В останні шість років традиційно робітничо-селянська Білорусія несподівано стала одним з найбільших у Східній Європі виробників програмного забезпечення. Місцеві «білі комірці», з якими поспілкувалася Юлія Вишневецька, ніяк не можуть позбутися відчуття, що це якесь непорозуміння.
«Чому в Білорусі так розвинена сфера IT? Та просто чиновники нічого в цьому не тямять, от і не лізуть. Але від цього ніхто не застрахований - цілком можливо, що вони розберуться, як цим можна користуватися, і захочуть відібрати».
Студент Слава нещодавно влаштувався на роботу – розробляє движки інтернет-магазинів для американської корпорації Oracle. Його безпосередній роботодавець - компанія Epam Systems, найбільший аутсорсер в Східній Європі, резидент білоруського Парку високих технологій. Слава живе добре. У перший рік його зарплата склала близько 800 доларів - у чотири рази вище, ніж середня по країні. У минулому році, коли через валютну кризу все подорожчало в три рази, Слава став утричі багатшими.
«Хочеш розвантажувати вагони - йди вчитися на економіста. Хочеш заробити - йди в програмісти». Так білоруська молодь зараз бачить перспективи ринку праці. За останні кілька років у Білорусії програмісти стали найбільш затребуваними людьми. Студенти технічних вузів з першого курсу знаходять роботу, якщо вони вміють, наприклад, тестувати скрипти. А зарплата висококваліфікованого IT-фахівця, здатного, наприклад, підтримувати систему безпеки американського банку, як скаржаться чиновники, вже співмірна із зарплатою білоруського міністра.
«Програмісти в Білорусії - привілейована каста, - каже Олег, співробітник міжнародної компанії, що займається ІТ-консалтингом. - У нас суперневдала економічна політика, економіка стагнує, криза божевільна. Адже ми не виробляємо жодних гідних товарів - телевізори збираються з китайських запчастин, це прихований імпорт. Начебто виробляєш білоруське, а заробляють китайці. А експорт IT зростає на 50 відсотків на рік. Це найвдаліший захід, який було зроблено державою останнім часом, - послабити тиск на айтішників і не заважати їм вести бізнес».
Ідея належала помічнику Лукашенка Валерію Цепкало, який, користуючись своїм впливом на президента, в 2005 році переконав його встановити безпрецедентні податкові пільги для фірм, що виробляють програмні продукти. Юридично цей полегшений режим існує у формі віртуального Парку високих технологій, на території якого підприємці можуть користуватися підтримкою держави. Це дуже швидко дало результат: вже існуючі до того моменту аутсорсингові компанії перейшли з «сірої» бухгалтерії на «білу» і стали отримувати великі замовлення з Америки та Європи. У результаті Парк високих технологій став найвдалішою на пострадянському просторі спробою вибудувати щось нове в області інновацій і модернізації.
«У Казахстані зробили аналогічну систему, але вони пішли від виділення місця, - пояснює політолог Юрій Шевцов. - А тут пішли, як у нас кажуть, від життя. Парк високих технологій - це екстериторіальне утворення. Щоб стати його резидентом, туди досить просто вступити. Цепкало став вирішувати проблеми, які дійсно хвилюють бізнесменів: комусь потрібно знизити податки, комусь потрібна ділянка під будівництво котеджу для провідного програміста фірми - він пробиває ділянку. Є легенда, не знаю наскільки вона відповідає дійсності, що російське «Сколково» з’явилося після того, як на Раді безпеки Росії стало обговорюватися питання про від’їзд російських програмістів до Мінська. В Англію, в США - це ще куди не йшло, але в Мінськ ... "
Колись Білорусія була Силіконовою долиною Радянського Союзу: викладачі технічних ВНЗ розповідають, як вони у 60-ті роки конструювали лампові ЕОМ «Мінськ-2», а потім розбирали на складові перші комп’ютери IBM, щоб зрозуміти, як вони влаштовані. Саме завдяки цьому в Білорусії почасти збереглася система підготовки кадрів, що дозволяє залучати програмістів до роботи на зарубіжні компанії.
Звичайно, Білорусь - це далеко не Індія і не може з нею конкурувати хоча б кількісно. 15-20 тисяч білоруських програмістів - це як одна невелика індійська компанія. Але для східноєвропейської держави це дуже багато - вже зараз Парк високих технологій робить відчутний внесок в економіку країни: «Це по суті чистий дохід, - пояснює Шевцов, - якщо Мінський тракторний завод експортує в рік, припустимо, на мільярд, у нього і проміжний імпорт буде мільйонів 800: сировина, метали, комплектуючі. І в результаті чиста прибутковість від експорту індустріального типу виявляється відносно невисокою. А Парк високих технологій, що виник майже з нуля, дає норму прибутку вище, ніж величезне індустріальне підприємство, яким щосили опікується держава. У Парк високих технологій вкладатися не треба. Через девальвацію їм стало ще краще. Торік у них було близько 200 мільйонів експорту, а в цьому році вони вже до 300 наблизилися».
Головна проблема на шляху до того, щоб стати європейською Індією - це катастрофічна нестача кадрів. Нещодавно компанії Парку високих технологій навіть домовилися не переманювати один у одного співробітників, тому що з кожним переходом програміста на більш високооплачуване місце зростає собівартість продукту: зараз робота програміста низового рівня коштує 20 доларів за людино-годину. Фірми завантажені замовленнями на півроку наперед, і де брати людей, як і раніше незрозуміло: система білоруської освіти все-таки не пристосована для того, щоб випускати програмістів в індійських кількостях.
«Я вчився в Університеті інформатики і радіоелектроніки на факультеті інформаційних технологій і управління, - розповідає програміст Олександр. - Усі талановиті студенти у нас навчаються безкоштовно, але після закінчення вони повинні йти за розподілом в яке-небудь жахливе держпідприємство за мізерну зарплату, відпрацьовуючи гроші, які витратила на них держава. А якщо не хочеш - треба оплатити свою освіту, це десь тисяч 10 доларів за п’ять років. І поки не заплатиш, виїхати нікуди не можна. Я після закінчення університету працював два роки на фабриці з зарплатою 150 доларів. Де вони ще знайдуть програміста за такі гроші?
Коли я своїм знайомим в Росії про це розповідаю, вони кажуть: так це ж кльово, не треба шукати роботу. А для мене це була особиста трагедія: я став заробляти в три рази менше, ніж отримував, поки був студентом. Нічого, можна в цей час займатися саморозвитком. Такий дзен-буддизм. Але якщо, не дай бог, поїдеш з Мінська і потрапиш за розподілом в яке-небудь провінційне відділення банку - можна за два роки втратити кваліфікацію. Щоб цього не відбувалося, компанії Парку змушені за випускників давати університетам хабара - наприклад, у вигляді комп’ютерних класів. У них є певні квоти: коли я вчився, перші десять чоловік за успішності могли йти в компанії Парку, а решта - в держпідприємства за розподілом. І навіть щоб відвоювати ці десять місць, компаніям доводилося битися.
Мені здається, це велика проблема, яку держава пропускає повз вуха. Може навіть до колапсу дійти - дуже терміново і дуже швидко потрібно розширювати набір в університетах. У нас президент нагороджує комбайнерів, особисто стежить за жнивами. А я б на їх місці максимально розвивав IT-бізнес».
