Процес обкрадання народу не безконечний, але зупинити його може лише сам народ. Є дві дороги: перший – це «булижник» в руках пролетаріату, і другий – об’єднання громадян країни довкола ідеї порятунку України, порятунку кожного від смертельних обіймів політиканів, що «люблять» свій народ.
«Все, що служить трудовому людові, служить всій нації. Все, що завдає йому шкоди, є зрадою. Тут прямий взаємозв’язок... Без тих, хто працює, немає держави, і оббирати перших – означає обкрадати друге». Так сказав Аврам Лінкольн.
Здавалося б, все дуже просто: живи за законами Божими, «не зав’язуй рота волові, коли він молотить», як сказано у Святому письмі. У нас же в Україні все навпаки. Працездатне населення, виробляючи матеріальні блага, жебракує. Ті ж, хто повинен служити «трудовому людові», насправді щогодини його зраджують і «перепродують». В результаті ми стали свідками того, що кинутий напризволяще народ вимирає, а злодії, що назвалися «елітою», безсовісно і безкарно біснуються на організованому ними ж «бенкеті під час чуми».
Як би не старалися продажні політики нас переконати, що вони працюють на наше благо і в ім’я України, ми їм не віримо. Тому що ні «помаранчеві», ні «сині», ніякі інші не змогли своїми справами довести народові України, що вони спроможні перетворити нашу країну на квітучий сад, а населення України – на велику українську націю.
Одна частина політикуму закликає любити Росію, інша з таким же завзяттям пропагує нам красу американського способу життя. Змагання за політичне лідерство частково розгортається як змагання між різними історіями національної самоідентичності та різними символами її величі. Сьогодні ми є свідками того, як ці два антиукраїнські табори, іншими словами – п’яті колони, що працюють відповідно на Росію і на США, представляють народові свою версію історії національної самоідентичності, вигідну перш за все замовникам, але не Україні та її народові.
І якщо сьогодні прогресивні уми Америки лише застерігають суспільство про можливий розвиток своєї країни у бік деградації, то наша країна вже знаходиться на примітивному рівні суспільного існування. Уряд України, якого б кольору він ні був, зайнятий лише власними справами і є окремим корпоративним організмом, що керує своїми власними маленькими анклавами. У політичній системі, що склалася в нашій державі, уряд навіть не перший серед рівних. На превеликий жаль, в нашій країні немає загальнодержавного політичного організму, який би генерував відчуття громадянськості, яке, у свою чергу, зв’язувало б воєдино східні й західні області держави.
Злочинна діяльність сучасних українських політиків стосовно народу України полягає в тому, що вони не лише не займаються побудовою справедливої держави, а навпаки рвуть нашу Україну на частини, намагаючись забезпечити себе найбільш привабливими, в сенсі бізнес-інтересів, шматками. Деградація українського політикуму або, як вони самі люблять себе називати, «політичної еліти», незмінно веде суспільство до зубожіння, а значить до бунтів і хаосу.
Ми розуміємо, що процес обкрадання народу не безконечний, але зупинити його може лише сам народ. Є дві дороги: перший – це «булижник» в руках пролетаріату, і другий – об’єднання громадян країни довкола ідеї порятунку України, порятунку кожного від смертельних обіймів політиканів, що «люблять» свій народ.
Загальноукраїнський трудовий рух «Солідарність», що представлений чесними громадянами, громадськими організаціями та профспілками, який підтримує 7 млн. наших співвітчизників, що вимушено заробляють свій хліб в різних країнах світу, вибрав другий варіант розвитку подій. І тому вважає, що український народ під час важких випробувань зобов’язаний на якийсь час забути про свої симпатії до тих або інших політичних сил – розуміючи, що при такій збоченій системі влади жоден політик не зможе визволити народ від повсюдної несправедливості.
Потрібно кардинально міняти стосунки між владою і народом, і стосунки ці повинні розвиватися у форматі замовника та підрядника, де замовник – це народ, підрядник – це політик. Визнання правлячою верхівкою інтересів простого народу можливе тільки через об’єднання народу довкола здорових сил, представлених не політичними силами, а інституціями громадянського суспільства. Це необхідно зробити для солідарного виступу всього народу України єдиним фронтом проти змови корупції та криміналу, яка провокує нелюдяне відношення держави до свого громадянина. Це необхідно зробити для того, щоб змінити в країні злочинну систему влади, тобто забрати владу у шахраїв і передати її народові – єдиному носієві влади в Україні.
Необхідно терміново вносити зміни до Конституції, чітко розмежувавши повноваження гілок влади, необхідно внести зміни до виборчого законодавства, повернувши мажоритарну систему на місцях і змішану у Верховну раду. Ми всі потребуємо термінового реформування структури бюджетної системи України для того, щоб бюджет розподілявся між центром і територіями у співвідношенні 70/30 на користь громад.
