Піночет став батьком чилійського економічного дива! За порівняно короткий період йому вдалося розв’язати історичне завдання модернізації чилійської економіки, над яким багато десятиріч безуспішно билися і ліві, і праві його попередники. Піночет зробив з Чилі провідну країну Латинської Америки!
10.12.2006, у віці дев’яносто одного року, пішов з життя генерал чилійської армії та керівник чилійської держави Августо Піночет. Ця подія облетіла світові новини і викликала неоднозначну реакцію. Одні називали його „батьком чилійської нації”, інші „кривавим диктатором” …
Аугусто Піночет Угарте народився 25 листопада 1915 року в місті Вальпараїсо в сім’ї офіцера правоохоронних органів Аугусто Піночета Вери й домогосподарки Авеліни Угарте Мартінес. А.Піночет закінчив семінарію святого Рафаеля у Вальпараїсо, інститут католицького ордену братів-марі в місті Кілльйота, французький коледж у Вальпараїсо. Він був шостою дитиною в сім`ї і виростав в дусі традиційності, патріотизму, християнства та вічних цінностей, які він засвоїв і проніс крізь все своє життя. Закінчивши середню школу Августо вирішив поступати до військового училища, але по причині поганого здоров’я йому це вдалося лише з третьої спроби. Тоді, щоб поправити недостатню фізичну підготовку та слабке здоров’я, Піночет став займатися боксом та плаванням.
У 1936-му році Августо Піночет закінчив військове училище та почав військову кар’єру. Піночет підіймався від лейтенанта до головнокомандуючого військ крок за кроком по військовій ієрархії: „не маючи жодних честолюбних прагнень і бажаючи лише виконувати свої службові обов’язки». Одружився Августо на донці одного з провідних чилійських політиків консервативного спрямування Лусії, від якої мав дітей, з якою він прожив майже 60 і до кінця днів був вірним сім`ї. У 1951 року Августо закінчив військову академію, отримавши звання офіцера генерального штабу і фах «викладач військової географії та логіки». П’ять років він викладав у цій академії. Був військовим аташе в Вашингтоні, де досконально оволодів англійською. Піночет на той час став автором більш як десятка книг військової тематики. Та найвідомішою його працею стала „Геополітика” видана 1968 р., в якій майбутній президент описав філософські думки про „характери” різних народів.
У грудні 1969 року партії лівого спрямування утворили блок «народна єдність», на чолі якого став лідер соціалістичної партії доктор Сальвадор Альєнде Госсенс. Наступного року відбулися президентські вибори, на яких Альєнде переміг і 4 листопада 1970 року соціаліст в’їхав у президентський палац в Сантьяго. Взагалі то, лише 36 відсотків виборців підтримали Алєнде на президентських виборах, але із-за недосконалості виборчого законодавства (лише один тур виборів, за яким той, хто має більшість голосів стає переможцем) соціаліст став президентом. Біда державників була в їх роздробленості (нічого не нагадує?). Отож, протягом усіх 1000 днів свого правління Альєнде був «президентом меншості».
Попри те, що Альєнде називався соціалістом, його уряд відразу почав провадити в країні радикальні економічні та соціальні перетворення у цілком комуністичному тоталітарному дусі. У перші ж місяці свого правління новий президент провів «червоногвардійську атаку» на „капітал” і релігію, подібно до того, як це робив Лєнін наприкінці 1917 - на початку 1918 року. Значно посилився вплив Куби та втручання Радянського Союзу у внутрішні справи Чилі, на що Альєнде реагував досить позитивно. Від безрозсудливих дій Альєнде страждали в основному не „привілейовані верстви населення”, а середній клас. Країна розкладалася. До селян застосовувався принцип «добровільно-примусового» об’єднання в колгоспи. Всю ж вироблену продукцію чилійські колгоспники були зобов’язані віддавати пропрезидентським закупівельним організаціям. Централізований, але безвідповідальний урядовий розподіл продуктів харчування призвів до їх гострого дефіциту. В Чилі почалися «бунти порожніх каструль», коли домогосподарки приходили до президентського палацу і годинами стукотіли кришками по каструлях, протестуючі таким чином проти бездарної економічної політики „інтернаціонала”. Бездарно керовані підприємства припиняли свою діяльність одне за одним.
