Що вже змінилося в Туреччині

"Я з тих небагатьох, хто й раніше ходив на мітинги. Коли просив підписати якусь петицію, мої однокласники побоювалися, думали, що я екстреміст. Нині вони всі тут – на передовій", – каже мені Бурчу Айян – один з лідерів профпілок, який на площі з перших днів.

"Чуєш, ось ми вважаємо курдів екстремістами, які хочуть знищити турецьку державу", – говорять турецькі націоналісти. "Тепер ми задумалися: а що ми знаємо про курдів? Знаємо те, що про них розповідає наше телебачення, а там їх зображають відповідно. Цими днями ми бачимо, як національні медіа показують те, що відбувається тут на площі. Тож виник сумнів, а чи все, що ми знаємо про нашу країну правда? "

Турецькі телеканали протести показують своєрідно: скільки могли – ігнорували. Коли потрібно – показували провокаторів, які кидали коктейлі Молотова у поліцію. (Не без причини: останніми роками надто багато судових процесів журналісти програвали й опинялися за ґратами). Та турки попри все не втрачають почуття гумору. Розголосу набула ось ця історія: коли поліція розганяла першу масову демонстрацію, СNN-Turkey показував фільм про пінгвінів.

Тоді люди влаштували флешмоб: дзвонили на телекомпанію з проханням повторити фільм, адже "пропустили його в ефірі, бо були на мітингах". Далі – більше. У день, коли прем'єр повернувся до Туреччини і його виступ показували усі канали, один з опозиційних телеканалів поставив в ефір уже відомий фільм про пінгвінів, які по суті стали чимось тим самим, як "Лебедине озеро" для людей радянських.

"Доктор Мародер, Професорка Мародерка" – ще кілька днів тому на вулицях Стамбула можна було зустріти людей з такими табличками. "Чапулджі" (з турецької "мародер") – саме так назвав демонстрантів прем'єр Ердоган. Та турки зуміли використати образу на власну користь, перетворивши ""чапулджі/мародер" на мем. У Фейсбуку люди почали масово змінювати свої імена і додавати слово "мародер", співати перероблені пісні.

"Я вдячна Ердогану. Раніше ми були лівими, правими, курдами, турками, багатими, бідними. Ми не знали, як себе називати, а тепер ми єдині, бо всі ми "мародери", – говорить дівчинка, яка працює в інвестиційній компанії. "На це дерево можна прив'язувати папірці з бажаннями. Так от я забажала народити ще трьох "мародерів" для цієї країні. Прем'єр-міністр радив турецьким жінкам мати трьох дітей."

Ті, хто лишався на площі й у парку Гезі, з виступів проти вирубки якого все й почалося, усіляко демонстрували свою винахідливість. Створили в парку бібліотеку, висаджували дерева на місці спиляних. Популярні блогери навчали усіх охочих, як розповсюджувати інформацію. Музиканти влаштовували майстер-класи гри на барабанах, аби аматори уміли грати в ритм.

Бюро індустрійного дизайну створило сторінку, де розміщували винаходи спротиву, як от ці кастрюлі, в які стамбульці грюкають щовечора, аби солідаризуватися з захисниками парку Гезі.

"Міжнародні медіа зазвичай показують картинки заворушень, але ж дійсність не така, для нас найголовшіний спротив мирний," – говорить хлопець, який полишив роботу для однієї із міжнародних агенцій, щоб розповсюджувати інформацію усередині країни.

Деякі речі видаються очевидними. Зокрема те, що люди, які приходили на Таксім, представляють різні групи суспільства, а не "купку ліваків", а той, хто говорить інакше – втратив відчуття реальності.

Якщо поїхати в інші райони Стамбула, щоб відшукати прихильників Ердогана, то зустрівши їх теж розумієш: поки суспільство не розколоте.

Те, що частина турків вважають, що вуличні протести невиправдані, а лідер має право приймати рішення одноосібно, не означає, що вони вороже налаштовані щодо людей на Таксімі. (Цікаво, що дехто відзначає, що зайвий гонор і пиха Ердогана, а не застосування сили проти мирного населення, можуть зменшити симпатії релігійних турків до свого лідера).

Так само попри те, що це очікувано, дивуєшся, коли прем'єр каже: "Ми не збираємося схиляти голови перед протестувальниками". Адже здається, якби Ердоган наважитися на такий собі турецький гамбіт і пішов на поступки, люди просто розійшлися.

"Ми переймалися, що робити, як зберегти нашу єдність, якщо раптом прем'єр вирішить відступити. Як правильно зупинитися. Ми ж не збиралися сидіти на площі до кінця життя", – пояснює медіаактивіст. "А він робить наше життя легшим, тож ми продовжуємо спротив".

У турецькій політиці забагато честі й гідності. Інколи здається, що справа не в забудові площі й корупції (до такого звикли). Річ не в застосуванні сили проти мирного населення. (Хоча використання сльозогінного й перцевого газу річ підступна. Вентиляція, двері, вікна у турецьких оселях такі, що ядучі випари потрапляють у квартири. Тож страждають і ті, хто і не збирався виходити на вулиці).

Обурює брехня. Одного дня губернатор Стамбула сентиментально пише, що "йому приємно бути серед молоді", наступного обіцяє, що поліція не вийде зачищати площу, а згодом попереджає, що ті, хто лишаються на майдані мають шанс постраждати.

Кожному я ставлю те саме запитання: що далі? Усі однаково розводять плечима.

Кажуть, що все залежить від однієї людини, а саме прем'єр-міністра Ердогана. Та, так само, як питання уже не в забудові парку, ця історія перестала бути історією про стосунки конкретного політика і його громадян. Здається, справа – у спільному досвіді. Таксім, який танцює, чи Таксім, який розганяють газом, – став таким досвідом. Фізична відсутність людей на площі не означає, що подумки вони не там.

Так само, як сумнів, що "щось не так у нашому королівстві" не змити водометами.