Ми всі повинні чесно відповісти собі на запитання: Чи можливі при нинішній системі влади хоч б якісь перетворення в нашій країні, що гарантували б людині права, а державі процвітання? І відповідь буде очевидна: Звичайно ж ні, оскільки існуюча система влади здатна породжувати тільки ненаситних монстрів, що знищують власний народ і Україну як державу. В результаті Україну стрясають політичні й економічні кризи, а народ живе з постійним відчуттям відчаю та відсутності надії на поліпшення свого життя. Особливо гостро це відчуваємо на собі ми – жителі Луганської області, тому що ми живемо на території, на якій з думкою людей ні начальники, ні партійні функціонери вже давно не рахуються.
Тому Загальноукраїнський трудовий рух «Солідарність» переконаний, що сьогоднішня «політична еліта» за власною ініціативою не подарує народові права бути єдиним носієм влади як прописано в Конституції. Народові доведеться це право у них виривати, використовуючи всі засоби і методи, що не суперечать духу закону.
Загальноукраїнський трудовий рух «Солідарність» бачить зміну політичної системи в Україні перш за все через солідаризм суспільства. У політичній ситуації, що склалася в Україні, Загальноукраїнський трудовий рух «Солідарність» виступає ініціатором скликання народом України Конституційних Зборів, тому що це єдина прийнятна форма конституційної зміни політичної системи в нашій державі. Це єдина можлива форма законної зміни стосунків власності, зовнішньої та внутрішньої політики, державного ладу, Конституції, державних пріоритетів і так далі, бо вона є легітимною (суспільно визнаною) формою як в очах народу, так і в очах світової спільноти.
Сьогодні народ України, побачивши всю безперспективність національної політики, що проводиться «політичною елітою», і на власній «шкурі» відчувши її плоди, вже готовий брати участь у громадських рухах з метою захисту своїх прав і свобод.
Усі великі рухи реформістів, починаючи з кампанії проти рабства і закінчуючи підйомом робітничого руху в 30-х роках, бачили в собі поборників етичного і патріотичного націоналізму, який вони протиставляли місницьким і егоїстичним елітам, що мали протилежні уявлення про добродійне суспільство. Саме поборників етичного і патріотичного націоналізму зараз Україні дуже не вистачає.
Костянтин Ільченко,
Голова Правління Спілки громадських об’єднань
«Трудовий рух Солідарність» у Луганській області
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Щоб контролювати владу – необхідно об’єднуватися
Світ:
Процес обкрадання народу не безконечний, але зупинити його може лише сам народ. Є дві дороги: перший – це «булижник» в руках пролетаріату, і другий – об’єднання громадян країни довкола ідеї порятунку України, порятунку кожного від смертельних обіймів політиканів, що «люблять» свій народ.
08101805e.jpg
«Все, що служить трудовому людові, служить всій нації. Все, що завдає йому шкоди, є зрадою. Тут прямий взаємозв’язок... Без тих, хто працює, немає держави, і оббирати перших – означає обкрадати друге». Так сказав Аврам Лінкольн.
Здавалося б, все дуже просто: живи за законами Божими, «не зав’язуй рота волові, коли він молотить», як сказано у Святому письмі. У нас же в Україні все навпаки. Працездатне населення, виробляючи матеріальні блага, жебракує. Ті ж, хто повинен служити «трудовому людові», насправді щогодини його зраджують і «перепродують». В результаті ми стали свідками того, що кинутий напризволяще народ вимирає, а злодії, що назвалися «елітою», безсовісно і безкарно біснуються на організованому ними ж «бенкеті під час чуми».
Як би не старалися продажні політики нас переконати, що вони працюють на наше благо і в ім’я України, ми їм не віримо. Тому що ні «помаранчеві», ні «сині», ніякі інші не змогли своїми справами довести народові України, що вони спроможні перетворити нашу країну на квітучий сад, а населення України – на велику українську націю.
Одна частина політикуму закликає любити Росію, інша з таким же завзяттям пропагує нам красу американського способу життя. Змагання за політичне лідерство частково розгортається як змагання між різними історіями національної самоідентичності та різними символами її величі. Сьогодні ми є свідками того, як ці два антиукраїнські табори, іншими словами – п’яті колони, що працюють відповідно на Росію і на США, представляють народові свою версію історії національної самоідентичності, вигідну перш за все замовникам, але не Україні та її народові.
І якщо сьогодні прогресивні уми Америки лише застерігають суспільство про можливий розвиток своєї країни у бік деградації, то наша країна вже знаходиться на примітивному рівні суспільного існування. Уряд України, якого б кольору він ні був, зайнятий лише власними справами і є окремим корпоративним організмом, що керує своїми власними маленькими анклавами. У політичній системі, що склалася в нашій державі, уряд навіть не перший серед рівних. На превеликий жаль, в нашій країні немає загальнодержавного політичного організму, який би генерував відчуття громадянськості, яке, у свою чергу, зв’язувало б воєдино східні й західні області держави.