І ось, 11 вересня 1973 р. у Чилі відбувся так називаний путч. Він розпочався страйком водіїв вантажівок і закінчився військовим переворотом на чолі якого став генерал чилійської армії, головнокомандувач сухопутних військ – Августо Піночет. Військові захопили президентський палац, розгромивши штаб-квартири всіх політичних партій. Альєнде покінчив життя самогубством зброєю, подарованою йому Фіделем Кастро. Так було встановлено військову хунту.
Змова військовиків, що не могли більше терпіти того, що коїлось з їхньою Батьківщиною, назрівала давно. Та повстання загальмувала пропрезидентська позиція попередника Піночета генерала Пратса. І ось одна з офіцерських дружин привселюдно дала Пратсу ляпаса, і Пратс, за 19 днів до повстання, залишив свою посаду до останнього аполітичному Піночету. Як згадує сам Августо: «коли я 23 серпня прийняв командування, рішення про переворот визначилося остаточно».
Прийшовши до влади й встановивши військову хунту Піночет прийнявся наводити в країні порядок. За 17 років правління хунти близько трьох тисяч „яничар”, що нищили і гнобили Чилі, було знищено та 130 тисяч зарештовано. „Демократію час від часу треба лікувати кров’ю, що вона залишалася демократією” - стверджував генерал. Піночет поставив край іноземному впливу та шпіонажу в Чилі. Піночет заборонив діяльність будь-яких політичних партій, що розкладали й розкрадали країну, змусив емігрувати всіх політиків лівого спрямування.
Піночет став батьком чилійського економічного дива! За порівняно короткий період йому вдалося розв’язати історичне завдання модернізації чилійської економіки, над яким багато десятиріч безуспішно билися і ліві, і праві його попередники. Піночет зробив з Чилі провідну країну Латинської Америки! Показник за розмірами валового внутрішнього продукту на душу населення за даними Світового банку, і по цей день, складає в Чилі $4590! І нині Чилі багатша за Польщу ($4190), Туреччину ($3100) та Росію ($1660). Чилійський досвід організації пенсійних фондів як засіб вирішення соціальних проблем і джерело акумуляції коштів населення для внутрішніх інвестицій визнано класичним у цілому світі. Нині середня платня у Чилі складає $1000 (!) на місяць. Рівень, про який пересічний українець може тільки мріяти…
В 1988 році Піночет провів референдум, на якому народ вирішив перейти до цивільного демократичного правління. І генерал Августо з чистою совістю, піднявши і врятувавши свою Вітчизну, в 1990 році зрікся влади, передавши її цивільному, демократично обраному президентові Ейлвіну - християнському демократу. Ще декілька років генерал був командуючим сухопутних військ, служачи вірою і правдою Батьківщині.
Коли 1990 року 85-річний Піночет прибув на лікування до Великої Британії, його було підступно заарештовано за ордером іспанського судді та звинувачено у „злочинах проти людства”. Перебуваючи на Альбіоні під домашнім арештом, пересувався виключно в інвалідному візку. Врешті після кількамісячної тяганини британська палата лордів вирішила не видавати його Іспанії і відпустити додому.
Августо Піночет Угарте помер у військовому госпіталі Сант-Яго, куди був госпіталізований із серцевим нападом, а за тиждень до кончини переніс операцію на судинах серця. Останній раз А.Піночет звернувся до громадськості у свій 91-й день народження: «Сьогодні, під кінець моїх днів, я хочу сказати, що ні на кого не тримаю зла і що найбільше на світі люблю свою Батьківщину. Я беру на себе повну політичну відповідальність за все, що відбувалося в країні під час мого 17-річного правління».
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Пам’яті генерала Піночета
Світ:
Піночет став батьком чилійського економічного дива! За порівняно короткий період йому вдалося розв’язати історичне завдання модернізації чилійської економіки, над яким багато десятиріч безуспішно билися і ліві, і праві його попередники. Піночет зробив з Чилі провідну країну Латинської Америки!
