“Необхідно зрозуміти й увірувати в те, що Русь – це ми, стародавня Русь – також ми, а з Божою допомогою і прийдешня Русь – також будемо ми!” Юрій Миролюбов
23 січня зал Київського Будинку Вчених був заповнений вщерть. Люди стояли у проходах, дверях. Ті хто запiзнився, стояли у фойє і, витягуючи шиї, намагались не пропустити жодного слова. Подія була дійсно непересічна. В Україну приїхала пані Жанне Миролюбова, вдова письменника, першого дослідника “Велесової книги” Юрія Миролюбова. І не просто приїхала – вона привезла в дар Україні рукописи свого чоловіка.
Юрій Петрович Миролюбов народився 30 липня 1892 року у місті Бахмут Катеринославської губернії (тепер м. Артемівськ Донецької обл.) Дитинство і юність Ю. Миролюбова проходили в Україні та на Кубані. Навчався у духовному училищі, гімназії, Варшавському університеті. Перед початком Першої світової війни перевівся на медичний факультет Київського університету. Після оголошення війни йде на фронт добровольцем у званні прапорщика. У громадянську війну перебуває у складі збройних сил Центральної Ради у Києві, потім на Дону у військах генерала Денікіна.
Доля закидала Юрія Петровича до Єгипту, Південної Африки, до Індії та Туреччини. Наприкінці 1921 року він отримав дозвіл на проживання і навчання у місті Празі, але з політичних причин переїздить до Бельгії. Там працював у хімічній лабораторії Лувенського університету, а також хіміком на підприємствах металургійної промисловості. Одружився у 1936 році. У 1954 році з дружиною Жанне емігрував до США. В Сан-Франциско редагує російський журнал “Жар-Птиця”. Навіть у стані тяжкого недугу він продовжував свою публіцистичну та літературну діяльність, яку розпочав ще у Бельгії. 1970 року, перебуваючи в океані дорогою до Європи, захворів на запалення легень і помер 13 листопада.
Юрій Миролюбов володів воістину незбагненним колом інтересів, в центрі яких були гаряча любов до покинутої Батьківщини, ії природи, історії, народу. Змалечку на його дитячу уяву вплинули почуті народні повір’я, казки, перекази, які він старанно записував.
Завдяки знайомству в м. Брюсселі з художником Алі Ізенбеком, колишнім білогвардійським офіцером, Ю. Миролюбов одержує можливість працювати з літописними стародавніми дощечками “Велесової книги”. Ця титанічна праця тривала з 1927 до 1936 року. Юрію Петровичу вдалося розшифрувати тексти дощечок, зіпсовані часом, переписати викарбуваний на них текст, перекласти його сучасною мовою.
1935 року Ю. Миролюбов розпочинає свою капітальну працю “Сказ о Святославе хоробре князе Киевском”, яку завершує у 1947 році. Для цього він придумав свою особливу мову, яка, на його погляд, була найбільш близькою до мови Київської Русі.
Одночасно з цією роботою він писав багато розповідей, віршів, статей для періодичної закордонної російської преси. Ним також було написано низку книг, які, як і “Сказ”, за життя залишились неопублікованими.
Лише завдяки великим зусиллям вдови Юрія Петровича пані Жанне Миролюбової з 1974 року розпочинається видання великої літературної спадщини обсягом понад п’ять тисяч сторінок.
Особливе місце у цій спадщині посідає книга “Скази Захарихи”. Ще в юності Ю. Миролюбов зібрав і записав багато народних оповідань, які почув від баби Захарихи в Бахмуті. В цих сказах закарбовано пам’ять народу про своє минуле. За словами відомого археолога і історика Юрія Шилова, події, про які йде мова в “Сказах Захарихи” сягають часів льодовика. Цікаво, що у вихорі громадянської війні, коли загинула більша частина його ранніх робіт, Юрій Петрович зумів зберегти та вивезти з собою саме оці записи народних оповідань.
Сьогодні український Благодійний Фонд пам’яті Юрія Миролюбова починає роботу із систематизації та вивчення рукописів. Свої роботи Ю. Миролюбов писав російською мовою, що не дивно для людини, яка отримала освіту в царській Росії. Проте серед рукописів є й збірка його віршів українською мовою, яку Фонд обов’язково підготує до видання. Також серед рукописів є й копії дощечок “Велесової книги”, зроблені власною рукою Ю.Миролюбова.
Незважаючі на поважний вік (95 років), пані Жанне Миролюбова продовжує активно працювати з Фондом, намагаючись донести до нащадків усю наукову та літературну спадщину свого чоловіка.
“І надалі прикладу я всі мої зусилля і використаю всі мої скромні можливості, щоб до кінця виконати дану тобі обіцянку і перетворити твою залишену багату рукописну спадщину в книги, які займуть гідне місце у культурній скарбниці твоєї великої Батьківщини”. Жанне Миролюбова
Радіймо, друзі! Ми продовжуємо успішні дослідження Доброї Новини та Великого Переходу, а також розвиток відповідного софту. Нарешті розпочали перехід НО з застарілої платформи Drupal-7 на сучасну...
Повернення Юрія Миролюбова
Світ:
Рукописи першого дослідника “Велесової книги” повертаються в Україну.