Злочинна діяльність сучасних українських політиків стосовно народу України полягає в тому, що вони не лише не займаються побудовою справедливої держави, а навпаки рвуть нашу Україну на частини, намагаючись забезпечити себе найбільш привабливими, в сенсі бізнес-інтересів, шматками. Деградація українського політикуму або, як вони самі люблять себе називати, «політичної еліти», незмінно веде суспільство до зубожіння, а значить до бунтів і хаосу.
Ми розуміємо, що процес обкрадання народу не безконечний, але зупинити його може лише сам народ. Є дві дороги: перший – це «булижник» в руках пролетаріату, і другий – об’єднання громадян країни довкола ідеї порятунку України, порятунку кожного від смертельних обіймів політиканів, що «люблять» свій народ.
Загальноукраїнський трудовий рух «Солідарність», що представлений чесними громадянами, громадськими організаціями та профспілками, який підтримує 7 млн. наших співвітчизників, що вимушено заробляють свій хліб в різних країнах світу, вибрав другий варіант розвитку подій. І тому вважає, що український народ під час важких випробувань зобов’язаний на якийсь час забути про свої симпатії до тих або інших політичних сил – розуміючи, що при такій збоченій системі влади жоден політик не зможе визволити народ від повсюдної несправедливості.
Потрібно кардинально міняти стосунки між владою і народом, і стосунки ці повинні розвиватися у форматі замовника та підрядника, де замовник – це народ, підрядник – це політик. Визнання правлячою верхівкою інтересів простого народу можливе тільки через об’єднання народу довкола здорових сил, представлених не політичними силами, а інституціями громадянського суспільства. Це необхідно зробити для солідарного виступу всього народу України єдиним фронтом проти змови корупції та криміналу, яка провокує нелюдяне відношення держави до свого громадянина. Це необхідно зробити для того, щоб змінити в країні злочинну систему влади, тобто забрати владу у шахраїв і передати її народові – єдиному носієві влади в Україні.
Необхідно терміново вносити зміни до Конституції, чітко розмежувавши повноваження гілок влади, необхідно внести зміни до виборчого законодавства, повернувши мажоритарну систему на місцях і змішану у Верховну раду. Ми всі потребуємо термінового реформування структури бюджетної системи України для того, щоб бюджет розподілявся між центром і територіями у співвідношенні 70/30 на користь громад.
Ми всі повинні чесно відповісти собі на запитання: Чи можливі при нинішній системі влади хоч б якісь перетворення в нашій країні, що гарантували б людині права, а державі процвітання? І відповідь буде очевидна: Звичайно ж ні, оскільки існуюча система влади здатна породжувати тільки ненаситних монстрів, що знищують власний народ і Україну як державу. В результаті Україну стрясають політичні й економічні кризи, а народ живе з постійним відчуттям відчаю та відсутності надії на поліпшення свого життя. Особливо гостро це відчуваємо на собі ми – жителі Луганської області, тому що ми живемо на території, на якій з думкою людей ні начальники, ні партійні функціонери вже давно не рахуються.
Тому Загальноукраїнський трудовий рух «Солідарність» переконаний, що сьогоднішня «політична еліта» за власною ініціативою не подарує народові права бути єдиним носієм влади як прописано в Конституції. Народові доведеться це право у них виривати, використовуючи всі засоби і методи, що не суперечать духу закону.
Загальноукраїнський трудовий рух «Солідарність» бачить зміну політичної системи в Україні перш за все через солідаризм суспільства. У політичній ситуації, що склалася в Україні, Загальноукраїнський трудовий рух «Солідарність» виступає ініціатором скликання народом України Конституційних Зборів, тому що це єдина прийнятна форма конституційної зміни політичної системи в нашій державі. Це єдина можлива форма законної зміни стосунків власності, зовнішньої та внутрішньої політики, державного ладу, Конституції, державних пріоритетів і так далі, бо вона є легітимною (суспільно визнаною) формою як в очах народу, так і в очах світової спільноти.
Сьогодні народ України, побачивши всю безперспективність національної політики, що проводиться «політичною елітою», і на власній «шкурі» відчувши її плоди, вже готовий брати участь у громадських рухах з метою захисту своїх прав і свобод.
Усі великі рухи реформістів, починаючи з кампанії проти рабства і закінчуючи підйомом робітничого руху в 30-х роках, бачили в собі поборників етичного і патріотичного націоналізму, який вони протиставляли місницьким і егоїстичним елітам, що мали протилежні уявлення про добродійне суспільство. Саме поборників етичного і патріотичного націоналізму зараз Україні дуже не вистачає.
Костянтин Ільченко,
Голова Правління Спілки громадських об’єднань
«Трудовий рух Солідарність» у Луганській області
В тему:
Перезаснування держави
Новий Суспільний Договір
Новый Общественный Договор (рос.)
Нова Угода партії снайперів
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта