Любо!

Звичайно, зараз легко критикувати і звинувачувати Нестора Махна у принциповому протистоянні з авторитарним Гетьманатом, у протидії Армії УНР, у розправі над отаманом Григорьєвим. Проте це вже минуле. Для нас, реакційних мракобісів, всі вони – і П.Скоропадський, і С.Петлюра, і Н.Григорьєв, і Нестор Махно – великі постаті нашого народу, які заслуговують на шану і повагу. Так, іноді вони помилялися, але такі були часи збройного протистояння концепцій подальшого розвитку країни. Принаймні, вони діяли, а не гадили в тилу, не нили, не плакали. Вони – символи України, яка боролася і не здавалася.

Нестор Махно – єдиний у світі реалізатор практичного, некабінетного анархізму. Він вигадав легендарну тачанку. Його кіннота форсувала Сиваш і без відпочинку, з ходу погнала гламурно-пафосну білу кавалерію генерала Барбовича геть з землі української. Його бійці, прості українські хлопці та дядьки під чорними майже піратськими штандартами, рубали опонентів шаблюками, нещадно різали паразитів та повертали вкрадене простому трудовому народу. За це махновців народ любив і поважав.

Нова, звільнена від пут ліберально-комуністичних окупантів Україна неминуче воздасть належне пам’яті Нестора Івановича Махна, цього степового вовка козацької вольниці. Він бачив Україну по-своєму, і до цього треба ставитися з розумінням, відчуваючи історичну дистанцію. Батько Махно був вождем народного спротиву Півдня України і безстрашним ідейним бійцем. Його буйна динамічна кров, його гаряче серце і фанатичний блиск в очах наче наказують нам крізь десятиліття шевченкове «Борітеся - поборете!».

Нестор Махно був українцем, був нашим. Праправнуки та праправнучки махновських головорізів гордяться своїми прапрадідусями.

Героям слава!