03012601s.JPG
“Необхідно зрозуміти й увірувати в те, що Русь – це ми, стародавня Русь – також ми, а з Божою допомогою і прийдешня Русь – також будемо ми!”
Юрій Миролюбов
23 січня зал Київського Будинку Вчених був заповнений вщерть. Люди стояли у проходах, дверях. Ті хто запiзнився, стояли у фойє і, витягуючи шиї, намагались не пропустити жодного слова. Подія була дійсно непересічна. В Україну приїхала пані Жанне Миролюбова, вдова письменника, першого дослідника “Велесової книги” Юрія Миролюбова. І не просто приїхала – вона привезла в дар Україні рукописи свого чоловіка.
Юрій Петрович Миролюбов народився 30 липня 1892 року у місті Бахмут Катеринославської губернії (тепер м. Артемівськ Донецької обл.) Дитинство і юність Ю. Миролюбова проходили в Україні та на Кубані. Навчався у духовному училищі, гімназії, Варшавському університеті. Перед початком Першої світової війни перевівся на медичний факультет Київського університету. Після оголошення війни йде на фронт добровольцем у званні прапорщика. У громадянську війну перебуває у складі збройних сил Центральної Ради у Києві, потім на Дону у військах генерала Денікіна.
Доля закидала Юрія Петровича до Єгипту, Південної Африки, до Індії та Туреччини. Наприкінці 1921 року він отримав дозвіл на проживання і навчання у місті Празі, але з політичних причин переїздить до Бельгії. Там працював у хімічній лабораторії Лувенського університету, а також хіміком на підприємствах металургійної промисловості. Одружився у 1936 році. У 1954 році з дружиною Жанне емігрував до США. В Сан-Франциско редагує російський журнал “Жар-Птиця”. Навіть у стані тяжкого недугу він продовжував свою публіцистичну та літературну діяльність, яку розпочав ще у Бельгії. 1970 року, перебуваючи в океані дорогою до Європи, захворів на запалення легень і помер 13 листопада.
Юрій Миролюбов володів воістину незбагненним колом інтересів, в центрі яких були гаряча любов до покинутої Батьківщини, ії природи, історії, народу. Змалечку на його дитячу уяву вплинули почуті народні повір’я, казки, перекази, які він старанно записував.
Завдяки знайомству в м. Брюсселі з художником Алі Ізенбеком, колишнім білогвардійським офіцером, Ю. Миролюбов одержує можливість працювати з літописними стародавніми дощечками “Велесової книги”. Ця титанічна праця тривала з 1927 до 1936 року. Юрію Петровичу вдалося розшифрувати тексти дощечок, зіпсовані часом, переписати викарбуваний на них текст, перекласти його сучасною мовою.
1935 року Ю. Миролюбов розпочинає свою капітальну працю “Сказ о Святославе хоробре князе Киевском”, яку завершує у 1947 році. Для цього він придумав свою особливу мову, яка, на його погляд, була найбільш близькою до мови Київської Русі.
Одночасно з цією роботою він писав багато розповідей, віршів, статей для періодичної закордонної російської преси. Ним також було написано низку книг, які, як і “Сказ”, за життя залишились неопублікованими.
Лише завдяки великим зусиллям вдови Юрія Петровича пані Жанне Миролюбової з 1974 року розпочинається видання великої літературної спадщини обсягом понад п’ять тисяч сторінок.
Особливе місце у цій спадщині посідає книга “Скази Захарихи”. Ще в юності Ю. Миролюбов зібрав і записав багато народних оповідань, які почув від баби Захарихи в Бахмуті. В цих сказах закарбовано пам’ять народу про своє минуле. За словами відомого археолога і історика Юрія Шилова, події, про які йде мова в “Сказах Захарихи” сягають часів льодовика. Цікаво, що у вихорі громадянської війні, коли загинула більша частина його ранніх робіт, Юрій Петрович зумів зберегти та вивезти з собою саме оці записи народних оповідань.
Сьогодні український Благодійний Фонд пам’яті Юрія Миролюбова починає роботу із систематизації та вивчення рукописів. Свої роботи Ю. Миролюбов писав російською мовою, що не дивно для людини, яка отримала освіту в царській Росії. Проте серед рукописів є й збірка його віршів українською мовою, яку Фонд обов’язково підготує до видання. Також серед рукописів є й копії дощечок “Велесової книги”, зроблені власною рукою Ю.Миролюбова.
Незважаючі на поважний вік (95 років), пані Жанне Миролюбова продовжує активно працювати з Фондом, намагаючись донести до нащадків усю наукову та літературну спадщину свого чоловіка.
“І надалі прикладу я всі мої зусилля і використаю всі мої скромні можливості, щоб до кінця виконати дану тобі обіцянку і перетворити твою залишену багату рукописну спадщину в книги, які займуть гідне місце у культурній скарбниці твоєї великої Батьківщини”.
Жанне Миролюбова
---------------------------------------------------------
Благодійний Фонд пам’яті Юрія Миролюбова приймає літературну спадщину Ю. Миролюбова для дослідження і всебічної популяризації.
Телефони Фонду в Києві:
(044) 290-91-03
(044) 251-56-02
Знати справжню історію
Зверніть увагу
Прошу активніше підтримати розвиток Народного Оглядача – перехід на Drupal-10 та систему самоорганізації «Демоси»