Дерев’яна церковна архітектура виникла задовго до офіційного хрещення Русі, вона унікальна та неповторна. Упродовж свого майже тисячолітнього розвитку дерев’яне сакральне будівництво в Україні звело численні храми – різноманітні за виглядом та технікою. Унікальність та неповторність цих архітектурних артефактів безперечна. Переважна більшість дерев’яних церков, капличок, костьолів та синагог Галичини є шедеврами готики, які, на переконання вчених, не мають аналогів у світі. Так не зводили свої храми ні поляки, ні словаки, ні росіяни.
Однак, на сьогодні стан більшості пам’яток дерев’яної архітектури західного регіону України є катастрофічним. Кожного року цих шедеврів стає все менше, і не тільки через стихійні лиха. Храми іноді зносять через міжконфесійні суперечки. Часто вони горять, і підпали бувають умисними: так замітають сліди після розкрадання церковного майна. Іноді за рахунок дерев’янихм храмів „звільняють” місця під нові муровані. Ще однією причиною зникнення пам’яток є те, що їх бездумно обшивають бляхою і пластиком, імітуючи ремонт, попри те, що дерево під пластиком гниє. Чимало дерев’яних церков, костьолів та синагог внаслідок таких дій вже втрачено.
На Львівщині збереглося понад 800 дерев’яних церков серед двох з половиною тисяч загалом в Україні. На жаль, точну кількість сакральних дерев’яних артефактів встановити важко: багато храмів уже втрачено і, навпаки, досить багато є церков, які реально існують, але офіційно ще не визнано їх історичну цінність. Серед них є чотири храми-кандидати на внесення до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
На відміну від дерев’яної архітектури інших народів Європи, в Україні церкви виконано в техніці зрубу – всі частини будівлі складено з розміщених горизонтально і добре припасованих одне до одного круглих колод або прямокутних брусів. Ще одна особливість дерев’яних храмів України – перекриття головного церковного приміщення не пласкою стелею, а верхом – баштоподібним зрубом значної висоти.
Микола Яковина, президент Українського національного комітету міжнародної ради з питань пам´яток і визначних місць (ІКОМОС), зазначив: „Минулого року в Косові на Москалівці згоріла церква 18 ст. Загорілась не тому, що було порушено щось, а тому, що запросили некваліфікованих майстрів для монтажних робіт. І вони стару фарбу знімали паяльною лампою, що і призвело до пожежі. Хто запросив, хто це контролював – знайти цю людину вже неможливо. На жаль, таких випадків дуже багато. Я жахаюся, тому що ми виглядаємо дуже неприваблило в світі. Якщо, наприклад, в Японії можна зберігати храми тисячу років, а ми не можемо зберегти і архітектуру 17 століття, то це дуже сумно. Храми можна рятувати, але дуже часто є нефаховий підхід до їх реставрації та консервації”.
Попри світове лідерство України за кількістю дерев’яних церков, та ж Словаччина про свої пам’ятки також дбає краще. Бо там за них дбає держава, і всі їхні дерев’яні дива добре доглянуті. Про що ж думає наша держава? За державної підтримки сакрального дерев’яного зодчества в Україні знайдуться кошти і в меценатів та громадських організацій. Паства здебільшого готова оплачувати реставрацію своїх храмів, тому державою має бути забезпечена належна проектна документація і фахівці для проведення відповідних робіт. На жаль, місцева влада не завжди усвідомлює, яку цінність ці пам’ятки собою являють, і що це не є тягарем для місцевого бюджету, а амбітною архітектурною спорудою, принадою для туристів.
Концепція дистиляції знань, що походить зі сфери штучного інтелекту, може стати ключем до особистої трансформації та національного відродження. Подібно до нейромережі, людина може дистилювати власне...
Українська готика зникає
Світ:
Дерев’яна церковна архітектура виникла задовго до офіційного хрещення Русі, вона унікальна та неповторна. Упродовж свого майже тисячолітнього розвитку дерев’яне сакральне будівництво в Україні звело численні храми – різноманітні за виглядом та технікою. Унікальність та неповторність цих архітектурних артефактів безперечна. Переважна більшість дерев’яних церков, капличок, костьолів та синагог Галичини є шедеврами готики, які, на переконання вчених, не мають аналогів у світі. Так не зводили свої храми ні поляки, ні словаки, ні росіяни.
cerk_20101008.jpg
Однак, на сьогодні стан більшості пам’яток дерев’яної архітектури західного регіону України є катастрофічним. Кожного року цих шедеврів стає все менше, і не тільки через стихійні лиха. Храми іноді зносять через міжконфесійні суперечки. Часто вони горять, і підпали бувають умисними: так замітають сліди після розкрадання церковного майна. Іноді за рахунок дерев’янихм храмів „звільняють” місця під нові муровані. Ще однією причиною зникнення пам’яток є те, що їх бездумно обшивають бляхою і пластиком, імітуючи ремонт, попри те, що дерево під пластиком гниє. Чимало дерев’яних церков, костьолів та синагог внаслідок таких дій вже втрачено.
На Львівщині збереглося понад 800 дерев’яних церков серед двох з половиною тисяч загалом в Україні. На жаль, точну кількість сакральних дерев’яних артефактів встановити важко: багато храмів уже втрачено і, навпаки, досить багато є церков, які реально існують, але офіційно ще не визнано їх історичну цінність. Серед них є чотири храми-кандидати на внесення до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
На відміну від дерев’яної архітектури інших народів Європи, в Україні церкви виконано в техніці зрубу – всі частини будівлі складено з розміщених горизонтально і добре припасованих одне до одного круглих колод або прямокутних брусів. Ще одна особливість дерев’яних храмів України – перекриття головного церковного приміщення не пласкою стелею, а верхом – баштоподібним зрубом значної висоти.
Микола Яковина, президент Українського національного комітету міжнародної ради з питань пам´яток і визначних місць (ІКОМОС), зазначив: „Минулого року в Косові на Москалівці згоріла церква 18 ст. Загорілась не тому, що було порушено щось, а тому, що запросили некваліфікованих майстрів для монтажних робіт. І вони стару фарбу знімали паяльною лампою, що і призвело до пожежі. Хто запросив, хто це контролював – знайти цю людину вже неможливо. На жаль, таких випадків дуже багато. Я жахаюся, тому що ми виглядаємо дуже неприваблило в світі. Якщо, наприклад, в Японії можна зберігати храми тисячу років, а ми не можемо зберегти і архітектуру 17 століття, то це дуже сумно. Храми можна рятувати, але дуже часто є нефаховий підхід до їх реставрації та консервації”.
Попри світове лідерство України за кількістю дерев’яних церков, та ж Словаччина про свої пам’ятки також дбає краще. Бо там за них дбає держава, і всі їхні дерев’яні дива добре доглянуті. Про що ж думає наша держава? За державної підтримки сакрального дерев’яного зодчества в Україні знайдуться кошти і в меценатів та громадських організацій. Паства здебільшого готова оплачувати реставрацію своїх храмів, тому державою має бути забезпечена належна проектна документація і фахівці для проведення відповідних робіт. На жаль, місцева влада не завжди усвідомлює, яку цінність ці пам’ятки собою являють, і що це не є тягарем для місцевого бюджету, а амбітною архітектурною спорудою, принадою для туристів.
Марія Миць
Зверніть увагу
Трипільський ультранаціоналізм: дистиляція минулого як соціальна технологія та трамплін до Золотої ери (+подкаст)