Унікальне місто Львів

Причина перша

Перший чемпіонат світу зі стрільби з лука за сучасними правилами у 1931 році відбувся власне у Львові. Спеціально для цього заходу поблизу вулиці Клепарівської було споруджено унікальний, як на той час, стрілецький комплекс, який складався з 10 павільйонів. Тоді цей комплекс, в якому також були кімнати для відпочинку та зберігання зброї, приміщення для суддівської колегії та журналістів вважали найкращим у Європі. В цьому чемпіонаті взяло участь 22 лучника з чотирьох країн світу, і першим переможцем став польський спортсмен Михайло Савицький.

Причина друга

4 вересня 1931 році у залі засідань львівської ратуші було засновано Міжнародну федерацію стрільби з лука (FITA), яка на сьогодні об'єднує понад 140 національних федерацій. Учасники конгресу, на якому було оголошено про створення федерації, понад усе прагнули повернути стрільбу з лука в "олімпійську сім'ю": у 1924 році цей вид спорту було вилучено з програми ігор Олімпіад. Проте обставини склалися так, що лише з 1972 року лучники розпочали знову розігрувати олімпійські медалі.

Стрільба з лука в ті часи з кожним роком набувала все більшої популярності в різних країнах світу. Однак у кожній з країн були свої особливості організації та проведення змагань. Тому для того, щоб успішно проводити міжнародні зустрічі, потрібно було розробити єдині уніфіковані правила. Це було також одним з основних завдань новоствореної федерації.

Причина третя

Львів подарував світові найбільшу кількість чемпіонів та призерів чемпіонатів світу та Європи, світових та європейських рекордсменів. Сьогодні львів'яни знають про успіхи Катерини Палехи та Юлії Лобженідзе. А ще в далекому 1969 році їхні тренери Тетяна Образцова та Віктор Сидорук привезли зі Сполучених Штатів перші медалі чемпіонату світу. Того року вперше радянські лучники взяли участь у чемпіонаті світу. Так, львів'янки Тетяна Образцова та Ніна Козіна в командній першості стали чемпіонками. Ніна Козіна піднялася ще на третю сходинку п'єдесталу в особистій першості. Після того майже на кожному чемпіонаті світу та Європи львів'яни та вихованці львівських тренерів виборювали медалі різного ґатунку. Одна лише Валентина Ковпан вісім разів поновлювала рекорди світу, стала дворазовою чемпіонкою Європи, дворазовою чемпіонкою світу та срібним призером ігор Олімпіад 1976 року, які відбувалися в Монреалі.

Також чемпіонами та призерами найпрестижніших світових та європейських форумів ставали Надія Лонська, Наталія Білуха, Маркіян Івашко, Любомир Стрельбицький, Вадим Резніков, Леся Бущак, Ярослав Гусак, Ігор Прокопів та Дмитро Тарасов. До того ж Сергій Атаманенко здобув "срібло" на Паралімпійських іграх 2000 року (Сідней).

Видатні результати протягом багатьох років свідчать про невипадковість успіху, про те, що є власна "школа". Сьогодні ні для кого не таємниця, що в українських лучників -- найкраща техніка. На міжнародних змаганнях спортсмени та тренери уважно спостерігають за роботою українських лучників, підходять до наших тренерів та просять детально показати та пояснити деякі нюанси виконання технічних елементів. І говорять усі однаково: "Тому, що у вас -- найкраще".

Причина четверта

Тому четверта причина -- це рівень та результативність наших наставників. На жаль, не всі вони працюють на Україну. Багато колишніх львів'ян за кордоном успішно підготували і готують сьогодні видатних спортсменів. Так, першим тренером чемпіонки світу та Європи, призерки ігор Олімпіад лучниці з Таджикистану Зебінісо Рустамової є колишній львів'янин Віктор Пряхін. З переїздом на тренерську роботу до Молдови подружжя Інеси та Ігоря Орликів пов'язані успіхи молдовських спортсменів та поява кількаразової чемпіонки і рекордсменки світу та Європи, призерки ігор Олімпіад, найсильнішої лучниці планети Наталії Валеевої. Для Білорусі наш Михайло Пузяк підготував призера московської Олімпіади Бориса Ісаченка, а Олег Дубінін та Алла Мельник -- призерку чемпіонату світу Ольгу Якушеву. Чимало львівських тренерів працюють й у різних містах України.

А розпочиналося все так

Першопроходцем, першовідкривачем стрільби з лука у Львові та Україні був Микола Калініченко -- батько пана Олександра. Вже коли він був кількаразовим чемпіоном Союзу, чемпіоном і рекордсменом світу та Європи з кульової стрільби, пан Микола зацікавився луком. Побачивши одного разу змагання лучників, він захопився цим на все життя. Відроджувати стрільбу з лука Микола Калініченко розпочав з розроблення та виготовлення власних моделей луків. Інвентар виробляли на львівській лижній експериментальній фабриці "Динамо". Вже до кінця 1957 року було розроблено і виготовлено декілька принципово нових конструкцій луків. Проте особливо вдалою була конструкція лука, в якій середню частину (рукоятка) виготовляли способом лиття з метала силумін. Плечі цього лука були клеєні, дерев'яні, вигнутої форми. Наскільки в ті роки це було вдале і просте рішення, можна говорити тільки зараз.

Луки були, і були непогані. Дітей, які б хотіли навчатися стрільбі, також вистачало. Не було лише кому навчати. Що ж робити, де взяти тренерів? І Микола Калініченко знайшов і в цій, здавалось б, безвихідній ситуації вдале рішення. При Львівському державному інституті фізичної культури він створив вечірню школу тренерів для всіх, хто бажав опанувати основи тренерської майстерності. Цю школу закінчило багато майбутніх заслужених тренерів республік колишнього Союзу.

Однак найголовніше, що вже тоді розпочали сумлінно вивчати те, що є основою "школи", що зараз мають на увазі, коли говорять "львівська школа стрільби з лука". Вже тоді відомі професори намагалися визначити оптимальні параметри техніки стрільби з лука, розробити систему підготовки спортсменів високого класу та методику навчання початківців. То були перші кроки, перші спроби закласти фундамент сьогоднішніх перемог.

Розмовляла Олена САДОВНИК