Дотепну ідею вирішення кадрової проблеми запропонував глава компанії Бел-Хард Ігор Мамоненко: він вважає, що бухгалтери могли б перевчитися на програмістів - як колись у «пєрєстройку» інженери переучувалися на бухгалтерів. А для цього треба всього-на-всього спростити податкове законодавство і систему бухгалтерського обліку - не тільки для програмістів, але й для всіх:
«Якщо ми візьмемо будь-якого бухгалтера, то, по-перше, він уже вміє працювати на комп’ютері, - каже Мамоненко в інтерв’ю виданню «Комп’ютерні вести». - Друге: йому властиві, так би мовити, якості прецизійності. Тобто він не робить помилок в цифрах. Він уміє працювати з програмним забезпеченням. Зараз, за даними Світового банку, в Білорусі у фірми на бухгалтерський облік йде в середньому 900 годин на рік. Середня цифра по світу - 160 годин. А в Об’єднаних Арабських Еміратах взагалі йде 12 годин. Тому, якщо ми час на бухгалтерію скоротимо хоча б у п’ять разів, то від 400 тисяч бухгалтерів ми залишимо 80 тисяч. А 320 тисяч осіб у нас вивільняться. Звичайно, це не повинно відбутися одномоментно - ми розраховуємо приблизно на п’ять років. Тобто фахівці будуть поступово вивільнятися з бухгалтерської сфери, сфера освіти їх буде «підхоплювати». Також ніхто не сперечається з тим, що надання пільг приверне до Білорусі всіх світових лідерів в області IT-освіти».
Мамоненко вважає, що, якщо цей проект піде, переучені бухгалтери зможуть приносити в країну близько 7 мільярдів доларів в рік: «Якщо 150 тисяч індійців в одній компанії заробляють 10 мільярдів доларів, то чому 300 000 білорусів не можуть заробити 7 млрд? Ми просто помножили 300 тисяч осіб на 15 доларів за людино-годину і відняли 20 відсотків, які традиційно припадають на час відпусток і навчання».
Інша проблема, що логічним чином випливає з усього цього, - витік мізків за кордон. Олександр вважає, що аутсорсингова модель цьому сприяє: «Якщо людина подобається, її переманюють на Захід. В останні два роки з мого близького оточення виїхали чоловік шість. Якщо поїдеш програмістом в Штати - через три роки будеш жити в своєму будинку, заробляти нормальні гроші, їздити на хорошій машині. Штати - країна можливостей, а у нас - країна неможливостей. Ти можеш купити в кращому разі квартиру однокімнатну десь у передмісті. Кредити в Білорусії майже не дають. У нас заборонені кредити в іноземній валюті, а в білоруських рублях це 50-60 відсотків річних - тому що інфляція за 100 відсотків зашкалює. Мене недавно звали на роботу в Лондон - і я не поїхав тільки тому, що мені тут треба піклуватися про хвору матір».
Хоча програмісти живуть краще за всіх, вони в основному налаштовані по відношенню до своєї держави надзвичайно критично: «Я не знаю жодної людини, яка підтримує нинішню владу, - говорить Олександр. - Електорат Лукашенка дуже складно знайти. Я знаю 300 людей - тільки один колись підтримував Лукашенко. Мені 27 років, я ще належу до покоління, яке пам’ятає дух свободи, білоруську мову. Зараз БРСМ (Білоруський республіканський союз молоді - номінально незалежна громадська організація, що підтримує і підтримувана владою) робить з людей зомбі, піонерів, які не уявляють собі щось інше. А ми в школі ще вчили якусь історію без Лукашенка в підручниках».
Втім, Юрій Шевцов вважає, що «програмісти живуть в транснаціональному середовищі, дуже критичному до всього. Багатьох проблем, з якими стикаються звичайні люди, для них не існує. Вони білі комірці, робоча аристократія нового типу. Їм потрібен інший антураж, інша сфера послуг . Часто їм хочеться просто мати право на критику, право на публічність. Тому вони входять у такий естетичний дисонанс з навколишньою політичною реальністю. Не думаю, що вони можуть бути соціальною базою для якихось політичних трансформацій в Білорусі. Але як місце концентрації людей зі специфічною транснаціональною культурою Парк став дуже цікавим білоруським культурним феноменом. Причому феноменом, що зростає дуже швидко».
Технологія здійснення палінгенезії зводиться до того, щоб максимально глибоко засвоїти сенс євангельського послання і зробити його ядром своєї свідомості. Для цього треба сформувати словник Сенсара,...
