування. А хто з гімнасток найбільше подобається Тобі?

-- Коли була маленькою, мені надзвичайно подобалась наша Ліля Подкопаєва, росіянка Свєтлана Хоркіна. Я виросла, але навіть тепер ці дві гімнастки подобаються найбільше. Тому що це ті люди, які досягли зоряних вершин, це постаті світової гімнастики.

-- Скільки треба тренуватись, щоб стати чемпіонкою Європи?

-- Багато і постійно. З 7.30 і до 9.00 в нас зарядка. З 12.00 до 14.30 -- перше тренування, з 17.00 до 19.00 -- друге. І так майже щодня. Лише в середу і в суботу немає другого тренування. Повністю відпочити можемо в неділю. Тоді про зал думати просто не можемо. Втомлюємось надзвичайно. Найскладніше в олімпійський рік: багато змагань, відбірних стартів, де формується збірна на Олімпіаду. Готуючись до найважливіших змагань, деколи тренуємось навіть у неділю. В такі періоди весь відпочинок у нас - це сон. В інші дні можуть бути полегшені тренування. Тоді з дівчатами навіть ідемо гуляти: приїжджаємо до Києва і ходимо Хрещатиком, йдемо у кіно. Це найулюбленіший відпочинок. А деколи беремо підручники і вчимося.

-- Ви з дівчатами постійно разом: у залі, на відпочинку. Чи не набридає безперервне спілкування?

-- Не знаю чому, але ні. Напевне, тому, що немає інших подруг. В нас дуже хороші стосунки, ми як одна сім'я. Між нами немає конкуренції, навіть якщо виходимо на поміст одна за одною. Коли виступає, здавалось б, твоя суперниця, ми щиро переживаємо, підтримуємо одна одну.

-- А хто в команді Твоя найкраща подруга?

-- У мене дві найкращі подруги -- це Євгенія Олійник та Мірабелла Ахуну.