Різномовне гроно

Днями у Держкомінформі відкрилася виставка-презентація “Різномовне книжкове гроно” і відбувся “круглий стіл”, присвячені десятій річниці утворення державної системи випуску видань мовами етнічних груп населення України. Власне, вперше українська редакція з випуску літератури мовами національних меншин з’явилася ще 1921 року, згодом почав діяти Держнацвидав, але потім сталінський період в історії поклав край розвиткові цього культурного процесу на державному рівні. Відновився він лише з набуттям Україною незалежності. 1992 року постановою Кабінету Міністрів було створено Головну спеціалізовану редакцію літератури мовами національних меншин, а її філії — у видавництвах “Донбас”, “Каменяр”, “Карпати”, “Маяк”, “Прапор”, “Січ” і “Таврія”. За час функціонування цієї державної видавничої мережі побачили світ близько п’ятисот книг шістдесятьма мовами. Як для дорослих, так і для дітей. Історична і навчальна література, офіційні й науково-популярні видання, твори українських авторів у перекладі і письменників різних національностей, котрі живуть в Україні,— такий доробок було представлено на спеціалізованій виставці в Держкомінформі.

Серед книг, що вийшли у світ, чільне місце посідає Шевченкіана. “Заповіт” Великого Кобзаря, наприклад, видано 56-ма мовами. Тут і твори світової класики: Адама Міцкевича, Олександра Пушкіна, Міхая Емінеску, Івана Вазова, Акакія Церетелі, нобелівського лауреата Іцхака Башевіса-Зінгера. Є література сучасних поетів, письменників, для яких Україна стала батьківщиною, але пишуть вони рідною мовою. Першою спробою показати широку творчу палітру поетів України була тритомна антологія “На нашій, на своїй землі”, де вміщено вірші 60 авторів 16-ма мовами. Як зауважив заступник голови Держкомнацміграції України Рауль Чілачава, на теренах колишнього Союзу тільки в Україні є спеціалізовані редакції, які працюють на взаємозбагачення культур різних народів.

— Треба дивитися не лише на Захід,— додав академік Національної академії наук Іван Дзюба.— Чому забуваємо про якутську, бурятську або ж вірменську, азербайджанську і туркменську культури, які древніші за європейську? Знайомство з ними і підтримка важливі не тільки для національних меншин, які живуть в Україні. Якщо українці побачать, як грузини чи угорці плекають тут свою культуру, то комусь, напевно, стане соромно за ставлення до власної мови, звичаїв, історії.

— Рівень української культури врешті-решт визначається ще й ставленням до культур інших народів,— підтримала думку Івана Михайловича головний редактор Головної спеціалізованої редакції літератури мовами національних меншин України Любов Головко.

Учасники “круглого столу” обмінялися думками про видання книг мовами етнічних спільнот, що проживають у нашій країні. Була й критика. Зокрема, йшлося про поступове знищення державної мережі поширення видань для нацменшин, зменшення їх кількості — 2000 року було видано 18 книг, торік — 19, а цього року буде лише 11. Недостатньо уваги приділяється літературі для дошкільнят, не вистачає підручників для школярів. Якщо твори класиків час від часу виходять з друку, то сучасні художні твори спеціалізовані редакції видавництв не встигають підготувати мовами національних меншин. До того ж через низьку заробітну плату колективи залишають професіонали, кваліфіковані кадри. Велику надію покладають учасники дискусії у Держкомінформі на щойно прийнятий парламентом Закон України “Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні”.

Ці та інші питання обговорюватимуться в квітні наступного року на міжнаціональному форумі українців, сказав голова Ради представників громадських організацій Національних меншин України при Президенті України Ілля Левітас. Він також радо наголосив, що тільки тут, у нашій державі, вперше було видано книги мовою ідиш. І цигани вперше побачили рідне друковане слово саме тут, в Україні, повідомив ромський поет, член національної Спілки письменників Міхо Козиміренко. Вдячні слова видавцям висловив також кримсько-татарський поет Юнус Кандим. А директор львівського видавництва “Каменяр” Дмитро Сепіга пригадав з цього приводу слова консула Республіки Польща в Україні, який колись зауважив, що в нашій країні створено всі умови для духовного розвитку поляків.