Силіконова Білорусія
Світ:
В останні шість років традиційно робітничо-селянська Білорусія несподівано стала одним з найбільших у Східній Європі виробників програмного забезпечення. Місцеві «білі комірці», з якими поспілкувалася Юлія Вишневецька, ніяк не можуть позбутися відчуття, що це якесь непорозуміння.
20120128112152.jpg
«Чому в Білорусі так розвинена сфера IT? Та просто чиновники нічого в цьому не тямять, от і не лізуть. Але від цього ніхто не застрахований - цілком можливо, що вони розберуться, як цим можна користуватися, і захочуть відібрати».
Студент Слава нещодавно влаштувався на роботу – розробляє движки інтернет-магазинів для американської корпорації Oracle. Його безпосередній роботодавець - компанія Epam Systems, найбільший аутсорсер в Східній Європі, резидент білоруського Парку високих технологій. Слава живе добре. У перший рік його зарплата склала близько 800 доларів - у чотири рази вище, ніж середня по країні. У минулому році, коли через валютну кризу все подорожчало в три рази, Слава став утричі багатшими.
«Хочеш розвантажувати вагони - йди вчитися на економіста. Хочеш заробити - йди в програмісти». Так білоруська молодь зараз бачить перспективи ринку праці. За останні кілька років у Білорусії програмісти стали найбільш затребуваними людьми. Студенти технічних вузів з першого курсу знаходять роботу, якщо вони вміють, наприклад, тестувати скрипти. А зарплата висококваліфікованого IT-фахівця, здатного, наприклад, підтримувати систему безпеки американського банку, як скаржаться чиновники, вже співмірна із зарплатою білоруського міністра.
«Програмісти в Білорусії - привілейована каста, - каже Олег, співробітник міжнародної компанії, що займається ІТ-консалтингом. - У нас суперневдала економічна політика, економіка стагнує, криза божевільна. Адже ми не виробляємо жодних гідних товарів - телевізори збираються з китайських запчастин, це прихований імпорт. Начебто виробляєш білоруське, а заробляють китайці. А експорт IT зростає на 50 відсотків на рік. Це найвдаліший захід, який було зроблено державою останнім часом, - послабити тиск на айтішників і не заважати їм вести бізнес».
Ідея належала помічнику Лукашенка Валерію Цепкало, який, користуючись своїм впливом на президента, в 2005 році переконав його встановити безпрецедентні податкові пільги для фірм, що виробляють програмні продукти. Юридично цей полегшений режим існує у формі віртуального Парку високих технологій, на території якого підприємці можуть користуватися підтримкою держави. Це дуже швидко дало результат: вже існуючі до того моменту аутсорсингові компанії перейшли з «сірої» бухгалтерії на «білу» і стали отримувати великі замовлення з Америки та Європи. У результаті Парк високих технологій став найвдалішою на пострадянському просторі спробою вибудувати щось нове в області інновацій і модернізації.
«У Казахстані зробили аналогічну систему, але вони пішли від виділення місця, - пояснює політолог Юрій Шевцов. - А тут пішли, як у нас кажуть, від життя. Парк високих технологій - це екстериторіальне утворення. Щоб стати його резидентом, туди досить просто вступити. Цепкало став вирішувати проблеми, які дійсно хвилюють бізнесменів: комусь потрібно знизити податки, комусь потрібна ділянка під будівництво котеджу для провідного програміста фірми - він пробиває ділянку. Є легенда, не знаю наскільки вона відповідає дійсності, що російське «Сколково» з’явилося після того, як на Раді безпеки Росії стало обговорюватися питання про від’їзд російських програмістів до Мінська. В Англію, в США - це ще куди не йшло, але в Мінськ ... "
Колись Білорусія була Силіконовою долиною Радянського Союзу: викладачі технічних ВНЗ розповідають, як вони у 60-ті роки конструювали лампові ЕОМ «Мінськ-2», а потім розбирали на складові перші комп’ютери IBM, щоб зрозуміти, як вони влаштовані. Саме завдяки цьому в Білорусії почасти збереглася система підготовки кадрів, що дозволяє залучати програмістів до роботи на зарубіжні компанії.
Звичайно, Білорусь - це далеко не Індія і не може з нею конкурувати хоча б кількісно. 15-20 тисяч білоруських програмістів - це як одна невелика індійська компанія. Але для східноєвропейської держави це дуже багато - вже зараз Парк високих технологій робить відчутний внесок в економіку країни: «Це по суті чистий дохід, - пояснює Шевцов, - якщо Мінський тракторний завод експортує в рік, припустимо, на мільярд, у нього і проміжний імпорт буде мільйонів 800: сировина, метали, комплектуючі. І в результаті чиста прибутковість від експорту індустріального типу виявляється відносно невисокою. А Парк високих технологій, що виник майже з нуля, дає норму прибутку вище, ніж величезне індустріальне підприємство, яким щосили опікується держава. У Парк високих технологій вкладатися не треба. Через девальвацію їм стало ще краще. Торік у них було близько 200 мільйонів експорту, а в цьому році вони вже до 300 наблизилися».
Головна проблема на шляху до того, щоб стати європейською Індією - це катастрофічна нестача кадрів. Нещодавно компанії Парку високих технологій навіть домовилися не переманювати один у одного співробітників, тому що з кожним переходом програміста на більш високооплачуване місце зростає собівартість продукту: зараз робота програміста низового рівня коштує 20 доларів за людино-годину. Фірми завантажені замовленнями на півроку наперед, і де брати людей, як і раніше незрозуміло: система білоруської освіти все-таки не пристосована для того, щоб випускати програмістів в індійських кількостях.
«Я вчився в Університеті інформатики і радіоелектроніки на факультеті інформаційних технологій і управління, - розповідає програміст Олександр. - Усі талановиті студенти у нас навчаються безкоштовно, але після закінчення вони повинні йти за розподілом в яке-небудь жахливе держпідприємство за мізерну зарплату, відпрацьовуючи гроші, які витратила на них держава. А якщо не хочеш - треба оплатити свою освіту, це десь тисяч 10 доларів за п’ять років. І поки не заплатиш, виїхати нікуди не можна. Я після закінчення університету працював два роки на фабриці з зарплатою 150 доларів. Де вони ще знайдуть програміста за такі гроші?
Коли я своїм знайомим в Росії про це розповідаю, вони кажуть: так це ж кльово, не треба шукати роботу. А для мене це була особиста трагедія: я став заробляти в три рази менше, ніж отримував, поки був студентом. Нічого, можна в цей час займатися саморозвитком. Такий дзен-буддизм. Але якщо, не дай бог, поїдеш з Мінська і потрапиш за розподілом в яке-небудь провінційне відділення банку - можна за два роки втратити кваліфікацію. Щоб цього не відбувалося, компанії Парку змушені за випускників давати університетам хабара - наприклад, у вигляді комп’ютерних класів. У них є певні квоти: коли я вчився, перші десять чоловік за успішності могли йти в компанії Парку, а решта - в держпідприємства за розподілом. І навіть щоб відвоювати ці десять місць, компаніям доводилося битися.
Мені здається, це велика проблема, яку держава пропускає повз вуха. Може навіть до колапсу дійти - дуже терміново і дуже швидко потрібно розширювати набір в університетах. У нас президент нагороджує комбайнерів, особисто стежить за жнивами. А я б на їх місці максимально розвивав IT-бізнес».