07021602e.jpg
10.12.2006, у віці дев’яносто одного року, пішов з життя генерал чилійської армії та керівник чилійської держави Августо Піночет. Ця подія облетіла світові новини і викликала неоднозначну реакцію. Одні називали його „батьком чилійської нації”, інші „кривавим диктатором” …
Аугусто Піночет Угарте народився 25 листопада 1915 року в місті Вальпараїсо в сім’ї офіцера правоохоронних органів Аугусто Піночета Вери й домогосподарки Авеліни Угарте Мартінес. А.Піночет закінчив семінарію святого Рафаеля у Вальпараїсо, інститут католицького ордену братів-марі в місті Кілльйота, французький коледж у Вальпараїсо. Він був шостою дитиною в сім`ї і виростав в дусі традиційності, патріотизму, християнства та вічних цінностей, які він засвоїв і проніс крізь все своє життя. Закінчивши середню школу Августо вирішив поступати до військового училища, але по причині поганого здоров’я йому це вдалося лише з третьої спроби. Тоді, щоб поправити недостатню фізичну підготовку та слабке здоров’я, Піночет став займатися боксом та плаванням.
У 1936-му році Августо Піночет закінчив військове училище та почав військову кар’єру. Піночет підіймався від лейтенанта до головнокомандуючого військ крок за кроком по військовій ієрархії: „не маючи жодних честолюбних прагнень і бажаючи лише виконувати свої службові обов’язки». Одружився Августо на донці одного з провідних чилійських політиків консервативного спрямування Лусії, від якої мав дітей, з якою він прожив майже 60 і до кінця днів був вірним сім`ї. У 1951 року Августо закінчив військову академію, отримавши звання офіцера генерального штабу і фах «викладач військової географії та логіки». П’ять років він викладав у цій академії. Був військовим аташе в Вашингтоні, де досконально оволодів англійською. Піночет на той час став автором більш як десятка книг військової тематики. Та найвідомішою його працею стала „Геополітика” видана 1968 р., в якій майбутній президент описав філософські думки про „характери” різних народів.
У грудні 1969 року партії лівого спрямування утворили блок «народна єдність», на чолі якого став лідер соціалістичної партії доктор Сальвадор Альєнде Госсенс. Наступного року відбулися президентські вибори, на яких Альєнде переміг і 4 листопада 1970 року соціаліст в’їхав у президентський палац в Сантьяго. Взагалі то, лише 36 відсотків виборців підтримали Алєнде на президентських виборах, але із-за недосконалості виборчого законодавства (лише один тур виборів, за яким той, хто має більшість голосів стає переможцем) соціаліст став президентом. Біда державників була в їх роздробленості (нічого не нагадує?). Отож, протягом усіх 1000 днів свого правління Альєнде був «президентом меншості».
Попри те, що Альєнде називався соціалістом, його уряд відразу почав провадити в країні радикальні економічні та соціальні перетворення у цілком комуністичному тоталітарному дусі. У перші ж місяці свого правління новий президент провів «червоногвардійську атаку» на „капітал” і релігію, подібно до того, як це робив Лєнін наприкінці 1917 - на початку 1918 року. Значно посилився вплив Куби та втручання Радянського Союзу у внутрішні справи Чилі, на що Альєнде реагував досить позитивно. Від безрозсудливих дій Альєнде страждали в основному не „привілейовані верстви населення”, а середній клас. Країна розкладалася. До селян застосовувався принцип «добровільно-примусового» об’єднання в колгоспи. Всю ж вироблену продукцію чилійські колгоспники були зобов’язані віддавати пропрезидентським закупівельним організаціям. Централізований, але безвідповідальний урядовий розподіл продуктів харчування призвів до їх гострого дефіциту. В Чилі почалися «бунти порожніх каструль», коли домогосподарки приходили до президентського палацу і годинами стукотіли кришками по каструлях, протестуючі таким чином проти бездарної економічної політики „інтернаціонала”. Бездарно керовані підприємства припиняли свою діяльність одне за одним.