Дотепну ідею вирішення кадрової проблеми запропонував глава компанії Бел-Хард Ігор Мамоненко: він вважає, що бухгалтери могли б перевчитися на програмістів - як колись у «пєрєстройку» інженери переучувалися на бухгалтерів. А для цього треба всього-на-всього спростити податкове законодавство і систему бухгалтерського обліку - не тільки для програмістів, але й для всіх:
«Якщо ми візьмемо будь-якого бухгалтера, то, по-перше, він уже вміє працювати на комп’ютері, - каже Мамоненко в інтерв’ю виданню «Комп’ютерні вести». - Друге: йому властиві, так би мовити, якості прецизійності. Тобто він не робить помилок в цифрах. Він уміє працювати з програмним забезпеченням. Зараз, за даними Світового банку, в Білорусі у фірми на бухгалтерський облік йде в середньому 900 годин на рік. Середня цифра по світу - 160 годин. А в Об’єднаних Арабських Еміратах взагалі йде 12 годин. Тому, якщо ми час на бухгалтерію скоротимо хоча б у п’ять разів, то від 400 тисяч бухгалтерів ми залишимо 80 тисяч. А 320 тисяч осіб у нас вивільняться. Звичайно, це не повинно відбутися одномоментно - ми розраховуємо приблизно на п’ять років. Тобто фахівці будуть поступово вивільнятися з бухгалтерської сфери, сфера освіти їх буде «підхоплювати». Також ніхто не сперечається з тим, що надання пільг приверне до Білорусі всіх світових лідерів в області IT-освіти».
Мамоненко вважає, що, якщо цей проект піде, переучені бухгалтери зможуть приносити в країну близько 7 мільярдів доларів в рік: «Якщо 150 тисяч індійців в одній компанії заробляють 10 мільярдів доларів, то чому 300 000 білорусів не можуть заробити 7 млрд? Ми просто помножили 300 тисяч осіб на 15 доларів за людино-годину і відняли 20 відсотків, які традиційно припадають на час відпусток і навчання».
Інша проблема, що логічним чином випливає з усього цього, - витік мізків за кордон. Олександр вважає, що аутсорсингова модель цьому сприяє: «Якщо людина подобається, її переманюють на Захід. В останні два роки з мого близького оточення виїхали чоловік шість. Якщо поїдеш програмістом в Штати - через три роки будеш жити в своєму будинку, заробляти нормальні гроші, їздити на хорошій машині. Штати - країна можливостей, а у нас - країна неможливостей. Ти можеш купити в кращому разі квартиру однокімнатну десь у передмісті. Кредити в Білорусії майже не дають. У нас заборонені кредити в іноземній валюті, а в білоруських рублях це 50-60 відсотків річних - тому що інфляція за 100 відсотків зашкалює. Мене недавно звали на роботу в Лондон - і я не поїхав тільки тому, що мені тут треба піклуватися про хвору матір».
Хоча програмісти живуть краще за всіх, вони в основному налаштовані по відношенню до своєї держави надзвичайно критично: «Я не знаю жодної людини, яка підтримує нинішню владу, - говорить Олександр. - Електорат Лукашенка дуже складно знайти. Я знаю 300 людей - тільки один колись підтримував Лукашенко. Мені 27 років, я ще належу до покоління, яке пам’ятає дух свободи, білоруську мову. Зараз БРСМ (Білоруський республіканський союз молоді - номінально незалежна громадська організація, що підтримує і підтримувана владою) робить з людей зомбі, піонерів, які не уявляють собі щось інше. А ми в школі ще вчили якусь історію без Лукашенка в підручниках».
Втім, Юрій Шевцов вважає, що «програмісти живуть в транснаціональному середовищі, дуже критичному до всього. Багатьох проблем, з якими стикаються звичайні люди, для них не існує. Вони білі комірці, робоча аристократія нового типу. Їм потрібен інший антураж, інша сфера послуг . Часто їм хочеться просто мати право на критику, право на публічність. Тому вони входять у такий естетичний дисонанс з навколишньою політичною реальністю. Не думаю, що вони можуть бути соціальною базою для якихось політичних трансформацій в Білорусі. Але як місце концентрації людей зі специфічною транснаціональною культурою Парк став дуже цікавим білоруським культурним феноменом. Причому феноменом, що зростає дуже швидко».
© Юлія Вишневецька, Lenta.ru
В тему:
Творчий клас
Зверніть увагу
Апгрейд свідомості: Читайте про ельфів, оновлюйтесь і вірте в Добре Знання, що приносить щастя!