І ось, 11 вересня 1973 р. у Чилі відбувся так називаний путч. Він розпочався страйком водіїв вантажівок і закінчився військовим переворотом на чолі якого став генерал чилійської армії, головнокомандувач сухопутних військ – Августо Піночет. Військові захопили президентський палац, розгромивши штаб-квартири всіх політичних партій. Альєнде покінчив життя самогубством зброєю, подарованою йому Фіделем Кастро. Так було встановлено військову хунту.
Змова військовиків, що не могли більше терпіти того, що коїлось з їхньою Батьківщиною, назрівала давно. Та повстання загальмувала пропрезидентська позиція попередника Піночета генерала Пратса. І ось одна з офіцерських дружин привселюдно дала Пратсу ляпаса, і Пратс, за 19 днів до повстання, залишив свою посаду до останнього аполітичному Піночету. Як згадує сам Августо: «коли я 23 серпня прийняв командування, рішення про переворот визначилося остаточно».
Прийшовши до влади й встановивши військову хунту Піночет прийнявся наводити в країні порядок. За 17 років правління хунти близько трьох тисяч „яничар”, що нищили і гнобили Чилі, було знищено та 130 тисяч зарештовано. „Демократію час від часу треба лікувати кров’ю, що вона залишалася демократією” - стверджував генерал. Піночет поставив край іноземному впливу та шпіонажу в Чилі. Піночет заборонив діяльність будь-яких політичних партій, що розкладали й розкрадали країну, змусив емігрувати всіх політиків лівого спрямування.
Піночет став батьком чилійського економічного дива! За порівняно короткий період йому вдалося розв’язати історичне завдання модернізації чилійської економіки, над яким багато десятиріч безуспішно билися і ліві, і праві його попередники. Піночет зробив з Чилі провідну країну Латинської Америки! Показник за розмірами валового внутрішнього продукту на душу населення за даними Світового банку, і по цей день, складає в Чилі $4590! І нині Чилі багатша за Польщу ($4190), Туреччину ($3100) та Росію ($1660). Чилійський досвід організації пенсійних фондів як засіб вирішення соціальних проблем і джерело акумуляції коштів населення для внутрішніх інвестицій визнано класичним у цілому світі. Нині середня платня у Чилі складає $1000 (!) на місяць. Рівень, про який пересічний українець може тільки мріяти…
В 1988 році Піночет провів референдум, на якому народ вирішив перейти до цивільного демократичного правління. І генерал Августо з чистою совістю, піднявши і врятувавши свою Вітчизну, в 1990 році зрікся влади, передавши її цивільному, демократично обраному президентові Ейлвіну - християнському демократу. Ще декілька років генерал був командуючим сухопутних військ, служачи вірою і правдою Батьківщині.
Коли 1990 року 85-річний Піночет прибув на лікування до Великої Британії, його було підступно заарештовано за ордером іспанського судді та звинувачено у „злочинах проти людства”. Перебуваючи на Альбіоні під домашнім арештом, пересувався виключно в інвалідному візку. Врешті після кількамісячної тяганини британська палата лордів вирішила не видавати його Іспанії і відпустити додому.
Августо Піночет Угарте помер у військовому госпіталі Сант-Яго, куди був госпіталізований із серцевим нападом, а за тиждень до кончини переніс операцію на судинах серця. Останній раз А.Піночет звернувся до громадськості у свій 91-й день народження: «Сьогодні, під кінець моїх днів, я хочу сказати, що ні на кого не тримаю зла і що найбільше на світі люблю свою Батьківщину. Я беру на себе повну політичну відповідальність за все, що відбувалося в країні під час мого 17-річного правління».
------------------------
В тему:
Чому я хочу Піночета
У пошуках українського Піночета
Прощавай, демонократіє... Аналітичні нотатки напередодні диктатури
Німецький експеримент
Фашизм чи солідаризм?
Сучасність і солідаризм
Солідаризм
Інтелектуальні корені українського солідаризму
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта